iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/3022/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - Ощадбанк, позивач, скаржник) - Огнев`юк Т.В. (адвокатка), Огнев`юк Я.В. (адвокат), Грунський В.О. (адвокат), Кочін Г.І. (адвокат),

відповідача - акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" (далі - Товариство, АТ "Міжнародний резервний банк", відповідач) - Лаврін О.В. (адвокат),

третьої особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, третя особа-1) - Сидоренко Ю.А. (адвокат),

третьої особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національного банку України (далі - НБУ, третя особа-2) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ощадбанку

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 (головуюча - суддя Картавцева Ю.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 (головуюча - суддя Копитова О.С., судді Гончаров С.А., Руденко М.А.)

у справі за позовом Ощадбанку

до Товариства

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд, НБУ,

про стягнення збитків у сумі 390 255 270 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, які обґрунтовані порушенням відповідачем прав інтелектуальної власності позивача на торговельну марку.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Ощадбанк звернувся до суду з позовом до Товариства про стягнення збитків у розмірі 390 255 270 грн (ураховуючи збільшення позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем прав інтелектуальної власності позивача на торговельну марку "СБЕРБАНК" за свідоцтвом України від 24.05.2006 №82116 для послуг 36 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП).

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 у справі №910/3022/22 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі №910/3022/22 рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким закрито провадження у справі.

2.3. Постановою Верховного Суду від 27.04.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі №910/3022/22 скасовано та справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 апеляційну скаргу Ощадбанку задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 у справі №910/3022/22 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства на користь Ощадбанку збитки у розмірі 390 255 270 грн, 872 100 грн судового збору за подання позовної заяви та 1 302 525 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

2.5. Постановою Верховного Суду від 09.11.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №910/3022/22 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 у справі №910/3022/22 рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 залишено без змін

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Ощадбанк, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Обґрунтовуючи свою правову позицію у поданій касаційній скарзі, Ощадбанк з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що:

- суди неправильно застосували статтю 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон), не врахували положень статей 16, 20 Закону та статті 22 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) та грубо порушили норми процесуального права, а саме: положення статей 86, 236, частини п`ятої 310 та частини першої статті 316 ГПК України;

- суди застосували норми матеріального права без врахування висновків щодо застосування норми права Верховним Судом у подібних правовідносинах у частині, що визначають право на стягнення збитків, викладених у постанові від 08.07.2019 у справі №922/2507/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 та від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, та неправильно застосували частину другу статті 1166 ЦК України та переклали обов`язок доведення вини відповідача на позивача;

- станом на дату звернення з касаційною скаргою до Верховного Суду відсутні будь-які висновки Верховного Суду про застосування статті 22 ЦК України щодо стягнення збитків за неправомірне використання торговельної марки у вигляді упущеної вигоди в деліктних правовідносинах у сфері інтелектуальної власності.

4.2. Також скаржник з посиланням на пункт 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що оскаржувані рішення не відповідають визначеним ГПК України критеріям законності та обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню, оскільки під час розгляду справи суди (1) не з`ясували дійсних обставин, що мають значення для справи, (2) допустили невідповідність викладених висновків встановленим обставинам справи, (3) допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, (4) суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, (5) суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не врахував обов`язкових висновків суду касаційної інстанції, що визначено у частині п`ятій статті 310, частині першій статті 316 ГПК України.

4.3. Скаржник зазначає, що відхилення судами наданого позивачем висновку експерта від 07.04.2022 №03-2022 як доказу є необґрунтованим та таким, що позбавляє позивача можливості реалізувати свій процесуальний обов`язок підтвердити доказами обставини позову, чим фактично безпідставно позбавляє позивача і права на захист судом свого права, що узгоджується з пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5.2. Третя особа-1 у відзиві на касаційну скаргу заперечила проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просила відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5.3. НБУ у відзиві на касаційну скаргу просив Суд: "… надати вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та в залежності від встановленого та у відповідності до чинного законодавства розглянути касаційну скаргу Акціонерного товариства ?Державний ощадний банк України?". Також третя особа-2 просила Суд розгляд справи №910/3022/22 здійснювати за відсутності представника НБУ.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що 10.09.2007 позивачу видано свідоцтво України №82116 на знак для товарів і послуг "СБЕРБАНК" (словесний), зареєстрований для послуг 36 класу МКТП "страхування; фінансова діяльність; кредитно-грошові операції; операції з нерухомістю; всі послуги, що включені до 36 класу" (заявка від 24.05.2006 №m200607492; дата публікації відомостей про видачу свідоцтва - 10.09.2007).

6.2. Позивач стверджує, що він виявив численні факти використання відповідачем торговельних марок, схожих настільки, що їх можна сплутати з торговельною маркою позивача "СБЕРБАНК" за свідоцтвом України №82116.

6.3. З метою захисту порушених прав інтелектуальної власності на належну позивачу торговельну марку позивач у 2016 році звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом у справі №910/570/16, зокрема, до акціонерного товариства "Сбербанк" про припинення порушення прав та зобов`язання вчинити дії.

