ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 346/1758/23
провадження № 61-15693св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - державний нотаріус Третьої Коломийської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануляк Ірина Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 червня 2023 року у складі судді Валігурської Л. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - державний нотаріус Третьої Коломийської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануляк Ірина Василівна, про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - державний нотаріус Третьої Коломийської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануляк І. В., про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина, що складається з житлового будинку та господарських споруд, розташованих на АДРЕСА_1 . За життя батько розпорядитись своїм майном не встиг, заповіт не склав, хоча за життя стверджував, що вищезазначений будинок після його смерті належатиме їй, оскільки вона проживала з ним і все життя брала участь в обслуговуванні будинку.
Після смерті батька позивач вступила в управління спадковим майном та здійснювала за ним подальший догляд. Як спадкоємець, звернулась до державного нотаріуса Третьої Коломийської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане спадкове майно (житловий будинок АДРЕСА_1 ). Також до нотаріуса звернулись її брати ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не були зареєстровані та не проживали на момент смерті з батьком, у зв`язку з чим, державним нотаріусом відкрито спадкову справу та користуючись її необізнаністю, видано свідоцтво про право на спадщину за законом (в реєстрі за № 603). Згідно свідоцтва їй передано у власність 1/3 частину спірного житлового будинку, 2/3 частини - передано у власність її брату ОСОБА_7, оскільки ОСОБА_6 відмовився від своєї частки на користь ОСОБА_7 . Після цього, позивач мала розмову зі своїм братом ОСОБА_7 щодо спадкового майна їх батька, а саме: його волевиявлення з приводу будинку АДРЕСА_1, який мав перейти у власність позивачу, тоді вони домовились про те, що брат відмовиться від 2/3 вказаного будинку на її користь шляхом укладення договору купівлі-продажу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 брат ОСОБА_7 раптово помер і вказану домовленість виконати не встиг, а тому після його смерті відкрилась серед іншого і спадщина на 2/3 частини вищезазначеного будинку. Позивач звернулась до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого брата, проте їй відмовлено через наявність спадкоємців першої черги, а саме дітей спадкодавця: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які також звернулись до нотаріуса для прийняття спадщини після смерті свого батька, проте свідоцтво про право на спадщину не отримали.
Вважає, що має право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті батька, тому наявні підстави для визнання свідоцтва про спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 603, недійсним.
Позивач просила суд скасувати державну реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 жовтня 2021 року, яке видане державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І. В., зареєстроване в реєстрі за № 603, спадкова справа № 146/2020.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 01 червня 2023 року, яке Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 05 жовтня 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що батько позивача ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповіт не залишив, а тому всі його троє дітей, спадкоємці за законом першої черги, наділені правом на спадщину у рівних частках у спадковому майні, позивач переважного права на спадкування не мала, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
07 лютого 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що за життя батько позивача бажав, щоб будинок за адресою: АДРЕСА_1 після його смерті буде належати тільки їй, оскільки вона проживала з батьком все життя та є особою з інвалідністю (з 5 років).
Оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції підписано (ЕЦП) не суддею, яка зазначена у ній.
Нотаріус здійснив порушення під час вчинення нотаріальних дій.
Відповідачі не повідомляли суд про причини своєї неявки у судове засідання та не повідомляли суд про розгляд справи без їхньої участі.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, про що Коломийським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 01 вересня 2020 року складено відповідний актовий запис № 679 (свідоцтво про смерть від 01 вересня 2020 року серія НОМЕР_1 ) (т. 1 а. с. 15).
ОСОБА_5 та ОСОБА_8 були батьками ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а. с. 12, 58, 59).
Згідно із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 02 березня 2023 року № 0038706074 ОСОБА_9 змінила своє дошлюбне прізвище на " ОСОБА_10".
ОСОБА_5 набув право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 1990 року (т. 1 а. с. 89-92).
Станом на 31 серпня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_5 (батько позивача) (відповідь Управління "Центр надання адміністративних послуг" Коломийської міської ради від 25 листопада 2020 року № 2995/02.13-11) (т. 1 а. с. 72).
Згідно із матеріалами спадкової справи № 146/2020 після смерті ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадщини звернулись: 01 грудня 2020 року ОСОБА_1 (дочка померлого), ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 (син померлого) (т. 1 а. с. 52, 53).
01 грудня 2020 року ОСОБА_6 подав заяву, згідно якої відмовився від своєї частки в спадковому майні після смерті батька ОСОБА_5 на користь брата ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 53, 54).
28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою № 566 (спадкова справа № 146/20) про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_5 - житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 77).
28 жовтня 2021 року ОСОБА_7 звернувся із заявою № 567 про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_5, а саме: на житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 109).
