ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 309/5161/22
провадження № 51-4321 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у кримінальному провадженні № 12022071050000195 за обвинуваченням
ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_8 31 травня 2022 року, приблизно о 07:55 год, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, на ґрунті неприязних відносин, під час сварки, умисно наніс своїй співмешканці ОСОБА_9 два удари кухонним ножем у ділянку грудної клітини зліва, чим спричинив їй тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, докази не доводять винуватості його підзахисного, посилається на відсутність умислу у ОСОБА_8 на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, оскільки обвинувачений не мав із нею неприязних відносин. Вважає, що потерпіла сама себе поранила, а він лише надав їй першу медичну допомогу.
Вказує на недопустимість, як доказу, висновку судово-медичної експертизи потерпілої, оскільки експерт усупереч вимог закону самостійно збирав матеріали для дослідження. А також посилається на те, що слідчий експеримент з потерпілою проведено з порушенням вимог ст. 240 КПК України, під час лікування останньої, яка до того ж не пам`ятала подробиць. Огляд місця події та слідчий експеримент було проведено без дозволу власника житла, тому ці докази також є недопустимими. Крім того надає власну оцінку решті доказів.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 подав до суду касаційної інстанції письмову заяву, в якій підтримав свою касаційну скаргу.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав доводи скарги та просив її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
У касаційній скарзі захисник висловлює доводи щодо неповноти досудового та судового слідства,оскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, що, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Крім того, вимога касаційної скарги про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи передбачає безпосереднє дослідження доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Тобто, наведене не є компетенцією суду касаційної інстанції, а тому доводи захисника, пов`язані з необхідністю дослідження доказів у справі, не ґрунтуються на законі. При перевірці доводів, наведених у скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до наведеної норми процесуального закону, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності всіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди зазначили, що вина ОСОБА_8 повністю доведена показаннями обвинуваченого та потерпілої ОСОБА_9, які не заперечували, що у вказаний у вироку день знаходилися разом, показали на знаряддя заподіяння ударів - ніж, їх кількість та локалізацію. Разом із тим, їх версія стосовно того, що потерпіла сама заподіяла собі тілесні ушкодження, перевірялася судами та визнана такою, що суперечить сукупності досліджених у судовому засіданні доказів.
Допитаний у судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_10 пояснив, що потерпіла не могла сама собі заподіяти тілесні ушкодження, які вона відтворила під час проведення слідчого експерименту, оскільки у неї було виявлено два ножові поранення в ділянку серця. Такі поранення вона не могла собі зробити через больовий шок від першого проникнення. Такі ушкодження могли бути нанесені лише сторонньою особою.
Суди перевіряли твердження сторони захисту про недопустимість, як доказу, судово-медичної експертизи внаслідок того, що експерт усупереч вимог процесуального закону збирав самостійно докази. Такий довод не знайшов свого підтвердження в матеріалах справи. Як установлено судами попередніх інстанцій, судово-медичний експерт провів експертизу ОСОБА_9 шляхом безпосереднього огляду потерпілої та її опитування, про що свідчить інформація щодо даних огляду та встановлення фактичних обставин події зі слів ОСОБА_9, також на дослідження було надано медичну карту потерпілої. Матеріали кримінального провадження не містять інформації про направлення експертом запитів з метою збирання додаткової інформації. Тобто, експерт проводив дослідження на підставі наявних та наданих йому матеріалів. Крім того, суди правильно зазначили, що експерт був обізнаний зі своїми правами та обов`язками, а також попереджений про відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.
Таким чином, доводи сторони захисту про те, що експерт здійснював збирання матеріалів для проведення експертизи за власною ініціативою, не знайшли свого підтвердження.
Також винуватість ОСОБА_8 підтверджується протоколами огляду місця події, висновками молекулярно-генетичних експертиз, протоколами огляду речових доказів, а саме, ножів та верхнього одягу потерпілої. Згідно протоколу огляду футболки та кофти ОСОБА_9 вбачається, що вони мають на передній поверхні з лівої сторони, ближче до середини одягу в ділянці серця два механічні отвори, що утворилися, ймовірно, внаслідок дії клинка ножа. Наведене спростовує показання обвинуваченого та потерпілої, що остання самостійно нанесла собі удари ножем, попередньо піднявши одяг, щоб бачити куди вона буде наносити пошкодження.
Захисник стверджує про недопустимість таких доказів, як огляд місця події та слідчий експеримент, посилаючись на те, що ці слідчі дії були проведені без дозволу власника житла. Такі доводи спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння кримінального правопорушення. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, підставою для його проведення є інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
Відповідно до ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Положеннями ч. 1 ст. 233 КПК України передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Тобто, законодавцем окрім можливості проникнення до житла на підставі судового рішення, передбачено й іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме, можливість проникнення до житла за добровільною згодою особи, яка ним володіє.
Матеріали провадження свідчать, що огляд місця події був проведений у присутності власника приміщення ОСОБА_11 та за його згодою. Процесуальний порядок проведення такого огляду був дотриманий, про що зазначили у своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій.
Що стосується проведення слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_9, то ця слідча дія була проведена у відповідності з правилами, передбаченими ст. 240 КПК України, із застосуванням відеозапису, в присутності понятих, з участю спеціаліста та потерпілої. Всі учасники цієї слідчої дії були ознайомлені зі своїми правами та обов`язками, а потерпіла попереджена про кримінальну відповідальність. Крім того, власник житла ОСОБА_11 надав згоду на проведення слідчого експерименту, про що у відповідній графі протоколу є його власноручний підпис. Жодних скарг чи заяв від учасників слідчого експерименту не надходило.
Посилання у касаційній скарзі на відсутність окремого документа, який би підтверджував згоду власника житла на проведення слідчого експеримента, є безпідставними, оскільки письмова заява є лише одним із можливих, але не єдиним способом підтвердження такої згоди. При цьому, як зазначено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), процесуальний закон не встановлює імперативних вимог до змісту дозволу на проведення вказаних слідчих дій особою, яка володіє житлом.
Те, що слідчий експеримент з потерпілою ОСОБА_9 проводився під час її стаціонарного лікування, було предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який обґрунтовано зазначив, що ця слідча дія проводилася за день до її виписки з лікарні, остання жодних скарг та зауважень з цього приводу не висловлювала, а також не зазначала, що не пам`ятає обставин події через поганий стан здоров`я або не може відтворити ці події. Тому такі доводи захисника не заслуговують на увагу.
У касаційній скарзі стверджується про відсутність у ОСОБА_8 умислу на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень та необґрунтованість висновків суду щодо наявності у нього неприязних відносин до ОСОБА_9 .
Проте, як убачається з показань обвинуваченого та потерпілої, в день події вони посварилися і обвинувачений повідомив, що вони розходяться. Тобто, судами було встановлено, що безпосередньо перед заподіянням ударів потерпілій, ОСОБА_8 мав із нею неприязні відносини. Крім того, про умисел на заподіяння тілесних ушкоджень свідчить характер, знаряддя та механізм ударів: ножем, двічі в область серця.
Враховуючи усю сукупність доказів в їх взаємозв`язку, суди дійшли переконливого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8, кваліфікація його дій відповідає встановленим обставинам справи.
Призначене покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів.
Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту, аналогічні доводам касаційної скарги захисника, та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому доводи касаційної скарги неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.