ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 754/5574/23
провадження № 61-9880св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гриньковський Сергій Петрович, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року у складі судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини.
В обґрунтування позову вказав, що з 23 червня 2007 року до 16 січня 2014 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3, батьком якого записаний він.
Вказував на те, що у 2015 році відповідачка виїхала за кордон до держави Ізраїль, де перебувала тривалий час, а він сам займався вихованням та утриманням сина. Повернувшись з Ізраїлю, ОСОБА_2, обманом викрала сина та вивезла дитину за кордон без його дозволу. Надалі відповідачка у листах електронною поштою повідомила йому, що він не є біологічним батьком сина ОСОБА_3 Вказував на те, що у нього наявні підстави вважати, що заява відповідачки, про те що, він не є біологічним батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, може відповідати дійсності.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд внести зміни до актового запису про народження № 78 від 16 січня 2008 року, зробленого Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, в якому виключити запис про нього як батька дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та зобов`язати Відділ реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві виключити з вказаного актового запису про народження відомості про нього як батька.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів належними та достовірними доказами факт відсутності кровного споріднення між ним та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У липні 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від імені ОСОБА_1 - адвокат Гриньковський С. П. подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки роздруківці переписки сторін електронною поштою, у якій відповідачка вказувала на те, що позивач не є біологічним батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, суди помилково не застосували наслідки ухилення відповідачки від явки для проведення експертизи, передбачені частиною першою статті 109 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 13 жовтня 2021 року у справі № 923/1379/20, від 18 лютого 2021 року у справі № 442/3516/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21, від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У серпні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мілетич О. О. подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини справи
23 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2014 року у справі № 758/15642/13-ц.
Під час перебування сторін у шлюбі у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьком дитини у свідоцтві про народження записаний ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживають на території держави Ізраїль та отримали громадянство цієї країни.
Згідно з довідкою-рахунком від 11 квітня 2023 року № 55996239/15 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на 10 квітня 2023 року становить 282 501,17 грн.
У провадженні Київського апеляційного суду перебуває цивільна справа № 758/3477/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Служба у справах дітей Деснянського районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, провадження у якій зупинено до набрання чинності рішенням у справі №754/5574/23.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).
У частинах першій та третій статті 136 СК України передбачено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини другої статті 136 СК України у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Передумовою звернення до суду в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі "Калачова проти росії" від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
Таким чином, висновок генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У справі, яка переглядається, установлено, що з метою з`ясування обставин у справі ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року за клопотаннями позивача призначено судово-генетичну експертизу, на дослідження якої поставлені таке питання: встановити походження та кровне споріднення ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, чи є ОСОБА_1 батьком ОСОБА_3 (а. с. 79).
Проте експертиза проведена не була у зв`язку із неявкою до експертної установи для відібрання біологічних зразків ОСОБА_2 та дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Водночас представник відповідачки - адвокат Мілетич О. О. подала до суду першої інстанції клопотання про надання судового доручення із зібрання доказів (біологічних зразків ДНК дитини), у якому вказала про неможливість прибуття дитини до України у звʼязку із воєнним станом та задля забезпечення безпеки дитини (а. с. 91-92).
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
У справі "Йевремович проти Сербії" ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
ЄСПЛ у справі "Багнєвський проти Польщі" не побачив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у неможливості відмовитися від батьківства при встановленні факту відсутності біологічного зв`язку. В цьому рішенні зазначено, що національне законодавство не передбачає будь-яких заходів, які дадуть змогу змусити дитину пройти тести ДНК. Для Суду цей елемент має вирішальне значення для збалансування відповідних інтересів. Якщо інтереси заявників не сходяться з огляду на відмову дитини пройти ДНК-тест, перевага надається інтересам дитини. Суд усвідомлює, що проведення досліджень ДНК та можливість кожному їх дотримуватися є розвитком на судовому рівні, оскільки ці тести дозволяють з певністю встановити існування або відсутність біологічних зв`язків між різними людьми. Проте Суд нагадав, що він уже вважав, що необхідність захисту третіх сторін може виключити можливість змусити їх пройти деякі медичні тести, в тому числі аналіз ДНК. Такий висновок тим більше підтверджується і в цьому випадку, коли третьою стороною є дитина. Суд не бачить нічого свавільного чи непропорційного у рішенні національного суду, який віддавав більшу увагу інтересам дитини, ніж можливої зацікавленості заявника у отриманні перевірки біологічних даних. Крім того, він вважає, що вік дитини, яка була неповнолітньою на той час, зіграв свою роль у врахуванні його інтересу.
Вказані висновки підтвердженні ЄСПЛ також у справі "Хіцкі проти Польщі".
За викладеного слід зазначити, що законодавством України не передбачено право суду змусити дитину пройти тест ДНК для визнання батьківства позивача відносно неї.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18 (провадження № 61-7126св22), від 27 лютого 2024 року у справі № 489/8474/21 (провадження № 61-18280св23).
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_2 разом із дитиною ОСОБА_3 проживають на території держави Ізраїль та є громадянами цієї країни.
У заявах від 24 серпня 2023 року та від 15 січня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мілетич О. О. просила врахувати поважні причини неможливості виконання ухвали суду про призначення судово-генетичної експертизи, а саме: проживання ОСОБА_2 разом із дитиною ОСОБА_3 на території держави Ізраїль; діючий у державі Україна воєнний стан; оголошення 08 жовтня 2023 року в державі Ізраїль воєнного стану.
Водночас представник відповідачки - адвокат Мілетич О. О. подала до суду першої інстанції клопотання про надання судового доручення із зібрання доказів (біологічних зразків ДНК дитини), у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року у звʼязку із неврегульованістю питань щодо транспортування до України зразків ДНК, відібраних за кордоном.
Колегія суддів вважає, що інтереси неповнолітньої дитини у цій ситуації обмежують можливість змусити її проходити в Україні медичний тест щодо існування або відсутності біологічного звʼязку між позивачем та дитиною і ці інтереси дитини слід враховувати попри можливу зацікавленість позивача у отриманні біологічних даних.
Колегія суддів вважає, що відповідачка довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для відібрання зразків, необхідних для проведення судово-генетичної експертизи, а тому відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій мали застосували наслідки ухилення відповідачки від явки для проведення експертизи, передбачені частиною першою статті 109 ЦПК України.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності кровного споріднення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, який записаний батьком дитини, матеріали справи не містять.
Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки електронному листу листуванню сторін із повідомленням про те, що позивач не є батьком дитини.
Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях обґрунтовано відхилили ці посилання позивача, вірно зазначивши, що відсутність чи наявність кровного споріднення між людьми можуть встановити лише медичні тести, а переписка сторін електронною поштою не є достатнім доказом цих обставин.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів належними та достовірними доказами факт відсутності кровного споріднення між ним та ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги роздруківку переписки сторін електронною поштою, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.