ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/147/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т. М. (головуючої), Булгакової І. В., Колос І.Б.
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі" (далі - Товариство, позивач) - Замлинський С.С. (адвокат),
відповідача - акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Укрзалізниця, АТ "Укрзалізниця" відповідач, скаржник) - Лапій А.В. (адвокатка),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Укрзалізниці
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 (головуюча - суддя Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.)
за позовом Товариства
до Укрзалізниці
про стягнення 2 808 243,34 грн,
ВСТУП
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у подвійному розмірі на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон).
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовом про стягнення з Укрзалізниці на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) 2 808 243,34 грн, що є подвійним розміром шкоди, завданої позивачу.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом, у зв`язку з чим позивачу завдано шкоду у розмірі 1 404 121,67 грн. При цьому, Товариством на підставі статті 55 Закону заявлено вимогу про стягнення з Укрзалізниці 2 808 243,34 грн, що є подвійним розміром шкоди, завданої позивачу.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Справа №910/147/22 розглядалася судами неодноразово.
2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі №910/147/22, позов задоволено повністю.
2.3. Постановою Верховного Суду від 16.03.2023 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
2.4. У постанові від 16.03.2023 Верховний Суд вказав, що оскаржувані судові рішення не містять встановленого судами попередніх інстанцій складу цивільного правопорушення, зокрема, в частині розміру шкоди в контексті включення/не включення понесених позивачем витрат у розмірі 1 404 121,67 грн за надання послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції для виконання комерційних операцій, а також робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням та вивантаженням" до загальної вартості реалізованого Товариством товару третім особам, тобто, збільшення вартості власних послуг та/або вартості продукції, яка ним реалізовувалась.
2.5. За результатами нового розгляду справи №910/147/22 рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 у задоволенні позову відмовлено.
2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Укрзалізниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі № 910/147/22 залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи касаційної скарги
4.1. Із посиланням з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що апеляційним судом не враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/14892/22 щодо застосування положень статей 82, 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі № 910/17196/21 щодо розгляду судами спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Також зазначає, що судом апеляційної інстанції на порушення статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не були враховані висновки та вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.03.2023 у даній справі, а саме, щодо встановлення чи було включено/не включено позивачем його витрати за послуги AT "Укрзалізниця" до загальної вартості реалізованого товариством товару третім особам.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Товариство у поданому 10.09.2024 до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ПАТ "Укрзалізниця" (перевізник) і ТОВ "Цунамі" (замовник) 08.02.2018 укладений Договір про надання послуг № 07853/ЛЗ-2018 (далі - Договір). Предметом якого було здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
6.2. У розумінні цього договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування вагоном перевізника не є орендною платою (пункт 1.1 Договору).
6.3. Сторони визначили, що перевезення - це послуга, в процесі надання якої перевізник зобов`язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною (пункт 1.2 Договору).
6.4. Замовник зобов`язаний оплачувати перевізнику послуги, пов`язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника (пункт 2.1.6 Договору).
6.5. На виконання умов Договору, для проведення розрахунків і обліку сплачених сум відповідачем для позивача відкрито особовий рахунок з наданням коду платника №5730340, присвоєно замовнику код вантажовідправника/ вантажоодержувача 1192 (пункт 2.3.3 Договору).
6.6. Розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками та тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів (пункт 3.1 Договору).
6.7. Визначено, що розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з:
плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;
компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до Договору;
плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки (пункт 3.2 Договору).
6.8. Сторони погодили, що розрахунки за Договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" Укрзалізниці (пункт 4.1 Договору).
6.9. По мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначеної в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг; додаткових послуг за вільними тарифами та інше (пункт 4.5 Договору).
6.10. Щодобово, протягом періоду виконання Договору, перевізник надає замовнику в електронному вигляді переліки перевізних документів на електронну адресу, а у разі відсутності електронного зв`язку - у паперовому вигляді (пункт 4.6 Договору).
6.11. Договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладенням ЕЦП в АС "Месплан" або АС "Клієнт УЗ", або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20.02.2018 до 31.12.2018. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії Договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконанні перевезення та надані послуги (п. 12.1 Договору).
6.12. Пунктом 8 протоколу від 18.12.2018 №Ц-64/101 Ком.т. засідання правління Укрзалізниці затверджено та введено в дію Порядок проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станцій АТ "Укрзалізниця".