6.4. У межах розгляду справи №910/570/16 суд встановив, що Державна служба інтелектуальної власності України зареєструвала торговельні марки на ім`я відповідача та видала такі свідоцтва України: №151584 (заявка від 29.08.2011 №m201113537), №183294 (заявка від 17.10.2013 №m201319021), № 183296 (заявка від 18.10.2013 №m201319156).

6.5. Матеріали справи №910/570/16 підтверджують, що відповідач без згоди Ощадбанку (позивача) використовує позначення "СБЕРБАНК", яке є схожим настільки, що його можна сплутати з торговельною маркою позивача шляхом: використання в мережі "Інтернет" шляхом реєстрації доменного імені sberbank.ua, розміщення інформації про пропонування товарів і послуг в мережі "Інтернет" на сайті http://www.sberbank.ua/; у діловій документації тощо.

6.6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у справі №910/570/16, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 та постановою Верховного Суду від 19.08.2021, позовні вимоги задоволено частково та, зокрема, визнано недійсними повністю свідоцтва України №183294, №183296, №151584; заборонено публічному акціонерному товариству "Сбербанк" (далі - Товариство) незаконно використовувати знак для товарів і послуг "СБЕРБАНК" за свідоцтвом України №82116, володільцем якого є Ощадбанк, зокрема, шляхом: надання послуг, ідентичних та/або споріднених із послугами, для яких цей знак зареєстрований; виготовлення та продажу товарів, споріднених із товарами, для яких цей знак зареєстрований; застосування його в комерційному найменуванні, рекламі, діловій документації, мережі "Інтернет", назві доменних імен.

6.7. Разом з тим позивач зазначає, що незважаючи на прийняті судові рішення у справі №910/570/16 та подальшу зміну найменування відповідача з АТ "Сбербанк" на АТ "Міжнародний резервний банк" у грудні 2021 року, відповідач продовжував використовувати належну позивачеві торговельну марку. Зокрема, 03.09.2021 відповідач подав заяву про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у справі №910/570/16 на дванадцять місяців, у якій зазначено, що виконання рішення в частині припинення використання торговельної марки передбачає реалізацію двох послідовних етапів, кожен з яких становитиме не менш ніж шість місяців без можливості одночасної їх реалізації. Із поданої заяви вбачається, що станом на дату її подання використання відповідачем належної позивачу торговельної марки виявляється в її використанні у наявному брендбуку банку, установчих документах, рекламному обладнанні (зовнішньому та внутрішньому), програмному забезпеченні та обладнанні, посвідченнях працівників, договорах, платіжних картках, штампах, печатках мережі банку та центрального офісу, оформленні офісів банку, бланках цінних паперів, конвертах, друкованій продукції, типових формах діловодства.

6.8. З огляду на викладене позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у формі упущеної вигоди за період з 28.09.2018 до 27.09.2021 у розмірі 390 255 270 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

6.9. На підтвердження розміру завданих збитків позивач подав висновок експерта від 24.05.2022 №03-2022 за результатами проведення економічної експертизи у сфері інтелектуальної власності (далі - Висновок), складений судовим експертом Кияшко О.Є.

6.10. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, зокрема, таке:

- відповідач здійснював банківську діяльність з використанням торговельної марки "СБЕРБАНК" на підставі належного йому свідоцтва України №151584, тобто відповідач розраховував на те, що таке використання є цілком правомірним, права третіх осіб жодним чином не порушуються, отже, період до визнання свідоцтва України №151584 недійсним в будь-якому разі не може включатися до періоду неправомірного використання відповідачем торговельної марки;

- наразі стосовно Товариства розпочато процедуру ліквідації, яка здійснюється Фондом;

- уповноважена особа Фонду відмовила у задоволенні заяви Ощадбанку про визнання кредиторських вимог (лист від 06.05.2022 №310), з огляду на те що будь-яка заборгованість перед Ощадбанком станом на початок процедури ліквідації зі сторони банку була відсутня;

- 100% корпоративних прав банку вилучено (націоналізовано) в попередніх власників на користь держави, тому в разі задоволення вимог у цій справі збитків зазнає саме держава, що є неприпустимим;

- позивач не довів складу правопорушення, зокрема самі собою збитки ґрунтуються виключно на гіпотетичних припущеннях та є недоведеними;

- позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

6.11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з такого:

- оскільки підставою для визнання недійсним належного відповідачу свідоцтва України №151584, на підставі якого він здійснював банківську діяльність з використанням торговельної марки "СБЕРБАНК", у справі №910/570/16 позивач визначив підпункт "а" пункту 1 статті 19 Закону [невідповідність зареєстрованої торговельної марки умовам надання правової охорони], то посилання позивача на можливість відшкодування збитків відповідно до приписів пункту 5 статті 19 Закону [заявка була подана з порушенням прав інших осіб, суд може постановити рішення про відшкодування власником свідоцтва збитків особі, якій були завдані збитки діями внаслідок реєстрації торговельної марки з порушенням її прав] є необґрунтованим;

