ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 175/2540/20
провадження № 51-588км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судовогозасідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_6 та
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, - ОСОБА_8 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 квітня 2020 року за № 12020040000000354, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307Кримінального кодексу України (далі - КК),
Короткий зміст вироку місцевого суду, оскарженого судового рішення та встановлені обставини
За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він у невстановлені органом досудового розслідування час і місці, але не пізніше 11 грудня 2019 року, маючи злочинний намір, спрямований на придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, діючи умисно, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах придбав 15 патронів, які є бойовими припасами, та зберігав їх без передбаченого законом дозволу за місцем свого мешкання в житловому будинку, розташованому на земельній ділянці НОМЕР_1 (кадастровий номер 1221486200:01:137:0216) садівничого товариства "Пороги" у АДРЕСА_2, до їх виявлення і вилучення 11 грудня 2019 року співробітниками поліції під час обшуку за вказаною адресою.
Ці дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 1ст. 263 КК як зберігання та придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Крім того ОСОБА_6 у невстановлений слідством час, але не пізніше 11 грудня 2019 року, перебуваючи у невстановленому в ході досудового розслідування місці, маючи умисел, спрямований на незаконне придбання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено, діючи умисно, незаконно придбав з метою збуту з невстановленого слідством джерела речовину рослинного походження - канабіс, який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, загальною масою у перерахунку на висушену речовину 944,994 г, що є великим розміром. З того часу ОСОБА_6, діючи умисно, незаконно зберігав з метою збуту у великих розмірах зазначений особливо небезпечний наркотичний засіб за місцем свого мешкання в житловому будинку з прилеглою до нього земельною ділянкою, господарських спорудах і будівлях, розташованих на згаданій земельній ділянці, до його виявлення та вилучення 11 грудня 2019 року працівниками поліції під час обшуку за вказаною адресою.
Такі дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 2 ст. 307 КК як незаконне придбання, зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту, у великих розмірах.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 30 жовтня 2023 року вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 і направити справу на новий апеляційний розгляд у зв`язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону. Аргументуючи свою вимогу автор скарги твердить, що апеляційним судом перегляд вироку проведено формально, без зазначення конкретних висновків та спростувань щодо обґрунтованості викладених в апеляційній скарзі прокурора доводів; без аналізу допущеної місцевим судом вибірковості при оцінці зібраних доказів та закладення цим судом доктрини "плодів отруйного дерева" як підґрунтя для виправдання ОСОБА_6 . Сторона обвинувачення зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, даним, що містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками. На переконання прокурора, всупереч вимог статей 86, 87, 89, 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), висновки суду про визнання доказів недопустимими неумотивовано, здійснено на підставі вибіркового, формального та поверхневого аналізу зібраних органом досудового розслідування доказів, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.Крім іншого касатор звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду зазначено як обвинуваченого не ОСОБА_6, а іншу особу. На думку прокурора ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Захисник ОСОБА_7 надіслав до Суду письмові заперечення на касаційну скаргу сторони обвинувачення. Посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі прокурора доводів, захисник наголошує на тому, що рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим та просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор підтримала касаційну скаргу; виправданий та його захисник заперечили обґрунтованість касаційних вимог сторони обвинувачення й просили оскаржене судове рішення залишити без зміни.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, думку виправданого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
У силу статей 433, 438 КПК при перевірці правильності застосування норм права, правової оцінки обставин суд касаційної інстанції не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено судами нижчих інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а також позбавлений процесуальної можливості вийти за межі касаційної скарги й зазначених у ній підстав для скасування оспорюваного рішення, якщо цим погіршується ставище засудженого (виправданого). Здійснюючи касаційне провадження, Суд виходить із фактів, установлених у вироку.
Відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, статей 17, 373 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком, який не може ґрунтуватися на припущеннях; при цьому ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно зі ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, забезпечує реалізацію закріплених у ст. 7 КПК таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та право на захист.
