ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 369/8076/15-к
провадження № 51-1963 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано не винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.307 КК та виправдано з підстав не доведення, що вчинено злочин обвинуваченим.
2. Київський апеляційний суд 01 квітня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасував та ухвалив новий вирок, яким визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності.
3. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
4. За обставин, детально викладених у вироку апеляційного суду, ОСОБА_7 09 червня 2015 року в період часу з 20:45 години по 20:55 години, маючи прямий умисел, направлений на незаконне придбання, зберігання з метою збуту та подальший незаконний збут канабісу, достовірно усвідомлюючи при цьому, що канабіс є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, у невстановленої досудовим розслідуванням особи, біля кіоску, розташованого поряд з будинком АДРЕСА_3, незаконно придбав з метою збуту особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, обіг якого заборонено, який знаходився у паперовому згортку. Після цього ОСОБА_7 зберігав його у правій долоні своєї руки з метою збуту.
5. Цього ж дня о 21:02 годині ОСОБА_7, маючи прямий умисел та мету збуту особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_3, діючи з корисливих мотивів, незаконно збув, а саме продав ОСОБА_8 за 200 гривень особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, який знаходився в паперовому згортку.
6. В подальшому, близько 21:05 годині біля будинку
АДРЕСА_1 працівниками міліції у ОСОБА_8 вилучено паперовий згорток з речовиною рослинного походження, яка згідно висновку експерта від 10 червня 2015 №2-02/697 є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабіс, маса якого в перерахунку на суху речовину становить 0,9011 г.
7. Таким чином, ОСОБА_7 вчинив дії, спрямовані на незаконне придбання, зберігання з метою збуту та збут особливо небезпечних наркотичних засобів.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
8. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції
9. На обґрунтування своїх доводів, захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції:
- не надав оцінки поведінці працівників міліції та закупного агента щодо наявності у їх діях провокації злочину, натомість спростував її показаннями обвинуваченого ОСОБА_7, що є порушенням ст. 6 Конвенції;
- не врахував відсутність у матеріалах проводження будь-яких інших доказів на підтвердження збуту обвинуваченим наркотичних засобів, окрім контрольованого факту закупки;
- у матеріалах відсутні будь-які докази підготовки до вчинення ОСОБА_7 злочину, зокрема докази попередніх телефонних розмов ОСОБА_7 із ОСОБА_8, що підтвердили б, що обвинувачений відмовлявся від пропозиції закупного;
- безпосередньо не допитав свідка ОСОБА_8, натомість дослідив та поклав в основу обвинувального вироку його покази, надані під час допиту у режимі відеоконференції у суді першої інстанції, однак цей доказ є недопустимим з огляду на положення ст. 7, ст. 23, ч. 4 ст. 95, ч. 1 ст. 225 КПК;
- не надав оцінки заявам сторони захисту, що свідок ОСОБА_8, допитаний із застосуванням до нього заходів безпеки, хоча він зустрічався з обвинуваченим, однак його особу не ідентифіковано, у тому числі за наявними на його тілі, як убачається з відеозапису НСРД татуюваннями, що ставить під сумнів особу допитаного;
- не надав оцінки наявним протиріччям у показаннях свідка (агента) ОСОБА_8, які не узгоджуються з показаннями свідків (понятих) ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та відеозаписом подій від 09 червня 2015 року, зокрема щодо поведінки та дій обвинуваченого та закупного після отримання наркотичного засобу;
- не надав оцінки факту відсутності у матеріалах провадження постанови про залучення особи з вигаданими анкетними даними ОСОБА_8 ;
- у матеріалах справи відсутні ухвали Апеляційного суду Київської області про дозвіл на проведення НСРД, вони не відкривались стороні захисту ані в порядку ст. 290 КПК, а ні під час судового розгляду;
- не надано оцінки щодо невідповідності номеру мобільного телефону з будь-якими іншими номерами телефонів в дослідженому протоколі за результатами проведення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 27 квітня 2015 року, що на думку захисника, свідчить про недопустимість зазначеного доказу;
- у вироку, як на доказ вини обвинуваченого суд послався на протокол обшуку помешкання обвинуваченого, однак не взяв до уваги постанову старшого слідчого від 29 липня 2015 року про закриття відносно ОСОБА_7 кримінального провадження № 12015110200000112 від 09 січня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 307 КК, в частині незаконного зберігання наркотичних засобів за ст. 309 КК.
10. Загалом сторона захисту вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Позиції учасників судового провадження
11. Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
12. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
13.Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
14. Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
15. При цьому ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
16. За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
17. Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
18. Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
19. Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована відповідна правова процедура.
20. Враховуючи вищенаведені норми законодавства, апеляційний суд зобов`язаний дати вичерпну відповідь на доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів із точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, якими він керувався під час постановлення вироку.
21. Однак, суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався.
22. Як убачається з матеріалів провадження, обвинувачений та його захисник в суді першої інстанції заявляли про провокацію на вчинення злочину ОСОБА_7 з боку особи зі зміненими анкетними даними " ОСОБА_8", а саме підбурювання до придбання та збуту наркотичного засобу.
23. Суд першої інстанції, проаналізувавши показання обвинуваченого, свідків й письмові докази виправдав ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК у зв`язку з недоведенням, що цей злочин, вчинений обвинуваченим.
24. Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд послався на те, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та без провокації з боку ОСОБА_8, який діяв під контролем правоохоронних органів, не вчинив би жодних злочинних дій, і лише провокативні дії агента ОСОБА_8 фактично стали єдиною умовою вчинення інкримінованих обвинуваченому дій. Таким чином, на підставі ч.1 ст.87 КПК місцевий суд визнав недопустимими докази отримані при проведенні оперативних заходів, пов`язаних із виявленням та фіксацією збуту обвинуваченим ОСОБА_7 наркотичного засобу - канабісу 09.06.2015 року.
25. Водночас суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий, яким, на відміну від рішення суду першої інстанції, визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК.
26. Суд апеляційної інстанції визнав такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження висновки суду першої інстанції про те, що з боку ОСОБА_8, якого було залучено до проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки наркотичних засобів у ОСОБА_7, була вчинена провокація шляхом підбурювання обвинуваченого до вчинення придбання з метою подальшого збуту, зберігання та подальшого збуту наркотичного засобу ОСОБА_8 .
27. При цьому наявність провокації щодо обвинуваченого, суд апеляційної інстанції спростував показаннями ОСОБА_7 про те, що він погодився на прохання ОСОБА_8 придбати для нього наркотичні засоби за винагороду, оскільки перебував у скрутному матеріальному становищі та показаннями ОСОБА_8, про те, що він у травні 2015 року неодноразово телефонував ОСОБА_7 та придбавав у нього наркотичні засоби і такі факти, як зазначив суд, відбувались без втручання правоохоронних органів.
28. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) чітко розмежовуються захист від провокації та заперечення факту вчинення злочину загалом.
29. Так, у своєму рішенні від 08 липня 2021 року по справі "Берлізев проти України" (п. 46), ЄСПЛ вказав, що з точки зору фактів не є послідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги, що його спровокували його вчинити. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції. У цій справі заявник повністю заперечував свою причетність до злочину, що, на думку Суду, перешкодило йому висунути обґрунтовану скаргу на "таємного агента". Такої ж позиції дотримується Верховний Суд (рішення від 20 червня 2024 року у справі № 234/9080/15-к).
30. Таким чином, судовою практикою окреслено варіант поведінки обвинуваченого, який стверджує про провокацію щодо нього з боку працівників поліції - визнання ним факту вчинення інкримінованих йому дій, і така позиція обвинуваченого не може використовуватись судом для спростування його тверджень про провокацію. А тому не ґрунтується на судовій практиці спростування апеляційного суду провокації злочину показаннями ОСОБА_7 у яких він не заперечує факту, який відбувся 09.06.2015 року, проте стверджує, що він спровокований працівниками міліції.
31. У випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими. Дотримання цього принципу особливо важливе, якщо оперативно-розшуковий захід було проведено без достатньої правової підстави чи належних гарантій недопущення зловживань (п. п. 133-135 рішення ЄСПЛ від 26 жовтня 2006 року у справі "Худобін проти Російської Федерації"; п. 60 рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2008 року у справі "Раманаускас проти Литви").
32. Колегія суддів звертає увагу, що практикою ЄСПЛ визначено аспекти (критерії) відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (п. п. 37-65 рішення від 04 листопада 2010 року у справі "Банніков проти Російської Федерації"; п.п. 123-135 рішення від 04 квітня 2017 року у справі "Матановіч проти Хорватії"; п.п. 54-62 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2018 року у справі "Раманаускас проти Литви"). Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. При цьому під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин.
33. Як убачається з матеріалів провадження, відомості про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, внесено до ЄРДР за № 12015110200000112 від 09 січня 2015 року на підставі рапорту оперуповноваженого УБНОН ГУМВС України в Київській області ОСОБА_11 від 09 січня 2015 року.
34. Як убачається зі змісту рапорту оперуповноваженого УБНОН ГУМВС України в Київській області ОСОБА_11 від 06 квітня 2015 року, який був підставою для винесення прокурором постанови про проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 20 квітня 2015 року, останнім вже була підібрана особа на роль покупця наркотичних засобів, що свідчить про залучення агента та його перебування під контролем правоохоронним органів принаймні з цього моменту.
35. Разом із тим, до 09.06.2015 року (контрольованого факту закупки наркотичного засобу) органом досудового розслідування не було здобуто доказів на підтвердження інших фактів збуту ОСОБА_7 наркотичних засобів. З огляду на що необґрунтованими є твердження у рішенні апеляційного суду про те, що за показаннями ОСОБА_8 він протягом травня 2015 року неодноразово телефонував ОСОБА_7 та придбавав у нього наркотичні засоби, що також не свідчить про ознаки провокації, оскільки такі факти відбувались без втручання правоохоронних органів. Водночас, Суд звертає увагу на допущену апеляційним судом суперечність, оскільки у своєму рішенні цей суд вказує про залучення свідка ОСОБА_8 до проведення оперативної закупки ще 20 квітня 2015 року.
36. Відтак, колегія суддів вважає, що, досліджуючи питання провокації злочину в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд мав проаналізувати всі обставини справи з огляду на критерії, які дозволяють відокремити правомірну діяльність з розслідування злочину від провокації, з урахуванням процесуальної поведінки органу досудового розслідування.
37. Згідно ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли апеляційний суд скасовує виправдувальний і постановляє обвинувальний вирок, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд, щоб переконатися, що особу не буде засуджено свавільно.
38. Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК.
39. Верховний Суд неодноразово наголошував на неможливості надання іншої оцінки показанням свідка без їх безпосереднього дослідження судом апеляційної інстанції (рішення від 05 червня 2024 року у справі № 742/1608/22).
40. Як убачається з матеріалів провадження суд апеляційної інстанції, за клопотанням прокурора дослідив показання свідка ОСОБА_8, надані ним 21 квітня 2016 року під час допиту у режимі відеоконференції у суді першої інстанції. Таку необхідність суд обґрунтував об`єктивною неможливістю повторного допиту цього свідка.
41. Суд зауважує, що допит свідка ОСОБА_8 відбувався у суді першої інстанції із застосуванням до нього заходів безпеки із іншого приміщення та з приховуванням обличчя. Сторона захисту поставила під сумнів особу свідка, оскільки його не було ідентифіковано посилаючись на те, що свідок зустрічався з обвинуваченим під час контрольної закупки і останній його бачив, а свідок представився як " ОСОБА_12". Також сторона захисту намагалась ідентифікувати свідка за наявними на тілі татуюваннями, які вбачались із відеозапису НСРД проведеної 09.06.2015 року, однак і таким чином цього не вдалось зробити. Також сторона захисту наполягала, що й у матеріалах провадження взагалі відсутня постанова про залучення особи з вигаданими анкетними даними " ОСОБА_8".
42. Місцевий суд заслухавши цього свідка, оцінивши його показання, а також інші докази у справі дійшов висновку про виправдання ОСОБА_7, однак цей вирок був скасований апеляційним судом. Повторно розглядаючи кримінальне провадження місцевий суд намагався викликати свідка ОСОБА_8 для допиту, зобов`язавши прокурора забезпечити його явку, неодноразово обмежував сторону обвинувачення в термінах надання доказів, проте сторона обвинувачення так і не забезпечила з`явлення свідка до суду для допиту, у зв`язку з чим місцевий суд ухвалив продовжувати розгляд без його допиту.
43. Натомість суд апеляційної інстанції пославшись на об`єктивну неможливість повторного допиту свідка ОСОБА_8 дослідив відеозапис його показань наданих у судовому засіданні 21 квітня 2016 року, обґрунтувавши такими показаннями обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7, надав їм іншу оцінку, ніж ту, що була надана місцевим судом, чим порушив засаду безпосередності дослідження доказів.
44. При цьому, сторона захисту посилається на суттєві розбіжності в показаннях свідка ОСОБА_8, які не узгоджуються з показаннями свідків (понятих) ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та відеозаписом подій від 09 червня 2015 року, зокрема щодо поведінки та дій обвинуваченого та закупного безпосередньо після отримання наркотичного засобу, усунути які можливо лише безпосередньо допитавши свідка ОСОБА_8 .
45. Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні також не надав належної та вмотивованої відповіді на твердження сторони захисту щодо не відкриття в порядку ст. 290 КПК та відсутності в матеріалах справи ухвал Апеляційного суду Київської області № 282т від 20 лютого 2015 року та № 791т від 21 квітня 2015 року про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
46. Так, не погоджуючись з доводами сторони захисту щодо відсутності процесуального дозволу на проведення НСРД, суд апеляційної інстанції вказав, що їх відсутність не може свідчити про недопустимість результатів негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД не є документами в розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, прокурором було надано до суду розсекречені клопотання про надання дозволу СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, та проведення аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_7, строком на два місяці з моменту винесення ухвали, які подавались до Апеляційного суду Київської області.
47. Відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
48. Так, у рішенні ЄСПЛ від 11 грудня 2008 року у справі "Мирилашвілі проти Росії" зазначив, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. Суд констатував, що рішення про відмову розкрити матеріали, пов`язані з операцією щодо прослуховування телефонних розмов, результатами якого було обґрунтовано обвинувальний вирок національного суду, не супроводжувалося адекватними процесуальними гарантіями, і крім цього не було достатньо обґрунтованим.
49. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила всі необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами з мотивів невідкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення.
50. Водночас Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні також наголосила, що у разі, якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК України.
51. Суд також вважає непереконливими посилання суду апеляційної інстанції на відповідь голови експертної комісії з питань таємниць Київського апеляційного суду від 08 липня 2020, згідно якої клопотання прокурора про розсекречування ухвали № 282т від 20 лютого 2015 року та № 791т від 21 квітня 2015 року повернуто ініціатору без розсекречування з тих підстав, що матеріальні носії секретної інформації за 2015 рік Апеляційного суду Київської області до Київського апеляційного суду не передавались.
52. Як убачається з вказаного листа, з відповідним клопотанням прокурор звернувся лише 05 травня 2020 року до Київського апеляційного суду, що не свідчить про вжиття стороною обвинувачення своєчасних заходів спрямованих на розсекречення зазначених процесуальних документів, враховуючи те, що протокол надання доступу до матеріалів провадження в порядку ст. 290 КПК ОСОБА_7 стороною обвинувачення було складено 29 липня 2015 року.
53. Відповідно до Указу Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" ліквідовано Апеляційний суд Київської області та утворено Київський апеляційний суд, днем початку роботи якого визначено 03 жовтня 2018 року (відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
54. З огляду на зазначене, вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, не є належним чином обґрунтованими, оскільки відсутність в матеріалах справи ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД позбавляє можливості перевірити особу, стосовно якої таку ухвалу постановлено, строк її дії та орган, якому доручалось проведення відповідних дій. При цьому не відкриття такої ухвали слідчого судді, з огляду на положення, передбачені ч. 12 ст. 290 КПК та практику Верховного Суду, може стати підставою для визнання доказу, отриманого на підставі цього рішення, недопустимим.
55. Суд апеляційної інстанції, маючи процесуальні можливості, не провів всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, не дав належної оцінки за критеріями ст. 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, та, як наслідок, не навів належних мотивів, з огляду на положення КПК та практику Верховного Суду та ЄСПЛ, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні вироку.
56. За таких обставин касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 як такий, що ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене та постановити законне й обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
57. Разом з тим, оскільки оскаржений вирок суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню через допущення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, то Суд позбавлений можливості перевірити інші доводи касаційної скарги захисника.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд