ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 172/22/23
провадження № 61-1335св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Ященко Інною Олександрівною, на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2023 року у складі судді Битяка І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди, завданої руйнуванням майна.
Позовна заява мотивована тим, що 27 січня 2015 року незаконними озброєними формуваннями здійснено артилерійський обстріл за адресою: АДРЕСА_1, у результаті якого вона отримала тілесні ушкодження, загинула її мати ОСОБА_2 та був повністю зруйнований будинок, в якому вона проживала.
Зазначала, що за фактом вчинення терористичного акту, внаслідок якого 27 січня 2015 року зруйнований житловий будинок, загинула її мати ОСОБА_2, а вона отримала тяжкі поранення, слідчим відділом третього управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування, про що було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), кримінальне провадження № 12014050150002283, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (терористичний акт, який призвів до загибелі людини).
Вважала, що внаслідок невиконання Державою Україна позитивних обов`язків на території, яка знаходилася у 2015 році під її юрисдикцією, незабезпеченні її безпеки та збереження її єдиного житла, незабезпечення її житлом взамін пошкодженого, не запровадження механізму відшкодування шкоди особам, постраждалим під час конфлікту та проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, не забезпечення проведення своєчасного ефективного досудового розслідування, яке не завершене, винні особи не встановлені та не притягнуті до відповідальності, вона має право на отримання відшкодування моральної шкоди внаслідок вчинення терористичного акту.
Посилалася на те, що має право на відшкодування за пошкодження (знищення) її майна згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Право на судовий захист гарантовано, зокрема, статтями 41, 47 Конституції України, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь відшкодування моральної шкоди, отриманої внаслідок вчинення терористичного акту, що призвело до втрати житла, у розмірі 200 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що територія, на якій було знищене майно позивачки, була на той час територією, що розташована на лінії розмежування, та позивачка не довела належними та допустимими доказами, що відповідачеві було, чи мало бути відомо про загрози для її житла, зокрема про факт артилерійського обстрілу м. Попасна Луганської області, що відповідач міг вжити, але не вжив заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для майна та здоров`я позивачки.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального права, норм процесуального права не порушено, підстав для його скасування немає.
Апеляційний суд вважав, що районний суд дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами, що Держава Україна до того моменту, як було зруйноване її житло, могла вжити, але не вжила заходів, які б усунули ризик для майна від артилерійського обстрілу з боку незаконних збройних формувань, розташованих на непідконтрольній уряду України території.
Суд апеляційної інстанції вважав, що позивачкою не обґрунтовано порушень Державою Україною її позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на мирне володіння своїм майном.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2024 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Ященко І. О., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню.
Вказує, що події, в результаті яких був зруйнований її будинок, відбулися 27 січня 2015 року, на той час м. Попасна Луганської області не було окуповане російською федерацією, а тому у Держави Україна було відсутнє право відступити від своїх конвенційних зобов`язань щодо забезпечення збереження її майна.
Посилається на те, що Держава Україна, її виконавчі та законодавчі органи знали про вчинення терористичних актів і проведення антитерористичної операції (далі - АТО) на території, зокрема, м. Попасної Луганської області, та розташування вказаного населеного пункту на лінії зіткнення, контролювала вказану територію та могла і повинна була вжити заходів безпеки для гарантування прав своїх громадян.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 761/27648/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 242/1186/18, від 20 січня 2023 року у справі № 265/6582/16-ц та від 27 вересня 2023 року у справі № 242/2655/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У березні 2024 року Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи ОСОБА_1, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Вважає, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки жодним нормативно-правовим актом не визначено, що органом, який здійснює відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, є Кабінет Міністрів України.
Посилається на те, що територія, на якій знаходилось майно позивачки, була розташована на лінії розмежування, відтак Держава Україна не могла контролювати ту частину території настільки, щоб запобігти руйнуванню майна позивачки, незважаючи на вжиття усіх можливих заходів.
Фактичні обставини, встановлені судами
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" розпочата АТО.
Територія проведення АТО охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування.
У перелік зазначених населених пунктів включено м. Попасна Луганської області як населений пункт, що розташований на лінії розмежування.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. У перелік зазначених населених пунктів включено м. Попасна Луганської області.
27 січня 2015 року об 11 год. 40 хв. внаслідок артилерійського обстрілу по м. Попасна Луганської області зруйновано будинок за адресою: АДРЕСА_1, в результаті якого ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження та загинула її мати ОСОБА_2 .
Відповідно до акта комісійного обстеження домоволодіння від 02 лютого 2015 року було проведено комісійне обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на предмет встановлення фактів пошкодження у результаті бойових дій та в ході обстеження виявлене таке пошкодження: пряме попадання в будинок (повністю зруйнований) (а. с. 16).
ОСОБА_1 є власницею будинку АДРЕСА_1, що підтверджується копію свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАС № 790094 від 10 лютого 2016 року, виданим державним нотаріусом Попаснянської державної нотаріальної контори Водолазькою Т. Ф. та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 січня 2018 року № 111799820 (а. с. 17; 21).
Згідно з висновком комісійної психологічної експертизи від 18 березня 2020 року № 62/19 у ОСОБА_1 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок отримання нею травм при потраплянні 27 січня 2015 року у її будинок снарядів системи "Град", з руйнуванням її будинку та загибеллю її матері ( ОСОБА_2 ). ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою. Попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1, складає 1 000 000,00 грн - за категорією пошкодження здоров`я; 300 000,00 грн - за категорією втрати близького родича; 200 000 грн - за категорією втрати нематеріальної складової будинку підекспертної, який було зруйновано при потраплянні знаряддя системи "Град" (а. с. 22-31).
У дослідницькій частині вказаного висновку зазначено, що моральні страждання позивачки знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку зі смертю її матері та пораненням. Додатковим травмувальним фактором для позивача стало незворотне травмування обличчя та тіла. Вона страждала та страждає від великої кількості сторонніх тіл на обличчі, наслідків опіків. Негативно впливає на її психоемоційний стан той факт, що її не впізнають оточуючі люди, ті люди, яким вона допомагала за своїм професійним фахом, сторонилися її, коли обличчя було в найжахливішому стані. Вона, яка до травми вела активне суспільне життя, була оптимісткою та намагалася допомагати знедоленим людям, сама опинилась у складній ситуації та була змушена кардинально змінити звичне коло спілкування та темп життя. Їй рекомендоване звернення до психолога з метою відновлення психоемоційного стану, зменшення ознак тривожності. Позивач на даний момент знаходиться в скрутному матеріальному становищі, має борги та не має можливості отримувати допомогу матеріального характеру. Вона невпевнена в собі та своєму майбутньому, налаштована песимістично щодо подальшого стану свого здоров`я та якості життя. Втрати ОСОБА_1 є тривалими та частково непоправними. Не встановлено інших факторів, які можуть змінювати суму компенсації моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Ященко І. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відшкодування майнової та моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно із статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Відповідно до вимог статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як визначено у пункті 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).
Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції передбачають, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави з гарантування прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.
Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки: держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може полягати у прийнятті законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпеченні реальних умов для реалізації прав.
За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язане з майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 40 постанови від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 зазначила, що згідно з Конвенцією держава-учасниця несе відповідальність лише за власні дії чи бездіяльність щодо виконання негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов`язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Якщо держава поширювала її юрисдикцію на відповідну територію, де сталося стверджуване порушення права, обставини (факти) невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації певного з наведених обов`язків для притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї треба чітко встановити.
У пункті 52 зазначеної постанови вказано, що у кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов`язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 мотивувала позов, зокрема й тим, що вона не отримала від держави відшкодування за пошкодження (знищення) її майна, на яке позивач, на її думку, має право, зокрема, згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також зазначала, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"
Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд виходить із того, що посилання позивачки як на правову підставу позову, зокрема, на статтю 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставними.
Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Частина перша статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом").
З огляду на зміст вказаних приписів Закону України "Про боротьбу з тероризмом" реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) зроблено висновок, що "передбачене у статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт. За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним обов`язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов`язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення. Позитивні обов`язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: Держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами. Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі. Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
У законодавстві України відсутня не лише процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі "Будченко проти України" (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України").
За усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
Отже, передбачене у статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави Україна відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачеві внаслідок пошкодження (знищення) її майна під час терористичного акту в період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону України "Про боротьбу з тероризмом" до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із пошкодженням (знищенням) майна у період проведення АТО.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20), від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Ураховуючи наведене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".