- водночас наявність чинного свідоцтва, виданого на підставі заявки, яка подавалася без порушення прав інших осіб, надає заявнику можливість законного очікування того, що використання ним торговельної марки, права на яку посвідчуються таким свідоцтвом, є цілком правомірним, а тому за висновком суду період до набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними належних відповідачу свідоцтв України (до 28.04.2021) не може вважатися періодом неправомірного використання спірної торговельної марки;

- позивач належними та допустимими доказами не довів наявності всього складу правопорушення, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такого виду відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди;

- відхиляючи Висновок, суд першої інстанції зазначив про те, що за відсутності первинних документів, якими керувався експерт при визначенні бази для нарахування роялті, встановити обґрунтованість визначення такої бази нарахування є неможливим, як і встановити належність та допустимість наданого експерту звіту про надання консультацій щодо ліцензійних угод і ставок ліцензійної винагороди (ставок роялті), складеного 27.03.2022, на підставі якого експерт визначив ставку роялті в межах проведеного експертного дослідження;

- інших доказів, на підставі яких можливо було б визначити суму збитків за період з 28.04.2021 до 27.09.2021, позивач суду не надав;

- враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

6.12. Суд апеляційної інстанції у результаті нового розгляду справи дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Ощадбанку слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, враховуючи, зокрема, таке.

6.12.1. Суд апеляційної інстанції вказав, що право інтелектуальної власності позивача підтверджується свідоцтвом України №82116 на знак для товарів і послуг "СБЕРБАНК" (словесний), зареєстрований для послуг 36 класу МКТП "страхування; фінансова діяльність; кредитно-грошові операції; операції з нерухомістю; всі послуги, що включені до 36 класу". Вказаних обставин також не заперечував і відповідач.

6.12.2. З урахуванням визначених позивачем правових підстав і наведеного ним мотивування для обґрунтування позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що у разі встановлення фактичних даних про порушення прав позивача (неправомірного використання відповідачем саме торговельної марки за свідоцтвом України №82116) позивач має законне право очікувати припинення такого порушення та відшкодування відповідачем на свою користь збитків згідно з положеннями пункту 2 статті 20 Закону.

6.12.3. Водночас відповідач вказує, що він, здійснюючи банківську діяльність, використовував власні торговельні марки, зареєстровані в установленому законом порядку.

6.12.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, як на тому наголосив Верховний Суд, у вирішенні цього спору першочергово підлягають встановленню обставини щодо наявності/відсутності фактичних даних про порушення прав позивача шляхом використання відповідачем безпосередньо знака для товарів і послуг "СБЕРБАНК" за свідоцтвом України №82116 для послуг 36 класу МКТП.

6.12.5. З огляду на наведене вище, саме враховуючи визначені позивачем підстави позовних вимог (пункт 2 статті 20 Закону), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо помилкового застосування до спірних правовідносин положень пункту 5 статті 19 Закону.

6.12.6. Обґрунтовуючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих незаконним використанням відповідачем при здійсненні банківської діяльності позначення "СБЕРБАНК" за свідоцтвом України №82116 стосовно всіх товарів 09, 14 та послуг 36 класів МКТП, апелянт, між іншим, посилається на встановлені судовими інстанціями у справі №910/570/16 факти її незаконного використання відповідачем без згоди позивача, зокрема: шляхом використання в мережі "Інтернет", реєстрації доменного імені sberbank.ua, розміщення інформації про пропонування товарів і послуг в мережі "Інтернет" на сайті http://www.sberbank.ua/, у діловій документації тощо.

6.12.7. Отже, фактично позивач наголошує на необхідності покладення в основу оскаржуваного рішення встановлених судом обставин у справі №910/570/16, тобто застосуванні преюдиції.

6.12.8. Під час нового апеляційного розгляду представники позивача наполягали на тому, що відповідач незаконно використовував саме торгову марку позивача "СБЕРБАНК" за свідоцтвом України від 24.05.2006 №82116, при цьому представники позивача посилалися саме на матеріали справи №910/570/16, однак, суд апеляційної інстанції встановив, що судовими рішення у справі №910/570/16 лише встановлено обставини, що торговельні марки відповідача за свідоцтвами України №151584, №183294, №183296 та за міжнародними реєстраціями №1069810, №1113875, №1113876, №1114550, №1116554, №1117613, №1120118 (у тому числі і для послуг 36 класу МКТП), є схожими настільки, що їх можна сплутати з раніше зареєстрованим на ім`я Ощадбанку знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України №82116 стосовно всіх товарів 09, 14 та послуг 36 класів МКТП, а послуги, які пропонуються на сайті за доменним іменем "sberbank.ua", є спорідненими з послугами, щодо яких зареєстровано знак за свідоцтвом України №82116. Питання щодо законності/незаконності використання відповідачем безпосередньо позначення "СБЕРБАНК" за свідоцтвом України №82116 для послуг 36 класу МКТП не було предметом спору та, відповідно, не встановлювалося у справі №910/570/16.

6.12.9. З огляду на наведене, на думку суду апеляційної інстанції, доводи позивача в частині того, що суди рішеннями у зазначеній вище справі встановили обставини незаконного використання відповідачем при здійсненні банківської діяльності позначення "СБЕРБАНК" за свідоцтвом України №82116 стосовно всіх товарів 09, 14 та послуг 36 класів МКТП, є такими, що не відповідають дійсним обставинам, встановленим у судових рішеннях.

