ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 756/16996/20
провадження № 51-1018км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, та прокурора на вищевказану ухвалу суду, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100050004896, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеса, без громадянства, без визначеного місця проживання і реєстрації на території України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковано за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з хуліганських мотивів.
Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, дії ОСОБА_7 перекваліфіковано на ч. 2 ст. 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Згідно з вироком суду 5 вересня 2020 року приблизно о 1:40 ОСОБА_7, перебував поблизу будинку АДРЕСА_1, де між ним і водієм автомобіля таксі ОСОБА_8 на ґрунті неприязних стосунків під час особистого конфлікту, який раптово виник з приводу невиправданої затримки прибуття автомобіля таксі на виклик, сталася сварка, яка переросла в обопільну бійку.
Тоді, ОСОБА_7, діючи умисно, перебуваючи в положенні стоячи напроти потерпілого, завдав ОСОБА_8 удар ножем в область передньої поверхні правої половини грудної клітки та лівого передпліччя, чим спричинив останньому легкого та тяжкого тілесного ушкодження, після чого з місця вчинення злочину зник. Цього ж дня потерпілого було доставлено до клінічної лікарні, де 7 вересня 2020 року він помер від проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки з пошкодженням легені та розвитком шоку.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити судові рішення і перекваліфікувати дії засудженого на ст. 118 КК. При цьому, захисник не оспорює причетність ОСОБА_7 до позбавлення життя ОСОБА_8, але вважає, що він намагався діяти в межах необхідної оборони, оскільки захищав своє життя та життя особи, яка перебувала з ним, від нападу потерпілого. Зазначає, що ОСОБА_7 намагався знешкодити нападника шляхом захвату руки, в якій був ніж, маючи намір вибити його, однак в ході штовханини потерпілий отримав тілесні ушкодження. Також вказує, що показаннями свідків не підтверджується той факт, що саме ОСОБА_7 мав при собі ніж і застосував його в бійці.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, апеляційний суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, адже судом першої інстанції безпідставно перекваліфіковано дії ОСОБА_7 на ч. 2 ст. 121 КК. При цьому, поза увагою судів залишились докази сторони обвинувачення, які підтверджують наявність у ОСОБА_7 саме прямого умислу, спрямованого на умисне вбивство потерпілого. В супереч вимогам ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та, залишивши її без задоволення, не зазначив підстав, з яких визнав скаргу необґрунтованою.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав свою касаційну скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора. Прокурор підтримав касаційну скаргу подану прокурором і заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Зі змісту касаційних скарг убачається, що прокурор та захисник вважають, що суд неправильно застосував закону України про кримінальну відповідальність, при цьому прокурор вважає, що дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, а захисник - за ст. 118 КК. Факт заподіяння саме ОСОБА_7 смертельного ножового поранення потерпілому, в касаційних скаргах не заперечується.
З матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення в умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_8, вчиненому з хуліганських мотивів.
Під час постановлення вироку судом було встановлено фактичні обставини кримінального провадження та дії ОСОБА_7 перекваліфіковані на ч. 2 ст. 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
При цьому суд дійшов висновку про недоведеність наявності в діях засудженого умислу на позбавлення життя потерпілого з хуліганських мотивів.
В обґрунтування свого висновку суд зазначив, що дії винного кваліфікуються за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадських порядок.
Водночас, судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що конфлікт (сварка) між ОСОБА_7 і потерпілим ОСОБА_8 виник у телефонній розмові до приїзду останнього на місце події з приводу грубої, агресивної та некоректної манери розмови водія таксі з ОСОБА_9, про що вона повідомила ОСОБА_7 і передала йому слухавку. В свою чергу ОСОБА_7 під час розмови з таксистом на підвищених тонах, наказав йому їхати до них для розбору ситуації та з`ясування всіх питань і після приїзду таксиста на місце події конфлікт між чоловіками переріс у обопільну бійку. Тобто обопільна бійка між засудженим і потерпілим виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, що на думку суду, виключає вчинення вбивства з хуліганських мотивів.
Відповідно ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. При цьому, злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень. Умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.
