ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/8272/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Шипенко М. С. (адвокат),
відповідача - Нестерова І. Г. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 612 094 928,38 грн,
та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5"
про тлумачення пунктів договору.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Приватне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" (далі - Товариство, позивач за первісним позовом) звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія, відповідач за первісним позовом, скаржник) про стягнення 479 405 183,08 грн заборгованості, 24 267 383,40 грн 3% річних та 108 422 361,90 грн інфляційних втрат (з урахуванням неодноразових заяв Товариства про збільшення розміру позовних вимог та заяви про закриття провадження у справі).
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство посилалося на порушення Компанією прийнятих на себе зобов`язань за договором за договором про надання допоміжних послуг (для забезпечення регулювання частоти та активної потужності в ОЕС України, а саме забезпечення резервів заміщення - третинне регулювання) з метою забезпечення безпеки постачання від 10.05.202 № 175 (далі - Договір) в частині здійснення повної та своєчасної оплати.
1.3. Компанія звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до Товариства про тлумачення пунктів 5.3 - 5.4 Договору щодо здійснення оператором системи передачі (далі - ОСП) розрахунків з оплати з постачальником допоміжних послуг (далі - ПДП) протягом 5-ти робочих днів після підписання сторонами Акта, за умови фактично наявних коштів на відповідному рахунку в межах передбачених в тарифі на оперативно-диспетчерське управління.
1.4. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що існує необхідність тлумачення судом означених пунктів Договору, оскільки у сторін договору відсутнє однакове розуміння його змісту щодо строків здійснення ОСП розрахунків з оплати з ПДП, існує невизначеність і незрозумілість пунктів Договору, які не узгоджуються із положеннями законодавства, зокрема, положенням Тимчасового порядку придбання допоміжної послуги для забезпечення регулювання частоти та активної потужності в ОЕС України, а саме забезпечення резервів заміщення (третинне регулювання), погодженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), від 08.11.2021 № 2003 (далі - Порядок).
1.5. Після подання позову Компанія погасила суму заборгованості в повному обсязі, у зв`язку з чим просила суд закрити провадження у справі в частині суми основного боргу.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 (суддя Спичак О. М.):
- первісний позов задоволено частково: закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення 479 405 183,08 грн боргу; стягнуто з Компанії на користь Товариства 21 666 453,91 грн 3 % річних, 91 606 186,48 грн інфляційних втрат та 173 842,84 грн судового збору за подання позову. В іншій частині вимог відмовлено;
- відмовлено у задоволенні зустрічного позову;
- повернуто з Державного бюджету України на користь Товариства 735 757,16 грн судового збору;
- клопотання Компанії про відстрочення виконання рішення суду задоволено частково та відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 на 6 місяців, а саме до 11.04.2024.
2.2. Рішення суду першої інстанції (в частині часткового задоволення позову) мотивовано тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором, а отже, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим на користь позивача підлягають стягненню річні та інфляційні втрати.
2.3. Так, здійснивши перевірку розрахунку Товариства стосовно інфляційних втрат та 3 % річних (у тому числі із урахуванням практики об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 щодо обрахунку інфляційних втрат, зокрема, методики їх обрахунку за неповний місяць прострочення), місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем неправильно визначено строк настання оплати та початок періоду прострочення, а тому вимоги позивача за первісним позовом про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних підлягають задоволенню частково у розмірі 21 666 453,91 грн - 3 % річних та 91 606 186,48 грн - інфляційних втрат.
2.4. Крім того, місцевий суд відмовив у задоволенні клопотання Компанії про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат на 95 %.
2.5. Вказане рішення суду першої інстанції переглядалося апеляційним господарським судом лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 21 666 453,91 грн, інфляційних втрат у розмірі 91 606 186,48 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 173 842,84 грн. В іншій частині (щодо закриття провадження у справі, в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, а також в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову) рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 (колегія суддів: Руденко М. А., Кропивна Л. В., Пономаренко Є. Ю.) рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/8272/23 залишено без змін.