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, виходив з того, що ряд доказів у цьому провадженні було здобуто органом досудового розслідування з істотним порушенням кримінального процесуального закону. Зокрема:
- обшук за місцем мешкання ОСОБА_6 було проведено слідчим органу досудового розслідування 11 грудня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді від 06 грудня 2019 року у кримінальному провадженні № 12019040000000832, внесеному до ЄРДР 17 жовтня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК (щодо інших осіб);
- попри те, що під час указаного обшуку слідчим було самостійно виявлено обставини, що могли свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, відповідні відомості всупереч вимог ст. 214 КПК було внесено до ЄРДР лише 10 квітня 2020 року за № 12020040000000354 (ч. 2 ст. 307 КК) та № 12020040000000355 (ч. 1 ст. 263 КК), тобто майже через 4 місяці після виявлення цих обставин;
- прокурор ОСОБА_12, визначений як процесуальний керівник у кримінальних провадженнях № 12019040000000832 від 17 жовтня 2019 року та № 12020040000000354 і № 12020040000000355 від 10 квітня 2020 року, будучи обізнаним про проведення обшуку (погоджував клопотання слідчого про надання дозволу на обшук) та його результати, вимоги, передбачені ч. 1 ст. 214, ст. 217 КПК не виконав (відомості до ЄРДР за вказаним фактом не вніс, процесуального рішення стосовно об`єднання або виділення з кримінального провадження № 12019040000000832 від 17 жовтня 2019 року матеріалів кримінальних правопорушень, виявлених за результатами проведеного за місцем проживання ОСОБА_6 обшуку не прийняв; натомість 20 травня 2020 року об`єднав згадані кримінальні провадження від 10 квітня 2020 року в одне за № 12020040000000354;
- експертні дослідження виявлених та вилучених об`єктів під час проведеного 11 грудня 2019 року за місцем мешкання ОСОБА_6 обшуку було здійснено на підставі постанов слідчих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у рамках кримінального провадження № 12019040000000832 від 17 жовтня 2019 року.
З огляду на те, що прийняття процесуальних рішень і проведення експертних висновків відбулося в межах іншого кримінального провадження № 12019040000000832, з яким кримінальне провадження № 12020040000000354 не об`єднувалося і не виділялося, і задовго до внесення відомостей до ЄРДР у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6, місцевий суд визнав протокол обшуку та висновки експертів недопустимими доказами.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_6 не містять процесуальних документів про визначення слідчого чи групи слідчих; є лише два доручення заступника начальника СУ ГУНП в Дніпропетровській області від 10 квітня 2020 року, якими слідчій ОСОБА_13 доручено внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення та провести досудове розслідування, однак ці доручення не містять усіх необхідних реквізитів, а тому не є належними документами, які б уповноважували слідчу ОСОБА_13 на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні. Будь-яких доручень на ім`я слідчої ОСОБА_14, котра також брала участь у досудовому розслідуванні кримінального провадження № 12020040000000354, матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що з моменту внесення відомостей до ЄРДР (10 квітня 2020 року) до складання обвинувального акта (02 липня 2020 року) досудове розслідування проводилося неуповноваженою особою, а відтак усі здобуті слідчими ОСОБА_13 і ОСОБА_14 докази є недопустимими.
Враховуючи визнання недопустимими висновків судових експертиз та здобутих у період з 10 квітня по 07 липня 2020 року доказів, указаний суд дійшов до переконання, що показання свідків сторони обвинувачення є недостатніми доказами винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК.
Між тим місцевий суд, проаналізувавши показання свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11, які вони надали безпосередньо у судовому засіданні, зазначив, що ці показання самі собою не мають самостійного доказового значення, оскільки не містять достовірних і беззаперечних відомостей щодо вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень. До того ж судом було встановлено, що свідок ОСОБА_10 систематично співпрацював зі слідством та є зацікавленою особою. Також суд зазначив, що показання свідка ОСОБА_9 (понятого під час обшуку) не є вагомими, оскільки встановлюють лише факт виявлення під час обшуку наркотичних засобів і бойових припасів, а свідки ОСОБА_15 і ОСОБА_16 у своїх показаннях тільки підтвердили належність ОСОБА_6 земельної ділянки № НОМЕР_1 у садівничому товаристві "Пироги".