Зокрема, умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється прямим умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
Разом із цим, питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Під час розгляду матеріалів кримінального провадження суд дійшов висновку, що суб`єктивне ставлення ОСОБА_7 до наслідків своїх дій у вигляді смерті ОСОБА_8 характеризується необережністю, на що, зокрема, вказує те, що засуджений і потерпілий до події не були знайомі, конфлікт виник в телефонній розмові, продовжився на місці події, куди приїхав таксист. Під час обопільної бійки ОСОБА_7 завдав одного удару ножем та після цього відразу припинив свої дії, маючи реальну можливість довести свій умисел на вбивство до кінця.
При цьому, він не перешкоджав потерпілому відійти від місця конфлікту, жодних дій, направлених на фізичне переслідування потерпілого з метою доведення умислу на вбивство до кінця не вчиняв і, покидаючи місце події, міг пересвідчитись у тому, що ОСОБА_8 перебуває у свідомості, самостійно пересувається, та поруч знаходяться люди, які можуть надати допомогу останньому.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що встановлені фактичні обставини кримінального провадження, за яких настала смерть потерпілого, а також мета та мотив ОСОБА_7, виключають можливість кваліфікації його дій за ст. 115 КК як умисне вбивство.
Водночас, оскільки ОСОБА_7, завдаючи удару ножем у груди потерпілого, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій та міг передбачити суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомого припускав їх настання, тому суд кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
З такими висновками погоджується й колегія суддів, а тому вважає необґрунтованими твердження прокурора про наявність у ОСОБА_7 прямого умислу, спрямованого саме на умисне вбивство потерпілого.
Крім того, місцевим судом перевірялась версія сторони захисту про те, що ОСОБА_7 захищаючись від неправомірних дій потерпілого, котрий напав на нього із ножем, завдав йому ножового поранення, яка також визнана неспроможною.
Обґрунтовуючи своє рішення суд зазначив, що відповідно до положень ст. 36 КК, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна. Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
При цьому, щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Суд першої інстанції зазначив, що з показань свідка ОСОБА_10 вбачається, що вона беззаперечно ствердила, що бачила бійку між раніше невідомими чоловіками - "лисим чоловіком у кепці" ( ОСОБА_7 ) та водієм таксі ( ОСОБА_8 ), яка тривала приблизно п`ять хвилин, та під час якої чоловіки завдавали один одному удари кулаками, однак ніхто з них на землю не падав. У подальшому, до кіоску підбіг потерпілий ОСОБА_8 з ножовим пораненням грудей і попросив викликати швидку допомогу.
Свідок ОСОБА_11 у суді пояснила, що спочатку вона бачила, як ОСОБА_8 відступав назад у напрямку кіоска, а на нього йшов ОСОБА_7, який кричав до потерпілого. В подальшому вона бачила, як потерпілий, тримаючись руками за груди, з яких текла кров, просив викликати швидку допомогу. При цьому, під час досудового розслідування свідок також зазначала, що потерпілий просив ОСОБА_7 не чіпати його та більше не бити. Свідок ОСОБА_9, хоча й не змогла пригадати важливі обставини події (причини початку конфлікту, його розвиток та наслідки - спричинення потерпілому ножового поранення), однак зазначила, що під час телефонної розмови між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 виникла сварка, та останній наказав водію таксі їхати до нього, щоб з ним розібратися. Свідок підтвердила, що напередодні цих подій, ОСОБА_7 демонстрував їм з ОСОБА_12 ніж, який, зі слів свідка, був при ньому завжди.
Крім того, свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у суді не підтвердили та не вказали про наявність ножа саме у ОСОБА_8, як на момент початку бійки, так і під час самої бійки, не містять і матеріали кримінального провадження доказів на підтвердження вказаної обставини, про це було повідомлено лише самим засудженим.
З огляду на викладене, доводи сторони захисту про те, що потерпілий здійснив напад на ОСОБА_7 із застосуванням ножа, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді та нічим не підтверджені.