6.12.10. Суд апеляційної інстанції також вважає необґрунтованими доводи позивача в частині того, що обсяг правової охорони, наданої торговельній марці за свідоцтвом України №151584, дозволяв відповідачу використовувати її щодо зазначених у свідоцтві товарів 14 та 28 класів МКТП, проте не надавав відповідачу права законно (тобто без вини) використовувати торговельну марку за цим свідоцтвом у наданні послуг при веденні банківської діяльності (36 клас МКТП), оскільки доводи позивача в цій частині не узгоджуються зі встановленими у справі №910/570/16 обставинами щодо наявності у відповідача права власності на торговельні марки за міжнародними реєстраціями №1069810, №1113876, №1113875, №1116554, №1120118 та за свідоцтвом України №183294 у тому числі і для послуг 36 класу МКТП.

6.12.11. Суд апеляційної інстанції вказав, що суд не встановив і позивач не довів використання відповідачем саме торговельної марки позивача "Сбербанк" за свідоцтвом України від 24.05.2006 №82116, що може мати наслідки стягнення збитків у період з 28.09.2018 до 28.04.2021.

6.12.12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку суми доходів (прибутку), які позивач міг би одержати саме у разі укладання відповідачем ліцензійного договору із позивачем (власником торговельної марки), за яким, відповідно, позивач міг отримати дохід у вигляді ліцензійних платежів (роялті) за весь період неправомірного використання торговельної марки.

6.12.13. При цьому, враховуючи саму суть спірних правовідносин та встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає недоведеними позивачем обставини щодо можливості отримання ним доходу (майнових вигод) та його дійсного розміру.

6.12.14. Суд апеляційної інстанції врахував, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

6.12.15. Підставою для стягнення збитків позивач визначив положення пункту 2 статті 20 Закону - незаконне використання відповідачем при здійсненні банківської діяльності позначення "Сбербанк" за свідоцтвом України №82116 для послуг 36 класу МКТП.

6.12.16. Отже, у спірних правовідносинах, на думку суду апеляційної інстанції, позивач має прямий обов`язок довести як факт незаконного використання відповідачем безпосередньо знака для товарів і послуг "Сбербанк" за свідоцтвом України №82116 для послуг 36 класу МКТП у період з 28.09.2018 до 27.09.2021 (визначений позивачем), так і реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів від використання спірної торговельної марки, однак не отриманих через винні/протиправні дії відповідача.

6.12.17. Суд апеляційної інстанції зазначив, що саме з урахуванням підстав заявлених позивачем вимог у вирішенні цього спору підлягають дослідженню обставини щодо заявленого позивачем періоду розрахунку збитків та реальність отримання позивачем доходу в цей період.

6.12.18. Як встановлено вище, позивач заявляє періодом для відшкодування збитків період з 28.09.2018 до 27.09.2021, однак лише за рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у №910/570/16, залишеним без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021, свідоцтва відповідача визнані недійсними. При цьому остаточне судове рішення у цій справі прийняв Верховний Суд 19.08.2021.

6.12.19. Суд апеляційної інстанції вказав, що надалі відповідач фактично виконав судові рішення та провів зміну найменування на АТ "Міжнародний резервний банк".

6.12.20. У цьому контексті суд апеляційної інстанції враховував, що наявність чинного свідоцтва, зареєстрованого у законному порядку, надає заявнику можливість законного очікування того, що використання ним торговельної марки, права на яку посвідчуються таким свідоцтвом, є цілком правомірним згідно з принципами правової визначеності та належного доказування.

6.12.21. При цьому, як вказує суд апеляційної інстанції, розрахунки збитків у вигляді упущеної вигоди, заявлені позивачем, є суто теоретичними, побудованими лише на можливих очікуваннях отримання певного доходу, а також не підтверджені відповідними первісними бухгалтерськими документами. Водночас ні фактичних даних про наявність у позивача ліцензійних договорів щодо спірної торговельної марки, ані даних про її вартість як нематеріального активу позивач не надав. До того ж позивач взагалі не довів можливості укладення ліцензійного договору як такого у звичайних умовах його господарського обороту тощо.

6.12.22. За викладених обставин, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції підставно відхилив Висновок, наданий на підтвердження розміру завданих збитків.

6.12.23. З урахуванням принципу змагальності суд апеляційної інстанції наголосив, що саме позивач як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, має обов`язок довести належними та допустимими доказами як реальність отримання вигоди у вигляді доходу від отримання ліцензійних платежів, так і розмір цього доходу.

6.12.24. З урахуванням викладених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачем своїх вимог, у зв`язку з чим не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/3022/22 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 13.08.2024 повідомлено учасників справи, які не з`явилися, що наступне судове засідання із розгляду касаційної скарги Ощадбанку на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 у справі №910/3022/22 відбудеться 17.09.2024.

7.3. Від Товариства 11.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до Суду надійшли пояснення.

7.4. Від Фонду 16.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення.