6.13. Наказом АТ "Українська залізниця" №22 від 09.01.2019 послуга з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням була введена в дію.
6.14. Рішенням правління АТ "Українська залізниця" №Ц-64/101 від 18.12.2018 встановлено послугу з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням та встановлено за неї плату в розмірі 170,38 грн без ПДВ.
6.15. Протоколом від 18.12.2018 №Ц-64/101 Ком.т. засідання правління АТ "Укрзалізниця" затверджено текст та умови додаткової угоди до договору про надання послуг, згідно з якою суб`єкт господарювання зобов`язується компенсувати перевізнику витрати, пов`язані з подачею і забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою, встановленою у додатку 1 до договору.
6.16. АТ "Укрзалізниця" (перевізник) та ТОВ "Цунамі" (вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) 04.03.2019 укладено додаткову угоду №1/Лз до Договору про надання послуг від 08.02.2018 №07853/ЛЗ-2018, якою доповнено:
- розділ 2 Договору новим підпунктом 2.1.20 у такій редакції: "2.1.20. Компенсувати перевізнику витрати, пов`язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у Додатку 1 до цього Договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій: Рожище - 18 км";
- додаток 1 до Договору пунктом 13 в такій редакції: "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням; одиниця виміру - 1 вагон/ 1 км; ціна за одиницю після коригування - 170,38 грн без ПДВ".
6.17. ТОВ "Цунамі" 19.04.2019 направило на адресу АТ "Українська залізниця" заяву від 12.04.2019 щодо незгоди з умовами додаткової угоди (зокрема із компенсацією вартості витрат, пов`язаних із діяльністю малодіяльних станцій), в якій просило знизити вартість витрат, пов`язаних з компенсацією затрат діяльності малодіяльної станції Рожище Волинської області шляхом укладення нової додаткової угоди.
6.18. Рішенням Антимонопольного комітету України (далі - АМК) від 06.08.2020 №470-р у справі №130-26.13/102-19 (далі - Рішення АМК) визнано, що:
- Укрзалізниця протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займала монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100 відсотків;
- дії Укрзалізниці, які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку;
- зобов`язано Укрзалізницю припинити порушення, зазначене у пункті 2 резолютивної частини Рішення АМК;
- за порушення, зазначене в пункті 2 Рішення АМК, на АТ "Укрзалізниця" накладено штраф у розмірі 18 282 400 грн.
6.19. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що оскільки розмір плати за перевезення вантажу згідно з розділом 3 Договору визначався з урахуванням тарифної відстані, яка включала в себе відстань доставки вантажу від/до малодіяльної станції, то, відповідно, сплачені позивачем грошові кошти за цю послугу у розмірі 1 404 121,67 грн є його прямими збитками. Таким чином, враховуючи приписи частини другої статті 55 Закону, відповідач зобов`язаний відшкодувати заподіяні порушенням законодавства про захист економічної конкуренції шкоду у подвійному розмірі, тобто 2 808 243,24 грн.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/147/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 13.08.2024 касаційну скаргу Укрзалізниці залишено без руху у зв`язку із наданням скаржникові строку для усунення недоліку касаційної скарги.
7.3. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.08.2024 №32.2-01/2003 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/147/22 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М.
7.4. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/147/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуюча), Булгакової І.В., Колос І.Б.
7.5. Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/147/22 за касаційною скаргою Укрзалізниці на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.
8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
8.4. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, Укрзалізниця у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що апеляційним судом не враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/14892/22 щодо застосування положень статей 82, 623 ЦК України та статті 225 ГК України, а також не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі № 910/17196/21 щодо розгляду судами спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Також зазначає, що судом апеляційної інстанції на порушення статті 316 ГПК України)не були враховані висновки та вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.03.2023 у даній справі, а саме, щодо встановлення чи було включено/не включено позивачем його витрати за послуги AT "Укрзалізниця" до загальної вартості реалізованого товариством товару третім особам.
8.5. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.6. При цьому, колегія суддів зазначає, що саме скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
8.7. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.8. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.9. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.10. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.11. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
8.12. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
8.13. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);
-у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.14. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі №910/14892/22, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 Верховний Суд виходить з такого.
8.15. Так, у справі №910/14892/22, на яку посилається скаржник, предметом розгляду були кредиторські вимоги Головного управління Державної податкової служби у міста Києві до боржника на суму 2 636, 53 грн та кредиторські вимоги Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю до боржника на суму 1 423 573,04 грн.
8.15.1. Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції, зокрема, встановлено, що вимоги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, обґрунтовані тим, що боржником не сплачено податок на нерухоме майно в розмірі 2 636,53 грн за кодом "117", тому сплачені боржником кошти на суму 2 636,53 грн не були зараховані контролюючим органом в рахунок сплати заборгованості з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Розглянувши заяву Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 1 423 573,04 грн, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених кредитором вимог.
8.15.2. Верховний Суд у постанові від 06.02.2024, залишаючи судові рішення без змін, погодився з висновками судів апеляційної та першої інстанції та зазначив, що суди, за встановлених у цій справі обставин, з урахуванням доводів і заперечень усіх учасників справи, дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання кредиторських вимог Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до ТОВ "ФК "Женева" на загальну суму 1 423 573,04 грн. Верховний Суд, зокрема, звернув увагу, що при вирішенні спорів про стягнення заподіяних збитків перш за все з`ясовувати правові підстави покладення на винну особу цієї майнової відповідальності, з тим щоб відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає, наприклад, з договору (стаття 623 ЦК), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК). Правильне розмежування підстав відповідальності необхідно ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 ГК), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню у повному обсязі. Відповідальність за завдану шкоду (збитки) може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Водночас доведення наявності таких збитків (шкоди) та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками, в силу положень статей 13, 74 ГПК України, покладено на заявника.
8.16. У справі №910/147/22, що переглядається, предметом позову є стягнення з Укрзалізниці на підставі статті 55 Закону коштів, що є подвійним розміром шкоди, завданої позивачу.
8.16.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що понесені ним витрати на перевезення не були відшкодовані йому третіми особами - покупцями продукції (деревини у формі меблевих виробів) у вартості продукції або іншим чином, оскільки, позивач не заперечував факт здійснення ним господарської діяльності впродовж 2019 та 2020 року щодо реалізації ним виробленої меблевої продукції, а відтак і отримання прибутку від здійсненої діяльності. На переконання суду першої інстанції, позивачем не доведено обставин завдання йому шкоди порушенням відповідачем конкурентного законодавства, її розмір та причинно - наслідковий зв`язок між діями відповідача та такими збитками (шкодою) та, відповідно, не обґрунтовано підстав для відшкодування шкоди у відповідному розмірі на його користь.
8.16.2. Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком та скасував рішення суду першої інстанції з огляду те, що відповідно до умов визначених у договорах купівлі-продажу необробленої деревини та додатків до них, укладених ТОВ "Цунамі" із ДП "Сверський лісгосп", ДП "Контопське ЛГ", ДП "Глухівське ЛГ", ДП "Камянське ЛГ", ДП "Охтирський лісгосп", ДП "Краснопільський лісгосп", ДП "Середино-Будське ЛГ", ДП "Смілянський лісгосп", ДП "Шосткинське ЛГ", ДП "Гайсинський лісгосп", ДП Білокоровицьке лісове господарство", ДП "Корсунь-Шевченківський лісгосп", ДП "Лебединський ЛГ", ДП "Сумський ЛГ", ДП "Тростянецьке лісове господарство", ДП "Коростенське лісомисливське господарство", ТОВ "АПТЕК", умовами поставки необробленої деревини від зазначених лісових господарств є франко-склад Продавця FCA (франко нижній, франко-проміжний, франко-верхній), за якими обов`язок відшкодування витрат за доставку товару покладено на покупця (ТОВ "Цунамі"). Суд зазначив, з наявних в матеріалах справи копій договорів купівлі-продажу необробленої деревини вбачається, що ТОВ "Цунамі" було покупцем, який купував товар для власної переробки. Таким чином, документально підтверджений залізницею розмір понесених позивачем витрат на оплату протиправно запропонованої залізницею, як монополістом, послуги, становить суму збитків, зобов`язання з відшкодування яких у подвійному розмірі установлено законом.
8.17. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.
8.18. Проаналізувавши зміст вказаної вище постанови Верховного Суду від 06.02.2024 у справі №910/14892/22, на яку посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цієї справи за наведеними істотними правовими ознаками, зокрема, предметом та підставою позову, характером урегульованих нормами права прав і обов`язків учасників, фактично-доказової бази і доводів сторін, зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
8.19. Таким чином, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі №910/14892/22.
8.20. З приводу доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі № 910/17196/21 щодо розгляду судами спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Верховний Суд зазначає таке.
8.21. Відповідно до статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
8.22. Аналіз Закону України "Про захист економічної конкуренції" надає можливість дійти висновку, що в даному законі не передбачено механізму відшкодування шкоди. Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України.
8.23. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України).
8.24. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
8.25. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 ГК України).
8.26. Згідно із статтею 255 ГК України збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб`єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.
8.27. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
8.28. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина друга статті 1166 ЦК України).
8.29. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
8.30. Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми. В противному випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.
8.31. Аналізуючи положення статті 1166 ЦК України можна дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.
8.32. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
8.33. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
8.34. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
8.35. Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.
8.36. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
8.37. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
8.38. Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
8.39. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №910/14588/21 та близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №910/17196/21, які є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на предмет та підстави (стягнення шкоди відповідно до статті 55 Закону) позову, а також правове регулювання, і на які покликається скаржник.
8.40. Ураховуючи положення статті 74 ГПК України у контексті спірних правовідносин, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.
8.41. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).
8.42. Суд апеляційної інстанції у новому розгляді виконав вказівки Верховного Суду у постанові від 16.03.2023 та встановив, що відповідно до умов визначених у наданих позивачем договорах купівлі-продажу необробленої деревини та додатків до них, укладених із ДП "Сверський лісгосп", ДП "Контопське ЛГ", ДП "Глухівське ЛГ", ДП "Камянське ЛГ", ДП "Охтирський лісгосп", ДП "Краснопільський лісгосп", ДП "Середино-Будське ЛГ", ДП "Смілянський лісгосп", ДП "Шосткинське ЛГ", ДП "Гайсинський лісгосп", ДП Білокоровицьке лісове господарство", ДП "Корсунь-Шевченківський лісгосп", ДП "Лебединський ЛГ", ДП "Сумський ЛГ", ДП "Тростянецьке лісове господарство", ДП "Коростенське лісомисливське господарство", ТОВ "АПТЕК", умовами поставки необробленої деревини від зазначених лісових господарств є франко-склад Продавця FCA (франко нижній, франко-проміжний, франко-верхній), за якими обов`язок відшкодування витрат за доставку товару покладено на покупця (ТОВ "Цунамі"). З наявних в матеріалах справи копій договорів купівлі-продажу необробленої деревини вбачається, що ТОВ "Цунамі" було покупцем, який купував товар для власної переробки.
8.43. Зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що сторони надали докази, а суд апеляційної інстанції їх не дослідив, не оцінив та не встановив на їх підставі обставини справи, в тому числі і з урахуванням вказівок Верховного Суду у постанові від 16.03.2023 щодо встановлення обставин включення/не включення понесених позивачем витрат у розмірі 1 404 121,67 грн за надання послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції для виконання комерційних операцій, а також робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням та вивантаженням" до загальної вартості реалізованого Товариством товару третім особам, тобто, збільшення вартості власних послуг та/або вартості продукції, яка ним реалізовувалась .
8.44. Отже, суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору, дослідив та оцінив за правилами статті 86, 237-238 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, дійшов висновку про документальне підтвердження розміру понесених позивачем витрат на оплату протиправно запропонованої залізницею, як монополістом, послуги, що становить суму збитків, зобов`язання з відшкодування яких у подвійному розмірі установлено законом, а саме статтею 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
8.45. Отже, суд апеляційної інстанції, врахувавши вказівки Верховного Суду у постанові від 16.03.2023 у цій справі, дійшов заснованого на частині першій статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Колегія суддів зауважує, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовій позиції, викладеній у зазначених скаржником постановах Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №910/14588/21 та від 25.05.2023 у справі №910/17196/21, і не свідчать про їх інше тлумачення або інший спосіб витлумачення.
8.46. Отже, доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не підтвердилися.
8.47. Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.
8.48. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
8.49. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
8.50. Отже, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі не отримала підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
8.51. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій постанові.
8.52. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
8.53. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
8.54. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
8.55. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.56. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.57. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.58. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.