iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 944/909/23

провадження № 61-9939св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 червня 2024 року в складі колегії суддів Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 році Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 26 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 64 180,00 грн на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Відповідач не виконав умов договору щодо повернення використаного кредитного ліміту та спати відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом щодо стягнення кредитної заборгованості.

Рішенням від 10 жовтня 2022 року Яворівський районний суд Львівської області у справі № 944/1964/22 стягнув з ОСОБА_1 тіло кредиту та відмовив у стягненні інших нарахувань.

Позивач вважав, що, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, які за обліковою ставкою НБУ за період з 31 січня 2020 року до 30 квітня 2022 року становлять 10 914,20 грн.

Тому просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 914,20 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням від 15 січня 2024 року Яворівський районний суд Львівської області відмовив у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки між сторонами було укладено кредитний договір, яким було визначено розмір відсотків за користування кредитними коштами, рішенням суду частково було задоволено вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення тіла кредиту, а в задоволенні вимог про стягнення нарахованих відсотків за користування кредитними коштами відмовлено, тому, з урахуванням норм частини першої статті 1048 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за обліковою ставкою НБУ, задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції,АТ КБ "ПриватБанк" 03 квітня 2024 року подало, засобами поштового зв`язку, апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою від 09 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишив без руху та надав строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

Суд керувався тим, що до апеляційного суду надійшли лише матеріали апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на рішення суду першої інстанції, а не матеріали цивільної справи № 944/909/23, що позбавляє суд перевірити доводи у клопотанні заявника про поновлення строку на апеляційне оскарження з мотивів не отримання позивачем копії оскаржуваного судового рішення. Тому суд вказав, що заявнику необхідно надати докази в обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року, зокрема, докази того, що матеріали цивільної справи не містять відомостей про скерування або не скерування судом першої інстанції позивачу копії оскаржуваного судового рішення чи докази про отримання/не отримання позивачем такого рішення. Також суд роз`яснив, що такими доказами може бути довідка із суду першої інстанції про відсутність (наявність) у матеріалах справи доказів скерування місцевим судом копії учасникам справи оскаржуваного рішення, отримання/не отримання останніми копії такої, в тому числі і заявником, чи інше.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду 24 квітня 2024 року АТ КБ "ПриватБанк" направило до апеляційного суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій вказало, що станом на 25 березня 2024 року оскаржуване рішення на їхню адресу не надходило, із змістом такого позивач ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) 15 березня 2024 року. Надати суду апеляційної скарги докази про отримання/не отримання копії оскаржуваного рішення заявник не має можливості у зв`язку із їх відсутністю.

Ухвалою від 06 травня 2024 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на заочне рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року повторно залишив без руху, у зв`язку із частковим виконанням вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року. Встановив строк десять днів з дня її вручення для усунення вказаних у мотивувальній частині ухвали недоліків.

Ухвалою від 21 червня 2024 року Львівський апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ухвала про залишення апеляційної скарги без руху від 06 травня 2024 року доставлена до електронного кабінету АТ КБ "ПриватБанк" 15 травня 2024 року. Станом на 21 червня 2024 року заявник недоліки апеляційної скарги, про які зазначалось у вказаній ухвалі суду апеляційної інстанції не усунув. Тому, врахувавши, що строк для усунення недоліків апеляційної скарги на заочне рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року для АТ КБ "ПриватБанк" збіг, банк не усунув недоліки апеляційної скарги у встановлений апеляційним судом строк, суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

09 липня 2024 року АТ КБ "ПриватБанк", через засоби поштового зв`язку, подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 червня 2024 року в указаній справі.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення проголошено у судовому засіданні 15 січня 2024 року, в якому представник АТ КБ "ПриватБанк" участі не брав, із вказаним рішенням банк ознайомився в ЄДРСР 15 березня 2024 року. Апеляційна скарга була подана до апеляційного суду 26 березня 2024 року. В заяві про усунення недоліків позивач зазначив, що надати суду апеляційної інстанції доказів, що підтверджують дату отримання/не отримання копії оскаржуваного рішення він не має можливості у зв`язку з їх відсутністю.

