ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 752/17167/23
провадження № 61-4126св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
заявник - Головне управління Державної податкової служби у Харківській області,
заінтересовані особи: платник податків фізична особа ОСОБА_1, Акціонерне товариство "Сенс Банк",
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргуГоловного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, заінтересовані особи: платник податків фізична особа ОСОБА_1, Акціонерне товариство "Сенс Банк", про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У серпні 2023 року Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області) звернулося до суду із заявою, заінтересовані особи: платник податків фізична особа ОСОБА_1, Акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк"), про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.
Заяву мотивовано тим, що 22 липня 2020 року ГУ ДПС у Харківській області отримало від державного реєстратора інформацію щодо припинення підприємницької діяльності платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 .
На підставі вказаної інформації ГУ ДПС у Харківській області видало наказ від 26 квітня 2023 року № 1612-п "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1".
15 та 19 травня 2023 року працівники ГУ ДПС у Харківській області здійснили вихід за податковою адресою платника податків ОСОБА_1 : АДРЕСА_1, однак остання була відсутня за вказаною адресою.
У зв`язку з вказаними обставинами ГУ ДПС у Харківській області позбавлено можливості здійснити всі передбачені законом заходи контролю щодо дотримання ОСОБА_1 податкового, валютного та іншого законодавства. Перевірка господарської діяльності платника податків є можливою тільки з використанням інформації про обсяг та обіг коштів на банківських рахунках, тобто інформації, що містить банківську таємницю.
Враховуючи викладене, ГУ ДПС у Харківській області просило суд зобов`язати АТ "Сенс Банк" надати йому інформацію, що містить банківську таємницю, стосовно платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 у вигляді витягу з особистих рахунків із вказівкою призначення платежу, дати, коду ЄДРПОУ, назви контрагентів та руху коштів, а саме: НОМЕР_1 за період з 22 листопада 2018 року до 21 липня 2021 року; НОМЕР_2 за період з 22 листопада 2018 року до 21 липня 2021 року; НОМЕР_3 за період з 22 листопада 2018 року до 21 липня 2021 року; НОМЕР_4 за період з 22 листопада 2018 року до 21 липня 2021 року; НОМЕР_5 за період з 12 грудня 2018 року до 21 липня 2021 року; НОМЕР_6 за період з 06 січня 2017 року до 21 липня 2021 року; НОМЕР_7 за період 02 червня 2017 року до 21 липня 2021 року; НОМЕР_8 за період з 26 листопада 2018 року до 21 липня 2021 року; НОМЕР_9 за період з 06 березня 2018 року до 21 липня 2021 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 12 жовтня 2023 року відмовив у задоволенні заяви ГУ ДПС у Харківській області про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ГУ ДПС у Харківській області не довело підстав, викладених у заяві про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, зокрема, що платник податків - фізична особа ОСОБА_1 вибула з податкової адреси, а також неможливість вручення їй повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки.
Київський апеляційний суд постановою від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеної заяви є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2024 року ГУ ДПС у Харківській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20, пункту 42.2 статті 42, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ГУ ДПС у Харківській області вживалися заходи, які передбачені ПК України, для здійснення документальної позапланової перевірки, а саме: здійснено вихід за податковою адресою платника податків, складено акт про неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків.
Єдиною підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні заяви про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, законодавець визначив відсутність підстав та повноважень заявника під час звернення до суду з такою заявою (частина друга статті 350 ЦПК України).
Натомість у заяві про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, ГУ ДПС у Харківській області чітко зазначило повноваження контролюючого органу щодо звернення до суду з відповідною заявою - підпункт 20.1.5. пункту 20.1. статті 20, пункт 73.4 статті 73 ПК України та обґрунтувало неможливість розпочати документальну перевірку платника податків.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва.
06 серпня 2024 року справа № 752/17167/23 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ГУ ДПС у Харківській області видано наказ від 26 квітня 2023 року № 1612-п щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 з 13 травня 2023 року, тривалістю 5 (п`ять) робочих днів, за період діяльності з 01 січня 2017 року до 22 липня 2020 року з метою контролю своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства (а. с. 4).
Згідно з направленням № 3181 ГУ ДПС у Харківській області вирішило розпочати позапланову виїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 з 15 травня 2023 року (а. с. 5).
15 та 19 травня 2023 року працівники ГУ ДПС у Харківській області здійснено вихід за адресою реєстрації платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та встановлено факт її відсутності за податковою адресою, про що складено відповідні акти щодо неможливості проведення перевірки від 15 травня 2023 року № 2595/20-40-24-10-07/3186113547 та від 19 травня 2023 року № 2747/20-40-24-10-07/3186113547 (а. с. 6, 7, 9, 10).
Згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення 23 травня 2023 року ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, отримала акт від 15 травня 2023 року № 2595/20-40-24-10-07/3186113547, а 22 червня 2023 року - акт від 19 травня 2023 року № 2747/20-40-24-10-07/3186113547 (а. с. 8, 11).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 11 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Предметом заяви ГУ ДПС у Харківській області є вимога про розкриття банківської таємниці стосовно платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за відкритими на її ім`я в АТ "Сенс Банк" рахунками із зазначенням назви та коду ЄДРПОУ контрагентів, дати, суми операцій та призначення платежів з метою проведення детального аналізу підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
Правовою підставою звернення з указаною заявою ГУ ДПС у Харківській області зазначило статтю 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також статтю 20 ПК України.
Згідно з частиною першою статті 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта; відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
У статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи, або за рішенням суду. Підставою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, є необхідність проведення перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів до державного бюджету суб`єктом господарської діяльності. Неподання у встановлений строк податкової декларації або їх розрахунків, необхідність перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства тощо є підставою для ініціювання органами державної податкової служби перевірок, згідно з процедурою, визначеною главою 8 ПК України. У цьому випадку розкриття банківської таємниці можливе в разі доведення органом державної податкової служби обставин, за яких перевірки є неможливими або є інша об`єктивна потреба в розкритті такої таємниці.
Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема за рішенням суду (пункт 2 частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Згідно з підпунктом 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 ПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю) контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від платників податків, а також від Національного банку України, банків, інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей довідки у порядку та на підставах, визначених цим Кодексом, з урахуванням законів, що визначають порядок розкриття зазначеними особами інформації, що містить банківську таємницю, таємницю надавача платіжних послуг, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів/електронних грошей на рахунках у банку/небанківському надавачу платіжних послуг, електронних гаманцях, у тому числі про ненадходження в установлені строки валютної виручки від суб`єктів господарювання, інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
У статті 75 ПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю) зазначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік. Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункти 77.1, 77.2 статті 77 ПК України).
Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначено у статті 78 ПК України.
За змістом статті 348 ЦПК України у заяві про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо фізичної особи має бути зазначено: обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи з посиланням на положення законів, які надають відповідні повноваження, або зазначенням прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
Відповідно до частини другої статті 350 ЦПК України, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
У зв`язку із цим у разі, якщо підставою звернення до суду, зокрема, органу державної податкової служби із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними законами. Зокрема, це можуть бути обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, не знаходиться за місцем своєї реєстрації; підтверджена неможливість вручення повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки тощо.
Відповідно до пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків.
Враховуючи наведене, належним чином встановивши фактичні обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення заяви про розкриття банківської таємниці, оскільки ГУ ДПС у Харківській області як контролюючий орган не надало належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності ОСОБА_1 за місцем реєстрації, неможливості вручення їй направлення на перевірку, а також не обґрунтувало неможливість проведення перевірки та інших обставин, за яких вимагається розкриття інформації, що містить банківську таємницю.
При цьому суди правильно керувалися тим, що наявні в матеріалах справи докази отримання ОСОБА_1 за своєю адресою поштових відправлень свідчать про необґрунтованість доводів заявника щодо неможливості встановити місцезнаходження платника податку та вручення йому направлення на перевірку.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 646/3518/19 (провадження № 61-196св21), від 01 липня 2021 року у справі № 757/27039/19 (провадження № 61-11160св20), від 01 листопада 2021 року у справі № 761/21850/19 (провадження № 61-8131св21), від 02 серпня 2022 року у справі № 757/27977/19 (провадження № 61-11956св20), від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18 (провадження № 61-10185св22), у яких за аналогічних обставин та наданих заявником доказів суди відмовили у задоволенні заяви органу державної податкової служби про розкриттястосовно платника податків інформації, яка містить банківську таємницю.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20, пункту 42.2 статті 42, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), є неспроможними, оскільки такі висновки сформовані, зокрема у наведених вище постановах Верховного Суду. При цьому, судова практика в цій категорії справ є сталою, відмінність висновків суду касаційної інстанції щодо наявності/відсутності підстав для задоволення заяв про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, залежить лише від доказування, тобто від наданих стороною доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги учасника справи.
За вказаних обставин обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення заяви про розкриття банківської таємниці, оскільки заявник як контролюючий орган не довів існування обставин, за яких перевірки є неможливими або є інша об`єктивна потреба в розкритті такої таємниці.
З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних у матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), також не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.