ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 201/6451/21
провадження № 61-3403св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
позивач (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 вересня 2022 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 20 січня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до якого останній отримав позику у розмірі 39 000,00 дол. США, що в національній валюті гривні за офіційним курсом дол. США до гривні на день підписання цього договору та отримання суми позики становило 311 727,00 грн, яку зобов`язався повернути в строк до 21 січня 2017 року.
Зазначає, що на виконання пункту 3.5 вказаного вище договору 21 січня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір застави (транспортного засобу).
Вказує, що ОСОБА_2 частково повернув суму позики готівкою, а саме: 26 листопада 2014 року - 2 000,00 дол. США, що становило 29 950,00 грн, 12 серпня 2015 року - 1 500,00 дол. США, що становило 32 057,00 грн, 16 грудня 2016 року - 2 000,00 дол. США, що становило 52 597,00 грн. Жодних інших повернень чи платежів відповідач за договором позики не здійснював.
Зазначає, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 не своєчасно та не в повному розмірі повернув суму позики, було здійснено звернення стягнення на предмет застави, що передбачено пунктом 5.4 договору застави. Автомобіль мав технічні несправності, які впливали на його вартість та був оцінений в 120 000,00 грн. 27 червня 2017 року до ОСОБА_1 перейшло право власності на вказаний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу, який укладався в ТСЦ МВС (1242) РСЦ МВС.
Зазначає, що всього відповідач за договором позики повернув 10 109,00 дол. США.
Станом на момент звернення до суду з цим позовом існує заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 28 891,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовом становить 784 968,47 грн та штраф у розмірі 150 000,00 грн.
Відповідно до вказаного ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь суму заборгованості за договором позики від 20 січня 2014 року у розмірі 934 968,47 грн, яка складається з суми заборгованості у розмірі 28 891,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовом становить 784 968,47 грн та штраф у розмірі 150 000,00 грн.
У вересні 2021 року до суду надійшов позов ОСОБА_3 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики.
Вказаний позов мотивовано тим, що 17 липня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі № 200/19737/15-ц було розірвано. Однак між колишнім подружжям не були вирішені майнові питання.
Вказує, що у серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та поділ майна. Серед майна, яке просить поділити ОСОБА_3 є і автомобіль Mercedes-Benz ML 320, 2009 року випуску.
Вважає, що спірний договір позики від 20 січня 2014 року укладався у 2021 році без мети його реального виконання, тобто є фіктивною угодою. Мета, з якою ОСОБА_2 вдався до укладання спірного договору, полягає в тому, щоб під загрозою стягнення 18 000,00 дол. США змусити ОСОБА_3 відмовитися від позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю автомобіля Mercedes-Benz ML 320, 2009 року випуску та про стягнення половини його вартості у справі № 204/4708/17.
Зазначає, що вказаний автомобіль був придбаний за спільні кошти на той час подружжя ОСОБА_4 . ОСОБА_3 ніколи не чула, що її чоловік позичав кошти у рідної сестри.
Вказує, що ОСОБА_2 ніколи не звертався до ОСОБА_3 за отриманням згоди на укладення договору позики. У період, коли ОСОБА_1 начебто надала кошти ОСОБА_2, вона не мала будь-якого нерухомого майна, транспортного засобу, не має їх до цього часу, не мала будь-яких заощаджень, мала скромний дохід, тобто не мала коштів для того, щоб надати позику у розмірі 39 000,00 дол. США своєму братові ОСОБА_2 .
Враховуючи зазначене, позивач просила суд визнати недійсним договір позики від 20 січня 2014 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 22 вересня 2022 року, яке Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 лютого 2023 року залишив без змін, позов ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 20 січня 2014 року у розмірі 934 968,47 грн, яка складається з суми заборгованості у розмірі 28 891,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовом становить 784 968,47 грн та штраф у розмірі 150 000,00 грн.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 відмовив.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що наявні підстави для стягнення заборгованості за договором позики від 20 січня 2014 року, оскільки ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд дійшов висновку про недоведеність порушення її прав та законних інтересів оспорюваним правочином.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про стягнення заборгованостіта задовольнити позов про визнання недійсним договору позики.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
28 березня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що спірний договір позики датований 20 січня 2014 року укладався у 2021 році без мети його реального виконання, тобто є фіктивним договором, а ухвалення рішення, яке фактично створює "спільний борг" для ОСОБА_3 є порушенням її матеріальних прав, оскільки у судовій справі про поділ майна подружжя № 204/4708/17 спірний автомобіль є спільним майном подружжя, тому і відповідно і боргові зобов`язання за спірним договором позики визнаються спільними.
Скаржник зазначає, що з огляду на дуже скромний матеріальний стан, ОСОБА_1 не мала коштів для того щоб надати позику у розмірі 39 000,00 дол. США своєму братові ОСОБА_2 .
Доводи інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу у яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 17 липня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2016 року у справі № 200/19737/15-ц було розірвано.
20 січня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику у розмірі 39 000,00 дол. США, яку позичальник отримав в національній валюті - гривні, що за офіційним курсом долара США до гривні на день підписання цього договору та отримання суми позики становило 311 727,00 грн, яку зобов`язався повернути в строк до 21 січня 2017 року (а. с. 7).
Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору позика надається позичальнику на придбання автомобіля марки Mercedes-Benz ML 320, 2009 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 .
Згідно із пунктом 6.2 вказаного договору у випадку порушення позичальником строку повернення коштів, передбачених пунктом 4.1 договору позичальник сплачує на користь позикодавця штраф у розмірі 150 000,00 грн.
На виконання пункту 3.5 вказаного договору 21 січня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір застави (транспортного засобу), який датований 21 січня 2014 року, відповідно до пункту 3.1 якого предметом застави є автомобіль марки Mercedes-Benz ML 320, 2009 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 (а. с. 8, 9).
Факт отримання ОСОБА_2 зазначених коштів сторонами правочину не заперечується.
Сторони договору позики не заперечують, що ОСОБА_2 на виконання умов зазначеного договору всього повернув 10 109,00 дол. США (в тому числі передав автомобіль марки Mercedes-Benz ML 320, 2009 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 27 червня 2017 року).
Станом на момент звернення до суду з цим позовом заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становила 28 891,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовом становило 784 968,47 грн, які ОСОБА_1 просила стягнути разом із штрафом у розмірі 150 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо позову про стягнення заборгованості
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або також кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З матеріалів справи відомо, що 20 січня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику у розмірі 39 000,00 дол. США (еквівалент до гривні на день підписання цього договору становить 311 727,00 грн), яку зобов`язався повернути в строк до 21 січня 2017 року (а. с. 7).
Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у зазначений в договорі строк ОСОБА_2, отримані в якості позики кошти в повному обсязі не повернув, чим порушив умови договору.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 не заперечував щодо укладення між ним та ОСОБА_1 договору позики, а також не заперечував щодо розміру заборгованості за вказаним договором.
На основі всебічного і детального аналізу всіх представлених у справі доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що договір позики, який укладений між сторонами, відповідає вимогам законодавства, оскільки він був оформлений у належній письмовій формі.
Відповідно до сказаного, суди врахували усі обставини справи, часткове визнання позову з боку ОСОБА_2 і правомірно дійшли висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 .