ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 679/533/21
провадження № 61-8759св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова Сергія Вікторовича на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 січня 2024 року в складі судді Безкровного І. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року в складі колегії суддів Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.
в справі за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу і поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, виходячи із рівності часток кожного із подружжя.
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності правочину.
19 серпня 2021 року ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області об`єднано в одне провадження справу № 679/903/21 (провадження
№ 2/679/418/2021) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності правочину та справу № 679/533/21 (провадження № 2/679/309/2021) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Присвоєно об`єднаній справі № 679/533/21 (провадження № 2/679/309/2021).
14 вересня 2021 року ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області об`єднано в одне провадження справу № 679/807/21 (провадження
№ 2/679/390/2021) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та справу № 679/533/21 (провадження
№ 2/679/309/2021) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Присвоєно об`єднаній справі № 679/533/21 (провадження
№ 2/679/309/2021).
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до
ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Короткий зміст судових рішень
16 січня 2024 року рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 двокімнатну квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 майно:
1) автомобіль марки "BMW" моделі "735", 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ;
2) житловий будинок загальною площею 689,04 кв. м, житловою площею 235,48 кв. м, розташований за адресою:
АДРЕСА_2 ;
3) земельну ділянку площею 0,0498 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 6810500000:02:003:1145, розташовану на АДРЕСА_2 ;
4) шкіряний диван;
5) шкіряне крісло;
6) шафу чорного кольору;
7) передпокій;
8) два дитячі ліжка та два матраци до них;
9) пральну машину "Samsung";
10) душовий планшет;
11) стоматологічне крісло "Chiromega";
12) сухожарову шафу "TouSteril";
13) стоматологічний наконечник "Moritа".
Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки "BMW" моделі "735", 2002 року випуску із номером кузова НОМЕР_1, укладений
27 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку за кожним на майно, залишивши його у спільній частковій власності сторін, а саме:
1) житловий будинок загальною площею 689,04 кв. м та житловою площею 235,48 кв. м, розташований за адресою:
АДРЕСА_2 ;
2) земельну ділянку площею 0,0498 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з кадастровим номером 6810500000:02:003:1145, розташовану на АДРЕСА_2 .
У порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на майно:
1) автомобіль марки "BMW" моделі "735", 2002 року випуску із номером кузова НОМЕР_1 ;
2) шкіряний диван;
3) шкіряне крісло;
4) шафу чорного кольору;
5) передпокій;
6) два дитячі ліжка та два матраци до них;
7) пральну машину "Samsung";
8) душовий планшет.
Ухвалено витребувати автомобіль марки "BMW" моделі "735", 2002 року випуску із номером кузова НОМЕР_1 із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
У порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на майно:
1) стоматологічне крісло "Chiromega";
2) сухожарову шафу "TouSteril";
3) стоматологічний наконечник "Moritа".
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за різницю у вартості виділеного сторонам майна в розмірі 113 066,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог сторін відмовлено.
15 лютого 2024 року додатковим рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 12 258,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 6 974,10 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 15 257,50 грн.
08 травня 2024 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 січня 2024 року задоволено частково. Апеляційну скаргу
ОСОБА_1 на додаткове рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 15 лютого 2024 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 січня 2024 року залишено без задоволення.
Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 січня
2024 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області
від 16 січня 2024 року та додаткове рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 15 лютого 2024 року залишено без змін.
Судові рішення в частині поділу квартири, будинку та стягнення компенсації за різницю у вартості виділеного майна мотивовані тим, що ОСОБА_2 спростував презумпцію права спільної сумісної власності щодо спірної квартири і довів право особистої приватної власності на вказане майно, набуте в шлюбі. Однак доказів на спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя на спірний житловий будинок ОСОБА_2 не надав.
З урахуванням вирішених судом позовних вимог в частині поділу спільного сумісного майна подружжя необхідно стягнути з ОСОБА_1, якій в порядку поділу такого майна було виділене у приватну власність майно на суму 141 066,00 грн (автомобіль, половина вартості якого складає 103 066,00 грн, та побутове майно на суму 38 000,00 грн), на користь ОСОБА_2, якому в порядку поділу такого майна було виділене у приватну власність майно на суму 28 000,00 грн (вартість медичного обладнання), грошову компенсацію за різницю у вартості виділеного сторонам майна в розмірі 113 066,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волков С. В. надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року, в якій просить її в частині поділу квартири та будинку скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. Просить визнати за нею право власності на квартиру, будинок і земельну ділянку під ним розподілити із присудженням їй 1/3 частки, а відповідачу - 2/3, стягнути з неї компенсацію розходження вартості часток у розмірі 86 863,66 грн.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19), від 17 листопада 2021 року в справі № 589/4112/17 (провадження № 61-11202св20), від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), щодо застосування статей 60, 71 Сімейного кодексу (далі - СК) України та статті 368 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, придбана у шлюбі, на неї поширюється презумпція спільності майна, яку ОСОБА_2 не спростував належними і допустимими доказами.
Суди надали необґрунтовані переваги в оцінці доказів, а саме показів свідків, які мають однакові родинні відносини із сторонами в справі, що вплинуло на висновки судів у частині визнання квартири спільною сумісною власністю. У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 рокув справі № 311/2297/21 (провадження № 61-10463св23) зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)). Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.
Ефективним способом захисту прав та законних інтересів сторін було б рішення про поділ майна таким чином, щоб вартість реальних часток була наближена до ідеальних. Однак суди присудили їй більшу частку речей побуту та автомобіль, стягнувши з неї компенсацію за різницю у вартості виділеного сторонам майна в розмірі 113 066,00 грн за наявності доказів її скрутного матеріального стану.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 2004 року, який розірвано рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 25 червня 2021 року.
У шлюбі (21 вересня 2007 року) сторони придбали автомобіль марки BMW, модель 735, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, шасі (кузова, рами) № НОМЕР_1 .
За договором купівлі-продажу квартири від 10 червня 2004 року ОСОБА_2 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
28 серпня 2012 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив квартиру АДРЕСА_4 за 240 000,00 грн.
17 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 6810500000:02:003:1145, розташовананої на АДРЕСА_5 .
01 лютого 2018 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації серії ХМ № 141172901359 від 17 жовтня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею 689,04 кв. м, житловою площею 235,48 кв. м.
Відповідно до висновку експерта комплексної судової експертизи від 10 серпня 2021 року № 210607/1_3.0 середня ринкова вартість колісного транспортного засобу автомобіля марки BMW, модель 735, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, становить 206 132,00 грн; ринкова вартість житлового будинку на вул. Старонетішинській в м. Нетішині Хмельницької обл. становить 3 363 734,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди визнали об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 двокімнатну квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що вказана квартира придбана у шлюбі, на неї поширюється презумпція спільності майна, яку ОСОБА_2 не спростував належними і допустимими доказами. Також посилається на те, що суди надали необґрунтовані переваги в оцінці доказів, а саме показів свідків, які мають однакові родинні відносини із сторонами в справі, що вплинуло на висновки судів у частині визнання квартири спільною сумісною власністю.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), на які посилається заявниця.
У постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 589/4112/17 (провадження № 61-11202св20), яку також наведено в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що суд може ухвалити рішення щодо поділу майна в натурі. Такий спосіб застосовується до подільних речей, тобто речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення (стаття 183 ЦК України).
Суд може ухвалити рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку виплатити другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (частини друга, четверта, п`ята статті 71 СК України).
Суд може застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна та має місце при наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об`єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Крім того, у процесі поділу майна суд може одночасно застосувати не один спосіб, а їх комбінацію: відносно одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передачу одному із подружжя з зобов`язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.
Норми законодавства України щодо способів та порядку поділу спільної сумісної власності подружжя покликані у тому числі створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.
Висновки судів у цій справі не суперечать наведеним постановам Верховного Суду, адже в наданих для прикладу справах презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована, на відміну від справи, що переглядається.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Оцінивши відповідно до вимог статті 89 ЦПК України подані учасниками справи докази, а саме: лист Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України від 26 травня 2021 року № 6845, згідно з яким протягом 1998-2004 років за ОСОБА_2 були зареєстровані транспортні засоби: "Opel Kadett", 1986 року випуску, "Opel Omega", 1996 року випуску, "BMW 735І", 2002 року випуску; інформацію з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про страхові пенсійні внески ОСОБА_1 ; звіти суб`єкта малого підприємства - фізичної особи-платника єдиного податку та декларацію про доходи ОСОБА_2 ; інформацію з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про страхові пенсійні внески ОСОБА_2 ; звіти Комунального медичного закладу Нетішинської міської ради "Спеціалізована медико-санітарна частина м. Нетішин" про здійснені відрахування та виплати ОСОБА_2, врахувавши, що спірна квартира була придбана через півтора місяця після укладення шлюбу, суди виснували про спростування ОСОБА_2 . презумпції права спільної сумісної власності щодо спірної квартири і доведення його права особистої приватної власності на вказане майно, набуте в шлюбі.
Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_2, на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності цього майна та з урахуванням встановлених обставин і доказів зробили обґрунтований висновок про визнання двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 .
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, адже в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 червня 2024 рокув справі № 369/8960/19 (провадження № 61-3743св23), від 10 липня 2024 рокув справі № 466/7242/22 (провадження № 61-6448св24).
Стосовно доводів про те, що суд першої інстанції не прийняв як доказ покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з посиланням на те, що ці особи є близькими особами ОСОБА_8 та зацікавлені в результаті розгляду справи, водночас прийняв як належний доказ покази допитаних в якості свідків відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_3 та ОСОБА_10, необхідно зазначити таке.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 рокув справі № 311/2297/21 (провадження № 61-10463св23) зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції). Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.
Висновки судів про визнання двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 не ґрунтуються виключно на показах свідків відповідачів та мотивований оцінкою доказів у справі в їх сукупності, тому доводи касаційної скарги про порушення принципу рівності прав сторін у процесі безпідставні.
Отже, доводи касаційної скарги в частині незгоди з визнанням квартири особистою власністю ОСОБА_2 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень в зазначеній частині, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявниці з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається також на те, що ефективним способом захисту прав та законних інтересів сторін було б рішення про поділ майна таким чином, щоб вартість реальних часток була наближена до ідеальних. Однак суди присудили їй більшу частку речей побуту та автомобіль, стягнувши з неї компенсацію за різницю у вартості виділеного майна в розмірі 113 066,00 грн за наявності доказів її скрутного матеріального стану.
Однак такі обставини не зазначалися ОСОБА_1 у апеляційній скарзі як підстава скасування рішення суду першої інстанції, заявниця посилається на них лише в касаційній скарзі, а відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Отже, Верховний Суд не може досліджувати обставини, які не були предметом оцінки судами попередніх інстанцій, зокрема щодо незгоди ОСОБА_1 із розміром стягнутої з неї компенсації.
Щодо інших доводів касаційної скарги, необхідно зазначити таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) зазначено, що ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) указано, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
У постанові від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19) сформульовано висновок про те, що аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитись із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просила позивачка, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Посилаючись на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19), заявниця не вказує, яким чином наведені в постановах висновки не враховані судами в цій справі.
Доводи касаційної скарги є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів судами не встановлено і така оцінка зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.