Постанова
Іменем України
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 759/11903/23
провадження № 61-11437св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року в складі судді Шум Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року в складі колегії суддів Нежура В. А., Невідома Т. О., Соколова В. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивований тим, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_7 . Через місяців 10 після народження дитини, мати дитини ОСОБА_6 привезла її позивачці за адресою: АДРЕСА_1, для того, щоб дитина побула у позивача, поки відповідачка ОСОБА_6 не знайде роботу.
Позивачка вказувала, що з 2012 року та по сьогоднішній день дитина проживає в будинку позивача та її сім`єю. Протягом року після того як відповідачка ОСОБА_6 залишила свою дитину позивачу, остання намагалась вмовити відповідачку повернути собі дитину для того, щоб дитина росла разом з матір`ю, але матір дитини вела вільний спосіб життя та не мала час на свою дитину. Після того, як мати дитини ОСОБА_6 залишила свою дитину позивачці, тільки один раз відвідала свою дитину у позивача вдома на 2-річний день народження дитини.
Батько дитини відповідач по справі ОСОБА_2 - це рідний брат позивачки і є неблагонадійною людиною, ніколи не приймав участі у вихованні, утриманні, забезпечення та розвитку своєї дитини, проживає окремо від дитини та має судимість і відкриті кримінальні провадження відносно нього.
Отже, відповідачі по справі, батьки дитини протягом всього життя дитини, якій наразі одинадцять років, не виконували та не виконують своїх батьківських обов`язків: не виховували дитину, взагалі не спілкувались з нею, не піклувались про неї, не намагались побачитись з нею, не забезпечували здобуття дитиною загальної середньої освіти, не готували її до самостійного життя, не забезпечували харчування, одягом, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; досі не спілкуються з дитиною, не зверталися до компетентних органів чи суду з приводу здійснення позивачем перешкод у вихованні дитини, тобто фактично батьки самоусунулися (ухилились) від виховання.
З моменту народження дитини, піклуванням, вихованням та її розвитком займалась позивачка, як є рідною тіткою дитини та рідною сестрою батька дитини. Дитина проживаючи з моменту народження в сім`ї позивача, сприймає родину позивача, як власну родину та називає позивача - мамою, її чоловіка - татом, а сина позивача - братом. У сім`ї позивачки дитина є членом родини та виховується, спілкується та забезпечується всім необхідним на рівних умовах з рідною дитиною позивачки. Дитина не пам`ятає своєї біологічної матері, а з біологічним татом періодично спілкується, але не як з батьком, а як рідним братом позивачки.
Таким чином, дитина проживає з рідною тіткою - позивачкою, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
ОСОБА_1 просила:
позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_7 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року:
позов ОСОБА_1 задоволено;
позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, як таких що ухиляються від виконання батьківських обов`язків.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
12 жовтня 2023 року від третьої особи Служби у справах дітей Білогородсько сільської ради Бучанського району Київської області надійшов до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 51-53);
особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизначених норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками;
вирішуючи спір, суд враховує зазначені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України і з`ясовує які безсумнівні докази свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини за нормами статей 141, 150 157 СК України, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, чи вживались до нього заходи реагування, а також досліджує соціально-побутові умови життя та матеріальне становище відповідача;
орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України);
суд, з урахуванням того, що жодного доказу на спростування позовних вимог, відповідачкою ОСОБА_3 та її адвокатом суду не було надано, з урахуванням висновку Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області № 166 від 06 жовтня 2023 року, згідно якого дитина проживає з рідною тіткою - позивачем, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу, з урахуванням думки малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка була допитана в судовому засіданні та зазначила, що із своїм біологічним батьком вона спілкується зрідка і він їй ніколи не був татом, а свою біологічну матір вона ніколи не бачила і не має бажання бачити, а своїми батьками вона вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_8, які піклуються про неї з дитинства та забезпечують всім необхідним, зробив висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення;
рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками;
статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років;
ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками;
позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20);