Окрім указаного місцевий суд зазначив, що органом досудового розслідування не було здобуто переконливих доказів того, що виявлені під час обшуку наркотичні засоби і бойові припаси належать ОСОБА_6, оскільки згідно з показаннями допитаних у судовому засіданні свідків було встановлено, що у будинку тривалий час проживав і користувався як житлом, так і усіма господарськими приміщеннями ОСОБА_17, від допиту якого прокурор відмовився у судовому засіданні.
Дослідивши та оцінивши зібрані у кримінальному провадженні докази, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність стороною обвинувачення причетності ОСОБА_6 до зберігання та придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу та до незаконного придбання, зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту, у великих розмірах, у зв`язку із чим ухвалив рішення у порядку ч. 1 ст. 373 КК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з виправдувальним вироком щодо ОСОБА_6 прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій зазначив, що місцевий суд: не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю останнього; висловив помилкові судження, що прокурор ОСОБА_12 як процесуальний керівник був достеменно обізнаний про проведення обшуку у ОСОБА_6 та виявлення під час цієї процесуальної дії речовин і предметів, вилучених законом з обігу, які могли свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, а тому зобов`язаний був виконати вимоги ч. 1 ст. 214 КПК; належним чином не оцінив клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів від 22 квітня 2020 року; вважав, що докази винуватості обвинуваченого отримані відповідно до вимог КПК; стверджував, що суддя місцевого суду ухвалив рішення на підставі вибіркових та викривлених висновків, які не відповідають дійсності, а тому просив скасувати вирок і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Згідно з даними, відображеними на носії інформації, на якому зафіксовано перебіг судових засідань, під час апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_8 на підтримання своєї апеляційної скарги зазначив, що вирок ухвалено з істотним порушенням КПК, оскільки суд не надав оцінки показанням свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, які повідомили, що придбавали у ОСОБА_6 наркотичний засіб, а також свідка ОСОБА_9, який був присутнім під час обшуку у якості понятого.
Ретельно розглянувши наведені в апеляційній скарзі доводи сторони обвинувачення, апеляційний суд визнав їх неприйнятними, навівши обґрунтовані мотиви прийнятого рішення.
Так щодо оцінки показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю останнього апеляційний суд зазначив, що ці свідки особисто не спілкувалися з ОСОБА_6 віч на віч, а ОСОБА_11 за його свідченнями знає обвинуваченого тільки за голосом, оскільки спілкувався з ним лише телефоном; вони не були безпосередніми свідками збуту обвинуваченим наркотичного засобу або зберігання та придбання ним бойових припасів; показання цих свідків не були підставою для внесення відомостей до ЄРДР за № 12020040000000354; будь-яких негласних слідчих дій щодо ОСОБА_6 з метою отримання доказів протиправної діяльності з приводу придбання ним і зберігання з метою збуту наркотичних засобів у великих розмірах, а також перевірки показань зазначених свідків щодо збуту обвинуваченим наркотичних засобів під час досудового розслідування не проводилося ні у кримінальному провадженні № 12019040000000832, ні у кримінальному провадженні № 12020040000000354. Будь-яких інших доказів на підтвердження показань вказаних свідків органом досудового розслідування здобуто не було.
Крім того, апеляційний суд, з огляду на встановлений судом першої інстанції факт систематичної співпраці свідка ОСОБА_10 зі слідством в інших судових справах, погодився з висновком місцевого суду, що цей свідок може бути зацікавленою особою.