У зв`язку з чим заявник вважає, що при подачі апеляційної скарги він не порушив вимоги статті 356 ЦПК України, а також повністю виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 09 квітня 2024 року. Тому, постановлення апеляційним судом ухвали від 06 травня 2024 року про повторне залишення апеляційної скарги без руху - є дублюванням вимоги надати апелянту докази не отримання оскаржуваного рішення. Крім цього, заявник вважає, що якщо, з отриманих матеріалів апеляційного провадження суд не може в повному обсязі перевірити відповідність апеляційної скарги вимогам статті 356 ЦПК України, то суд не позбавлений можливості залишити апеляційну скаргу без руху з повідомленням про це скаржника до витребування справи із суду першої інстанції для перевірки на відповідність доводів апеляційної скарги матеріалам справи.

Суд апеляційної інстанції, у цьому випадку, не перевірив доводи позивача щодо не надходження на його адресу оскаржуваного рішення і відсутності у нього, з цієї підстави, відповідних доказів, тому в порушення вимог статті 356 ЦПК України поклав обов`язок на останнього надати докази того, що матеріали цивільної справи не містять відомостей про скерування або не скерування судом першої інстанції позивачу копії оскаржуваного судового рішення чи докази про отримання/не отримання позивачем такого рішення.

Враховуючи наведене, заявник вважає, що мав право на поновлення строку на апеляційне оскарження, а тому, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами і поставленою метою та дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 15 липня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Яворівського районного суду Львівської області.

У липні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані апеляційним судом

Заочним рішенням від 15 січня 2024 року Яворівський районний суд Львівської області відмовив у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" (т. 1, а. с. 44).

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ "ПриватБанк" 03 квітня 2024 року подало засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження (т. 2, а. с. 1-3).

На виконання вимог ухвали апеляційного суду АТ КБ "ПриватБанк" направило до апеляційного суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій вказало, що станом на 25 березня 2024 року оскаржуване рішення на їхню адресу не надходило, із змістом такого позивач ознайомився в ЄДРСР 15 березня 2024 року. Надати суду апеляційної скарги докази про отримання/не отримання копії оскаржуваного рішення заявник не має можливості у зв`язку із їх відсутністю (т. 2, а. с. 17).

Ухвалою від 06 травня 2024 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на заочне рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року повторно залишив без руху, у зв`язку із частковим виконанням вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року. Встановив строк для усунення вказаних у мотивувальній частині ухвали недоліків десять днів з дня її вручення (т. 2, а. с. 22, 23).

Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху від 06 травня 2024 року доставлена до електронного кабінету АТ КБ "ПриватБанк" 15 травня 2024 року (т. 2, а. с. 25).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

До апеляційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності) (пункт 4 частини четвертої статті 356 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Системний аналіз змісту частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на підставі вказаної процесуальної норми суд має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку (у разі її не подання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку неповажними).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші).

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Белле проти Франції" (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа "Мушта проти України"); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа "Станьо проти Бельгії" (Stagno v. Belgium)).

Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.

Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі "Скорик проти України" Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі "Зубак проти Хорватії" (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).

ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України").

Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.

Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 14 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Отже, визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є вручення повного судового рішення.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 272 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

Відповідно до частини одинадцятої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

17 серпня 2021 року Вища рада правосуддя рішенням № 1845/0/15-21 затвердила Положення про ЄСІТС.

У газеті "Голос України" від 04 вересня 2021 року № 168 (7668) Вища рада правосуддя опублікувала оголошення про початок функціонування трьох таких підсистем (модулів) ЄСІТС: "Електронний кабінет"; "Електронний суд"; підсистема відеоконференцзв`язку.

У пункті 110 розділу V "Перехідні положення" Положення про ЄСІТС визначено, що підсистеми (модулі) ЄСІТС, зазначені в розділі ІІІ цього Положення, починають функціонувати через 30 днів із дня опублікування Вищою радою правосуддя в газеті "Голос України" та на вебпорталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля).

05 жовтня 2021 року є датою початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний Суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Відповідно до пункту 3 розділу І Положення про ЄСІТС (тут і далі в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) ЄСІТС - це сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.

Згідно із підпунктом 5.8 пункту 5 розділу І Положення про ЄСІТС офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України.

Відповідно до пункту 8 Положення про ЄСІТС підсистема "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (https://cabinet.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав. Доступ користувачів до підсистем (модулів) ЄСІТС, окрім Електронного кабінету, також може забезпечуватися за допомогою сервісу обміну даними між відповідними підсистемами (модулями) ЄСІТС та іншими інформаційними системами.

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС у добровільному порядку (пункт 10 Положення про ЄСІТС).