із матеріалів справи вбачається, що мати, ОСОБА_4, протягом всього життя дитини, якій наразі тринадцять років, не виконувала своїх батьківських обов`язків: не виховувала дитину, взагалі не спілкувалась з нею, не піклувалась про неї, не намагалась побачитись з нею, не забезпечувала здобуття дитиною загальної середньої освіти, не готувала її до самостійного життя, не забезпечувала харчуванням, одягом, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; досі не спілкується з дитиною, не зверталася до компетентних органів чи суду з приводу здійснення позивачем перешкод у вихованні дитини, тобто фактично самоусунулася (ухилилась) від виховання;
у судовому засіданні, ОСОБА_4 підтвердила, що останній раз спілкувалась з донькою, до початку судового розгляду, коли останній було чотири роки. На цей час, ОСОБА_4 проживає в Німеччині, де отримала тимчасовий захист, та має роботу. Окрім зазначеного, вона вийшла заміж, і у шлюбі народилась дитина. З урахуванням того, що відповідачем, жодного доказу на спростування зазначених обставин надано не було, тому суд першої інстанції, взявши до уваги, що дитина проживає з рідною тіткою - позивачем, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу, з урахуванням думки малолітньої дитини ОСОБА_7, яка була допитана в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції, та зазначила, що із своїм біологічним батьком вона спілкується зрідка і він їй ніколи не був татом, а свою біологічну матір вона ніколи не бачила і не має бажання бачити, а своїми батьками вона вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_8, які піклуються про неї з дитинства та забезпечують всім необхідним, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_7 ;
доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів злісного невиконання матір`ю своїх батьківських прав спростовуються безпосередньо матеріалами справи, які підтверджують той факт, що поряд з малолітньою дитиною ОСОБА_7 завжди є сім`я ОСОБА_9, яка впродовж дванадцяти років надає дитині турботу та увагу, в якій дитина щодня має потребу. В той час, як жодних доказів з боку матері щодо вчинення будь-яких дій останньою для морального, духовного та матеріального розвитку своєї доньки надано не було, тобто, матір не приймає участі в житті своєї дитини протягом усіх цих років окремого проживання, не знає її номеру мобільного телефону або будь-якого іншого способу зв`язку задля особистого контакту і спілкування, що свідчить про ухиляння від виконання батьківських обов`язків. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Аргументи учасників справи
09 серпня 2024 року ОСОБА_4 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, в якій просила:
скасувати оскаржені рішення в частині, в якій ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав щодо дитини, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 .
Касаційна скарга мотивована тим, що:
із текстів оскаржуваних рішень судів вбачається, що взагалі не застосовували висновки Верховного суду з питань застосування норм права, зокрема статтями 164, 166 СК України, а керувалися лише внутрішнім переконанням, яке було упереджене по відношенню до ОСОБА_4 . У зв`язку із наведеним вище, суди неправильно застосували норми матеріального права, статті 164, 166 СК України, та дійшли до необґрунтованого висновку щодо доцільності задоволення пред`явлених до ОСОБА_4 позовних вимог про позбавлення її батьківських прав з підстав її ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_7 ;
встановлюючи обставини наявності винної поведінки ОСОБА_4 з ухилення від виконання батьківських обов`язків на підставі наданих доказів суди не врахували того, що із жодного наданого позивачем доказу, як окремо, так і в сукупності не вбачається зазначення даних щодо відсутності в житті дитини, ОСОБА_7, її матері, ОСОБА_4, а з них лише вбачається позитивна характеристика дитини та позивача. Досліджуючи вказані докази, суди мали би врахувати, що предметом доказування у цій справі є не позитивна характеристика позивача та дитини, а наявність свідомого винного ухилення від виконання батьківських обов`язків з боку ОСОБА_4, нагальна необхідність застосування крайнього заходу впливу до неї у вигляді позбавлення батьківських прав, а також відповідність вжиття такого заходу принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. У зібраних в справі доказах немає жодного підтвердження того, що ОСОБА_4 свідомо ухилялася від своїх батьківських обов`язків щодо дитини, і не зазначено відповідної інформації у текстах наданих доказів;
в оскаржуваних рішеннях суди посилалися на те, що ОСОБА_4 не спростовані твердження позивача про наявність обставин винного ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків, тим самим хибно встановлено презумпцію обґрунтованості позовних вимог. Більше того, в ході розгляду справи в суді першої інстанції, склад суду безпосередньо в судовому засіданні 28 березня 2024 року, до виходу до нарадчої кімнати зазначив, що не має можливості відмовити у позові, оскільки він обґрунтований, і у справі "все доведено", тим самим проявивши своє упереджене ставлення до учасників справи, зокрема по відношенню до відповідача. Таке істотне порушення принципів цивільного судочинства було зазначено в апеляційній скарзі, однак апеляційним судом дана обставина взагалі залишена без уваги. Суди дійшли до хибних висновків про наявність підстав для задоволення вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 з підстав не спростування нею предмету та підстави позову, за відсутності доказів, які би підтверджували заявлені у позові обставини;
суди не врахували, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, що відображено у висновках Верховного суду з питань застосування норм матеріального права, які зазначені, та зокрема у постанові від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17;
суди не врахували таких доводів ОСОБА_4 та фактично вважали наперед встановленими твердження у позові про ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків, за відсутності будь-якої інформації про це у наданих позивачем доказах. Відповідачка переконана, що на підставі позитивних характеристик позивача неможливо встановлювати свідоме винне ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_4, що хибно було зроблено судами. Відступивши від принципу рівності прав та обов`язків учасників справи, суди від початку надали перевагу твердженням позивача, що були зазначені у позові, які не підтверджуються наданими позивачем доказами, вважаючи їх такими, що не потребують доказування, і які відповідач не спростувала, однак була зобов`язана спростовувати;
суди хибно встановили на підставі зазначених доказів, зі змісту яких вбачається позитивна характеристика дитини та позивача, наявність прояву умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача. ОСОБА_4 зверталася до судів з окремими клопотаннями про дослідження змісту вказаних доказів в судовому засіданні, оскільки зі змісту наданих позивачем доказів не вбачалося підстав вважати, що ОСОБА_4 ухиляється від виконання батьківських обов`язків та у жодному із наданих доказів не зазначено будь-якого речення чи посилання на те, що ОСОБА_4 є відсутньою у житті дитини, не бере участі у її вихованні тощо. Однак суди на звернення ОСОБА_4 щодо належного дослідження наданих позивачем доказів не відреагували жодним чином;
статтею 232 ЦПК України врегульовано допит малолітніх свідків. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей. 28 березня 2024 року судом першої інстанції проведено допит малолітньої ОСОБА_7 в судовому засіданні, в присутності заінтересованих осіб, позивача, ОСОБА_4, за відсутності представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей, чим було грубо порушено вимоги процесуального закону, зокрема статті 232 ЦПК України. В ході допиту малолітня ОСОБА_7 дійсно повідомила, що декілька років поспіль проживає з позивачем, не бажає проживати з матір`ю і не підтримує з нею спілкування. Значення та наслідки позбавлення її батьків батьківських прав щодо неї - не усвідомлює та не розуміє. ОСОБА_4 переконана, що на малолітню ОСОБА_7, під час її допиту було вчинено тиск, шляхом здійснення її допиту в присутності сторін спору (позивача та відповідача), а також не забезпечено її прав шляхом участі в допиті представника органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей, як того вимагає законодавство. І в цій справі, і у розглянутій КЦС від 17 липня 2019 року справі № 185/6994/15-ц, при вирішенні спору щодо прав малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою мав проводити не суд, шляхом допиту дитини в присутності заінтересованих осіб та за відсутності представників органу опіки та піклування і служби у справах дітей, а психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо позбавлення батьківських прав. Таким чином за відсутності наданих з боку позивача, а також з боку органу опіки та піклування доказів, з яких би вбачалася інформація про встановлення психологом думки дитини щодо позбавлення її батьків батьківських прав, суд першої інстанції самостійно, з власної ініціативи, допитав як свідка малолітню ОСОБА_7 в порушення статті 232 ЦПК України, та поклав отримані показання в обґрунтування оскаржуваного рішення. Разом із цим, суди мали би враховувати, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є доказом в розумінні статті 76 ЦПК України, і не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (висновок у постанові КЦС від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18);
ОСОБА_4 в судах наголошувала, що через свій малолітній вік, ОСОБА_7 не могла в повному обсязі усвідомлювати наслідки задоволення позову, її думка була сформована внаслідок дії зовнішніх факторів (осіб, в сім`ї якої дитина проживала), виражена думка дитини суперечить її інтересам, оскільки дитина не може повністю усвідомлювати наслідки позбавлення щодо неї батьківських прав усіх її батьків, зокрема і ОСОБА_4 ;
суди не звернули жодної уваги на відповідь Дарницького Центру соціальних служб від 25 березня 2024 року органу, який здійснював соціальний супровід ОСОБА_4 у 2013 році. Такі обставини, які повідомлялися судам обома сторонами, підтверджуються матеріалами справи, безпосередньо вказують на те, що необхідність застосування такого заходу впливу як позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо дитини, ОСОБА_7, місця не має, оскільки ставлення ОСОБА_4 щодо її батьківських прав не те що можна змінити в майбутньому, а таке ставлення ОСОБА_4 до своїх батьківських прав вже було змінено до звернення позивача до суду із позовом;
у судів були наявні підстави для відмови у задоволенні вимог, пред`явлених до ОСОБА_4 з підстав: недоведеності обставин наявності свідомого винного ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків щодо дитини, ОСОБА_7 ; недоведеності обставин наявності необхідності застосування крайнього заходу впливу, позбавлення батьківських прав; недоведеності неможливості змінити ставлення до батьківських прав ОСОБА_4 ;
суди в цьому конкретному випадку навіть у разі встановлення наявності винної поведінки матері, в частині пред`явлених вимог до ОСОБА_4, мали би врахувати, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (висновок КЦС ВС у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18). Однак суди першої та апеляційної інстанції від початку судового провадження були переконані в обґрунтованості позиції позивача, незважаючи на те, що нею не виконано обов`язок доказування, та незважаючи на те, що ставлення ОСОБА_4 до батьківських прав було змінено ще до подання позову до суду;
суди взагалі проігнорували доводи ОСОБА_4, що у разі позбавлення обох батьків дитини ОСОБА_7 батьківських прав, в силу статті 6 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", ОСОБА_7 набуде статусу дитини позбавленої батьківського виховання і постане питання її подальшого влаштування, яке також не можна вважати наперед вирішеним та гарантованим. ОСОБА_4 в судах наголошувала та стверджувала, що згідно статті 6 вказаного закону, за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім`ї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу. В оскаржуваних рішеннях суди жодним чином не аргументували створення для дитини таких ризиків, за тієї умови, що ОСОБА_4, мати дитини, спроможна та має усі можливості аби забрати дитину на проживання до себе, вже створивши їй належні, безпечні умови, за місцем свого проживання в ФРН, про що неодноразово повідомляла в судах першої та апеляційної інстанцій, а також під час розгляду питання позбавлення батьківських прав в органі опіки та піклування;
суди мали би врахувати, що у разі, якщо мати змінила своє ставлення щодо батьківських прав та систематично виражає бажання для проживання разом із донькою, позбавлення матері батьківських прав - не відповідатиме інтересам дитини, та з урахуванням дійсних обставин на території України, пов`язаних із систематичним застосуванням озброєння проти житлових будинків та цивільної інфраструктури, в тому числі на території місця проживання позивача, суди мали би дійти до висновку про недоцільність позбавлення дитини можливості уникнути ризиків для життя і здоров`я дитини, у зв`язку із позбавленням батьківських прав її матері, яка виражала та виражає бажання забрати дитину на проживання до себе. Суди у цій справі не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, які допускають зі свого боку підстави для його застосування. Судом першої інстанції не було встановлено того, що будь-які інші засоби впливу до ОСОБА_4 взагалі вживалися, або потребували вжиття чи застосування з боку компетентних органів державної влади. Більше того, ОСОБА_4 надані суду докази того, що будь-яких звернень з приводу невиконання нею батьківських обов`язків до Служби у справах дітей за місцем її проживання взагалі не надходило;
суди не врахували, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та суди мають застосовувати цей захід виключно як крайній засіб впливу та захисту прав дитини (висновок КЦС у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17). Суди мали би врахувати, але не врахували, що застосування такого крайнього заходу впливу не має нагальної необхідності за даних обставин для забезпечення найкращих інтересів дитини, ОСОБА_7, оскільки фактично не вирішуватиме будь-які питання її виховання та зростання, однак створюватиме нові ризики та виклики, вирішення яких в подальшому в повній мірі не залежатиме від позивача та від дитини;
судами не встановлено обставин, які б вказували, що збереження батьківських прав ОСОБА_4 щодо доньки, ОСОБА_7, зашкодило би інтересам дитини, а тому застосувати такий крайній захід впливу як позбавлення батьківських прав -необхідності немає у цьому випадку. Таким чином, ОСОБА_4 стверджувала та стверджує, що за даних обставин позбавлення її батьківських прав щодо ОСОБА_7 є надмірним втручанням з боку держави до прав та інтересів дитини та не відповідає принципу забезпечення її найкращих інтересів. А з урахуванням того, що у справі не було зібрано достатньо доказів на підтвердження необхідності здійснення такого втручання з боку держави -позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо дитини було здійснено за відсутності легітимної мети. Маючи упередженість при розгляді цієї справи щодо ОСОБА_4, будучи заінтересованими позицією позивача, за відсутності зібраних доказів, суд першої інстанції дійшов до хибних висновків про наявність факту свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_4, необхідність застосування крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав, неможливості змінити ставлення ОСОБА_4 до виконання батьківських прав та про доцільність задоволення позову в частині пред`явлених вимог до ОСОБА_4 .
Касаційний суд направив касаційну скаргу позивачці, яка була нею отримана 12 вересня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення № 0600285717598 та трекінгом АТ "Укрпошта" від 24 вересня 2024 року. Позивачка відзву на касаційну скаргу не подала.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2024 року:
відкрито касаційне провадження у справі;
клопотання ОСОБА_4 про зупинення дії рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку задоволено;
зупинено дію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року в частині щодо позбавлення батьківських ОСОБА_4 до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
12 вересня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 серпня 2024 року вказано, що:
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц; від 07 лютого 2019 року у справі № 713/63/17; від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц; від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17; від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17; від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19; від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18; від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17; від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17; від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18; від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13192/19-ц; від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18; від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19; від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18; від 02 вересня 2020 року у справі № 557/1101/18; від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17; від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/17; від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17; від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19; від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20; від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20; від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20; від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17; від 13 березня 2023 року у справі № 215/3495/21; від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12; від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21; від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21; від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22; від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22; від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20; від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу;
ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року у справі № 211/559/16-ц, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах. Тому посилання на указану ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення (див. пункти 29 - 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65 цс 20), пункти 85.1-85.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав щодо дитини ОСОБА_7 . В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_7 .
У свідоцтві про народження дитини вказано батьком - ОСОБА_2 та матір - ОСОБА_6 .
З 2012 року та по сьогоднішній день дитина проживає в будинку позивачки та її сім`єю.
Батько дитини ОСОБА_2 є рідним братом позивачки і є неблагонадійною людиною, ніколи не приймав участі у вихованні, утриманні, забезпечення та розвитку своєї дитини, проживає окремо від дитини та має судимість та відкриті кримінальні провадження відносно нього.
Відповідно довідки Білогородського академічного ліцею № 2 від 15 травня 2023 року № 48 та довідки Білогородської ЗШ 1-ІII ступеня № 2 від 10 квітня 2019 року № 23, позивачка займалась влаштуванням дитини до закладу в 2018 році, для зарахування її до І класу, звертаючись з відповідними документами. Дитина наразі навчається в 5 класі та перебуває під систематичною опікою і доглядом позивача, яка приводить її до школи, відвідує батьківські збори та цікавить навчанням дитини.
Згідно із Випискою від 06 червня 2023 року КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, дитина, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, здорова, хвороби відсутні, календар профілактичних щеплення відповідає віку. Дитина перебувала під спостереженням ОСОБА_1 від народження. Житлово-побутові умови задовільні, рекомендації лікаря дотримуються.
Відповідно до Декларації з лікарем законним представником дитини щодо якої укладалась Декларація, зазначено - позивачку, а довірену особу, зазначено чоловіка позивачки - ОСОБА_8 .
У висновку про стан здоров`я, фізичний та розумовий розвиток дитини від 20 червня 2023 року та висновку про стан здоров`я особи від 20 червня 2023 року на підставі огляду лікарів, вказано, що дитина здорова.
Згідно характеристики від 21 червня 2023 року виданої Білгородською сільською радою, позивач характеризується з позитивної сторони, як зразкова, працьовита громадянка та любляча мати, яка проживає разом зі своєю племінницею - ОСОБА_7, яка перебуває на її повному утриманні й яку виховує.
11 травня 2023 року відповідач ОСОБА_2, батько дитини, надав заяву, що посвідчена приватним нотаріусом Бучанського РНО Київської області Давидовою Т. М. за реєстровим № 334, про те, що ОСОБА_2 відмовляється від своїх батьківських прав та обов`язків відносно ОСОБА_7, своєї доньки та надає згоду на позбавлення його батьківських прав.
12 жовтня 2023 року Службою у справах дітей Білогородсько сільської ради Бучанського району Київської області надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відносно їхньої малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно якого дитина проживає з рідною тіткою - позивачкою, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу.
Допитана в судовому засіданні 28 квітня 2024 року в суді першої інстанції малолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначила, що із своїм біологічним батьком вона спілкується зрідка і він їй ніколи не був татом, а свою біологічну матір вона ніколи не бачила і не має бажання бачити. Своїми батьками вона вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_8, які піклуються про неї з дитинства та забезпечують всім необхідним.