7.5. Від НБУ 16.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до Суду надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій третя особа-2 просила розгляд касаційної скарги здійснювати за відсутності представника НБУ.

7.6. Суд протокольною ухвалою від 17.09.2024 долучив вказані вище пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.7. Від Ощадбанку 16.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення, до яких долучено науковий висновок у галузі права.

7.8. Суд протокольною ухвалою від 17.09.2024 постановив долучити до матеріалів справи пояснення позивача з огляду на статтю 42 ГПК України, втім, оцінюватиме додаткові пояснення з додатком у межах повноважень, передбачених статтею 300 ГПК України, в тому числі з огляду на те, що Верховний Суд не збирає та не приймає нових доказів.

7.9. Від Ощадбанку 17.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду надійшло клопотання, в якому позивач просив передати справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великою Палати Верховного Суду, а також надійшли тези виступу позивача в судовому засіданні.

7.10. Суд протокольною ухвалою від 17.09.2024 постановив розглядати клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги та долучив до матеріалів справи тези виступу позивача в судовому засіданні, з огляду на статтю 42 ГПК України й оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.11. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.12. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Ощадбанк у касаційній скарзі посилається на низку судових рішень Верховного Суду, вказаних у пункті 4.1 цієї постанови.

8.10. Предметом розгляду у цій справі є стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, які обґрунтовані порушенням відповідачем прав інтелектуальної власності позивача на торговельну марку.

8.11. Предметом розгляду справи №922/2507/18 було стягнення компенсації за порушення авторських прав, зобов`язання відповідача надати інформацію щодо третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу, про канали їх розповсюдження та про стягнення з відповідача штрафу до Державного бюджету України.

8.11.1. Скаржник зазначає, що у постанові від 08.07.2019 Верховного Суду у справі №922/2507/18 визначено, що відповідальність за порушення права інтелектуальної власності у вигляді відшкодування шкоди, завданої суб`єктові відповідного права, може наставати за одночасної наявності таких умов:

- факту протиправної поведінки відповідача (зокрема, недодержання умов авторського, ліцензійного договорів, використання об`єкта права інтелектуальної власності без дозволу правовласника);

- шкоди, завданої суб`єктові права інтелектуальної власності;

-причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою;

- вини особи, яка заподіяла шкоду.

8.12. Предметом розгляду справи №920/715/17 було стягнення з Державного бюджету України збитків, понесених у зв`язку із втратою майна, упущеної вигоди та збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору.

8.13. Предметом розгляду справи №925/1196/18 було стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди (збитків), упущеної вигоди та моральної шкоди.

8.13.1. Скаржник зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 та від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 та у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі №922/2507/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого відповідальність за порушення права інтелектуальної власності у вигляді відшкодування шкоди, завданої суб`єктові відповідного права, може наставати за одночасної наявності таких умов:

- шкоди, завданої суб`єктові права інтелектуальної власності;

- причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою;

- вини особи, яка заподіяла шкоду.

При цьому доказування наявності перших трьох умов покладається на позивача. Крім цього, суд застосовує презумпцію вини особи, яка завдала шкоду: така особа вважається винною, поки не буде доведено інше.

8.14. З огляду на зазначене вище у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та справах №922/2507/18, №920/715/17, №925/1196/18 Суд дійшов висновку, що у контексті спірних правовідносин у вказаних справах з урахуванням предмета позову (стягнення упущеної вигоди/компенсації за порушення прав інтелектуальної власності), нормативно-правового регулювання (стаття 22 ЦК України), ці справи є схожими.

8.15. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.15.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.15.2. Сама собою різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.16. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.17. Слід зазначити, що касаційне провадження у цій справі також відкрито за касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.18. Так, скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду про застосування статті 22 ЦК України щодо стягнення збитків за неправомірне використання торговельної марки у вигляді упущеної вигоди в деліктних правовідносинах у сфері інтелектуальної власності.

8.19. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.20. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.21. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування положень Закону, означених у пункті 8.18 цієї постанови, у контексті спірних правовідносин, враховуючи предмет розгляду цієї справи, відсутні.

8.22. Отже, з огляду на відсутність таких висновків необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.23. За таких обставин Суд розглядає доводи касаційної скарги у їх логічному взаємозв`язку у контексті пунктів 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає таке.

8.25. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статі 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

8.26. Згідно зі статтею 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів та послуг).

8.27. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

8.28. У частині першій статті 495 ЦК України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання.

8.29. Відповідно до положень частин другої, третьої статті 426 ЦК України особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

8.30. У пунктах 2, 4 статті 16 Закону передбачено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. Використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

8.31. Згідно з пунктом 8 статті 16 Закону власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору.

8.32. Відповідно до положень пункту 1 статті 20 Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

8.33. Згідно з пунктом 2 статті 20 Закону (у редакції, що діяла на момент звернення з позовом у цій справі) на вимогу власника свідоцтва порушення повинно бути припинено, а порушник зобов`язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.

8.34. Відповідно до частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

8.35. Слід зазначити, що цю справу суд апеляційної інстанції розглядав неодноразово.

