ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 621/626/18
провадження № 61-8786св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Канівця Сергія Івановича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2023 року в складі судді Рибальченко Л. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 травня 2024 року в складі колегії суддів Мальованого Ю. М.,Бурлака І. В., Яцини В. Б.
в справі за позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 до державного реєстратора Зміївської районної ради Харківської області Борка Андрія Степановича, Акціонерного товариства "Альфа Банк" про скасування рішення про державну реєстрацію та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 звернулися до суду з позовами, у яких ОСОБА_3 і ОСОБА_1 просили скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37689871 від 23 жовтня 2017 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") та зареєструвати право власності на вказану квартиру за ОСОБА_2, ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37689871 від 23 жовтня 2017 року, про право власності ПАТ "Укрсоцбанк" на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 і ОСОБА_1 вказували, що 04 грудня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 839/3/27/38/7-702, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 80 000,00 дол. США.
На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору в іпотеку було передано належну ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру
АДРЕСА_1 .
У подальшому державним реєстратором Зміївської районної ради Харківської області Борком А. С. зареєстровано право власності на вказану квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк" у позасудовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вважали вказані дії державного реєстратора неправомірними, оскільки останнім вчинено реєстраційні дії за відсутності копії вимог про усунення порушень та документів, що підтверджують наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.
15 грудня 2009 року рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке було видано ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнано недійсним.
ОСОБА_2 зазначала, що на час ухвалення державним реєстратором спірного рішення квартира належала їй та ОСОБА_4, вони не укладали іпотечного договору та не мали обов`язків перед банком за кредитним договором № 839/3/2738/7-702.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
30 листопада 2023 року рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова позови ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 залишено без задоволення.
23 травня 2024 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2023 року в частині вирішення спору за позовами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 до державного реєстратора Зміївської районної ради Харківської області Борка А. С. змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачами не надано доказів порушення вимог закону під час звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, тому відсутні підстави для скасування рішення державного реєстратора.
Доводи позивачів щодо неотримання повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки є необгрунтованими та спростовуються зворотніми повідомленнями про вручення поштового відправлення від 12 вересня 2017 року, які містять підписи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Факт належності підпису зазначеним особам позивачами не спростовано, судово-почеркознавча експертиза, яка була призначена судом першої інстанції, не була проведена у зв`язку з неоплатою її вартості. Позивачі були належним чином повідомлені про намір банку звернути стягнення на майно.
Щодо доводів про належність майна іншим особам, суди зазначили, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Отже, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Доказів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не було відомо про обтяження майна під час набуття на нього права власності, матеріали справи не містять, а тому підстав для припинення іпотечних зобов`язань у зв`язку зі зміною власника немає.
Додатково апеляційний суд вказав, що позивачка визначила відповідачем крім АТ Альфа-Банк" державного реєстратора Зміївської районної ради Харківської області Борка А. С., який не є належним відповідачем у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Канівець С. І. надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 травня 2024 року, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), щодо належного дотримання іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника про вимогу про усунення порушень відповідно до частини першої статті 35 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV"Про іпотеку" (далі - Закон про іпотеку). Іпотекодавці не отримували вимогу про усунення порушень та не підписували рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. На підтвердження таких обставин вони просили суд призначити почеркознавчу експертизу, проте експертизу не проведено через відсутність оригіналів письмових доказів, які належить досліджувати. Банк відмовився надати оригінали рекомендованих повідомлень, що належить трактувати на їх користь та вважати доведеним факт відсутності їх підписів на поштових документах.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо положення статті 23 Закону про іпотеку у випадку, коли право власності іпотекодавців не переходило до інших осіб, а було анульовано за рішенням суду. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не могли бути власниками спірної квартири, видане їм свідоцтво про право власності визнане судом недійсним, а дійсні власники майна - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - не пов`язані з банком зобов`язальними відносинами.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-702, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 80 000,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних строком до 10 грудня 2014 року (том 1, а. с. 179-182).
Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-995, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 183-185).
Вказана квартира належала іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 липня 2007 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради за реєстраційним № 1-07-291671.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2009 року вказане свідоцтво про право власності на житло визнано недійсним (том 1, а. с. 9-11).
