ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 761/41237/20
провадження № 61-16288св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Акціонерне товариство "Укрпошта",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В. у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Укрпошта" про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укрпошта" (далі АТ "Укрпошта") в якому просили суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 3 210,93 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 27 липня 2021 року під головуванням судді Мальцева Д. О. у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний суд ухвалою від 12 вересня 2023 року відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року.
Постановляючи оскаржену ухвалу апеляційний суд вказував, що оскаржене рішення Шевченківського районного суду м. Києва ухвалене 27 липня 2021 року в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Апеляційна скарга подана позивачами до суду апеляційної інстанції 03 серпня
2023 року, тобто після спливу одного року з моменту постановлення оскарженого рішення суду.
При цьому, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є стороною у справі і були належним чином повідомлені про розгляд справи, зокрема, в матеріалах справи наявне зворотнє повідомлення про отримання ОСОБА_2 копії ухвали
від 21 грудня 2020 року про відкриття провадження у справі та розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. Позивачі у позовній заяві зазначили одну і ту саму поштову адресу для надсилання їм судової кореспонденції, а тому суд апеляційної інстанції вважав, що обидва позивачі повідомлені належним чином про розгляд справи в суді першої інстанції.
Оскаржуване рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня
2021 року згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, надіслане судом 20 грудня 2021 року, зареєстроване - 21 грудня 2021 року, оприлюднене -
23 грудня 2021 року.
Посилання позивачів, як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження на те, що копію оскаржуваного рішення ОСОБА_2 отримав в суді першої інстанції лише 31 липня 2023 року апеляційний суд до уваги не прийняв, оскільки вказані обставини не є "обставинами непереборної сили".
Також зазначив, що сторона у справі має цікавитися станом розгляду справи. Крім того, відомості про хід розгляду справи є доступними для сторін у справі, як при безпосередньому зверненні до суду, так і через мережу інтернет. Про розгляд справи в суді першої інстанції позивачі були обізнані належним чином, однак протягом двох років не цікавились ходом та результатами розгляду справи.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в якій просили оскаржену ухвалу скасувати.
Касаційна скарга містить посилання на те, що оскаржена ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв`язку із тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на ту обставину, що з 24 лютого 2022 року у країні був запроваджений правовий режим воєнного стану.
Також касаційна скарга містить посилання на те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 11 січня
2023 року у справі № 127/27446/20 та від 11 серпня 2022 року у справі № 199/8478/21.
У поданих до касаційної скарги доповненнях заявники акцентували увагу на тому, що касаційна скарга була складена за допомогою фахівця Правобережного київського центру з надання безоплатної допомоги, проте, на їх переконання, вона складена нашвидкоруч та поверхнево.
Зазначають, що упродовж 2021-2022 років заявники періодично телефонували призначеному Центром безоплатної правової допомоги адвокату Ткаченку Ю. Б. на що той відповідав, що суд обов`язково надішле рішення, а розгляд справи може бути тривалим.
Зауважують, що 18 липня 2022 року позивачі надсилали до місцевого суду клопотання з проханням долучити до матеріалів справи копію листа ОСОБА_2, адресованого від 27 травня 2022 року.
Впродовж червня-липня 2023 року заявники звертались до голови суду першої інстанції з заявами в яких просили повідомити про рух справи і лише 15 серпня
2023 року отримали відповідь, що справа розглянута та 14 серпня 2023 року доставлена до суду апеляційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Шевченківського районного суду м. Києва.
02 лютого 2024 року цивільна справа № 761/41237/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
"Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Накладення обмеження дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року)).
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване в апеляційному порядку рішення Шевченківського районного суду м. Києва ухвалене 27 липня 2021 року.
У зв`язку з відсутністю фінансування на здійснення відправлень поштової кореспонденції копія заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 27 липня 2021 року сторонам не надсилалась (а. с. 152).
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є стороною у справі і були належним чином повідомлені про розгляд справи, зокрема, в матеріалах справи наявне зворотнє повідомлення про отримання ОСОБА_2 копії ухвали
від 21 грудня 2020 року про відкриття провадження у справі та розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін (а. с. 143). Позивачі у позовній заяві зазначили одну і ту саму поштову адресу для надсилання їм судової кореспонденції, а тому суд апеляційної інстанції вважав, що обидва позивачі повідомлені належним чином про розгляд справи в суді першої інстанції.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що копію повторно надісланої копії ухвали суду про відкриття провадження у справі від 21 грудня 2020 року ОСОБА_1 не була вручена. Причина повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою"
(а. с. 144).
31 липня 2023 року у місцевому суді зареєстровано розписку ОСОБА_2 про отримання копії рішення у справі № 761/41237/20.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Результат аналізу цієї правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
За частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня
2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України"
від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі
№ 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Частиною другою статті 2 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV "Про доступ до судових рішень" (далі - Закон № 3262-IV) визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) вбачається, що заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва ухвалено 24 червня 2021 року надіслано до ЄДРСР 12 липня 2021 року та оприлюднено 13 липня 2021 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3262-IV суд загальної юрисдикції вносить до ЄДРСР всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.
Обставини щодо встановлення дати складення повного судового рішення мають визначальне значення для правильного вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року подана позивачами 03 серпня 2023 року, тобто після спливу одного року з дня ухвалення судового рішення, при цьому, про розгляд справи судом першої інстанції позивачі були обізнані, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску такого строку.
Оскільки апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту оскарженого судового рішення, тому наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, виходячи з вимог частини другої статті 358 ЦПК України. При цьому поважність причин пропуску такого строку значення немає.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України", заява
№ 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти росії", заява № 52854/99).
У заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження позивачі, як на підставу поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, посилалось на те, що рішення місцевого суду ОСОБА_2 отримав 31 липня
2023 року безпосередньо у приміщенні суду.
Таким чином апеляційний суд обґрунтовано не прийняв посилання позивачів, як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження з огляду на те, що копію оскаржуваного рішення ОСОБА_2 отримав в суді першої інстанції лише 31 липня 2023 року, оскільки вказані обставини, не є "обставинами непереборної сили".
Крім того, доводи заявників щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження не підлягають оцінці судом, оскільки строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, є присічним.
Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 07 квітня
2023 року у справі № 752/10182/20.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року.
Разом із тим, звертаючись із касаційною скаргою позивачі вказували, що вчасно звернутись із апеляційною скаргою їм завадили обставини непереборної сили - військова агресія рф проти України.
Відкритий воєнний напад рф на Україну почався 24 лютого 2022 року тоді як рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі, яка є предметом перегляду, ухвалено ще 27 липня 2021 року. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, надіслане судом 20 грудня 2021 року, зареєстроване - 21 грудня 2021 року, оприлюднене - 23 грудня 2021 року. Заявники не надали доказів на підтвердження обставин непереборної сили за період із 23 грудня 2021 року по 03 серпня 2023 року.
Аргументів наявності обставин непереборної сили заява про поновлення строку на апеляційне оскарження не містила.
Колегія суддів також зазначає, що саме по собі введення воєнного стану в державі не є достатньою підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Щодо аргументу касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 11 січня 2023 року у справі № 127/27446/20 та від 11 серпня 2022 року у справі № 199/8478/21 колегія суддів доходить таких висновків.
У постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 127/27446/20 викладений правовий висновок відповідно до якого поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.
За обставинами цієї справи рішення місцевий суд ухвалив 07 лютого 2022 року, а із апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" (відповідач у справі) звернулось
14 вересня 2022 року.
У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 199/8478/21 міститься правовий висновок, відповідно до якого запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку має прямий причинний зв`язок із такими обставинами. Якщо процесуальний строк був пропущений до початку війни, питання про його поновлення повинне вирішуватися з урахуванням причин, з яких строк був пропущений, та тривалості пропуску строку до запровадження воєнного стану.
За обставинами цієї справи заочне рішення було ухвалене 08 лютого 2022 року, а із апеляційною скаргою позивач звернувся 30 березня 2022 року.
Таким чином, оскільки у наведених заявниками справах обставина звернення із апеляційною скаргою мала місце до закінчення присічного річного строку, визначеного частиною другою статті 358 ЦПК України, колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що 18 липня 2022 року позивачі надсилали до місцевого суду клопотання з проханням долучити до матеріалів справи копію листа ОСОБА_2 від 27 травня 2022 року, а впродовж червня-липня 2023 року заявники звертались до голови суду першої інстанції з заявами в яких просили повідомити про рух справи, що свідчить про те, що вони цікавились ходом розгляду справи колегія суддів зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2020 року суд першої інстанції постановив ухвалу в якій вирішив розгляд справи проводити за правилами позовного провадження в спрощеному порядку без виклику сторін у справі та роз`яснено сторонам право на подачу клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (а. с. 80, 81).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін сторони у справі не заявляли.
Як зазначать самі заявники під час розгляду справи судом першої інстанції вони користувались правою допомогою адвоката. Рішення у справі було ухвалене
27 липня 2021 року, оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень
23 грудня 2021 року.
На час надіслання клопотання - 18 липня 2022 року справа була розглянута, повний текст рішення складений та оприлюднений.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Враховуючи, що сторона у справі має цікавитися станом розгляду справи, а відомості про хід розгляду справи є доступними для сторін у справі, як при безпосередньому зверненні до суду, так і через мережу інтернет, а про розгляд справи в суді першої інстанції позивачі були обізнані належним чином, колегія суддів відхиляє вказаний аргумент касаційної скарги.
Крім того колегія суддів зазначає, що з точки зору розумного спостерігача, відсутність у позивача відомостей про наслідки розгляду справи впродовж значного проміжку часу (звернення до суду мало місце 17 грудня 2020 року), тим більше, якщо його інтереси представляє адвокат, який є фахівцем в галузі права, не може свідчити про їх добросовісність під час здійснення своїх процесуальних прав.
Верховний Суд зауважує, що в даному випадку, за наявності ухваленого у справі судового рішення, правове значення має відсутність порушення строку для звернення із апеляційною скаргою, у тому числі присічного, та наявність підстав для його поновлення.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.