ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 759/980/24
провадження № 61-8361св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2024 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року у складі колегії суддів Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., у справі за заявою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Короткий зміст заяви
12 січня 2024 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, через систему "Електронний суд" звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту смерті.
ОСОБА_1 заяву обґрунтовувала тим, що з 2010 року вона проживала як дружина та чоловік з ОСОБА_5, без реєстрації шлюбу. За час проживання у фактичних шлюбних відносинах у них народилося троє дітей.
ОСОБА_5, як військовослужбовець, призваний за загальною мобілізацією прибув до міста Сєвєродонецьк, тобто на територію, де проводились активні бойові дії і зник безвісті з ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв`язку з відсутністю інформації про його місцезнаходження.
Заявник вказувала, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України та відсутнє тіло, яке можна було б оглянути та видати довідку про смерть.
Заявник зазначала, що встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно для проведення реєстрації смерті державним органом України.
Враховуючи викладене, просила встановити факт смерті головного сержанта, громадянина України, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 під час проходження військової служби.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про встановлення факту смерті.
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви суд першої інстанції виходив з недоведеності родинних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі, що переглядається, на підтвердження смерті ОСОБА_5 надано лише наказ в/ч НОМЕР_1 № 99, за яким ОСОБА_5 з ІНФОРМАЦІЯ_2 вважається безвісті зниклим у зв`язку з відсутністю інформації про його місцезнаходження. Інших належних та допустимих доказів, на підставі яких суд може достовірно встановити як смерть ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, так і дату її настання не надано, що є підставою для відмови у задоволенні заяви.
За встановлених обставин, місцевий суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні вимог заяви про встановлення факту смерті, проте помилився щодо мотивів такої відмови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Святошинського районного суду міста Києва.
11 липня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вказує, що до суду надані докази, які підтверджують факт смерті ОСОБА_5 .
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 04 березня 2022 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 04 березня 2022 року № 37 приступив до виконання службових обов`язків за посадою стрілець відділення контрдиверсійної боротьби взводу контрдиверсійної боротьби роти контрдиверсійної боротьби в/ч НОМЕР_1 (а. с. 17).
25 квітня 2022 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 88 ОСОБА_5 з 26 квітня 2022 року направлено у відрядження у складі оперативного угруповування "Слобода" оперативно-стратегічного угруповування військ " ІНФОРМАЦІЯ_3" м. Сєвєродонецьк з метою виконання бойових завдань (а. с. 17).
28 квітня 2022 року відповідно до наказу командира оперативно-тактичного угруповування "Північ" від ІНФОРМАЦІЯ_2 № 92 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув до складу сил та засобів оперативно-тактичного угруповування "Північ", для залучення та участі в угруповуванні об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації з метою виконання службових (бойових) завдань (а. с. 18).
На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 05 травня 2022 року № 99 ОСОБА_5 з ІНФОРМАЦІЯ_2 вважається безвісті зниклим у зв`язку з відсутністю інформації про його місцезнаходження (а. с. 18).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3, актовий запис № 748, батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а. с. 11).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4, актовий запис № 3740, батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а. с. 21).
Відповідно до засвідченого перекладу із витягу з запису про народження № G349/2022 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 23).
Згідно із рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року у справі № 759/11895/22 ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 25, 26).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (частина перша статті 297 ЦПК України).
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина третя статті 297 ЦПК України).
Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника (абзац перший частини першої статті 317 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23) вказано, що: "загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбачені статтею 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях" (далі - Закон № 2345-ІХ від 01 липня 2022 року) статтю 317 ЦПК України викладено в новій редакції. Статтею 317 ЦПК України (в редакції Закону № 2345-ІХ від 01 липня 2022 року) передбачено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України та встановлено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду".
У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.
Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.
При цьому Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу заявника на те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
Вказані висновки застосовані Верховним Судом у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23 (провадження № 61-16728св23), від 06 червня 2024 року у справі № 188/56/24 (провадження № 61-6215св24).
У цій справі суди встановили, що із заявою про встановлення факту смерті заявником надано лише наказ в/ч НОМЕР_1 № 99, за яким ОСОБА_5 з ІНФОРМАЦІЯ_2 вважається безвісті зниклим у зв`язку з відсутністю інформації про його місцезнаходження.
Суд апеляційної інстанції, оцінивши належність та допустимість доказів в їх сукупності, зробив правильний висновок про зміну мотивів рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких суд може достовірно встановити факт смерті ОСОБА_5 .
Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц, є необґрунтованими, оскільки обставини, встановлені у вказаних справах, не є подібними до обставин, встановлених судами у цій справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції в незміненій частині та суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.