14 грудня 2010 року на підставі розпорядження відділу приватизації житлового фонду № 1466-П2 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частині кожній (том 1, а. с. 4).
18 жовтня 2017 року на підставі іпотечного договору від 24 грудня 2007 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ПАТ "Укрсоцбанк", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37689871 від 23 жовтня 2017 року прийнято державним реєстратором Зміївської міської ради Харківської області Борком А. С. (том 1, а. с. 5).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цих осіб, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право в правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом були незалучені особи, або міститься судження про права та обов`язки цих осіб у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.
Подібний висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
Близькі за змістом висновки викладені також упостанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 604/835/15-ц (провадження № 14-649цс18).
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі в справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
Отже, під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 548/1887/21(провадження № 61-4306св23)).
Незалучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2024 року в cправі № 914/2259/17 та від 13 травня 2024 року в cправі № 913/567/19).
Відповідно до статті 1 Закону про іпотеку іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із статтею 5 Закону про іпотеку однією з необхідних умов передачі нерухомого майна в забезпечення зобов`язань за кредитом є, зокрема, його належність іпотекодавцю на праві власності або можливість бути відчуженим іпотекодавцем.
Лише за таких умов іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням за рахунок предмета іпотеки, а у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна відповідно до статті 23 Закону про іпотеку, на яку послалися суди.
Тобто іпотекодавці мають бути законними і дійсними власниками майна на момент передачі його в іпотеку, у такому випадку іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Однак у цій справі суди встановили, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2009 року в справі № 2-13889/09 визнано недійсним свідоцтво іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про право власності на житло від 27 липня 2007 року № 1-07-291671 з моменту набрання ним чинності.
Отже, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2009 року в справі № 2-13889/09 встановлено відсутність у іпотекодавців права власності на спірний об`єкт нерухомості з моменту видачі свідоцтва про право власності та неможливість передачі квартири АДРЕСА_1 в іпотеку 24 грудня 2007 року.
14 грудня 2010 року на підставі розпорядження відділу приватизації житлового фонду № 1466-П2 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частині кожній.
Саме ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є дійсними власниками квартири, яка обтяжена іпотекою та на яку звернуто стягнення іпотекодержателем, з яким ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не перебувають у зобов`язальних відносинах.
До спірних правовідносин норми статті 23 Закону про іпотеку не застосовуються, адже до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру перейшло в порядку приватизації житла, а не шляхом набуття права власності на предмет іпотеки від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Право вимоги за договором іпотеки не створило для ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як дійсних власників квартири жодних правових наслідків.
Правовий висновок щодо захисту прав власника нерухомого майна, обтяженого іпотекою на користь особи, з якою він не перебуває у зобов`язальних відносинах, сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21), де виснувано, що позивач як власник не передавав земельну ділянку в іпотеку за договором іпотеки, не був стороною цього правочину та не перебував з відповідачами в зобов`язальних відносинах, що свідчить про незаконність державної реєстрації за товариством права іпотеки на вказану ділянку, що створює позивачу перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи. Судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правоможність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
ОСОБА_2 в окремому позові зазначала, що на час ухвалення державним реєстратором спірного рішення квартира належала їй та ОСОБА_4, вони не укладали іпотечного договору та не мали обов`язків перед банком за кредитним договором № 839/3/2738/7-702.
ОСОБА_2 просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37689871 від 23 жовтня 2017 року, про право власності ПАТ "Укрсоцбанк" на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Суди відмовили, зокрема й у позові ОСОБА_2, з посиланням на норми статті 23 Закону про іпотеку, що не підлягає застосуванню, та вирішили питання про права та обов`язки ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, яка не залучена до участі в справі, залишивши чинною державну реєстрацію власності на спірну квартиру (у повному обсязі, зокрема й щодо частки ОСОБА_4 ) за банком, з яким власники майна не мають зобов`язальних відносин.
Отже, судові рішення в справі підлягають скасуванню з обов`язкової підстави відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, тому в іншій частині доводи касаційної скарги по суті спору не перевіряються Верховним Судом.