ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 907/456/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" - не зʼявився,
Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачево - не зʼявився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачево
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.04.2024 (суддя Лучко Р.М.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 (головуючий суддя: Якімець Г.Г., судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б.)
у справі № 907/456/23
за позовом Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" (далі - Комунальне підприємство)
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачево (далі - КЕВ м. Мукачево),
про стягнення 1 389 958,41 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство звернулося до суду з позовом до КЕВ м. Мукачево про стягнення 1 389 958,41 грн, з яких 376 778,17 грн боргу за надані послуги у період з листопада 2019 року по квітень 2023 року та 1 013 180,24 грн коригувань обсягу наданих послуг за обʼєктом споживання м. Ужгород, вул. Сільвая, 2 у період з 08.12.2016 по 11.08.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобовʼязань з оплати послуг по водопостачанню та водовідведенню за Договорами: від 30.01.2019 № 50/19/28 і №51/19/29; від 06.05.2020 № 233/20/213/20 і № 234/20/212/20; від 29.01.2021 № 98/21/24 і № 99/21/23; від 01.02.2022 № 100/22/27 і № 101 /22/28; від 20.01.2023 № 60/23/12 і № 61/23/11 (далі - договори).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.04.2024 у справі № 907/456/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 045 711,84 грн заборгованості. Відстрочено виконання рішення на 1 рік, але не пізніше 16.04.2025. В решті позову відмовлено.
Судові акти мотивовані підтвердженням належними доказами, поданими позивачем і не спростованими відповідачем заборгованості за надані послуги за період з листопада 2019 року по квітень 2023 року у сумі 376 778,17 грн.
Що стосується коригувань заборгованості обсягу наданих послуг у період з 08.12.2016 по 11.08.2021 за обʼєктом споживання м. Ужгород, вул. Сільвая, 2 то здійснивши власний арифметичний розрахунок, з урахуванням інформації про тарифи водопостачання та водовідведення у 2016-2021 роках та виходячи з розміру середньодобового споживання відповідачем води в означений період, суди зійшли висновку про правомірність нарахування такої заборгованості частково, а саме: у сумі 668 933,67 грн.
Крім того, задоволено клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення на 1 рік, але не пізніше 16.04.2025, зважаючи на його обґрунтованість необхідністю врегулювання кошторисних призначень КЕВ м. Мукачево, з урахуванням його статусу як державної установи, яка створена з метою організації виконання завдань з питань інженерно-інфраструктурного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України у районах Закарпатської області, а також з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі та із застосуванням принципів пропорційності, розумності та справедливості й за відсутності заперечень з боку відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі КЕВ м. Мукачево, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції ухвалити нове рішення про скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду в повному обсязі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не застосував норми матеріального права, а саме положення частини четвертої статті 17 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", статей 3, 6 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статті 23 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 21.07.2005 № 630 "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", пункту 17 постанови КМУ від 05.07.2019 № 690 "Про затвердження правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення" та не вірно застосував положення наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 "Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", не врахувавши висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові обʼєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 та у постановах Верховного Суду: від 27.05.2020 у справі № 916/1126/19, від 27.03.2024 у справі № 910/28/21, від 22.02.2018 у справі № 359/7497/16-ц, від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц, від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16 та від 28.11.2018 у справі № 361/6987/13-ц.
Крім того, відповідач, зокрема, посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Також скаржник посилається пункт 4 частини третій статті 310 ГПК України та вказує на ухвалення судових рішень на підставі встановлення обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, що за своїм змістом також відповідає пункту 4 частини другій статті 287 ГПК України.
Доводи інших учасників справи, розгляд клопотань учасників справи
Комунальне підприємство у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість судових актів попередніх інстанцій.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Протягом 2019-2023 років між Комунальним підприємством, як учасником та КЕВ м. Мукачево, як замовником, укладено договори про закупівлю послуг з централізованого водопостачання.
За умовами цих договорів учасник взяв на себе зобовʼязання у 2019-2023 роках постачати замовнику питну воду (до точки розмежування згідно із п.п.11.4 договорів і відповідно до актів розмежування балансової належності мереж) та приймати від замовника стічні води (у точці розмежування згідно з розділом 9 договорів). Замовник взяв на себе зобовʼязання своєчасно оплачувати надані йому послуги по водопостачанню та водовідведенню, належно експлуатувати водопровідні мережі, пристрої та прилади на них, які перебувають у нього на балансі, відповідно до договорів та Правил, відповідати за збереження водомірів, водомірних вузлів та санітарний стан приміщення водомірного вузла (п.п.1.1 договорів).
Місцем надання послуг є наступні обʼєкти замовника: - військове містечко (далі - в/м) № 43 у м. Ужгород по вул. Другетів, 91/Сільвая,2; - в/м № 44 в м. Ужгород по вул. Другетів, 89; - військова служба правопорядку в м. Ужгород по вул. Артилерійська, 7; - ОВК в м. Ужгород по вул. Бородіна, 22; - гуртожиток у м. Ужгород по вул. Пушкіна, 2 (п.п.5.2 договорів).
Ціна договору та порядок здійснення оплати за спожиті послуги врегульовані у п.п.3, 4. договорів. Замовник зобовʼязується оплачувати надані послуги, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період за тарифами, вказаними у п.п.5.4 цих договорів, та відповідно до встановленої системи обліку спожитих послуг на умовах цих договорів, а саме: за показаннями приладів обліку; згідно із встановленими нормами, у випадках, передбачених чинним законодавством України та цими договорами. Оплата замовником проводиться шляхом перерахування на розрахунковий рахунок учасника грошових коштів до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виставленого згідно з п.п.4.3 цих договорів до оплати рахунку за фактично надані послуги. Розрахунковий період один календарний місяць. Фактичним строком оплати вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок учасника. Рахунки за воду та каналізацію вручаються представнику замовника. Для вручення рахунку замовник зобовʼязується зʼявитися в розрахунковий відділ учасника до 15 числа наступного за розрахунковим місяця. У випадку незʼявлення представника замовника для отримання рахунку, останній надсилається на його адресу поштою простим, а не рекомендованим, листом. Відповідальності за неотримання замовником рахунку учасник не несе. Предʼявлений рахунок учасника є і актом передання-приймання виконаних послуг за розрахунковий період (п.п.4.1-4.3 договорів).
Відповідно до п.п.5.4 договорів сторонами погоджено застосування наступних тарифів у спірний період: 2019 рік 16,20 грн водопостачання та 8,78 грн водовідведення; 2020 рік 22,79 грн водопостачання та 11,17 грн водовідведення; 2021 рік 25,36 грн водопостачання та 13,48 грн водовідведення; 2022 рік 26,52 грн водопостачання та 16,34 грн водовідведення; 2023 рік 26,52 грн водопостачання та 16,34 грн водовідведення.
Замовник зобовʼязався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги у строки, встановлені у п.п.4.2 відповідних договорів, приймати надані послуги згідно з п.п.11.3 договорів та їх розділу 4 (п.п.6.2.5-6.2.6 договорів) і наведеному обовʼязку кореспондує встановлене у п.п.6.3.1 договорів право учасника на своєчасне та в повному обсязі отримання плати за надані послуги від замовника.
У п.п.11.3.1 договорів визначено перелік приладів обліку води/стоків, які знаходяться на балансі замовника.
Зняття показників приладів обліку на обʼєктах здійснюється не рідше одного разу на місяць представником замовника, представником учасника або представником учасника спільно з представником замовника. Замовник зобовʼязується подавати учаснику дані показників приладів обліку до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі, якщо замовник не подав дані в зазначений строк, а учасник не зміг самостійно отримати покази приладів обліку, або замовник подав фіктивні дані, то учасник проводить нарахування та виставляє до оплати рахунок за споживання послуг такими методами: - за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці, згідно з п.5.24 Правил користування. У разі тривалості роботи засобу обліку менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою за період роботи засобу обліку не менше 15 днів; - згідно з п.5.3, 5.4 Правил користування. Метод нарахування визначається учасником (п.п.11.3.2 договорів).
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договорів позивачем у період із листопада 2019 року по квітень 2023 року (включно) надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 6 763 481,47 грн, що підтверджується виставленими до оплати рахунками-фактурами від 09.12.2019 № 023611/пд, від 10.01.2020 № 002000/пд, від 06.02.2020 № 004151/пд, від 05.03.2020 № 006272/пд, від 06.04.2020 № 008451/пд, №009932/пд від 08.05.2020 № 009932/пд, від 10.06.2020 № 011941/пд, від 06.07.2020 № 014056/пд, від 06.08.2020 № 016299/пд, від 08.09.2020 № 018528/пд, від 07.10.2020 № 020788/пд, від 06.11.2020 № 023069/пд, від 08.12.2020 № 025271/пд, від 11.01.2021 № 000034/пд, від 05.02.2021 № 004369/пд, від 09.03.2021 № 006675/пд, від 07.04.2021 № 008749/пд, від 11.05.2021 № 011028/пд, від 10.06.2021 № 013356/пд, від 06.07.2021 № 013491/пд, від 05.08.2021 № 015815/пд, від 21.09.2021 № 020451/пд, від 26.10.2021 № 022899/пд, від 15.11.2021 № 025207/пд, від 06.12.2021 № 027394/пд, від 04.01.2022 № 000025/пд, від 03.02.2022 № 002434/пд, від 03.03.2022 № 004827/пд, від 05.04.2022 № 007208/пд, від 04.05.2022 № 009553/пд, від 03.06.2022 №012002/пд, від 05.07.2022 № 014421/пд, від 09.08.2022 № 019367/пд, від 05.09.2022 № 019482/пд, від 05.10.2022 № 022082/пд, від 03.11.2022 № 024671/пд, від 06.12.2022 № 027286/пд, від 04.01.2023 № 000027/пд, від 07.02.2023 № 005138/пд, від 08.03.2023 № 007762/пд, від 06.04.2023 № 010422/пд, від 05.05.2023 № 013073/пд.
За вказаний період відповідачем частково не оплачено борг за період з листопада 2019 року по квітень 2023 року у сумі 376 778,17 грн.
Водночас у квітні 2023 року позивачем здійснено коригування вартості наданих послуг на суму 1 376 800,32 грн на підставі рішення комісії позивача з розгляду заяв щодо проведення перерахунків від 28.04.2023 (витяг з протоколу № 04/23), з яких за період з грудня 2016 року по липень 2021 року відкориговано борг за надані послуги у сумі 1 013 180,24 грн, за об`єктом споживання м. Ужгород, вул. Сільвая, 2.
Зважаючи на обставини часткової не оплати вказаних послуг, Комунальне підприємство у травні 2023 року звернулося до суду з цим позовом про стягнення з КЕВ м. Мукачево 1 389 958,41 грн, з яких: 376 778,17 грн заборгованості за період з листопада 2019 року по квітень 2023 року та 1 013 180,24 грн коригувань обсягу наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення за обʼєктом споживання м. Ужгород, вул. Сільвая, 2 у період з 08.12.2016 по 11.08.2021.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом встановлено, що заборгованість у сумі 376 778,17 грн, яка обліковується сукупно по всіх обʼєктах споживання відповідача у період з листопада 2019 року по квітень 2023 року ним не заперечувалася та підтверджується підписаним Актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2023. При цьому судом апеляційної інстанції поза тим встановлено, що відповідачем не надано суду першої інстанції належних доказів, які б підтверджували сплату скаржником вказаного боргу, а долучений до апеляційної скарги реєстр документів (платіжне доручення вихідне) не є таким доказом.
Стосовно позовних вимог про нарахування боргу у сумі 1 013 180,24 грн коригувань обсягу наданих послуг за обʼєктом споживання м. Ужгород, вул. Сільвая, 2 у період з 08.12.2016 по 11.08.2021, суди встановили таке.
На обʼєкті споживання відповідача по вул. Сільвая, 2 в м. Ужгород 08.12.2016 проведено повірку вузла обліку лічильника води № 03005208 (паспорт повірки № 2102), під час якого встановлено придатність даного лічильника до експлуатації та наявність показників даного вузла обліку на час повірки 46 418 м3. У подальшому 22.12.2016 лічильник води № 03005208 опломбовано позивачем, що підтверджується Актом обстеження водомірного вузла від 22.12.2016, який підписаний представниками сторін.
Сторонами не відображено ні в умовах, ні у бухгалтерських облікових документах (рахунках на оплату, які виставлялися у цей період учасником; письмових переліках показників води, які подавалися замовником по обʼєкту по вул. Сільвая, 2 у м. Ужгород) факту зміни вузла обліку на зазначеному обʼєкті відповідача, внаслідок чого у п.п.11.3.1 договорів, які укладалися сторонами до 2021 року за вказаною адресою продовжував значитися попередньо встановлений на даному обʼєкті лічильник № 030050, останні відомі показники якого відповідно до рахунку-фактури від 12.01.2017 № 001884/пд (за грудень 2016 року) становили 11 829 м3 води.
Судами також встановлено, що вказані обставини не заперечувалися відповідачем та підтверджуються також долученими позивачем копіями переліків показників води, які подавалися відповідачем позивачу по всіх обʼєктах постачання за період з січня по листопад 2017 року, відповідно до яких замовник зазначав номер попереднього лічильника № 030050 з попереднім його показником на початок 2017 року 12 756 м3 (перелік показників станом на 06.02.2017).
Також судами встановлено, що з підписаних сторонами актів обстеження водомірного вузла від 11.03.2020 та від 10.08.2021 по обʼєкту за адресою вул. Сільвая, 2 у м. Ужгород (штаб) вбачається некоректне зазначення номера вузла обліку № 030050, водночас, відповідно до вказаних актів станом на 11.03.2020 показник вузла обліку становив 90 054 м3, а на 10.08.2021 вже 114 846 м3.
Крім того, судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів повірки чи встановлення на вузлі обліку по вказаній адресі у період з грудня 2016 року по серпень 2021 року іншого лічильника й обставина придатності фактично встановленого 08.12.2016 на такому вузлі обліку лічильника води № 03005208 жодна зі сторін під сумнів не ставить.
Обсяг фактично наданих відповідачу послуг по цьому обʼєкту за період з 08.12.2016 по 11.08.2021 становить 68 428 м3 (114 846 м3 (показник на 10.08.2021) 46 418 м3 (показник на 08.12.2016)), що з урахуванням поданих відповідачем за цей період показників обсягу споживання по вузлу обліку (42 342 м3) свідчить про наявність неоплаченого залишку наданих послуг у розмірі 26 086 м3.
Водночас під час розгляду справи місцевим господарським судом в судовому засіданні 16.04.2024 відповідачем подано суду клопотання про відстрочення виконання рішення суду у цій справі, відповідно до якого КЕВ м. Мукачево просив суд у випадку доведення підставності позовних вимог відстрочити його виконання терміном на один рік для врегулювання кошторисних призначень та з урахуванням статусу відповідача як державної установи, яка створена з метою організації виконання завдань з питань інженерно-інфраструктурного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України у районах Закарпатської області.
Позивач проти задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення у справі не заперечував.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача вартості послуг по водопостачанню та водовідведенню за вказаними договорами у період з листопада 2019 року по квітень 2023 року та коригувань обсягу наданих послуг за обʼєктом споживання м. Ужгород, вул. Сільвая, 2 у період з 08.12.2016 по 11.08.2021.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд зауважує, що ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.
З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, обʼєкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обовʼязки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або обʼєкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за субʼєктним і обʼєктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях субʼєктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обовʼязково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх субʼєкти, обʼєкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обовʼязки цих субʼєктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, субʼєктним та обʼєктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обовʼязків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обовʼязки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити субʼєктний склад спірних правовідносин (види субʼєктів, які є сторонами спору) й обʼєкти спорів.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обовʼязковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. При цьому неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у перелічених вище постановах Верховного Суду, з огляду на таке.
Так, у постанові Верховного Суду у справі № 916/1126/19 про визнання неправомірним нарахування плати за скид понаднормативних стічних вод, Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, зокрема, виснував, що фактично заявлений у справі позов містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (встановлення факту відсутності у абонента обовʼязку здійснювати плату за скид ненормативно-очищених стічних вод у міську каналізацію) та не стосується захисту права цивільного. Тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача і вони не можуть самостійно розглядатися в окремій справі. Встановлення таких обставин, як правомірність та правильність здійснених відповідачем нарахувань, є предметом доказування при вирішенні та розгляді спору про право, зокрема: про стягнення плати за скид стічних вод до систем централізованого водовідведення при порушенні вимог щодо якості і режиму їх скидання; про припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення (у випадку припинення надання послуг). Водночас у справі № 907/456/23, суди розглянувши вимоги про стягнення вартості за неоплачені по договору послуги з водопостачання та водовідведення, встановили правомірність таких позовних вимог та дійшли висновку про часткове їх задоволення з урахуванням арифметичного перерахунку їх вартості, зважаючи на тарифи, які діяли у спірний період. При цьому на розгляд судів не ставилося питання про встановлення факту, що має юридичне значення, як-то встановлення відсутності у абонента обовʼязку здійснювати плату за надані послуги.
Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду у справі № 750/12850/16-ц, предметом розгляду якої було стягнення заборгованості за надані комунальні послуги з теплопостачання з опалення місць загального користування та на постанову Верховного Суду у справі № 642/2858/16 про стягнення боргу за послуги з утримання будинку, інженерного обладнання будинку та житлових приміщень, підʼїздів, інших місць загального користування будинку та прибудинкової території. У зазначених постановах суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Споживачі зобовʼязані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас цей обовʼязок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Натомість у справі № 907/456/23 наявність договірних відносин між сторонами та чинність укладених угод з водопостачання та водовідведення сторонами не заперечується, як і обʼєм, вартість наданих послуг та факт їх надання.
У постановах Верховного Суду у справі № 359/7497/16-ц про стягнення заборгованості по оплаті послуг з постачання теплової енергії та справі № 361/6987/13-ц про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та підігріву води (на які також посилається скаржник), суд касаційної інстанції виснував, що відповідач є приватним нотаріусом та використовує належне їй приміщення для здійснення нотаріальної діяльності, отримує означені комунальні послуги не для задоволення власних житлово-побутових потреб, а для здійснення нотаріальної діяльності у приміщенні, яке фактично не є житловим, що вимагає від останньої оплати вказаних послуг за іншим тарифом (по тарифу встановленому для самозайнятих осіб). Однак у справі № 907/456/23 відсутній спір про визначення та застосування тарифікації наданих послуг як для субʼєкта підприємницької діяльності або як для фізичних осіб. У зазначеному спорі тариф визначено як для субʼєкта зі статусом державної установи, яка створена з метою організації виконання завдань з питань інженерно-інфраструктурного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України у районах Закарпатської області.
Що стосується посилань скаржника на постанову обʼєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/4404/17, то висновки у зазначеній постанові стосувалися кредитних та іпотечних правовідносин, при цьому у вказаній постанові розглядалося питання щодо правомірності солідарного стягнення пені за кредитним договором з боржника та його поручителя, тобто правовідносини зазначеної справи не є релевантними до справи № 907/456/23.
У справі № 910/28/21 (на неврахування якої також посилається відповідач) Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд виснував, що вирішуючи питання про можливість безоблікового споживання комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за обставин закінчення міжповірочнго інтервалу повірки лічильника і не допуску працівника виконавця (виробника) таких послуг для зняття показників приладу обліку та нарахування вартості наданих послуг згідно з нормативами (нормами) споживання, якщо облік споживання таких послуг не здійснювався, суди при обрахунку вартості наданих комунальних послуг мають встановити наявність/відсутність обставин припинення зобовʼязань за договором щодо надання комунальних послуг, а також обставин чи здійснювався на обʼєкті облік споживання таких послуг та чи можливо було зняти показники лічильника протягом спірного періоду.
Натомість у справі № 907/456/23 судами встановлено, що чинність договірних відносин сторонами не заперечується, як і не заперечується сторонами, що матеріали справи не містять доказів повірки чи встановлення на вузлі обліку по вказаній адресі у період з грудня 2016 року по серпень 2021 року іншого лічильника й обставина придатності фактично встановленого 08.12.2016 на такому вузлі обліку лічильника води № 03005208 жодна зі сторін під сумнів не ставить. Обсяг фактично наданих відповідачу послуг по цьому обʼєкту за період з 08.12.2016 по 11.08.2021 становить 68 428 м3 (114 846 м3 (показник на 10.08.2021) 46 418 м3 (показник на 08.12.2016)), що з урахуванням поданих відповідачем за цей період показників обсягу споживання по вузлу обліку є 42 342 м3, що сторонами також не заперечується. Вказане свідчить про наявність неоплаченого залишку наданих послуг у розмірі 26 086 м3. При цьому на відміну від справи № 910/28/21, де нарахування заборгованості за надані послуги здійснювалося, як за позаоблікове споживання, у справі № 907/456/23 нарахування заборгованості здійснювалося не як позаоблікове, а як за облікове вузлом обліку, але не враховане позивачем через подання відповідачем всупереч п.п.11.3.2 договорів фіктивних даних показників приладу обліку.
Беручи до уваги наведене, здійснивши власний арифметичний розрахунок вартості послуг водопостачання та водовідведення обсягом 26 086 м3 за період з 08.12.2016 по 11.08.2021, з урахуванням наданої позивачем на вимогу суду в клопотанні від 19.03.2024 № 528 інформації про тарифи водопостачання та водовідведення у 2016-2021 роках та виходячи з розміру середньодобового споживання води в означений період (15,2817809 м3/добу 26 086 м3 безоблікового споживання /1707 діб у період з 08.12.2016 по 11.08.2021), місцевий суд встановив (а суд апеляційної інстанції перевірив), що донарахована вартість наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення за обʼєктом споживання м. Ужгород, вул. Сільвая, 2 у вказаний період становить 668 933,67 грн, а позов у цій частині є таким, що підлягає частковому задоволенню судом.
Отже, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з цієї підстави.
У касаційній скарзі скаржник, зокрема, також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд у постановах від 13.08.2024 у справі № 924/1015/23, від 20.08.2024 у справі № 905/997/23 зазначив, що крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статті 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Проте, як свідчить зміст касаційної скарги, поданої повторно 27.08.2024 (після залишення касаційної скарги Верховним Судом 20.08.2024 без руху з підстав, зокрема, незазначення та належним чином не обґрунтування жодних підстав касаційного оскарження судових рішень передбачених вимогами статті 287 ГПК України), скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування наведених ним норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Натомість його аргументи фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права та власних запереченнях висновків судів, покладених в основу судових рішень про часткове задоволення позову та стосуються виключно незгоди з встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами справи та оцінкою наявних у справі доказів, проте з огляду на визначені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду.
Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції та наявністю встановлених попередніми судовими інстанціями обставин та підстав для часткового задоволення позову, Верховний Суд не формує висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у цьому випадку, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Щодо доводів скаржника про ухвалення судових рішень на підставі встановлення обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (актів про обстеження та показань з приладу обліку із розбіжностями у номерах лічильників та не зазначення у них номерів пломб), що за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другій статті 287 ГПК України та пункту 4 частини третій статті 310 ГПК України, Суд зазначає таке.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обовʼязок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення обʼєктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають звʼязок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно повʼязана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Водночас недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19, від 20.09.2022 у справі №910/3493/21.
Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не обґрунтовано встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів у справі (судами досліджено акти про обстеження та показання з приладу обліку за спірний період й надано належну правову оцінку щодо їх належності та допустимості), а матеріали справи не підтверджують наявності вказаних скаржником обставин. При цьому такі доводи скаржника зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що в ухваленні цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено у рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві позивача на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.