8.36. Так, Верховний Суд постановою від 09.11.2023 скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №910/3022/22, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.36.1. Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, зокрема, таке:

- у вирішенні цього спору першочергово підлягають встановленню обставини щодо наявності/відсутності фактичних даних про порушення прав позивача шляхом використання відповідачем безпосередньо знака для товарів і послуг "Сбербанк" за свідоцтвом України №82116 для послуг 36 класу МКТП;

- суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що судовими рішеннями у справі №910/570/16 лише встановлено обставини, що торговельні марки відповідача за свідоцтвами України №151584, №183294, №183296 та за міжнародними реєстраціями №1069810, №1113875, №1113876, №1114550, №1116554, №1117613, №1120118 (у тому числі і для послуг 36 класу МКТП) є схожими настільки, що їх можна сплутати з раніше зареєстрованим на ім`я Ощадбанк знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України №82116 стосовно всіх товарів 09, 14 та послуг 36 класів МКТП, а послуги, які пропонуються на сайті за доменним іменем "sberbank.ua", є спорідненими з послугами, щодо яких зареєстровано знак за свідоцтвом України №82116. Питання щодо законності/незаконності використання відповідачем безпосередньо позначення "Сбербанк" за свідоцтвом України №82116 для послуг 36 класу МКТП не було предметом спору та, відповідно, не встановлювалося у справі №910/570/16;

- висновки суду апеляційної інстанції в частині того, що судовими рішеннями у зазначеній вище справі встановлено обставини незаконного використання відповідачем при здійсненні банківської діяльності позначення "Сбербанк" за свідоцтвом України №82116 стосовно всіх товарів 09, 14 та послуг 36 класів МКТП є такими, що не відповідають дійсним обставинам, встановленим у судових рішеннях. Необґрунтованими також є і висновки суду апеляційної інстанції в частині того, що обсяг правової охорони, наданої торговельній марці за свідоцтвом України №151584, дозволяв відповідачу використовувати її щодо зазначених у свідоцтві товарів 14 та 28 класів МКТП, проте не надавав відповідачу права законно (тобто без вини) використовувати торговельну марку за цим свідоцтвом у наданні послуг при веденні банківської діяльності (36 клас МКТП), оскільки висновки суду в цій частині не узгоджуються зі встановленими у справі №910/570/16 обставинами щодо наявності у відповідача права власності на торговельні марки за міжнародними реєстраціями №1069810, №1113876, №1113875, №1116554, №1120118 та за свідоцтвом України №183294, у тому числі й для послуг 36 класу МКТП;

- зазначене, у свою чергу, є наслідком нездійснення судом апеляційної інстанції належного правового аналізу обґрунтованості вимог позивача та можливості застосування положень пункту 2 статті 20 Закону у спірних правовідносинах. Зокрема, у частині належного доведення позивачем обставин спричинення такими діями відповідача збитків (у вигляді упущеної вигоди) та, відповідно, можливості їх відшкодування;

- відповідальність за порушення права інтелектуальної власності у вигляді відшкодування шкоди, завданої суб`єктові відповідного права, може наставати лише за одночасної наявності таких умов: 1) факту протиправної поведінки відповідача (зокрема, недодержання умов авторського, ліцензійного договорів, використання об`єкта права інтелектуальної власності без дозволу правовласника); 2) шкоди, завданої суб`єктові права інтелектуальної власності; 3) причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду;

- з урахуванням положень статті 74 ГПК України обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками покладається саме на позивача. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки;

- при цьому відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності (у вигляді відшкодування збитків) настає лише за наявності вини;

- Верховний Суд неодноразово зазначав, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення;

- також позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток;

- тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача;

- наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер);

- колегія суддів у спірних правовідносинах також звертається до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, від 13.10.2021 у справі №908/2445/20, від 11.11.2021 у справі №910/7511/20 (на яку посилається скаржник) згідно з якою: "… відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток. При визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має урахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків. Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин. Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами, відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися з розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків";

- у цьому контексті Суд зазначає про те, що дослідження і перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) має суттєве значення для правильного вирішення спору, враховуючи предмет і підстави цього позову;

- разом з цим, як встановили суди попередніх інстанцій, вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку суми доходів (прибутку), які позивач міг би одержати саме у разі укладання відповідачем ліцензійного договору із позивачем (власником торговельної марки) за яким, відповідно, позивач міг отримати дохід у вигляді ліцензійних платежів (роялті) за весь період неправомірного використання торговельної марки;

- при цьому, перевіряючи в ході розгляду справи по суті спору правильність розрахунків позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість його розміру, оскільки визначений позивачем розмір збитку підтверджується висновком експерта від 24.05.2022 №03-2022 за результатами проведення економічної експертизи у сфері інтелектуальної власності;

- враховуючи саму суть спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про належне доведення позивачем обставин щодо можливості отримання ним доходу (майнових вигод) та його дійсного розміру. Суд апеляційної інстанції не врахував, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача;

- поза увагою суду апеляційної інстанції залишились обставини, що підставою для стягнення збитків позивач визначив положення пункту 2 статті 20 Закону - незаконне використання відповідачем при здійсненні банківської діяльності позначення "Сбербанк" за свідоцтвом України №82116 для послуг 36 класу МКТП;

- отже, у спірних правовідносинах позивач має прямий обов`язок довести як факт незаконного використання відповідачем безпосередньо знака для товарів і послуг "Сбербанк" за свідоцтвом України №82116 для послуг 36 класу МКТП у період з 28.09.2018 до 27.09.2021 (визначений позивачем), так і реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів від використання спірної торговельної марки, однак не отриманих через винні/протиправні дії відповідача;

- суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, наведеного вище не врахував та не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що вказані розрахунки збитків у вигляді упущеної вигоди є суто теоретичними, побудованими лише на можливих очікуваннях отримання певного доходу, а також не підтверджені відповідними первісними бухгалтерськими документами;

- водночас ні фактичних даних про наявність у позивача ліцензійних договорів щодо спірної торгової марки, ані даних про її вартість як нематеріального активу позивач не надав, а суд, відповідно, не перевірив. Крім того, суд не оцінював спірних відносин з точки зору можливості укладення ліцензійного договору як такого у звичайних умовах його господарського обороту;

- саме з урахуванням підстав заявлених позивачем вимог у вирішенні цього спору підлягають дослідженню обставини щодо заявленого позивачем періоду розрахунку збитків. Зокрема, суду належить встановити обставини щодо обґрунтованості/необґрунтованості вимог в частині стягнення неотриманого прибутку позивачем у період до набрання чинності рішенням у справі №910/570/16. У цьому контексті суду належить також врахувати, що наявність чинного свідоцтва, зареєстрованого у законному порядку, надає заявнику можливість законного очікування того, що використання ним торговельної марки, права на яку посвідчуються таким свідоцтвом, є цілком правомірним відповідно до принципів правової визначеності та належного доказування;

- з урахуванням наведеного вище принципу змагальності суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що саме позивач як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, має обов`язок довести належними та допустимими доказами як реальність отримання вигоди у вигляді доходу від отримання ліцензійних платежів, так і розмір цього доходу;

- з огляду на доводи касаційної скарги в частині дотримання судом апеляційної інстанції порядку оцінки доказів, зокрема і висновку експертизи, які знайшли своє підтвердження у її розгляді, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином не оцінив, зокрема, належності, допустимості кожного наявного у справі доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, припустивши у зв`язку з цим порушення вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності.

8.37. Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

8.38. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції повною мірою виконав вказівки Верховного Суду (дивись розділ 6 цієї постанови), а узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з судовими рішеннями та спрямовані на переоцінку доказів.

8.39. Так, на підтвердження розміру упущеної вигоди Ощадбанк подав Висновок, який як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції у результаті нового розгляду відхилили, оскільки за відсутності первинних документів, якими керувався експерт при визначенні бази для нарахування роялті, встановити обґрунтованість визначення такої бази нарахування є неможливим, як і встановити належність та допустимість наданого експерту звіту про надання консультацій щодо ліцензійних угод та ставок ліцензійної винагороди (ставок роялті), складеного 27.03.2022, на підставі якого експерт визначав ставку роялті в межах проведеного експертного дослідження.

8.40. Також суди попередніх інстанції вказали, що наявність чинного свідоцтва, виданого на підставі заявки, яка подавалася без порушення прав інших осіб, надає заявнику можливість законного очікування того, що використання ним торговельної марки, права на яку посвідчуються таким свідоцтвом, є цілком правомірним, а тому період до набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними належних відповідачу свідоцтв України (до 28.04.2021) не може вважатися періодом неправомірного використання спірної торговельної марки.

8.41. Верховний Суд виходить також з того, що:

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- стаття 79 ГПК України містить такий стандарт доказування як "вірогідність доказів";

- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;

- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- одночасно у статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- отже, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;

- у цьому випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Разом з тим, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

8.42. У постанові від 09.11.2023 у справі №910/3022/22 Верховний Суд наголосив, що з урахуванням принципу змагальності суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що саме позивач як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, має обов`язок довести належними та допустимими доказами як реальність отримання вигоди у вигляді доходу від отримання ліцензійних платежів, так і розмір цього доходу.

8.43. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, виконуючи вказівки Верховного Суду, оцінивши докази, надані сторонами, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

8.44. Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

8.45. Отже, Ощадбанк, подаючи позов, задля виконання принципу змагальності був зобов`язаний довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх вимог, подавши відповідні докази.

8.46. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дослідили та надали оцінку доказам, наданим учасниками справи, а також висновку експерта за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.47. Стосовно доводів скаржника про те, що у позові відмовлено з посиланням на норми пункту 5 статті 19 Закону, тоді як застосуванню підлягали приписи пункту 2 статті 20 Закону та стаття 22 ЦК України, то слід зазначити, що зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами не довів наявності всього складу правопорушення (а не виключно такого елемента як вина), що, в свою чергу, виключає можливість застосування до відповідача такого виду відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

8.48. Тобто відмова у задоволенні позову обумовлена саме тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а не покликанням судів попередніх інстанцій на приписи пункту 5 статті 19 Закону.

8.49. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.50. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.51. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.52. Отже, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися.

8.53. Що ж до посилань скаржника на пункти 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.54. Верховний Суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.55. Товариство у касаційній скарзі як на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 3 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази.

8.56. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.57. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21, тощо.

8.58. Проте під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд встановив необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження.

8.59. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

8.60. На думку скаржника, суд першої інстанції неправомірно встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, намагаючись обґрунтувати відсутність вини в діях відповідача, суд вказує, що: "… з огляду на встановлені вище обставини, суд погоджується з доводами відповідача про те, що наявність чинного свідоцтва, виданого на підставі заявки, що подавалася без порушення прав інших осіб, надає заявнику можливість законного очікування того, що використання ним торговельної марки, права на яку посвідчуються таким свідоцтвом, є цілком правомірним, а відтак, період до набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним належних відповідачу свідоцтв України (до 28.04.2021) не може вважатися періодом неправомірного використання відповідачем спірної торговельної марки".

8.61. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки тій обставині, що суд першої інстанції порушив пункт 4 статті 5 Закону, оскільки свідоцтво України №151584 надавало відповідачу право використання торговельної марки тільки для послуг 28 класу МКТП, тоді як фактично відповідач використовував торговельну марку "СБЕРБАНК" в межах банківських послуг, передбачених 36 класом МКТП, правовласником якої є саме позивач.

8.62. Верховний Суд виходить з того, що:

- під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;

- згідно з частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;

- допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи;

- отже, недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19;

- за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

- належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18);

- тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову;

- отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19;

- законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

8.63. Отже, у цьому випадку скаржник фактично не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, а свідоцтво України на знак для товарів і послуг не може вважатись у контексті приписів статті 77 ГПК України у цьому разі недопустимим доказом.

8.64. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржник не довів факту встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів у справі. При цьому такі доводи скаржника зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.65. Окремо Суд звертається до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, а саме:

преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

8.66. Також Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.09.2020 у справі №907/29/19, такого змісту:

" 7.10. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими право пов`язує виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належно відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

7.11. Таким чином, висновок суду про наявність правонаступництва є правовою оцінкою, яка не має преюдиційного значення. Відповідно до частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду".

8.67. Водночас у постанові від 16.11.2022 у справі №910/6355/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

" 9.6. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що у вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин варто також ураховувати положення частин шостої, сьомої статті 75 ГПК України, відповідно до яких обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

9.7. Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

9.8. У пункті 7.10 постанови від 01.09.2020 у справі №907/29/19 (провадження №12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

9.9. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

9.10. Попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених статтею 75 ГПК України правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною".

8.68. З огляду на предмет і підстави позову (дивись пункти 1.1, 1.2, 6.2 цієї постанови) та призначення торговельної марки, що полягає у розрізняльній функції, позивач у цій справі не надав судам попередніх інстанцій належних, достовірних, допустимих і вірогідних доказів, які б підтверджували понесення ним збитків (упущеної вигоди) внаслідок використання відповідачем як банківською установою торговельної марки "СБЕРБАНК" і таке використання призвело до сплутування споживачем банківських послуг, які надавалися і Ощадбанком, і Товариством, й обрання споживачем саме банківських послуг відповідача, а не позивача.

8.69. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.70. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.71. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.72. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відсутні.

8.73. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.74. Стосовно клопотання Ощадбанку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.

8.74.1. Обґрунтовуючи вказане клопотання позивач вказував, зокрема, на таке:

- з огляду на необхідність виконання судом завдань господарського судочинства, викладених в частині першій статті 2 ГПК України, важливим для вирішення справи №910/3022/22 є правильне тлумачення правових норм: пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України, пункту 2 статті 20 Закону та абзацу другого статті 224 Господарського кодексу України в їхньому системному взаємозв`язку та з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2028 у справі №750/8676/15-ц, та вирішення проблеми щодо застосування критерію "реального одержання доходу" для встановлення розміру упущеної вигоди, що виникла з правопорушення у сфері інтелектуальної власності;

- на переконання позивача, на сьогодні існує виключна правова проблема щодо тлумачення означених правових норм, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

8.74.2. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

8.74.3. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

8.74.4. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

8.74.5. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

8.74.6. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.

8.74.7. Однак у клопотанні про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду Ощадбанк не навів доводів, що свідчать про неусталеність судової практики при вирішенні питання щодо застосування положень означених ним норм права. Скаржник у своєму клопотанні не зазначив постанов касаційного господарського суду, інших касаційних судів у складі Верховного Суду, у яких суди по-різному підходили до аналізу норм права в подібних правовідносинах, не зробив посилання на конкретні справи, їх кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні.

8.74.8. Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.

8.74.9. Отже, заявлене позивачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, які б надавали можливість подолати бар`єр означених показників, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підґрунтя вважати, що існують підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8.74.10. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8.75. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржник у цій справі аргументовано не довів.

8.76. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.77. Верховний Суд вважає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.

................

Перейти до повного тексту