ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/19091/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" (далі - Товариство, позивач) - Кулік В.М. (адвокатка),
відповідача - публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта", відповідач, скаржник) - Мошенець Д.В. (адвокат), Ткаченко К.В. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Укрнафта"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 (головуючий - суддя Котков О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 (головуюча - суддя Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Палій В.В.)
у справі за позовом Товариства
до ПАТ "Укрнафта"
про стягнення грошових коштів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовом до ПАТ "Укрнафта" про стягнення заборгованості у розмірі 1 810 073,05 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу в частині повної та своєчасної оплати за спожиту електричну енергію у березні 2023 року, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним правочином у розмірі 1 810 073,05 грн.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 у справі №910/19091/23, позов задоволено повністю та стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь Товариства основний борг у розмірі 1 810 073,05 грн і 27 151,10 грн судового збору.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ПАТ "Укрнафта", посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скарг
4.1. Відповідач у поданій касаційній скарзі вказує, що при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови судами першої та апеляційної інстанцій мало місце:
- неправильне застосування норм матеріального права (частини першої статті 55 Конституції України, частини першої статті 15, частини першої статті 16, частини першої статті 526, частини першої статті 530, частини першої статиті.612, частини першої статті 251, частини першої статті 252, статті 253 Цивільного кодексу України [далі - ЦК України]);
- порушення норм процесуального права (частини третьої статті 162, частини одинадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України [далі - ГПК України]), що призвело до прийняття неправильного рішення та посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що в даному випадку наявна необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/13527/17), оскільки, суд апеляційної інстанції, застосувавши висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/13527/17, зазначив, що "рахунок є документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за надані послуги" тоді, як застосування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/13527/17, без врахування конкретних умов договору про порядок оплати та спосіб листування, на які сторони погодились при його укладанні призводить до можливості ігнорування принципу свободи договору як основної засади цивільних правовідносин, а також створює необґрунтовану передумову примусового виконання в судовому порядку договірного зобов`язання, яке ще не є простроченим за умовами договору, покладає на відповідача тягар несення судових витрат в ситуації, коли сам позивач не дотримався належним чином того порядку, про який сторони домовились відповідно до договору, що створює допустимість порушення частини першої статті 55 Конституції України, частини першої статті 15, частини першої статті 16, частини першої статті 526, частини першої статті 530, частини першої статті 612, частини першої статті 251, частини першої статті 252, статті 253 ЦК України, та порушення норм процесуального права.
5. Позиція іншого учасника справи
5.1. Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 28.03.2022 Товариством (постачальник) і ПАТ "Укрнафта" (покупець) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №С-28/03/22-2 (далі - Договір), за умовами якого:
- постачальник надає послугу з постачання електроенергії споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача (НГВУ "Надвірнанафтогаз"), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору (пункт 2.1);
- початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в додатку 1 до Договору (пункт 3.1);
- споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з договірною ціною, яка є додатком 2 до Договору (пункт 5.2);
- розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць з 0000 першого по 2400 останнього числа місяця включно (пункт 5.4);
- розрахунки споживача за Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за Договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та і інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за Договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі уразі його зміни (пункт 5.5);
- оплата за фактично спожитий обсяг електричної енергії за Договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем. Порядок розрахунків регламентується в додатках 2,3 до Договору (пункт 5.6);
- розрахунковий період є періодом звірки остаточних обсягів поставленої електричної енергії, розрахунків за Договором, за наслідками чого сторонами складається акт передачі-прийому електричної енергії та акт звірки, у яких фіксується фактичний обсяг та ціна фактично спожитої електричної енергії, що була поставлена споживачу протягом розрахункового місяця (пункт 5.12).
6.2. Суди попередніх інстанцій вказали, що у додатковій угоді від 15.02.2023 №5 до Договору сторони дійшли згоди викласти додаток 2 "Договірна ціна" у редакції, відповідно до якої до 15 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим місяцем, споживач здійснює остаточний розрахунок за поставлену у розрахунковому місяці електричну енергію (пункт 4 додатку 2).
6.3. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов Договору в період з квітня 2022 року до березня 2023 року позивач поставив, а відповідач прийняв електричну енергію на загальну суму 43 826 801,93 грн, що підтверджується такими актами приймання-передачі: від 30.04.2022 №370; від 31.05.2022 №544; від 30.06.2022 №736; від 31.07.2022 №910; від 31.08.2022 №1074; від 30.09.2022 №1368, від 31.10.2022 №1513; від 30.11.2022 №1743; від 31.12.2022 №1997; від 31.01.2023 №62; від 28.02.2023 №327; від 31.03.2023 №540.