Стосовно показань свідка ОСОБА_9, апеляційний суд зазначив, що його показаннями лише встановлено факт виявлення під час обшуку наркотичних засобів і бойових припасів, однак вони не доводять причетність вилучених об`єктів саме ОСОБА_6, оскільки як було встановлено судом першої інстанції на земельній ділянці ОСОБА_6 тривалий час мешкав та користувався житловим приміщенням разом з усіма наявними господарськими спорудами ОСОБА_17 ; факт проживання сторонньої особи на земельній ділянці ОСОБА_6 не було спростовано стороною обвинувачення під час судового розгляду справи; досліджені судом першої інстанції матеріали кримінального провадження не містять будь-якої слідової інформації на предмет ідентифікації для підтвердження факту належності виявлених в ході обшуку наркотичних засобів та бойових припасів саме ОСОБА_6 .
Крім того, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши норми кримінального процесуального закону, якими регламентовано порядок внесення відомостей до ЄРДР, Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженим наказом Генерального прокурора України № 139 від 06 червня 2016 року, а також наявні в матеріалах кримінального провадження процесуальні документи, дійшов переконливого висновку про те, що прокурор ОСОБА_12 як процесуальний керівник здійснював контроль як за проведенням 11 грудня 2019 року обшуку за місцем мешкання ОСОБА_6, так із за проведенням досудового розслідування в цілому, а відтак був обізнаний як про результати проведеного обшуку (вилучення наркотичних засобів і бойових припасів), так і про результати експертних досліджень, якими було підтверджено, що вилучені під час зазначеного обшукуречовини та предмети дійсно є наркотичними засобами і бойовими припасами, однак, ані слідчим, ані прокурором своєчасно вимоги статей 214, 217 КПК виконано не було. Разом з тим, як обґрунтовано заначив апеляційний суд, всупереч вимог вказаних статей КПК, відомості до ЄРДР за № 12020040000000354 відносно ОСОБА_6 фактично було внесено 10 квітня 2020 року, тобто, майже через 4 місяці після проведення обшуку і вилучення наркотичних засобів та бойових припасів.
Спростовуючи наведені в апеляційній скарзі твердження сторони обвинувачення щодо ненадання судом належної оцінки клопотанню про тимчасовий доступ до речей і документів від 22 квітня 2020 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що в ході судового провадження судом першої інстанції всі письмові докази, зібрані слідчими ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з моменту внесення відомостей до ЄРДР та до складання обвинувального акту було визнано недопустимими та неналежними доказами, оскільки вказані слідчі не були уповноваженими особами на проведення досудового розслідування за фактом вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК. Зазначене ставило під сумнів легітимність процесуальних дій слідчих ОСОБА_13 і ОСОБА_14, а отже і допустимість отриманих під час досудового розслідування ними доказів, у тому числі й клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів від 22 квітня 2020 року.
Разом з тим, як убачається зі змісту апеляційної скарги прокурора та його промови під час апеляційного перегляду виправдувального вироку стосовно ОСОБА_6, висновки суду першої інстанції про відсутність процесуальних повноважень в старшого слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_13 на проведення слідчих дій при досудовому розслідуванні кримінального провадження відносно ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК прокурором в апеляційній скарзі не оскаржувалися, про що суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив у своїй ухвалі.
Отже, переглянувши виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 в межах апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені у ній доводи, які за змістом аналогічні доводам у касаційній скарзі прокурора, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання обвинуваченого та мотивами прийнятого ним рішення і, зважаючи на відсутність підстав, передбачених ст. 415 КПК, належним чином умотивувавши своє рішення, визнав заявлені стороною обвинувачення вимоги необґрунтованими й залишив вирок без змін, із чим погоджується також колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній дано аргументовані відповіді на всі доводи, викладенні в апеляційній скарзі.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оспорюваної ухвали, як про це йдеться в касаційній скарзі, у кримінальному провадженні при його перегляді в порядку касаційної процедури не встановлено.
Тому подану касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.
Керуючисьстаттями433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВерховнийСуд