ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/2450/22(914/3313/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача - ліквідатор Коваль В.В.,
відповідача - Серьогін С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 (колегія суддів у складі: Матущак О.І. - головуючий, Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2023 (суддя Чорній Л.З.)
у справі №914/2450/22(914/3313/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна"
до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
про стягнення 284612,19 євро та 135,55 євро відсотків, 449,49 грн та 24,06 грн відсотків
у межах справи №914/2450/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Петрол Трейдінг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна"
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи
1. У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/2450/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Петрол Трейдінг" (далі - ТОВ "Бел-Петрол Трейдінг") про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" (далі - ТОВ "БНК-Україна").
2. Постановою Господарського суду Львівської області від 24.05.2023 припинено процедуру розпорядження майном ТОВ "БНК-Україна" та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Коваля В.В.; боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Коваля В.В.
Стислий виклад позовних вимог
3. У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" (далі - ТОВ "БНК-Україна") в особі ліквідатора в межах справи про банкрутство звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Агентство) про стягнення 284612,19 євро та 135,55 євро відсотків, 449,49 грн та 24,06 грн відсотків.
4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва 12.04.2022 у кримінальному провадженні було накладено арешт на грошові кошти, які належать ТОВ "БНК-Україна" у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні в Акціонерному банку "Південний" (далі - АБ "Південний"). Вказаний арешт було скасовано Подільським районним судом міста Києва ухвалою від 22.06.2023 у справі №758/6582/23. З огляду на відсутність підстав подальшого утримання майна ТОВ "БНК-Україна" зазначені кошти, на думку позивача, перебувають у чужому незаконному володінні відповідача, а тому підлягають стягненню на користь позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва у справі №758/4113/22 від 10.06.2022 визначено порядок зберігання арештованих речових доказів у кримінальному провадженні №42022102070000082 від 05.04.2022 шляхом передачі Агентству в управління для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 1, 9, 19-24 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон про АРМА) рухоме майно, майно ТОВ "БНК-Україна", зокрема, грошових коштів, на які постановою прокурора накладено арешт в розмірі 284612,19 євро, які знаходяться на відповідному рахунку (євро), що відкритий в АБ "Південний" та грошових коштів у розмірі 449,49 грн, що перебувають на відповідному рахунку (українська гривня), який відкритий в АБ "Південний".
6. Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2022 у справі №758/6087/22 скасовано арешт, накладений постановою прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва від 12.04.2022 на грошові кошти, які належать ТОВ "БНК-Україна" у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, що знаходяться на вказаному вище рахунку чи на зберіганні у АБ "Південний" в частині заборони здійснення видатків, пов`язаних з перерахуванням грошових коштів по сплаті податків, зборів до бюджету та державних цільових фондів, по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на державне пенсійне страхування, видатків, пов`язаних з виплатою заробітної плати, комунальних платежів, аліментів, виконання рішення судів, послуги охорони та протипожежної безпеки та видатків на Збройні Сили України.
7. У подальшому ліквідатор ТОВ "БНК-Україна" як власник майна звернувся до слідчого судді Подільського районного суду міста Києва з клопотанням про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42022102070000082 від 05.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 110-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У поданому клопотанні просив скасувати арешт, накладений постановою керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва від 12.04.2022, на грошові кошти у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках в АТ "Південний".
8. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2023 у справі №758/6582/23 вказане клопотання задоволено. Скасовано арешт, накладений постановою керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва 12.04.2022 у кримінальному провадженні №42022102070000082 від 05.04.2022, грошових коштів які належать ТОВ "БНК-Україна" у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі коштів та цінностей, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у АБ "Південний" (МФО 328209), а саме: - НОМЕР_1 (українська гривня); - НОМЕР_1 (євро); - НОМЕР_1 (російський рубль).
9. Вказана ухвала Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2023 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, набрала законної сили 22.06.2023, та оскарженню не підлягає.
10. Позивач звертався до відповідача листами з проханням повернути грошові кошти та вказував реквізити рахунка для повернення, однак з моменту скасування арешту, Агентство грошові кошти не повернуло. Позивач вважає, що відповідач безпідставно утримує грошові кошти ТОВ "БНК-Україна" у своєму незаконному володінні та зобов`язане повернути грошові кошти їх законному власнику, оскільки правова підстава їх подальшого утримання відпала, а саме: арешт майна у кримінальному провадженні скасовано.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
11. Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Агентства на користь ТОВ "БНК-Україна" грошові кошти в розмірі 284612,19 євро, 135,55 євро нарахованих відсотків, 449,49 грн і 24,06 грн нарахованих відсотків та 132337,54 грн судового збору.
12. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2023 залишено без змін.
13. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем доведено факт безпідставного утримання відповідачем вказаної суми коштів, оскільки скасовано арешт на зазначені кошти в межах кримінального провадження. Відтак кошти підлягають поверненню позивачу.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
14. Агентство (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з урахуванням поданих до неї доповнень, просить cкасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позовної заяви повністю.
15. Скаржник як підставу касаційного оскарження судових рішень у справі зазначає обставини, передбачені п. 3 та п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
16. Скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, зокрема, у випадку якщо з позовом про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України звертається не законний власник майна (грошових коштів), а арбітражний керуючий, який просить стягнути з Агентства кошти, на які у кримінальному провадженні був накладений арешт і які передано в управління Агентству і в подальшому арешт на ці кошти скасовано.
17. Також скаржник вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням правил юрисдикції господарських судів, судами не було досліджено зібрані у справі докази та суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
18. Скаржник зауважує, що Агентство відповідно до п. 1 ст. 2 Закону про АРМА є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими. При цьому, між позивачем та відповідачем відсутні будь-які господарські відносини, відсутній спір про право, що виникає з відповідних відносин, а тому предметом звернення за цим спором є бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що відповідно до положень ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) має розглядатися адміністративними судами, оскільки відноситься до публічно-правового спору.
19. Також скаржник зазначає про те, що відповідно до резолютивної частини ухвали Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2023 у справі №758/6582/23 було скасовано арешт з грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках ТОВ "БНК-Україна" в АТ "Південний", однак в ухвалі відсутня інформація про необхідність повернення грошових коштів в безготівковій формі, які на момент її винесення вже тривалий час зберігалися на рахунках Агентства.
20. Крім того, на думку скаржника, зазначена ухвала взагалі не стосується скасування арешту з грошових коштів переданих в управління Агентству відповідно до ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва у справі №758/4113/22 від 10.06.2022. Відповідно до вищевказаної ухвали, грошові кошти з рахунків ТОВ "БНК-Україна" були розміщені Агентством на депозитному рахунку в Філії - ГУ по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк".
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
21. ТОВ "БНК-Україна" в особі ліквідатора подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить в задоволенні касаційної відмовити, рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 - залишити без змін.
22. У відзиві зазначено, що в результаті скасування ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2023 у справі №758/6582/23 арешту, накладеного постановою керівника Подільської окружної прокуратури від 12.04.2022 у кримінальному провадженні №42022102070000082 від 05.04.2022, правова підстава подальшого утримання майна ТОВ "БНК-Україна" Агентством відпала. Отже, Агентство з моменту отримання копії ухвали про скасування арешту зобов`язане повернути грошові кошти їх законному власнику, а подальше безпідставне утримання останнім грошових коштів порушує право законного власника на мирне володіння та розпорядження своїм майном.
23. ТОВ "БНК-Україна" вважає, що зазначені грошові кошти є активом боржника у справі про банкрутство позивача, який підлягає включенню в ліквідаційну масу і повинні бути спрямовані на погашення вимог кредиторів відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та зобов`язане повернути грошові кошти їх законному власнику, оскільки правова підстава їх подальшого утримання відпала.
24. ТОВ "БНК-Україна" зауважує, що відповідач під час розгляду справи заявляв клопотання в якому просив передати справу на розгляд до Господарського суду міста Києва у зв`язку із виключною підсудністю справи, однак у задоволенні цього клопотання суд першої інстанції відмовив з огляду на привалювання спеціальної норми, а саме ст. 7 КУзПБ над ч. 5 ст. 30 ГПК України у майнових спорах, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство. При цьому позивач вказує, що відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв жодних клопотань про порушення інстанційної чи предметної юрисдикції.