Згідно з дослідженого судом висновку судово-медичної експертизи від 19 листопада 2020 року, у ОСОБА_8 було виявлено тілесні ушкодження, зокрема, рана розміром 6х12-18 см, на передній поверхні правої половини грудної клітини, практично через ареолу правого соска, у рані розрізаний грудний м`яз. У дослідницькій частині експертизи указано, що рана на тілі потерпілого має довжину 23 см.
Дослідивши та проаналізувавши вищенаведені, а також інші, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що спочатку між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відбувся словесний конфлікт у телефонній розмові, тобто до приїзду таксиста на місце, який продовжився після його приїзду та переріс у обопільну бійку, в ході якої ОСОБА_7 ножем, що був при ньому, спричинив потерпілому поранення грудей.
Відповідно до висновку експертизи, а також згідно з показаннями, наданими експертом у суді, рана на грудях потерпілого є різаною і має значну довжину, яка свідчить, що клинок ножа під час удару знаходився у русі справа на ліво чи зліва на право у залежності від напрямку ріжучої сторони.
Враховуючи викладене, суд заначив, що версія ОСОБА_7 про те, що він, захищаючись від нападу таксиста, схопив ОСОБА_8 за руку, в якій той тримав ніж, викрутив її таким чином, що потерпілий отримав ножове поранення грудей, є неспроможною, оскільки суд вважає, що ОСОБА_7 під час обопільної бійки, будучи розташованим обличчям до ОСОБА_8, ножем завдав йому удару, за якого клинок (лезо ножа) перебував у русі справа на ліво чи зліва на право у залежності від напрямку ріжучої сторони, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження, в тому числі й тяжке, від якого настала смерть останнього.
Колегія суддів вважає, що судом було належним чином перевірено та спростовано твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 став жертвою нападу та в ході знешкодження нападника і штовханини, ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, які були заподіяні в ході самооборони.
Таким чином, враховуючи ступінь і характер небезпеки, що загрожувала ОСОБА_7 під час обопільної бійки з потерпілим, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_8 вчиняв таке суспільно небезпечне посягання, яке за своїм характером та об`єктивними проявами могло бути розцінено ОСОБА_7, як таке, що досягло ступеня суспільної небезпечності, властивого злочину, у зв`язку з чим він міг би перебувати у стані необхідної оборони, а також враховуючи те, що конфлікт в телефонній розмові виник спочатку з ОСОБА_9, котра перебувала разом з ОСОБА_7, потім продовжився в телефонній розмові між останнім і потерпілим, в результаті якого, відповідно до показань ОСОБА_9, саме ОСОБА_7 сказав, щоб таксист їхав до них для з`ясування всіх питань, з огляду на відсутність відомостей та обставин, які могли свідчити про реальну об`єктивну відмінність співвідношення сил чоловіків, колегія суддів районного судудійшла висновку про те, що в діях ОСОБА_7 наявне не відведення суспільно небезпечного посягання (нападу на нього саме потерпілим) та захист від цього посягання, а бажання спричинити шкоду ОСОБА_8 (розправитись), тому його дії не становлять необхідної оборони, а відтак не свідчать про перевищення її меж.
Вказані висновки суду є належним чином обґрунтованими, з ними погоджується й колегія суддів, а тому вважає безпідставними доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_7 у стані необхідної оборони в момент спричинення потерпілому ножового поранення, а також про те, що судом фактично надано перевагу версії сторони обвинувачення і не спростовано версію ОСОБА_7 щодо обставин події.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, й дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК.
Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та прокурора, належним чином перевірив викладені в них доводи, в тому числі й ті, на які сторони посилаються при касаційному розгляді (про неправильну кваліфікацію дій засудженого тощо), та визнав їх безпідставними.
Зокрема, суд погодився з висновками місцевого суду про правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК, визнав необґрунтованими твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 діяв в умовах необхідної оборони, а також твердження прокурора про наявність у засудженого умислу на умисне вбивство потерпілого.
Підстави прийняття такого рішення апеляційний суд детально виклав в ухвалі, яка є законною, обґрунтованою, вмотивованою та всупереч твердженням прокурора, відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції, а тому вважає доводи захисника та прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого необґрунтованими.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги захисника та прокурора - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд