ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 405/6265/23
Провадження № 61-7500св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2024 року в складі судді Мачуського О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в складі колегії суддів Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Акцент-Банк" про визнання недійсним одностороннього правочину та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
04 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що він є клієнтом Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - АТ "А-Банк") та підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в банку від 26 жовтня 2013 року.
22 червня 2023 року відповідач в односторонньому порядку розірвав з ним як клієнтом банківського обслуговування ділові відносини.
Про прийняте банком рішення відповідач повідомив листом на електронну пошту, у месенджерах, а також у мобільному застосунку.
30 серпня 2023 року АТ "А-Банк" закрив його рахунки в банку та встановив йому "неприйнятно високий ризик за результатами переоцінки ризику клієнта" на підставі абзацу 3 частини першої статті 15 Закону України від 06 грудня 2019 року№ 361-IX "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон № 361-IX), що стало причиною розриву ділових відносин в односторонньому порядку.
АТ "А-Банк" жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованості підстав прийнятого рішення, а також не надав інформації, яка б підтверджувала існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.
Просив визнати недійсним односторонній правочин, вчинений АТ "А-Банк" щодо розірвання договору банківського обслуговування від 22 червня 2023 року; визнати недійсним рішення АТ "А-Банк" щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19 січня 2024 року рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в задоволені позову відмовлено.
23 квітня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2024 року залишено без змін.
Рішення судів мотивовані тим, що,враховуючи положення законодавства, Умови та правила надання банківських послуг АТ "А-Банк", а також затверджених в банку Програми та Інструкції, які регулюють процес встановлення клієнту статусу неприйнятно високого ризику, встановлено, що АТ "А-Банк" під час аналізу фінансових операцій позивача, на підставі наявних документів та відомостей, обґрунтовано встановив ОСОБА_1 неприйнятно високий ризик, у зв`язку із чим прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин із позивачем, шляхом розірвання укладених з фізичною особою договорів та закриття поточних рахунків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 травня 2024 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 235/5583/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 761/40546/16-ц, від 29 квітня 2020 року в справі № 910/3245/19, від 10 грудня 2020 року в справі № 910/507/20, від 20 січня 2022 року в справі № 910/18504/20, від 28 грудня 2022 року в справі № 757/57487/20, від 08 лютого 2023 року в справі № 757/19084/21-ц, від 14 лютого 2023 року в справі № 753/15983/16-ц, від 28 лютого 2023 року в справі № 910/10855/21, від 09 січня 2024 року в справі № 922/1253/23.
Послався на те, що в чинному законодавстві не встановлений ліміт надходження грошових коштів на картковий рахунок, а фінансові операції, які він проводив за своїм банківським рахунком, не перевищували ліміт у 400 000,00 грн. Водночас у законодавстві не уточнено, за який проміжок часу рахується кількість операцій. Наголошував, що він не використовує відкриті йому банківські рахунки фізичної особи для здійснення підприємницької діяльності, його діяльність як фізичної особи-підприємця не пов`язана з криптовалютою, незважаючи на те, що чинним законодавством не заборонено здійснювати торгівлю чи операції з криптовалютою.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом за пунктом 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказує, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2024 року представник АТ "А-Банк" - адвокат Омельченко Є. В. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін. Посилається на те, що, враховуючи рух коштів за рахунками, з метою отримання документів та інформації щодо діяльності позивача, 18 квітня 2022 року банк направив відповідний запит ОСОБА_1 для отримання пояснень та підтверджуючих операції документів. Проаналізувавши надані документи та пояснення (позивач надав документи та інформацію про торгівлю криптовалютою на біржі Віпапсе - binance.com), відповідно до затверджених в банку інструкцій щодо роботи в подібних ситуаціях - направлено попередження клієнту з проханням не використовувати надалі рахунки банку для подібних операцій.
21 червня 2023 року позивач знову потрапив під встановлені правила перевірки надходжень, а під час проведення банком додаткового вивчення, повідомив, що продовжує займатися торгівлею криптовалютою.
Позивач знехтував проханням банку не використовувати рахунки банку для проведення операцій з криптовалютою (тобто позивач продовжив використовувати рахунок фізичної особи для ведення підприємницької діяльності, про що він сам зазначив у своєму листі, що веде підприємницьку діяльність, зокрема і торгівлю криптовалютою), тому 23 червня 2023 року банк повідомив ОСОБА_1 про прийняте банком рішення розірвати укладені з фізичною особою договори та закрити поточні рахунки, на підставі абзацу третього частини першої статті 15 Закону № 361-IX, а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.
Листом Державної служби статистики України від 05 жовтня 2018 року № 14.4-09/435-18 надано рекомендації, до яких типів КВЕД потрібно відносити, а саме рекомендують класифікувати діяльність із "майнінгу" та реалізації криптовалют у позиції 64,19 "Інші види грошового посередництва", торгівлі (обміну) криптовалютами - у позиції 66.19 "Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення".
Банк не заперечує, що не є забороненою торгівля криптовалютою, а лише зазначає, відповідно до внутрішніх документів банку така діяльність не може проводитись з використанням рахунків фізичних осіб.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
15 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 жовтня 2013 року ОСОБА_1 огли підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
Анкета-заява від 26 жовтня 2013 року містить анкетні дані ОСОБА_1 та його підпис, зазначено, що позивач погоджується з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб, Пам`яткою клієнта і Тарифами які надані йому для ознайомлення.
17 квітня 2022 року АТ "А-Банк" направив позивачу повідомлення про перевищення ліміту надходжень на картку, в якому просив надати додаткову інформацію, оскільки законодавство вимагає здійснювати аналіз фінансових операцій клієнтів. Також відповідач зазначив, що для збільшення ліміту надходжень на карту клієнта позивачу необхідно протягом п`яти днів надіслати документи, що підтверджують походження коштів та документи, що показують регулярних дохід.
18 квітня 2022 року у відповідь на даний лист банку ОСОБА_1 направив лист, в якому зазначив про своє бажання збільшити ліміт надходжень на карту на постійній основі та вказав, що кошти на рахунки він вносив особисто через термінали і каси банків. Також позивач вказав, що він працює й додає документи, що підтверджують його фінансові можливості і джерела походження грошових коштів. Окрім іншого, вказав, що на його рахунки вносили кошти й інші особи, які є громадянами України, з якими позивач здійснює діяльність з купівлі-продажу віртуального активу (криптовалюти) через сайт binance.com/uk-UA.
20 квітня 2022 року АТ "А-Банк" направив відповідь-повідомлення, в якому вказав, що під час приведення поточних операцій з криптовалютою не дотримуються вимоги статті 14 Закону № 361-IX, а саме не використовується правило, щоб усі перекази супроводжувались: 1) інформацією про платника податків (ініціатора переказу); 2) інформацією про отримувача переказу коштів. Проведення подібних операцій через рахунки банку наражає банк на застосування штрафу зі сторони Національного банку України (далі - НБУ). З метою недопущення накладання на банк штрафів за проведення операцій з криптовалютою відповідач попросив позивача не використовувати в подальшому рахунки в банку для подібних операцій.
У довідці АТ "А-Банк" щодо клієнта ОСОБА_1 викладено висновок, у якому зазначено, що: 1) 18 квітня 2022 року клієнт досяг встановлених лімітів надходжень, у зв`язку з чим банком було направлено відповідний запит ОСОБА_1 для отримання пояснень та підтверджуючих операції документів. Проаналізувавши надані документи та пояснення (клієнт надав документи та інформацію про торгівлю криптовалютою на біржі Binance - binance.com), відповідно до затверджених у банку інструкцій щодо роботи в подібних ситуаціях клієнту було направлено попередження з проханням не використовувати надані рахунки банку для подібних операцій; 2) 21 червня 2023 року клієнт знову потрапив під встановлені правила перевірки надходжень, а під час проведення банком додаткового вивчення повідомив, що продовжує займатись торгівлею криптовалютою; 3) враховуючи те, що клієнт знехтував проханням банку не використовувати рахунки банку для проведення операцій з криптовалютою, 23 червня 2023 року банк повідомив ОСОБА_1 про прийняте банком рішення розірвати укладені з фізичною особою договори та закрити поточні рахунки на підставі абзацу третього частини першої статті 15 Закону № 361-IX, а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки банком ризику клієнта.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, третьою статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
У статті 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: 1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; 2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; 3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 4) в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 1075 ЦК України).
28 квітня 2020 року набув чинності Закон № 361-IX, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень якого статтю 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка регулювала обов`язок щодо ідентифікації клієнтів, виключено.
Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.
Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим (частина перша статті 12 Закону № 361-IX).
Відповідно до пунктів 2, 3 розділу ІІ "Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 08 липня 2017 року № 584 (далі - Критерії) суб`єкт самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта. Суб`єкт періодично переглядає власні критерії ризику, а також заходи з управління ризиками з метою їх актуалізації та врахування змін, які відбулися в діяльності самого суб`єкта та в законодавстві у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
У пункті 1 розділу VІ Критеріїв передбачено, що критерії ризику для фінансових операцій, які можуть мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, визначені у додатку 2 до цих Критеріїв. Суб`єкт самостійно може визначати додаткові критерії ризику для фінансових операцій з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта. У разі виявлення суб`єктом фінансової операції, яка може мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, суб`єкт вживає всіх необхідних заходів для з`ясування, чи підлягає така фінансова операція внутрішньому фінансовому моніторингу. Суб`єкт самостійно визначає, які критерії ризику (крім критеріїв, передбачених Законом, нормативно-правовими актами відповідного суб`єкта державного фінансового моніторингу) використовуються ним під час встановлення ділових (договірних) відносин, а які - у процесі подальшого обслуговування клієнтів з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.
У пункті 2 додатку № 2 Критеріїв передбачено, що критерії ризику для фінансових операцій, які можуть мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення для суб`єктів, крім банків, при наданні клієнту будь-яких послуг, зокрема, у випадках очевидної невідповідності вхідних/вихідних платежів дійсному призначенню платежу.
Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (частина перша статті 15 Закону № 361-IX).
Отже, норма статті 15 Закону № 361-IX надає банкам право відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, зокрема шляхом розірвання договорів.
Верховний Суд у постановах від 21 листопада 2022 року в справі № 757/35987/20-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі № 761/28762/18 виснував, що за відсутності обставин, які б свідчили про те, що банком під час встановленя позивачу неприйнятно високого рівня ризику було дотримано процедури, встановлені законодавством та/або внутрішніми документами банку, що підтверджується відповідними доказами, розірвання договорів є неправомірним.
Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договорів з вказаних підстав не може бути необмеженим, у зв`язку із чим необхідним є дослідження підстав та обґрунтованості встановлення клієнту відповідної категорії ризику, виходячи з обставин кожної конкретної справи(див. постанови Верховного Суду від 20 грудня 2023 року в справі № 757/34905/22-ц, від 30 жовтня 2023 року в справі № 522/14008/21, від 28 грудня 2022 року в справі № 757/57487/20 та інші).
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Такий порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій колегія суддів не встановила.
У справі, яка переглядається, суди встановили та матеріалами справи підтверджено, що сума фінансових операцій позивача перевищила ліміт надходження коштів на картку 600 000,00 грн за 60 днів, у зв`язку з чим банк з метою здійснення аналізу фінансових операцій 17 квітня 2022 року направив позивачу лист про надання інформації й документів на підтвердження походження даних коштів. ОСОБА_1, у свою чергу, повідомив банк, що він здійснює діяльність з купівлі-продажу віртуального активу (криптовалюти) через сайт binance.com/uk -UA.
Згідно зі статтею 11 Закону № 361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки, яка здійснюється в разі: проведення фінансової операції з віртуальними активами на суму, що дорівнює чи перевищує 30 000,00 грн; виникнення сумнівів у достовірності чи повноті раніше отриманих ідентифікаційних даних клієнта; проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону.
Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції належна перевірка клієнта здійснюється також у разі проведення ним кількох фінансових операцій, що можуть бути пов`язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону, тобто фінансові операції є пороговими, якщо сума, на яку здійснюється кожна із них, дорівнює чи перевищує 400 000,00 грн.
Застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу (абзац 1 частини другої статті 7 Закону № 361-IX).
У пункті 14 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, яка була чинною на час виникнення у позивача договірних відносин із відповідачем, заборонялося використовувати поточні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними рахунками в національній валюті фізичних осіб-резидентів здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов`язані із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності.
Рішення розірвати укладені з фізичною особою договори та закрити поточні рахунки прийняті банком на підставі абзацу третього частини першої статті 15 Закону № 361-IX, а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки банком ризику клієнта, про що 23 червня 2023 року банк повідомив ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не довів порушення його прав, інтересів з боку АТ "А-Банк".
Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судом апеляційної інстанції як судом факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 235/5583/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 761/40546/16-ц, від 29 квітня 2020 року в справі № 910/3245/19, від 10 грудня 2020 року в справі № 910/507/20, від 20 січня 2022 року в справі № 910/18504/20, від 28 грудня 2022 року в справі № 757/57487/20, від 08 лютого 2023 року в справі № 757/19084/21-ц, від 14 лютого 2023 року в справі № 753/15983/16-ц, від 28 лютого 2023 року в справі № 910/10855/21, від 09 січня 2024 року в справі № 922/1253/23, є безпідставним, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
У справах № 235/5583/16-ц, № 761/40546/16-ц, № 757/19084/21-ц, № 753/15983/16-ц позивачі просили суд зобов`язати банк зняти (скасувати) встановлені для них обмеження права на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на їх поточних рахунках та обслуговуються карткою, шляхом її розблокування.
У справі № 910/3245/19, частково задовольняючи позовні вимоги товариства про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання договору укладеним,суди встановили, що відповідач не надав жодних внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику позивачеві. Зокрема, банк не надав власну Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику, наявність якої передбачена Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26 червня 2015 року № 417. Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованості підстав вважати незаконними джерела походження коштів товариства, інших його активів або прав на такі активи, а також не довів наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів.
Схожі обставини справи встановлені в справах № 910/18504/20 та № 910/10855/21, № 922/1253/23, в яких банки не довели, що позивачі (товариства) вчиняли платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражають на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу. Зокрема, незаконними джерела походження коштів товариства, інших його активів або прав на такі активи, а також не довели наявності у банківських операціях позивачів ознак відмивання доходів.
У справі № 910/507/20 позовні вимоги мотивовано неправомірною відмовою банку у виконанні електронних розрахункових документів (платежів) фінансових операцій позивача за поточним банківським рахунком, шляхом відхилення платіжних доручень на підставі статті 10 № 361-IX та пункту 10.13 глави 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджено постановою НБУ від 21 січня 2004 року № 22.
У справі № 757/57487/20 Верховний Суд виснував, що належним чином встановивши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, правильно застосувавши норми матеріального права, суди зробили обґрунтований висновок про недоведеність банком існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику з огляду на те, що банк не надав доказів на підтвердження обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу, зокрема, з причин незаконності джерел походження цінних паперів та(або) коштів, інших його активів або прав на такі активи, а також не довів наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів.
Тобто не можна вважати, що обставини зазначених справ є подібними обставинам справи, що переглядається.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).