28 жовтня 2021 року державний нотаріус Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І. В. видала свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстроване в реєстрі за № 603 (спадкова справа № 146/2020) після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину після смерті якого прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Так, ОСОБА_1 видано відповідне свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 105).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 жовтня 2021 року № 281675613 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 жовтня 2021 року № 603 (т. 1 а. с. 133).
28 жовтня 2021 року державний нотаріус Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І. В. видала свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстроване в реєстрі за № 602 (спадкова справа № 146/2020) після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину після смерті якого прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Так, ОСОБА_7 видано відповідне свідоцтво про право на спадщину на 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 109).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, про що 31 грудня 2021 року Коломийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) зроблено відповідний актовий запис № 2014 (свідоцтво про смерть від 11 січня 2022 року серія НОМЕР_2 ).
ОСОБА_7 був батьком відповідачів ОСОБА_3 (свідоцтво про народження від 23 березня 1979 року серія НОМЕР_3 ); ОСОБА_13 (свідоцтво про народження від 22 лютого 1978 року серія НОМЕР_4 ), яка змінила прізвище на " ОСОБА_14" (свідоцтво про шлюб від 16 травня 2008 року серія НОМЕР_5 ); ОСОБА_4 (свідоцтво про народження від 03 жовтня 1984 року серія НОМЕР_6 ).
25 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27 травня 2022 року із заявами про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 звернулись ОСОБА_2 (заява № 153, спадкова справа № 62/2022), ОСОБА_4 (заява № 155, спадкова справа № 62/2022), ОСОБА_3 (заява № 154, спадкова справа № 62/2022) (т. 1 а. с. 156, 157 зворот).
Листом від 01 червня 2022 року № 209/02-14 державний нотаріус Третьої Коломийської державної нотаріальної контори повідомив ОСОБА_1 про те, що вона є спадкоємцем другої черги після смерті свого брата ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, тоді як його діти ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги і мають першочергове право на спадщину, оскільки звернулись з відповідними заявами (т. 1 а. с. 172 зворот).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із частинами першою, другою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1261 ЦК України).
Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно із частинами другою, третьою статті 1275 ЦК України якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.
Спадкоємець, який отримав спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, що передбачено частиною першою статті 1296 ЦК України. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 зроблено висновок, що "свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. … У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва)".
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійснимза рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.
У постановах від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 Верховний Суд зазначив, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Суди першої та апеляційної інстанцій зазначали, що не зважаючи на заявлену вимогу щодо скасування державної реєстрації свідоцтва про прийняття спадщини, вимоги ОСОБА_1 за своїм змістом свідчать про необхідність визнання свідоцтва недійсним.
У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 вказано, що: "у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо".
У цій справі суди встановили, що:
- позивач, по своїй суті, звернулася із позовною вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом;
- після смерті батька ОСОБА_5 у строки, які визначені частиною другою статті 1275 ЦК України, а саме: протягом шести місяців із заявами про прийняття спадщини звернулись позивач та її брат ОСОБА_7, на користь якого від своєї частки у спадковому майні відмовився ОСОБА_6 .
Відповідно до вказаного, твердження позивача про те, що вона мала переважне право на прийняття спадщини, оскільки постійно проживала зі спадкодавцем, на увагу не заслуговують, оскільки законодавством передбачено, що переважне право на прийняття спадщини мають спадкоємці першої черги, які в межах установлених строків звернулися до нотаріуса для оформлення спадщини. Важливо підкреслити, що ОСОБА_5 заповіт не залишив, що робить усіх його дітей рівними спадкоємцями. Таким чином, припущення, що позивач має особливе право на спадщину, є безпідставним, оскільки спадкове майно розподіляється порівну між дітьми померлого.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_7 з дотриманням визначеної законом процедури прийняв спадщину та отримав відповідне свідоцтво.
Доводи скаржника щодо відсутності підстав для прийняття спадщини відповідачами є необґрунтованими. Це обумовлено тим, що після смерті ОСОБА_7, батька відповідачів, який володів 1/3 часткою будинковолодіння АДРЕСА_1, відкрилася спадщина, на яку відповідно до закону мають право спадкоємці ОСОБА_7 .
Посилання позивача на домовленість з ОСОБА_7 про оформлення договору дарування на увагу не заслуговують, оскільки вказане не підтверджується матеріалами справами.
Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції підписано електронним цифровим підписом не тим суддею, який зазначений в постанові, на увагу не заслуговують, оскільки у матеріалах справи наявний оригінал вказаної постанови, який підписаний належним складом суду.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі не повідомляли суд про причини своєї неявки у судове засідання та не повідомляли суд про розгляд справи без їхньої участі колегія суддів Верховного Суду до уваги не бере, оскільки суд має право приймати рішення на основі наявних матеріалів справи, крім того суд може розглядати справу без участі сторін у випадках, передбачених законодавством, якщо сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання.
Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.