6.3.1. Вказані акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.
6.4. Суди попередніх інстанцій зазначили, що за поставлену електричну енергію відповідач розрахувався лише частково на загальну суму 42 016 728,88 грн, що підтверджується такими платіжними інструкціями: від 01.06.2022 №1715; від 01.06.2022 №1716; від 01.06.2022 №1714; від 01.06.2022 №1717; від 01.06.2022 №1718; від 22.07.2022 №2442; від 19.08.2022 №2862; від 22.07.2022 №2441; від 19.08.2022 №2861; від 22.07.2022 №2438; від 19.08.2022 №2864; від 22.07.2022 №2443; від 09.09.2022 №3192; від 22.07.2022 №2439; від 09.09.2022 №3183; від 28.10.2022 №3819; від 28.10.2022 №3815; від 28.10.2022 №3816; від 28.10.2022 №3813; від 30.11.2022 №4005; від 30.11.2022 №4004; від 05.12.2022 №4084; від 27.03.2023 №13872; від 17.03.2023 №12334; від 13.03.2023 №11753; від 10.03.2023 №11550; від 08.03.2023 №11179; від 28.02.2023 №9135; від 01.02.2023 №4492.
6.5. Відтак, як зазначено судами попередніх інстанцій, внаслідок порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасної і повної сплати коштів за поставлену електричну енергію у березні 2023 року у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1 810 073,05 грн (43 826 801,93 грн - 42 016 728,88 грн), що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача вказаної заборгованості.
6.6. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що умова Договору про надсилання рахунку не пов`язана з настанням строку платежу за Договором.
6.7. Колегія суддів апеляційної інстанції критично ставиться до вказаних тверджень відповідача, у зв`язку з таким:
- обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю;
- господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо);
- як правильно вказано в рішенні суду першої інстанції, умова укладеного сторонами Договору щодо обов`язку відповідача здійснити оплату на підставі виставлених постачальником рахунків не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі;
- отже, отримання відповідачем рахунку не є подією, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки, подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як отримання рахунку є саме дією, яка є вираженням суб`єктивної волі учасників правовідносин;
- аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/13527/17;
- враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути: договір, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, акти приймання товарів і послуг, тобто первинні документи;
- такі висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 23.07.2018 у справі №925/1048/17;
- отже, резюмуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що надані позивачем до суду акти приймання-передачі є належними доказами на підтвердження постачання позивачем та прийняття відповідачем електроенергії за Договором, в тому числі за актом приймання-передачі від 31.03.2023 №540, а також її вартості;
- натомість відповідач не надав суду доказів належного виконання свого обов`язку щодо оплати отриманої електроенергії у сумі 1 810 073,05 грн.
6.8. Колегія суддів апеляційної інстанції зауважила на тому, що докази проведення відповідачем оплати вартості товару за актом приймання-передачі від 31.03.2023 №540, поставленого позивачем на підставі Договору, у матеріалах справи відсутні.
6.9. Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови Договору, беручи до уваги неподання до суду першої інстанції доказів проведення оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу на підставі Договору відповідно до акта приймання-передачі від 31.03.2023 №540, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 1 810 073,05 грн.
6.10. Посилання апелянта на неподання позивачем до місцевого господарського суду доказів надіслання відповідачу відповідного рахунку на оплату поставленого товару за Договором за актом приймання-передачі від 31.03.2023 №540 судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково здійснювалися оплати на підставі даного акта приймання-передачі, за яким і виникла спірна заборгованість.
6.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- позивачем 11.04.2023 направлено відповідачу рахунок на оплату від 31.03.2024 №903, для оплати електричної енергії, спожитої у березні 2023 року (фактичний рахунок) з кінцевим терміном оплати відповідно до комерційної пропозиції, тобто до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто кінцевий строк для оплати боргу - 15.04.2024;
- відповідно до рахунку на оплату від 31.03.2023 №903, для оплати електричної енергії, спожитої у березні 2023 року зазначається сума у розмірі 4 283 982,07 грн, проте з урахуванням наведених вище обставин щодо часткової її оплати, які свідчать про обізнаність відповідача про наявність заборгованості, а також підтверджують факт отримання рахунку на оплату від 31.03.2023 №903, а відтак і необхідність виконати зобов`язання з оплати заборгованості у розмірі 1 810 073,05 грн.
6.12. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що за своєю правовою природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати, при цьому ненадання такого рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а відтак наявність або відсутність рахунку не звільняє боржника від обов`язку з оплати вартості наданих йому послуг (прийнятих ним робіт), тобто виставлення позивачем рахунку не є подією, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки, подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, у той час як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб`єктивної волі учасників правовідносин (постанова Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/13527/17).
6.13. Крім того, скаржник у апеляційній скарзі зазначив, що в судовому засіданні 30.01.2024 суд в порушення частин другої, четвертої, восьмої та десятої статті 80, частини першої статті 118, частини другої статті 164, частини третьої статті 162 ГПУ України без належного обґрунтування поновив позивачу строк на подання відповіді на відзив.
6.14. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями відповідача у зв`язку з таким:
- поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд Суду;
- відтак, визнавши поважність причину пропуску ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" строку на звернення до Суду з відповіддю на відзив, Господарський суд міста Києва поновив пропущений строк та прийняв відповідь на відзив Позивача.
6.15. Також, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не дотримано, встановленого ГПК України, порядку та строків подання доказів зважаючи на таке:
- не подано відповідні докази разом з позовною заявою;
- не повідомлено суду об`єктивні причини неможливості подання доказів;
- не подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
6.16. Суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані твердження спростовуються таким:
- аналізуючи імперативні приписи чинного законодавства вбачається, що позивач, звертаючись до суду з відповіддю на відзив, має право, зокрема, додати до відзиву докази, які підтверджують або спростовують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача;
- відтак, у відзиві відповідачем зазначено, що позивачем не було направлено Відповідачу рахунок на суму, що є предметом спору у цій справі;
- маючи можливість проаналізувати відзив, Товариство, виклало свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених НГВУ "Надвірнанафтогаз" ПАТ "Укрнафта" у відзиві заперечень, а на їх підтвердження позивач вважав за необхідне долучити до матеріалів справи, такі документи: виписка Товариства; витяг Товариства; рішення учасника Товариства; картка руху документа про надходження відзиву в ЄСІТС; витяг з електронної пошти від 21.02.2023 про направлення рахунку за березень 2023 року, підписаного КЕП керівника; копія платіжної інструкції про оплату рахунка від 13.03.2023 №11753УГ23; витяг з електронної пошти від 22.02.2023 про направлення рахунку за березень 2023 року, підписаного КЕП керівника; копія платіжної інструкції про оплату рахунка від 17.03.2023 №12334УГ23; рахунок за березень 2023 року, підписаний КЕП керівника, копія платіжної інструкції про оплату рахунка від 27.03.2023 №13872УГ23; витяг з електронної пошти від 11.04.2023 про направлення рахунку за березень 2023 року, підписаного КЕП керівника (рахунку на оплату від 31.03.2023 №903), а також копію цього рахунку;
- таким чином, користуючись своїм процесуальним правом, яке передбачено статтями 165, 166 ГПК України Товариство долучило до відповіді на відзив вищевказані документи, а тому Господарським судом міста Києва законно прийнято вищевказані докази позивача.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/19091/23 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
8.2. Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/13527/17, такого змісту:
"рахунок є документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за надані послуги".
8.3. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
8.4. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
8.5. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.6. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.7. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.8. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.9. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.10. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.11. Предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу.
8.11.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу в частині повної та своєчасної оплати за спожиту електричну енергію у березні 2023 року, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним правочином у розмірі 1 810 073,05 грн.
8.12. Предметом розгляду у справі №910/13527/17 є стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання охоронних послуг і пені.
8.12.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором про надання охоронних послуг, зокрема, у визначений відповідним договором строк не здійснив в повному обсязі оплату вартості наданих йому позивачем, як виконавцем, послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
8.12.2. Справа №910/13257/17 неодноразово розглядалася судами.
8.12.3. Так, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи господарському суду необхідно дослідити обставини укладення частини зобов`язань щодо розрахунку за надані послуги під відкладальною умовою, встановити настання (ненастання) таких умов (наявність збитків, завданих крадіжкою на охоронюваному об`єкті), встановити обставини складення належних документів, які підтверджують як надання послуг охорони у січні-квітні 2017 року, так правові підстави її оплати (виставлення рахунків до оплати).
8.13. Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".
8.14. Верховний Суд наголошує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
8.15. Верховний Суд зауважує, що саме з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
8.16. Також, Верховний Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
8.17. Наведені скаржником доводи не містять вмотивованих аргументів у контексті вмотивованої та обґрунтованої необхідності відступлення від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21.
8.18. Крім того, узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
8.19. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості за Договором ґрунтувалися узагальнено на тому, що судами встановлено такі обставини: (1) підписання акта приймання-передачі електричної енергії за березень 2023 року без зауважень і заперечень; (2) надсилання відповідачу рахунку, який не було оплачено відповідачем у повному обсязі; (3) часткова сплата за вказаним рахунком (загальна сума рахунку за березень 2023 року складає 4 283 982,07 грн, а неоплачена вартість електроенергії за вказаним рахунком - 1 810 073,05 грн); (4) непогашення боргу за березень 2023 року у частині (з 4 283 982,07 грн, не сплачено 1 810 073,05 грн) [дивись розділ 6 цієї постанови].
8.20. Скаржник у касаційній скарзі вказує, що встановлені обставини не відповідають дійсності, оскільки, умовами Договору передбачено, що усі повідомлення за Договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур`єром або особисто за зазначеними в Договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача.
8.21. Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, зокрема, таке:
- позивачем 21.02.2023 направлено на електронну пошту (відповідальної особи НГВУ "Надвірнанафтогаз" ПАТ "Укрнафта" - старшого інженера-енергетика Котіва Андрія Федоровича andrii.kotiv@ukrnafta.com) рахунок на від 20.02.2023 №388, для сплати авансового платежу 35% за березень 2023 року з кінцевим терміном оплати 28.02.2023, який сплачений відповідачем 13.03.2023, що підтверджується платіжною інструкцією від 13.03.2023 №11753УГ23;
- позивачем 22.02.2023 на пошту відповідача направлено: рахунок на оплату від 21.02.2023 №422, для сплати авансового платежу 35% за березень 2023 року з кінцевим терміном оплати 08.03.2023, який сплачений відповідачем 17.03.2023, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.03.2023 №12334УГ23; рахунок на оплату від 22.02.2023 №446, для сплати авансового платежу 30% за березень 2023 року з кінцевим терміном оплати 18.03.2023, який був сплачений відповідачем 27.03.2023, що підтверджується платіжною інструкцією від 27.03.2023 №13872УГ23;
- позивачем 11.04.2023 направлено відповідачу рахунок на оплату від 31.03.2023 №903, для оплати електричної енергії, спожитої у березні 2023 року (фактичний рахунок) з кінцевим терміном оплати згідно комерційної пропозиції, тобто до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто кінцевий строк для оплати боргу - 15.04.2024;
- більше того, відповідно до рахунку на оплату від 31.03.2023 №903, для оплати електричної енергії, спожитої у березні 2023 року зазначається сума у розмірі 4 283 98207 грн, проте з урахуванням часткової її оплати, що свідчить про обізнаність про заборгованість та необхідність виконати зобов`язання про її сплаті, заборгованість складає 1 810 073,05 грн.
8.23. Отже, надсилання рахунків електронною поштою було звичним як для позивача, так і для відповідача, який отримавши такі рахунки сплачував їх, не заявляючи при цьому, Товариству про порушення способу їх надсилання і відсутність підстав для проведення оплати отриманої електричної енергії.
8.24. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права.
8.25. При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
8.25.1. Верховний Суд в аспекті доводів касаційної скарги звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, такого змісту:
"7.3. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
7.4. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України.
7.5. Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
7.6. Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
7.7. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
7.8. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
7.9. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
7.10. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.
7.11. Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв`язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи".
8.26. Принцип справедливості, добросовісності та розумності включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори (близький за змістом висновок, викладено у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19 Великої Палати Верховного Суду).
8.27. Добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість [подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 03.08.2022 у справі №910/5408/21].
8.28. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини заборони суперечливої поведінки міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).
8.29. Суд наголошує, що судами попередніх інстанцій встановлено те, що у Договорі сторони узгодили, що постачальник надає послугу з постачання електроенергії споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача (НГВУ "Надвірнанафтогаз"), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору (пункт 2.1).
8.30. Отже, оплата відповідачем, як споживачем, вартості використаної (купованої) електричної енергії, ураховуючи отримання рахунку, що встановлено судами попередніх інстанцій, відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
8.31. Крім того, відсутність під час дії договору заперечень відповідача стосовно способу надсилання йому рахунків (електронною поштою), їх послідовна та неодноразова оплата без зауважень, суперечить тому, що під час судового розгляду даного спору, ПАТ "Укрнафта", за відсутності зауважень щодо об`єму отриманої електричної енергії, розміру заборгованості за Договором, вказує, що у нього відсутній обов`язок з оплати лише за тієї обставини, що рахунок не було отримано рекомендованим листом чи шляхом доставки кур`єром.
8.32. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову відсутні.
8.33. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Товариства на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.34. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.
8.35. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.