ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 556/1626/23
провадження № 61-6821св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, ІНФОРМАЦІЯ_1, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Бренчук Г. В., та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 30 жовтня 2012 року прокурором Рівненської області винесено постанову про порушення щодо нього кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 376-1, частиною третьою статті 15, частиною першою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та направлено для досудового слідства до слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1.
Цього ж дня працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), його було затримано та переміщено до управління ІНФОРМАЦІЯ_1. Після складення протоколу про затримання його було переміщено в ізолятор тимчасового тримання.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 листопада 2012 року його звільнено з-під варти під особисте зобов`язання.
26 грудня 2012 року прокурором Рівненської області на підставі нової редакції КПК України 2012 року йому повідомлено про підозру в кримінальному провадженні від 30 жовтня 2012 року.
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 09 серпня 2019 року у справі № 569/10664/13-к його визнано невинуватим та виправдано за частиною третьою статті 15, частиною першою статті 190, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369 КК України за відсутністю в його діях події зазначених злочинів на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 09 серпня 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року залишено без змін, а касаційну скаргу з доповненнями прокурора - без задоволення.
Таким чином, він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 30 жовтня 2012 року до 08 лютого 2022 року, тобто 111 місяців і 9 днів.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 75 000,00 грн витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги під час розгляду кримінальної справи.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 800 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 з 30 жовтня 2012 року до 08 лютого 2022 року незаконно перебував під слідством та судом, тому, врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд дійшов висновку, що на його користь підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 800 000,00 грн.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд вважав, що такий розмір не є більшим ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та не призводить до його збагачення.
При цьому суди вважали, що відсутні правові підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних із наданням йому юридичної допомоги під час розгляду кримінальної справи, оскільки позивачем не надано належних та достовірних доказів здійснення ним фактичної оплати цих витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2024 року в частині відмовлених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи розмір стягнутої моральної шкоди, не врахували того, що він перебував під слідством та судом 111 місяців та 9 днів, тобто більше 10 років, з яких 21 день перебував під вартою, незаконно відбував покарання у вигляді іспитового строку терміном 8 місяців, що призвело до погіршення його здоров`я, а саме: захворювання на діабет ІІ типу, переніс інфаркт. Також він зазнав моральних страждань у вигляді душевних переживань, занепокоєності, нервування, приниження, страху, відчаю та стресу.
Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на рід його заняття, зокрема здійснення адвокатської діяльності, яка була і є єдиним джерелом його доходів. Незаконне проведення щодо нього дій, пов`язаних з притягненням до кримінальної відповідальності, мали вплив на ділову репутацію, яка не була відновлена. Внаслідок чого він втратив заробіток та був позбавлений можливості забезпечувати себе та свою сім`ю.
Також суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, не врахували того, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Підставою касаційного оскарження рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц (провадження № 61-27282св18), від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19), від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18 (провадження № 61-1394св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 177/63/19 (провадження № 61-1205св20), від 11 березня 2021 року у справі № 755/5870/19 (провадження № 61-14996св20), від 15 вересня 2021 року у справі № 642/3626/18 (провадження № 61-7770св21).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2024 року Рівненська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що розмір стягнутої судами першої та апеляційної інстанцій моральної шкоди повністю відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості і не призведе до безпідставного збагачення особи. Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суду не було надано доказів на обґрунтування саме такої суми цих витрат, а також відсутні докази їх фактичної оплати. Таким чином, просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2024 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк для подачі касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У травні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 жовтня 2012 року щодо адвоката Сохацького А. І. за фактом умисного несвоєчасного внесення відомостей до автоматизованої системи документообігу Володимирецького районного суду Рівненської області, іншого втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, вчиненого ним за попередньою змовою групою осіб з невстановленою службовою особою суду, яка має право доступу до цієї системи, а також за фактом замаху на заволодіння шляхом обману або зловживання довірою грошовими коштами ОСОБА_2 та за фактом підбурювання ОСОБА_2 до замаху на давання хабаря судді Володимирецького районного суду Рівненської області, прокурором Рівненської області порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 376-1, частиною третьою статті 15, частиною першою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369 КК України.
30 жовтня 2012 року о 20 год. 00 хв. у порядку статті 115 КПК України ОСОБА_1 було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 376-1 КК України.
05 листопада 2012 року заступником начальника слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого у кримінальній справі № 35, пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 376-1, частиною третьою статті 15, частиною першою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369 КК України.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2012 року у справі № 1715/19896/12 відмовлено в задоволенні подання заступника начальника слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо ОСОБА_1 . Постановлено негайно звільнити затриманого ОСОБА_1 з ізолятора тимчасового тримання.
09 листопада 2012 року о 17 год. 00 хв. в порядку статті 115 КПК України ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369 КК України.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2012 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді взяття під варту. Постановлено утримувати його під вартою в СІЗО м. Рівне.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 листопада 2012 року постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2012 року стосовно ОСОБА_1 скасовано, в обранні щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено.
Звільнено ОСОБА_1 з-під варти, обрано йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
26 грудня 2012 року прокурор Рівненської області у кримінальному провадженні № 22012190000000001 повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною третьою статті 15, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369 КК України.
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року у справі № 569/10664/13-к ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369 КК України на 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна, за частиною третьою статті 15, частиною першою статті 190 КК України на 2 роки обмеження волі. На підставі частини першої статті 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 2-4 частини першої статті 76 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено без змін - особисте зобов`язання.
ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених частиною четвертою статті 27, частиною четвертою статті 369, частиною першою статті 190 КК України, виправдано.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 15 квітня 2015 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року стосовно ОСОБА_1 змінено. В частині засудження ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369 КК України скасовано за відсутністю події кримінального правопорушення та закрито кримінальне провадження у цій частині. В решті вирок залишено без зміни.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 15 квітня 2015 року скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 квітня 2016 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 27, частиною четвертою статті 369, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369, частиною першою статті 190, частиною третьою статті 15, частиною другою статті 190 КК України скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 09 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною четвертою статті 27, частиною четвертою статті 369, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369, частиною першою статті 190, частиною третьою статті 15, частиною другою статті 190 КК України за відсутністю в його діях події зазначених злочинів на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 09 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу з доповненнями прокурора - без задоволення.
Відповідно до повідомлення судді Рівненського міського суду Рівненської області Даш`ян К. Е. № 569/10664/13 ОСОБА_1 роз`яснено, що за захистом свого порушеного права йому необхідно звернутися у порядку цивільного судочинства до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 30 жовтня 2012 року (винесення постанови про порушення кримінальної справи) до 08 лютого 2022 року (набрання законної сили виправдувальним вироком), що становить 111 місяців 09 днів, з них 21 день ОСОБА_1 утримувався під вартою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції неповною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 30 жовтня 2012 року до 08 лютого 2022 року, тобто 111 місяців 09 днів, оскільки вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 09 серпня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року та постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною четвертою статті 27, частиною четвертою статті 369, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 369, частиною першою статті 190, частиною третьою статті 15, частиною другою статті 190 КК України за відсутністю в його діях події зазначених злочинів на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом згідно з чинним законодавством в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2023 року мінімальну заробітну плату на рівні 6 700,00 грн.
Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 745 709,97 грн (6 700,00 грн х 111 місяців 09 днів).
Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 800 000,00 грн, вказаний розмір не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", та не призводить до його збагачення.
Указаний висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, доводи ОСОБА_1 щодо розміру відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, з яких мотивів вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди.