ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 326/1892/20
провадження № 61-324св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю. від 06 липня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми, сплаченої в рахунок користування приміщенням за договором найму, а також пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 квітня 2017 року між ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 12 травня 2016 року представляючи інтереси ОСОБА_3, та ОСОБА_1, було укладено договір найму будівлі № 10/04/17. Предметом договору є передача у найм будівлі, зазначеної у технічному паспорті літерою "Н", загальною площею 704,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на строк 30 місяців. Право власності на вказану будівлю належить ОСОБА_3 . Відповідно до умов договору вартість найму становить 60 грн за 1 кв.м. за один календарний місяць. Сторони визначили порядок взаєморозрахунків, відповідно до якого наймач сплачує вартість найму будівлі за повний строк користування на 30 місяців одним платежем, що становить 1 267 560 грн. Наймачем було виконано свої обов`язки відповідно до умов договору в частині оплати всього строку користування будівлею, а саме у день підписання договору передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 267 560 грн в рахунок оплати найму будівлі, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання коштів від ОСОБА_1 .
За умовами договору передбачено момент переходу права найму (оренди), а саме: право найму переходить до наймача при умові повної сплати всього строку користування складом та після підписання акту прийому-передачі, який сторони зобов`язуються підписати протягом 5 календарних днів після повної сплати наймачем. Після отримання коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не виконавши умови договору, відмовились від підписання акту прийому-передачі. При цьому, ОСОБА_2 повідомив, що всі отримані грошові кошти він передав у повному обсязі ОСОБА_3 . Умови договору відповідачами не виконані, приміщення у найм не передано, гроші не повернуті.
Пункт 2.4 договору найму передбачає, що у разі невиконання умов щодо підписання акту прийому-передачі наймодавцем у п`ятиденний термін, наймодавець повертає протягом п`яти календарних днів сплачену суму за оренди у повному обсязі та сплачує пеню у розмірі 0,5% від зазначеної суми за кожен день прострочення платежу.
17 вересня 2018 року в рахунок забезпечення виконання договору між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 17/09, предметом якого було часткове забезпечення виконання зобов`язання за договором, а саме: сплатити 50 000 грн наймачу у разі повернення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 1 267 560 грн.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів 1 267 560 грн, сплачених в рахунок користування приміщенням за весь строк найму; пеню за останній рік у розмірі 2 313 297 грн; інфляційні витрати за період з 10 квітня 2017 року по 07 квітня 2020 року, що становить 316 890 грн; 3% річних у сумі 113 351,11 грн.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених по справі
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2021 року позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_3 не була обізнана про укладення договору найму (оренди) будівлі від 10 квітня 2017 року, а тому безпідставними є доводи позивача про те, що вона відмовилась від підписання акту приймання-передачі будівлі. Позивач не ставив питання про розірвання договору найму або визнання його недійсним та не відмовлявся від договору, а тому відсутні підстави для стягнення коштів за оренду приміщення та усіх похідних від цього зобов`язання сум.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2021 року у цій справі скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 солідарно з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачені як орендну плату за договором № 10/04/17 найму (оренди) кошти у розмірі 50 000 грн, пеню за період з 07 квітня 2019 року по 07 квітня 2020 року в сумі 91 250 грн, суму інфляційних втрат за період з 10 квітня 2017 року по 07 квітня 2020 року у розмірі 12 500 грн, суму 3% річних у розмірі 1 490,41 грн, а всього - 155 240,41 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 фактично не виконав обов`язку повіреного передати довірителю все отримане на виконання доручення, а тому є доведеними заперечення ОСОБА_3 про необізнаність щодо укладеного договору найму та переданих за оренду складського приміщення грошових коштів. Необґрунтованими є вимоги позивача, заявлені до ОСОБА_3, яка не могла виконувати договір, про який її не повідомив повірений ОСОБА_2, а тому саме на останнього покладається обов`язок з повернення отриманих за оренду складського приміщення коштів у розмірі 1 267 560 грн у зв`язку з невиконанням умов договору в частині передачі складського приміщення наймачу.
Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий судовий розгляд до апеляційного суду зазначив про те, що суд допустив неповноту у з`ясуванні обставин справи.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачені як орендну плату за договором № 10/04/17 найму (оренди) кошти в розмірі 50 000 грн, пеню за період з 07 квітня 2019 по 07 квітня 2020 року в сумі 91 250 грн суму інфляційних втрат за період з 10 квітня 2017 року по 07 квітня 2020 року в розмірі 12 500 грн, суму 3% річних в розмірі 1 490,41 грн, а всього 155 240,41 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачені як орендну плату за договором № 10/04/17 найму (оренди) кошти в розмірі 1 217 560 грн, пеню за період з 07 квітня 2019 року по 07 квітня 2020 року в сумі 2 222 047 грн, суму інфляційних втрат за період з 10 квітня 2017 року по 07 квітня 2020 року в розмірі 304 390 грн, суму 3% річних в розмірі 111 860,70 грн, а всього 3 855 857,70 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що саме у ОСОБА_3 виникли обов`язки з повернення отриманих від позивача за оренду складського приміщення у розмірі 1 267 560 грн у зв`язку з невиконанням умов договору найму будівлі. ОСОБА_3 та поручитель ОСОБА_4 відповідають солідарно за сплаченими як орендна плата за договором найму (оренди) коштами в розмірі 50 000 грн. Апеляційний суд дійшов також висновку про обгрунтованість вимог позивача, які заявлені відповідно до положень статі 625 ЦК України.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_3 - адвокат Працевитий Г. О. 30 грудня 2022 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скарго на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року, у якій просив скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року в справі № 359/5063/21, від 15 лютого 2018 року в справі № 467/1346/15-ц, від 04 квітня 2018 року в справі № 367/7401/14-ц, від 26 вересня 2018 року в справі № 752/15421/17, від 23 вересня 2019 року в справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року в справі № 904/2847/19, від 22 січня 2021 року в справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року в справі № 913/698/19, від 24 лютого 2021 року 924/633/20, від 14 квітня 2021 року в справі № 923/587/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалюючи рішення про стягнення вищезазначених суд залишив поза увагою заперечення відповідача щодо надмірно великого розміру пені.
Також заявник посилається на те, що справа була розглянута апеляційним судом без належного повідомлення ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи, що є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного судового рішення; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої та пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
Представник ОСОБА_1 - адвокат Ліщишин І. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що Запорізьким апеляційним судом було вчинено всі необхідні дії з метою належного повідомлення ОСОБА_3, проте остання будучи обізнаною про розгляд відповідної апеляційної скарги не проявляла жодного інтересу до справи, як і її адвокат. Зазначає, що питання зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом (першої та апеляційної інстанцій) на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, яка вчиняється на розсуд суду та не свідчить про втручання суду в договірні відносини сторін. У свою чергу, жодних клопотань про зменшення розміру неустойки під час розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_3 та її адвокатом не заявлялось, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з відповідних процесуальних обмежень.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 362/1892/20 та витребувано цивільну справу з Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 02 травня 2016 року ОСОБА_3 видала нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_2 строком до 12 травня 2017 року, згідно з якою уповноважила його розпоряджатися (в тому числі продати, обміняти, здавати в оренду, передавати в іпотеку) належний їй об`єкт нерухомого майна, яким є склад площею 704,2 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, визначаючи ціну та умови самостійно на власний розсуд, для чого надала йому право, в тому числі, укладати та підписувати від її імені договори оренди складу, отримувати належні їй грошові кошти.
10 квітня 2017 року між ОСОБА_2, який діяв на підставі вказаної довіреності від 12 травня 2016 року від імені ОСОБА_3 (наймодавець), та ОСОБА_1 (наймач) укладено договір найму будівлі № 10/04/17. За цим договором наймодавець надає, а наймач приймає в платне користування строком на 30 місяців з моменту підписання цього договору будівлю складу, нежитловою площею 704,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 2.2 договору № 10/04/17 сторони домовились, що орендна плата сплачується наймачем одноразово за весь строк користування будівлею, а саме за 30 місяців, що становить 1 267 560 грн.
За приписами пункту 2.3 договору № 10/04/17 наймодавець зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту отримання орендної плати передати склад у користування наймачеві шляхом складання акту приймання-передачі та скріплення підписами сторін, що є невід`ємною частиною договору. Склад вважається переданим в оренду після повної сплати згідно із пунктом 2.2 з моменту підписання акту приймання-передачі.
У разі невиконання зі сторони наймодавця умов пункту 2.3 цього договору, наймодавець зобов`язаний у п`ятиденний термін повернути наймачеві всі сплачені кошти (пункт 2.4 договору №10/04/17).
У пункті 5.1 договору № 10/04/17 зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом 30 місяців - до 10 жовтня 2019 року, та до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Умови даного договору можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документу (пункт 5.2 договору № 10/04/17). Дострокове розірвання договору можливе лише за письмовою згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законодавством України, за винятком випадків, коли одна сторона систематично порушує умови даного договору та свої зобов`язання (пункт 5.3 договору № 10/04/17).
Згідно із розпискою від 10 квітня 2017 року ОСОБА_2 як представник інтересів ОСОБА_3 на підставі довіреності від 12 травня 2016 року отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 267 560 грн, які сплачені останнім відповідно до умов договору найму будівлі № 10104117 від 10 квітня 2017 року, що був укладений між ним як представником ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Цією розпискою ОСОБА_2 підтвердив, що всі зобов`язання зі сторони ОСОБА_1 виконані належним чином та у повному обсязі.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Положеннями частини першої статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
За приписами статті 765 ЦК України, наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.
Відповідно до статті 766 ЦК України якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Положеннями частини першої статті 795 ЦК України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Суд установив, що після сплати орендарем орендної плати у повному обсязі орендодавець у порушення умов договору оренди не передав спірне нерухоме майно позивачу, акт приймання-передачі, як це передбачено пунктом 2.3 договору оренди, складено не було.
За таких обставин правильними є висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 вправі вимагати відшкодування збитків у вигляді переданих на виконання договору оренди коштів у розмірі 1 267 560 грн та нарахованих на них штрафних санкцій у відповідності із положеннями статті 625 ЦК України.
Визначаючи суб`єкта, відповідального за виконання договору, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
В силу положень статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Суд установив, що власник складського приміщення по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 на підставі довіреності від 12 травня 2016 року уповноважила ОСОБА_2, серед іншого, здавати в оренду зазначене складське приміщення, визначаючи на власний розсуд умови договору, та отримувати грошові кошти.
Станом на 10 квітня 2017 року, коли на підставі цієї довіреності ОСОБА_1 уклав договір оренди з ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_2, представництво за цією довіреністю не припинилось, довіреність не була скасована.
Таким чином, правильними є висновки апеляційного суду про те, що саме у ОСОБА_3 виникли права і обов`язки орендодавця за договором оренди від 10 квітня 2017 року, який вчинив її представник ОСОБА_2 .
Суд також установив, що ОСОБА_4 уклав договір поруки № 17/09 від 17 вересня 2018 року з ОСОБА_1, згідно з яким зобов`язався відповідати перед ОСОБА_1 частково за виконання наймодавцем зобов`язань, що випливають з умов договору № 10/04/17 найму (оренди) будівлі від 10 квітня 2017 року.
Відповідно до пункту 1.2 договору поруки поручитель поручився зобов`язався у разі несплати наймодавцем наймачеві 1 267 560 грн сплатити наймачеві 50 000 грн. Тобто, останній поручився в межах суми в розмірі 50 000 грн.
Установлено, що поручителем також не було виконано свої зобов`язання з виплати позивачеві вказаної суми, тому правильними є висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають нести солідарну відповідальність на цю суму.
Слід зазначити, що відповідно до висновку викладеного в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 161/8822/19 (провадження № 61-7223сво22), суд дійшов висновку про те, що оскарження судового рішення у повному обсязі одним із відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Верховний суд за наведених підстав погоджується з висновком апеляційного суду про солідарне стягнення з відповідачів суми, за сплату якої поручився перед позивачем поручитель ОСОБА_4 .
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день простроченого виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частина перша, друга статті 551 ЦК України).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
З укладеного між сторонами договору вбачається, що сторони домовились, що орендна плата сплачується наймачем одноразово за весь строк користування будівлею, а саме за 30 місяців, що становить 1 267 560 грн (п.2.2 договору).
Відповідно до пункту 2.3 договору № 10/04/17 наймодавець зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту отримання орендної плати передати склад у користування наймачеві шляхом складання акту приймання-передачі та скріплення підписами сторін, що є невід`ємною частиною договору. Склад вважається переданим в оренду після повної сплати згідно із пунктом 2.2 з моменту підписання акту приймання-передачі.
У разі невиконання зі сторони наймодавця умов пункту 2.3 цього договору, наймодавець зобов`язаний у п`ятиденний термін повернути наймачеві всі сплачені кошти (пункт 2.4 договору №10/04/17).
У пункті 5.1 договору № 10/04/17 зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом 30 місяців - до 10 жовтня 2019 року, та до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Умови даного договору можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документу (пункт 5.2 договору № 10/04/17). Дострокове розірвання договору можливе лише за письмовою згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законодавством України, за винятком випадків, коли одна сторона систематично порушує умови даного договору та свої зобов`язання (пункт 5.3 договору № 10/04/17).
Відповідно до умов пункту 2.5 договору найму ОСОБА_2 має сплатити пеню ОСОБА_1 у розмірі 0,5% від суми орендної плати за кожен день прострочення передачі майна.
Апеляційний суд установив, що ОСОБА_2, який діяв в інтересах ОСОБА_3 не виконав умови договору найму щодо передачі в оренду майна, отже позивач має право вимагати від орендодавця ОСОБА_3 сплату пені, розмір та строк нарахування якої сторони визначили в договорі найму, розмір якої повинен складати 2 313 297 грн.
Разом із тим, Верховний Суд враховує положення частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якого у разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшли Верховний Суд України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
Верховний Суд звертає увагу на те, що зменшити неустойку суд може з власної ініціативи, а не лише за заявою відповідача. Що ж стосується зменшення, то як правило суди стягують неустойку в розмірі 100% від розміру основного боргу (якщо неустойка в рази перевищує розмір основного боргу).
До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року № 202/34155/13.
Установлено, що розмір основного зобов`язання становить 1 267 560 грн, сума якого стягнута судом наступним чином: з ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто 1 217 560 грн, а з поручителя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь позивача стягнуто 50 000 грн. Розмір пені становить 2 313 297 грн, яка стягнута з ОСОБА_3 в розмірі 2 222 047 грн та в солідарному порядку з поручителя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в розмірі 91 250 грн, що майже в два рази перевищує суму основної заборгованості. Розмір такої пені не може вважатися таким, який відповідає принципам добросовісності, справедливості й пропорційності.
Із урахуванням зазначеного колегія суддів дійшла висновку про наявність істотних обставин, які є підставою для зменшення пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача в розмірі, яка суми боргу 1 267 560 грн, що відповідає принципам добросовісності, справедливості й пропорційності.
Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що підстав для стягнення з поручителя у солідарному порядку разом із боржником пені в розмірі 91 250 грн за невиконання умов договору найму щодо передачі в оренду майна немає, оскільки відповідно до умов укладеного договору поруки ОСОБА_4 поручився тільки за виконання зобов`язання боржником в розмірі 50 000,00 грн.
За викладених обставин судове рішення апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_4 пені у солідарному порядку в розмірі 91 250 грн підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в позові.
Убачається, що в суді апеляційної інстанції позивачем заявлено клопотання про компенсацію йому правової допомоги у розмірі 26 500 грн, надання якої позивач підтвердив належним чином. Оскільки відповідачі не заявили клопотань про зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд правомірно стягнув її з відповідачів.