2.7. Апеляційний господарський суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову. Відхиляючи посилання Компанії на неврахування висновків Великої Палати у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначив, що позиція щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, у наведеній справі стосувалися праовідносин в яких сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних передбачених цією нормою.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Компанія просить Суд судові рішення попередніх інстанцій скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, "стосовно наявності / відсутності підстав для звільнення від відповідальності за положеннями частини першої статті 614 Цивільного кодексу України (ЦК України) у разі відсутності (недостатності) коштів на покриття витрат за тарифом на послуги з диспетчерського (оперативно - технологічного) управління, якщо джерело таких витрат передбачено (обумовлено) умовами Договору та пункту 8.4 Порядку (у редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин)".
4.1.2. За твердженням скаржника, суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що чинне законодавство забороняє ОСП оплачувати придбані допоміжні послуги (в даному випадку позивачу) за рахунок коштів поза межами, які призначені згідно зі структурою тарифів, затвердженою НКРЕКП, на інші цілі і отримані в оплату послуг з передачі електричної енергії та виключно за умови оплати учасниками ринку отриманих послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Тобто, за умови фактично наявних коштів на відповідному рахунку.
4.1.3. Також Компанія вказує на те, що суди неправильно (без врахування умов Договору і положень Порядку визначили строк прострочення грошового зобов`язання, а також здійснили неправильний розрахунок інфляційних втрат, зокрема, без урахування правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 щодо методики обрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення). У цьому аспекті наголошує, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги наданий відповідачем контррозрахунок інфляційних втрат.
4.1.4. Крім того, скаржник вказує, що судом першої інстанції у вирішенні клопотання Компанії про зменшення розміру заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а суд апеляційної інстанції вказаних порушень суду першої інстанції не усунув.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що Товариство (постачальник допоміжної послуги - ПДП) та Компанія (оператор системи передачі - ОСП) 16.05.2022 уклали Договір, за умовами якого:
- Договір є договором приєднання в розумінні статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною як ПДП (для забезпечення регулювання частоти та активної потужності в ОЕС України, а саме забезпечення резервів заміщення - третинне регулювання) з метою забезпечення безпеки постачання із залученням енергогенеруючого обладнання, що використовує природний газ/мазут не інакше як шляхом приєднання до запропонованого Договору в цілому (пункт 1.1 Договору);
- Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання допоміжної послуги для забезпечення регулювання частоти та активної потужності в ОЕС України, а саме забезпечення резервів заміщення (третинне регулювання) з метою забезпечення безпеки постачання із залученням енергогенеруючого обладнання, що використовує природний газ/мазут (далі - ДП РЗ) (пункт 1.2 Договору);
- ПДП зобов`язується надавати ДП РЗ відповідно до умов Договору, а ОСП зобов`язується здійснювати оплату за надану ДП РЗ згідно з умовами Договору та Порядку (пункт 1.3 Договору);
- загальна вартість Договору складається із суми всіх платежів, здійснених ОСП на користь ПДП протягом дії Договору за надані на умовах Договору ДП; обчислення платежів та розрахунок цін здійснюються згідно з Порядком (пункт 2.1 Договору);
- визначення обсягів фактично наданої ДП РЗ здійснюється відповідно до умов Порядку (пункт 3.1 Договору);
- ПДП складає та надсилає ОСП два примірники підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі наданих ДП РЗ у строк, визначений Порядком (пункт 5.1 Договору);
- ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує акт у строк, визначений Порядком, або надсилає мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що повинні бути усунені (пункт 5.2 Договору);
- ОСП здійснює остаточний розрахунок з ПДП у строк, визначений Порядком за умови реєстрації ПДП податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, шляхом перерахування на поточний рахунок ПДП грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих ДП РЗ (пункт 5.3 Договору);
- платежі за ДП РЗ ОСП здійснює в межах, передбачених у складі затвердженого Регулятором тарифу на оперативно-диспетчерське управління та фактично наявних коштів на відповідному рахунку (пункт 5.4 Договору);
- ОСП зобов`язується здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату ДП РЗ на умовах, визначених Договором і Порядком (пункт 6.3 Договору);
- Договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ПДП, про що ОСП повідомляє ПДП та діє до 30.04.2022 (пункт 11.1 Договору).
5.2. Згідно з положеннями Порядку (у редакціях чинних у спірний період - травень - грудень 2022 року), цей Порядок визначає тимчасову процедуру придбання/надання допоміжної послуги (далі - ДП) для забезпечення регулювання частоти та активної потужності в ОЕС України, а саме забезпечення резервів заміщення (третинне регулювання) з метою безпеки постачання електричної енергії та регулювання мережевих обмежень (далі - безпека постачання) із залученням енергогенеруючого обладнання ПДП, проектним видом палива якого є газ та/або мазут.
5.3. Дія цього Порядку поширюється на постачальників допоміжних послуг (ПДП) та оператора системи передачі (ОСП) та застосовується на осінньо-зимовий період 2021 -2022 років та у період дії воєнного стану в Україні та протягом 30 днів після його припинення або скасування (пункти 1.1.,1.2. Порядку).
5.4. Розділом 8 Порядку затверджено порядок перерахування коштів, згідно з пунктом 8.1 якого ПДП складає та направляє рекомендованим листом з повідомленням про вручення або в електронному вигляді із накладанням кваліфікованого електронного підпису ОСП два примірники підписаного зі своєї сторони керівником ПДП, або уповноваженою ним особою (повноваження підписанту підтверджуються завіреною копією довіреності) Акта приймання-передачі наданої ДП РЗ (далі - Акт) до 5 календарного дня після закінчення декади, в якій такі послуги надавались.
5.5. Згідно з положеннями пункту 8.2 Порядку ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує Акт протягом 5 робочих днів з дати його отримання від ПДП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що повинні бути усунені.
5.6. Відповідно до пункту 8.3. Порядку, ОСП здійснює остаточний розрахунок з ПДП протягом 5 робочих днів після підписання Сторонами Акта або з дати направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення або в електронному вигляді із накладанням кваліфікованого електронного підпису рахунку за надану ДП на адресу ОСП за умови реєстрації ПДП податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, шляхом перерахування на поточний рахунок ПДП грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих ДП.
5.7. За умовами пункту 8.4 Порядку платежі за ДП РЗ ОСП здійснює в межах, передбачених у складі затвердженого регулятором тарифу на оперативно-диспетчерське управління та фактично наявних коштів на відповідному рахунку.
5.8. На виконання умов Договору Товариством у період з травня 2022 року до грудня 2022 року надано Компанії ДП РЗ, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами актами приймання-передачі, підписаними сторонами без зауважень електронними підписами на загальну суму 3 188 891 696,88 грн.
5.9. Також до матеріалів справи позивачем за первісним позовом долучені податкові накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних.
5.10. Компанією у означений період здійснювались розрахунки за вказаними вище актами на загальну суму 2 709 486 513,78 грн, що підтверджується платіжними інструкціями наявними у матеріалах справи.
5.11. Звертаючись до суду з позовом Товариство вказувало, що Компанією в порушення умов Договору не у повному обсязі здійснено оплату за надані послуги, у зв`язку з чим у останньої виникла заборгованість у розмірі 479 405 183,08 грн. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідач за первісним позовом також має обов`язок сплатити на користь Товариства 24 267 383,40 грн 3 % річних та 108 422 361,90 грн інфляційних втрат, нарахованих в силу положень частини другої статті 625 ЦК України.
5.12. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що після звернення Товариства з позовом у справі, що розглядається, зобов`язання Компанії з оплати наданих послуг було припинено внаслідок їх виконання і на день розгляду справи заборгованість відповідача за первісним позовом відсутня.
5.13. Суд першої інстанції закрив провадження в цій частині (стягнення 479 405 183,10 грн заборгованості), з огляду на сплату боргу відповідачем за первісним позовом під час розгляду справи.
5.14. Враховуючи допущені прострочення грошового зобов`язання, предметом розгляду залишилися вимоги про стягнення з Компанії на користь Товариства 3 % річних у розмірі 24 267 383,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 108 422 361,90 грн, нарахованих на основну суму заборгованості.
5.15. Ухвалюючи рішення в цій частині, місцевий господарський суд з яким погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на встановлені судом періоди прострочення дійшов висновку, що розрахунки позивача за первісним позовом 3 % річних та інфляційних втрат є неправильними. Зокрема, Товариством неправильно визначено строк настання оплати за актами та, відповідно, початок періоду прострочення, а відтак, здійснивши власний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд частково задовольнив позов.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною касаційного оскарження стало питання правомірності стягнення судами попередніх інстанцій з відповідача за первісним позовом 3% річних у розмірі 24 267 383,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 108 422 361,90 грн .
7.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.3. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, стосовно "наявності / відсутності підстав для звільнення від відповідальності за положеннями частини першої статті 614 ЦК України у разі відсутності (недостатності) коштів на покриття витрат за тарифом на послуги з диспетчерського (оперативно - технологічного) управління, якщо джерело таких витрат передбачено (обумовлено) умовами Договору та пункту 8.4 Порядку (у редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин)".
7.4. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що Компанія вважає, що відповідно до умов Договору та чинного законодавства ОСП (відповідач за первісним позовом) оплачує придбані допоміжні послуги лише у разі у фактично наявних коштів на відповідному рахунку у межах встановленого тарифом на оперативно-диспетчерське управління Регулятором (НКРЕКП). На переконання скаржника, з огляду на встановлений Договором та Порядком, особливий порядок розрахунку на ринку електричної енергії, зокрема, у разі відсутності фактично наявних коштів на відповідному рахунку відсутня вина Компанії, що є підставою для звільнення її від відповідальності.
7.5. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат, Суд зазначає таке.
7.6. Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон № 2019-VIII.
7.7. Правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, Закон № 2019-VIII, Закони України "Про альтернативні джерела енергії", "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про енергетичну ефективність", міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
7.8. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2019-VIII учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори, зокрема про надання допоміжних послуг.
7.9. Зі змісту частини сьомої статті 69 Закону № 2019-VIII вбачається, що купівля допоміжних послуг здійснюється на підставі договорів про надання допоміжних послуг, що укладаються на підставі типових договорів про надання допоміжних послуг. Типові договори про надання допоміжних послуг затверджуються Регулятором.
7.10. Як встановлено судами попередніх інстанцій між сторонами спору укладено Договір про надання допоміжних послуг, який є публічним договором приєднання у розумінні статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, та який встановлює порядок та умови надання допоміжної послуги для забезпечення регулювання частоти та активної потужності в ОЕС України, а саме: забезпечення резервів заміщення (третинне регулювання) з метою забезпечення безпеки постачання із залученням енергогенеруючого обладнання, що використовує природний газ/мазут.
7.11. Умовами Договору передбачено, що зобов`язання сторін з надання ДП РЗ та оплати за надану послугу здійснюється відповідно до умов цього Договору та Порядку.
7.12. Так, згідно з пунктом 8.1 Порядку ПДП складає та направляє рекомендованим листом з повідомленням про вручення або в електронному вигляді із накладанням кваліфікованого електронного підпису ОСП два примірники підписаного зі своєї сторони керівником ПДП, або уповноваженою ним особою (повноваження підписанту підтверджуються копією посадової інструкції або довіреності, засвідченою в установленому порядку) Акта приймання-передачі наданої ДП РЗ (далі - Акт) до 5 календарного дня після закінчення декади, в якій такі послуги надавались.
7.13. ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує Акт протягом 5 робочих днів з дати його отримання від ПДП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що повинні бути усунені (пункт 8.2 Порядку).
7.14. Відповідно до положень пункту 8.3 Порядку ОСП здійснює остаточний розрахунок з ПДП протягом 5 робочих днів після підписання Сторонами Акта або з дати направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення або в електронному вигляді із накладанням кваліфікованого електронного підпису рахунку за надану ДП на адресу ОСП за умови реєстрації ПДП податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, шляхом перерахування на поточний рахунок ПДП грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих ДП.
7.15. У пункті 8.4 Порядку визначено, що платежі за ДП РЗ ОСП здійснює в межах, передбачених у складі затвердженого регулятором тарифу на оперативно-диспетчерське управління та фактично наявних коштів на відповідному рахунку.
7.16. Скаржник не погоджується з висновками судів про те, що Компанія має обов`язок здійснити остаточний розрахунок з ПДП відповідно до умов Договору і пункту 8.3 Порядку та вважає, що в силу положень пункту 8.4 відсутність грошових коштів на відповідному рахунку / наявність заборгованості учасників ринку отриманих послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління перед Компанією є свідченням того, що порушення грошового зобов`язання перед Товариством сталося не з її вини, а отже є підставою для звільнення її від відповідальності.
7.17. Водночас, Верховний Суд з такими доводами скаржника, щодо фактичної необхідності здійснення розширеного тлумачення умов Договору та положень Порядку не погоджується та зазначає, що суди попередніх інстанцій при застосуванні умов пунктів 5.2 - 5.4 Договору та пункту 8.3 Порядку правильно встановили безпосередній зміст наведеного нормативного акта (Порядку) та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення і застосування (а не довільне трактування як про це наголошує скаржник).
7.18. Суд зазначає, що положення пункту 8.3 Порядку носять визначений, недвозначний характер і їх не можливо тлумачити без урахування дійсного змісту.
7.19. Водночас фактичний зміст положень Порядку дає підстави дійти висновку, що його умови, зокрема і положення пункту 8.4 не містять будь - яких положень стосовно того, що недодержання своїх обов`язків контрагентами ОСП (Компанії) є підставою для звільнення останньої від виконання своїх договірних зобов`язань (здійснити оплату за отримані послуги у встановлені законом (пунктом 8.3 Порядку) і Договором строки у повному обсязі та, відповідно, не звільняють Компанію від такого обов`язку. Як і не містять умов про те, що такі обставини є підставою для звільнення її від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.
7.20. Водночас довільне тлумачення скаржником означеного нормативного акта (ширше, ніж його буквальний текст) є неприпустимим, так як відповідне може призвести до безпідставного і довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту.
7.21. Посилання скаржника на положення пунктів 15, 43, пункту 2.3, абзацу 12 пункту 1.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 09.11.2017 № 1388, відповідно до яких заборонено відповідачу оплачувати придбані допоміжні послуги за рахунок коштів, які призначені згідно із структурою тарифів, затвердженою НКРЕКП, на інші цілі та отримані, зокрема, в оплату послуг з передачі електричної енергії, Суд також відхиляє як безпідставні. Оскільки наведені норми не містять прямої заборони, а такі доводи скаржника є лише наслідком їх довільного тлумачення останнім.
7.22. З огляду на наведене, Суд відхиляє як безпідставні твердження скаржника про те, що через несплату учасників ринку отриманих послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у нього і виникла заборгованість за договором. У цьому аспекті Суд наголошує, що Компанія згідно з умовами Договору (підписаним за вільним волевиявленням останньої), як ОСП, добровільно взяла на себе зобов`язання здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату ДП РЗ відповідно до умов Договору та законодавства України, у тому числі Порядку.
7.23. Протилежне тлумачення умов Договору суперечило б засадам справедливості, добросовісності та розумності, які визначені у статті 3 ЦК України.
7.24. Суд наголошує, що добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).
7.25. У контексті означеного вище та доводів скаржника Суд також вважає за необхідне зазначити, що судами не встановлено та матеріалами справи не підтверджуються обставини недостатності коштів у Компанії на рахунку диспетчеризації або інших рахунках та/або наявність заборгованості у інших учасників ринку перед відповідачем за первісним позовом.
7.26. Крім того, у вирішенні спірних питань Верховний Суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин у цій справі принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
7.27. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини заборони суперечливої поведінки міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23).
7.28. Так, Верховний Суд, зокрема, враховує, що Договір укладений учасниками спірних правовідносин за обопільною згодою обох сторін на основі публічного договору приєднання, затвердженого саме наказом Компанії від 10.05.2022 № 175 та не містить будь яких умов, які б відповідали змісту пункту 8.4 Порядку в тому контексті про які зазначає скаржник.
7.29. Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів скаржника щодо наявності підстав для застосування положень статей 614, 617 ЦК України у спірних правовідносинах.
7.30. У контексті доводів касаційної скарги, які викладені у пунктах 4.1.2, 4.1.3 цієї постанови, колегія суддів звертається до сталої правової позиції щодо розуміння загального підходу щодо застосування судами положень статті 625 ЦК України (щодо права суду першої інстанції на зменшення % річних) та вважає вказати таке.
7.31. Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
7.32. Отже, передумовою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
7.33. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
7.34. Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
7.35. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
7.36. Врахувавши наведене, а також встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за Договором, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання.
7.37. Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 625 ЦК України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 (щодо методики обрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення) Суд відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке.
7.38. Зокрема, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суд першої інстанції встановив, що під час здійснення розрахунку сум інфляційних втрат та 3% річних, що позивачем за первісним позовом неправильно визначено початок періоду їх нарахування. Здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за загальний період (визначений позивачем з червня 2022 року до травня 2023 року) суд у повній мірі врахував висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 щодо застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України (у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць) та дійшов заснованого на законі висновку про часткове задоволення позову у цій частині.
7.39. Крім того, суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, перевірив правильність обрахування судом першої інстанції та встановив, що наданий Компанією до додатків апеляційної скарги контррозрахунок інфляційних втрат не відповідає вказаному механізму розрахунку, оскільки здійснений скаржником без урахування періоду наявної суми залишку заборгованості після часткової оплати ним боргу.
7.40. Водночас, посилаючись в касаційній скарзі на вказаний пункт 26 постанови Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 щодо методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, Компанія наводить висновок стосовно того, що час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), а тому вважає, що за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
7.41. Водночас, вказаними твердженнями скаржник не доводить, що здійснений судом першої інстанції розрахунок не відповідає зазначеному способу розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі твердження не відповідають дійсності та ніяким чином не спростовують вірних висновків суду апеляційної інстанції про те, що строк прострочення за спірним актом на залишок заборгованості після часткової оплати скаржником боргу залишається більше, ніж 15 днів, що відповідно, і є наслідком нарахування інфляційних втрат.
7.42. Щодо доводів скаржника про неврахування судами правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 у вирішенні питання щодо зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних колегія суддів зазначає таке.
7.43. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
7.44. Апеляційний суд надавши оцінку доводам Компанії наведеним в обґрунтування доводів апеляційної скарги в цій частині та вказав на те, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 (про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України) зроблено з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, у правовідносинах де сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних передбачених статті 625 ЦК України.
7.45. У контексті доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції Верховний Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
7.46. Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
7.47. Наведеного висновку, на який посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.
7.48. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
7.49. Зміст оскаржуваної постанови свідчить, що суд апеляційної інстанції, врахувавши наведене надав оцінку доводам апеляційної скарги щодо вирішення питання розгляду клопотання відповідача про зменшення 3 % річних (вказані обставини не заперечуються скаржником, що також підтвердив представник скаржника у судовому засіданні в суді касаційної інстанції) і за результатом розгляду наведених Компанією обґрунтувань, прийняв відповідне рішення в цій частині (відмовив у його задоволенні з огляду на необґрунтованість, а не через відсутність права на таке зменшення).
7.50. Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
7.51. У цьому аспекті Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі таких встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, без аналізу та врахування фактичних обставин справи, які мають юридичне значення та за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
7.52. Разом з тим Суд зазначає, що доводи касаційної скарги в цій частині, у тому контексті який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, фактично зводяться до надання судом касаційної інстанції оцінки поданим Компанією доказам і встановлення обставин. У цьому аспекті колегія суддів також враховує, що аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам скаржника, наведеними ним в апеляційній скарзі і означеним вище доводам надавалась оцінка судом апеляційної інстанції. Водночас міра та обсяг, якими суд обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.
7.53. Незгода скаржника з рішеннями суду з підстав ненадання належної оцінки судами доказів та прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи також не свідчить про неправильне застосування судами положень статті 625 ЦК України та, відповідно, не може бути підставою для скасування судових рішень суду з наведених причин.
7.54. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
7.55. Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
7.56. У прийнятті даної постанови Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
7.57. Верховний Суд наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
7.58. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Компанії.