Аналогічні приписи містяться у частині шостій статті 14 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Підсистема "Електронний суд" (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Положення про ЄСІТС).

Абзацами другим та п`ятим пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) передбачено, що до "Електронних кабінетів" користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до АСДС та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувана (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства). Особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Отже, процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) викладено висновок про те, що:

"Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.

Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.

Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення).

Фізична особа (за виключенням передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) при зверненні до суду має чітко розуміти, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів" - отримає судове рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, тому у такому випадку надіслання особі, яка не має офіційної електронної адреси та не зареєстрована у підсистемі "Електронний суд" рішення суду на електронну адресу, яку особа зазначила у позовній заяві (скарзі) не є належним врученням судового рішення у розумінні статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення).

У розумінні процесуального закону надіслання судового рішення на електронну пошту за адресою, зазначеною заявником в його процесуальних заявах, поданих до суду (позовна заява, апеляційна та / або касаційна скарга, заяви / клопотання), в яких наявне прохання про надіслання копій процесуальних документів на електронну пошту, яка не є офіційною, не може вважатися належним врученням та підтверджувати день вручення.

Якщо суд надіслав рішення на електронну адресу, яку зазначив учасник справи, це можна вважати додатковим засобом інформування учасника справи, який посилює реалізацію гарантії учасника бути обізнаним про свою справу. Однак це не звільняє суд від обов`язку надіслати учаснику справи повне рішення у спосіб, встановлений процесуальним законом.

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо належного вручення судового рішення, направленого на електронну адресу, зазначену стороною у справі (за виключенням передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) у відповідній заяві (скарзі), сформульовані у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22".

Звертаючись з апеляційною скаргою та заявляючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, позивач не вказав підстави для його поновлення. Зазначаючи про те, що оскаржуване судове рішення на адресу позивача не надходило, із даним рішенням позивач ознайомився на сайті ЄДРСР - 15 березня 2024 року, у порушення вимог частини четвертої статті 356 ЦПК України заявник до апеляційної скарги не додав доказів, що підтверджують дату отримання копії рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції, за відсутності матеріалів справи, то апеляційний суд позбавлений можливості перевірити вказані твердження, отже апеляційний суд правильно залишив апеляційну скаргу без руху для витребування інших доказів, що підтверджують дату отримання копії рішення суду першої інстанції.

Звернувшись із заявою про усунення недоліків апеляційної скарги, позивач не вказав нових підстав для поновлення строків на апеляційне оскарження, у зв`язку з чим, апеляційний суд повторно залишив його скаргу без руху, запропонувавши надати суду докази в обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року та роз`яснивши, які це можуть бути докази.

Отримавши, вказану ухвалу суду, заявник на виконання вимог ухвали не подав заяву із обґрунтуванням підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Отже, встановивши, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було ухвалено 15 січня 2024 року, тоді як із апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" звернулося 03 квітня 2024 року, тобто із пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження, зазначені заявником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а також врахувавши, те, що заявник не усунув недоліки касаційної скарги в строк, зазначений в ухвалі апеляційного суду від 06 травня 2024 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 357 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду, враховує те, що оскаржуване банком рішення суду першої інстанції було надіслано до підсистеми "Електронний суд" 18 січня 2024 року, а також те, що АТ КБ "ПриватБанк" має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" і підсистемою реалізовано функціонал автоматичного направлення сторонам у справі процесуальних документів, у зв`язку з чим відхиляє аргументи касаційної скарги про неповідомлення позивача про ухвалене судом першої інстанції рішення.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Разом із тим вони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.

Звернення із апеляційною скаргою є суб`єктивною дією заявника, який зацікавлений в апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.

Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з незалежних від скаржника обставин унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.

Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) заява № 11681/85).

Зважаючи на викладене, розглянувши клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про поновлення строку на апеляційне оскарження заочне рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року, подане на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявник не довів наявності особливих та непереборних обставин, що перешкоджали йому у встановлений процесуальним законом строк подати апеляційну скаргу, а отже, не довів поважних причин пропуску такого строку.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд навів належне обґрунтування відхилення доводів заяви АТ КБ "ПриватБанк" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Постановляючи ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд діяв у межах наданих йому цивільним процесуальним законодавством України повноважень, з додержанням наведених вище вимог міжнародного законодавства та згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ.

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію стороною позивача своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення всіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, заявник не надав.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування цим судом норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали.

................

Перейти до повного тексту