25. Також ТОВ "БНК-Україна" зазначає, що позивач, звертаючись до суду за захистом своїх прав як власника майна не заявляв жодних вимог про визнання дій/бездіяльності відповідача протиправними, жодним чином не заперечував проти способу володіння, користування чи розпорядження Агентством майном час дії арешту. Спір, за вирішенням якого до суду звернувся позивач, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, оскільки предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів, які безпідставно утримуються Агентством, внаслідок чого позивач позбавлений права володіння, користування, розпорядження власним майном, яке має бути включене до ліквідаційної маси та розподілене між кредиторами банкрута в порядку, передбаченому КУзПБ.
26. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що цей спір правильно розглянутий судами попередніх інстанцій як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав ТОВ "БНК-Україна" на відповідне майно, тобто є приватноправовим, а з огляду на суб`єктний склад сторін підлягав розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен здійснюватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
27. Предметом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, які заявлені на підставі ст. 1212 ЦК України.
28. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи ст. 300 ГПК України та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зазначає таке.
29. Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону про АРМА унормовано, що активи -кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнені за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
30. Управління активом за Законом про АРМА, яким визначені правові та організаційні засади функціонування Агентства, - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону).
31. Статтею 19 цього Закону передбачено, що Агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати.
32. Отже, зазначений Закон про АРМА визначає єдиною підставою для управління активами накладення на них арешту у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 19 Закону) без конкретизації мети такого арешту. Тобто встановлені у ч. 1 ст. 19 Закону про АРМА обов`язкові умови передачі активів в управління Агентству виникають у будь-якому разі при накладенні на ці активи арешту на підставі самого лише факту його застосування, навіть якщо у відповідному рішенні не конкретизовано виду застосованих заборон.
33. Відповідно до ч.ч. 1, 2, абз. 1 ч. 3 ст. 21 Закону про АРМА управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.
34. У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень. У разі прийняття в управління цінних паперів інформація також надсилається відповідним учасникам депозитарної системи України.
35. Положеннями ч. 1 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
36. Отже, як правильно встановили господарські суди попередніх інстанцій, Агентство є суб`єктом здійснення заходів з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні та є єдиним суб`єктом, якому згідно з ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва передано виняткове право зберігати майно ТОВ "БНК-Україна" у визначеному законом порядку.
37. Відповідно до абз. 7 ч. 6, ч. 7 ст. 100 КПК України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.
38. На відміну від абз. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України перелік майна, визначений ст. 21 Закону про АРМА, не є вичерпним.
39. Разом з тим, зазначена ст. 21 Закону про АРМА стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
40. Згідно з положеннями абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону майно банку (крім коштів, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку), а також кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що перебувають у банку та на які накладено арешт, передаються в управління (перераховуються на рахунки) Національного агентства не пізніше наступного робочого дня після надходження до банку платіжної вимоги, оформленої Національним агентством, та доданих до неї копій звернення прокурора, ухвали слідчого судді, суду про накладення арешту.
41. Враховуючи зазначені норми Закону про АРМА в управління Агентству можуть передаватись та в управлінні можуть перебувати лише активи, які відповідають одночасно наступним умовам: - вони визнані речовим доказом; - на них накладено арешт у кримінальному провадженні; - арешт має передбачати заборону розпорядження (обов`язково), або користування майном (бажано); - їх сукупна вартість становить понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; - це не завдає шкоди кримінальному провадженню.
42. Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 20 Закону про АРМА розмір процентів відсоткової ставки за користування банками коштами або металами на депозитних рахунках Агентства визначається договором на рівні не нижче облікової ставки Національного банку України або процентної ставки банку за такий вид послуг для третіх осіб (для іншого банку).
43. У разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора або судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт розміщених на рахунках Національного агентства грошових коштів або банківських металів, Національне агентство перераховує відповідні кошти та нараховані за ними проценти або здійснює переказ банківських металів та нарахованих за ними процентів на рахунок їх законного власника протягом трьох робочих днів з дня надання ним інформації про реквізити рахунка.
44. Враховуючи викладені вимоги, Верховний Суд вважає, що передача арештованого майна в управління Агентству є похідним від арешту. У випадку скасування арешту переданого в управління Агентству майна воно у 3-денний строк повертає його законному власнику, а у разі реалізації повертає одержані за нього кошти, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами (ч. 8 ст. 21 Закону про АРМА).
45. Отже, саме судове рішення про скасування арешту майна є однією з визначених законом підстав для припинення заходів з управління арештованим майном.
46. Господарські суди встановили, що грошові кошти ТОВ "БНК-Україна" у відповідних сумах, які знаходились на рахунках в АБ "Південний", передані в управління Агентства як речові докази, на які був накладений арешт постановою керівника Подільської окружної прокуратури від 12.04.2022 у кримінальному провадженні №42022102070000082 від 05.04.2022, та перебували на зберіганні в Агентстві для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості на підставі положень ст. 100 КПК України за ухвалою слідчого судді Подільського районного суду у справі №758/4113/22 від 10.06.2022.
47. Однак, в результаті скасування ухвалою слідчого суді Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2023 у справі №758/6582/23 арешту, накладеного постановою керівника Подільської окружної прокуратури від 12.04.2022 у кримінальному провадженні №42022102070000082 від 05.04.2022, Агентства мало у 3-денний строк повернути це майно його законному власнику, однак відповідних дій не вчинило.
48. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
49. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
50. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
51. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. При цьому, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
52. Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
53. Враховуючи викладені вимоги закону та встановлені господарськими судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій про те, що правова підстава подальшого утримання майна ТОВ "БНК-Україна" Агентством відпала, у зв`язку з чим таке майно має бути повернуте власнику, а подальше безпідставне утримання останнім грошових коштів порушує право законного власника на володіння та розпорядження своїм майном.
54. Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема, у випадку якщо з позовом про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України звертається не законний власник майна (грошових коштів), а арбітражний керуючий, який просить стягнути з Агентства кошти, на які у кримінальному провадженні був накладений арешт і які передано в управління Агентству і в подальшому арешт на ці кошти скасовано, Верховний Суд зауважує таке.
55. Відповідно до ч. 2 ст. 10 КУзПБ арбітражний керуючий з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника.
56. До повноважень ліквідатора (ст. 61 КУзПБ), зокрема, належать: формування ліквідаційної маси; звернення до третіх осіб з вимогами вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; подання до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продаж майна банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
57. Вказані повноваження мають здійснюватися з метою задоволення вимог кредиторів з дотриманням балансу інтересів всіх учасників процесу неплатоспроможності.
58. Верховний Суд вважає, що дії ліквідатора - арбітражного керуючого (заявлення цього позову) направлені на формування ліквідаційної маси та повернення безпідставно утримуваних Агентством грошових коштів та на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому КУзПБ, що узгоджується з повноваженнями ліквідатора у процесі банкрутства.
59. Щодо доводів скаржника про те, що відповідно до положень ст. 19 КАС України ця справа має розглядатися адміністративними судами, оскільки відноситься до публічно-правового спору, Верховний Суд зазначає таке.
60. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
61. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
62. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
63. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
64. Разом з тим спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
65. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
66. З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 11.04.2018 у справі №910/8424/17.
67. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
68. Предметом позову в цій справі є стягнення грошової суми на підставі ст. 1212 ЦК України у зв`язку з тим, що підстава, на якій ці кошти утримувалися Агентством, відпала. За твердженням позивача, Агентство не повертає грошові кошти, які йому належать позивачу, тому він втратив належне йому майно.
69. Правові та організаційні засади функціонування Агентства визначено приписами Закону про АРМА, відповідно до ч. 1 ст. 2 якого Агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
70. Визначаючи характер спірних правовідносин у цій справі, Верховний Суд звертає увагу, що за змістом пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 1 Закону про АРМА термін "активи" у цьому Законі вживається в такому значенні - це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні. Водночас "управлінням активами" є діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.
71. Крім цього, Закон про АРМА визначає функції і повноваження Агентства, за змістом п. 4 ч. 1 ст. 9 та п. 4 ч. 1 ст. 10 якого Агентство виконує функції, зокрема, з організації здійснення заходів, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами, з метою виконання яких, у тому числі, укладає цивільно-правові угоди з юридичними та фізичними особами з питань, пов`язаних з проведенням оцінки та управлінням активами.
72. Виходячи з викладеного Агентство як суб`єкт владних повноважень (центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом), реалізовуючи державну політику у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні, може брати участь не лише в публічно-правових відносинах щодо здійснення ним владних управлінських функцій, а може бути й учасником відносин, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності (приватноправових відносин), - під час здійснення Агентством діяльності з володіння, користування та/або розпорядження вказаними активами, належними фізичним чи юридичним особам, яка безпосередньо стосується виникнення, зміни або припинення прав таких осіб на ці активи.
73. У справі, яка розглядається, як установлено судами попередніх інстанцій, наслідком дій Агентства є утримання грошових коштів позивача без відповідної правової підстави.
74. З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що цей спір розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на відповідне майно, тобто є приватноправовим, а з огляду на суб`єктний склад сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
75. У цьому зв`язку господарські суди цілком правомірно відхилили твердження відповідача про виключну підсудність цього спору Господарському суду міста Києва, поданий ліквідатором позов пов`язаний безпосередньо із захистом майна боржника, та враховуючи, що боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, є стороною у такому спорі, у визначенні виключної підсудності цього спору пріоритет у застосуванні має не ст. 30 ГПК України, як загальна процесуальна норма, а ст. 7 КУПБ, яка у цьому випадку є спеціальною. Відтак, позов ліквідатора правильно розглянуто господарським судом Львівської області у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника - ТОВ "БНК-Україна".
76. Щодо твердження скаржника про те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди помилково постановили стягнути грошові кошти, які є предметом спору, не з депозитного рахунку Агентства у Філії ГУ по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк", а з рахунку Агентства, відкритому в органах Казначейства, тобто з Державного бюджету України, Верховний Суд зауважує таке.
77. Так, під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій встановлено, що грошові кошти ТОВ "БНК-Україна" передані в управління Агентства відповідно до ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва у справі №758/4113/22 від 10.06.2022. Згідно з поясненнями Агентства, останнє зберігає ці кошти в АТ "Ощадбанк" відповідно до генерального договору по вкладу на вимогу "Депозитна лінія".
78. Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 238 ГПК України в резолютивній частині рішення зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
79. Резолютивна частина оскаржуваного судового рішення відповідає наведеним вимогам ГПК України. При цьому будь-якого конкретного рахунку Агентства, з якого мають стягуватися грошові кошти, судове рішення не містить, оскільки це не передбачено вимогами ГПК України.
80. Верховний Суд зауважує, що виконання рішення про задоволення позову залежить повністю від поведінки відповідача - воно може бути виконано як в добровільному порядку так і в примусовому.
81. Виконання судового рішення в добровільному порядку не виключає можливості перерахування цих коштів відповідачем з будь-якого рахунку, в тому числі з того, про який зазначає відповідач у своїх поясненнях. Не може бути відмовою у задоволенні позову знаходження коштів позивача на конкретному рахунку, оскільки знаходження цих коштів на рахунку у відповідному банку залежить від дій відповідача. А враховуючи, що відповідач є управителем цих коштів, то знаходження цих коштів може змінюватися. Ухвалення судового рішення про задоволення чи про відмову у задоволенні позову не може залежати від того, на яких рахунках знаходяться ті чи інші кошти, які були передані в управління відповідачу.
82. Отже, відповідач може виконати рішення в добровільному порядку і перерахувати відповідні кошти з того рахунку, який вважає за потрібне, а у випадку невиконання рішення про задоволення позову у добровільному порядку таке рішення має бути виконане в примусовому порядку з урахуванням вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Будь-яких виключень для Агентства у випадку якщо він є відповідачем у справі про стягнення з нього грошових коштів закон не містить.
83. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України", згідно якого п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
84. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.