iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 757/7733/22

провадження № 61-6964св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про захист прав споживача.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон") про захист прав споживача.

Позов мотивувала тим, що 21 серпня 2008 року вона уклала з АТ КБ "ПриватБанк" договір № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") строком 12 місяців до 21 серпня 2009 року, а також додаткову угоду від 21 серпня 2008 року.

На виконання умов договору № SAMDN47000704136394 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 5 договору № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") від 21 серпня 2008 року у випадку, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, який вказано в пункті 1 договору. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта.

Вказувала, що таким чином договір № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") автоматично продовжувався кожен рік, цей договір є діючим.

Відповідно до пункту 1 договору № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") відсотки (проценти) на суму вкладу встановлені у розмірі 10,5 % річних.

Також ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" 14 березня 2007 року уклали договір № SAMDN02000012244908 банківського рахунка, вказаний договір є безстроковим.

На виконання умов договору від 14 березня 2007 року № SAMDN02000012244908 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 .

Вказувала, що неодноразово зверталась до АТ КБ "ПриватБанк" із вимогою про повернення вкладу, однак вказані кошти не були повернуті. 15 січня 2021 року позивач звернулась до Національного банку України із листом-заявою з проханням посприяти у поверненні коштів, переданих АТ КБ "ПриватБанк". У листі Національного банку України від 04 березня 2021 року № 14-0004/18602 позивачу повідомлено, що АТ КБ "ПриватБанк" 17 листопада 2014 року змінив боржника за договорами із АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон".

Оскільки позивач не надавала згоди на таку зміну боржника, тому договір, який укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" в частині переведення боргу із АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") та № SAMDN02000012244908 є недійсним, а грошові кошти, що знаходились на рахунках, відкритих на виконання договорів, підлягають стягненню із АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача, з врахуванням процентів за банківським вкладом, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Позивач просила суд:

- визнати недійсним договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" в частині переведення боргу із АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") та № SAMDN02000012244908 від 14 березня 2007 року, укладеними між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 ;

- стягнути із АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") в розмірі 20 401,89 євро, з яких 6 038,00 євро - сума вкладу за договором № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка"), а 14 363,89 євро - проценти (відсотки) за договором № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка");

- стягнути із АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму коштів за договором № SAMDN02000012244908 банківського рахунка від 14 березня 2007 року в розмірі 7 737,56 євро.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд м. Києва заочним рішенням від 28 листопада 2022 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 13 лютого 2024 року залишив без змін, позов задовольнив.

Визнав недійсним договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" в частині переведення боргу із АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") та № SAMDN02000012244908 від 14 березня 2007 року, укладеними між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1

Стягнув із АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") в розмірі 20 401,89 євро, з яких 6 038,00 євро - сума вкладу за договором № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка"), а 14 363,89 євро - проценти (відсотки) за договором № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка").

Стягнув із АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму коштів за договором № SAMDN02000012244908 банківського рахунка від 14 березня 2007 року в розмірі 7 737,56 євро.

Стягнув із АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір у розмірі 8 996,18 грн.

Стягнув із ТОВ "ФК "Фінілон" на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Судове рішення, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди позивача, є недійсним, адже банк не мав законних підстав для передання своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 іншій особі без укладення додаткового договору (новації) з кредитором (позивачем).

Щодо вимоги позивача про стягнення із АТ КБ "ПриватБанк" суми вкладу за договором № SAMDN47000704136394, судове рішення, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що матеріали справи не містять будь-яких доказів виконання відповідачем зобов`язань за договором банківського вкладу.

У матеріалах справи міститься підтвердження про отримання АТ КБ "ПриватБанк" вимоги ОСОБА_2 щодо повернення банківських вкладів, а отже у відповідача виник обов`язок повернення позивачу вказаних коштів, з врахуванням нарахованих процентів за розрахунком.

Ухвалюючи рішення про задоволення вимоги позивача в частині стягнення коштів за договором банківського рахунку від 14 жовтня 2007 року № SAMDN02000012244908, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що у матеріалах справи міститься підтвердження про отримання АТ КБ "ПриватБанк" вимоги ОСОБА_2 щодо повернення коштів з вказаного банківського рахунку, а отже у відповідача виник обов`язок повернення позивачу вказаних коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2024 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Печерського районного суду м. Києва.

26 червня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 05 вересня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 06 вересня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15496/20.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що належним відповідачем у цій справі має бути інша особа - ТОВ "ФК "Фінілон". Згода кредитора не є необхідним елементом договору про переведення боргу. Отримання банком "мовчазної" згоди від кредитора шляхом невисловлювання ним незгоди - є підтвердженням позитивного відношення кредитора до укладеного правочину та досягненням відповідного ефекту переведення боргу на нового боржника.

АТ КБ "ПриватБанк" надало суду належні, достатні та допустимі докази на підтвердження факту надання позивачем згоди на переведення боргу від АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон".

Доводи інших учасників справи

У липні 2024 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить закрити касаційне провадження у зв`язку з тим, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та АТ КБ "ПриватБанк" 21 серпня 2008 року було укладено договір № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") строком 12 місяців до 21 серпня 2009 року, а також додаткову угоду від 21 серпня 2008 року (а. с. 17-19).

На виконання умов договору № SAMDN47000704136394 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Факт внесення грошових коштів за депозитним договором № SAMDN47000704136394 ОСОБА_1 підтверджує квитанціями, а також клієнтською випискою по договору № SAMDN47000704136394, виданою Головним Керченським відділенням ПриватБанку, станом на 21 серпня 2011 року (а. с. 55).

Між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" 14 березня 2007 року укладено договір № SAMDN02000012244908 банківського рахунка, вказаний договір є безстроковим (а. с. 30-32).

На виконання умов договору від 14 березня 2007 року № SAMDN02000012244908 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 .

З серпня 2007 року по січень 2014 року ОСОБА_1 вносила на рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти (а. с. 56-79).

Позивач неодноразово зверталася до банку із заявами про розблокування рахунків, вирішення питання по договору банківського вкладу, однак такі заяви банк залишав без реагування. Так, листом від 03 вересня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-200810/2596 АТ КБ "ПриватБанк" відмовив у розгляді звернення ОСОБА_1 (а. с. 41, 42).

15 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Національного банку України із листом-заявою з проханням сприяти у повернення коштів, переданих до АТ КБ "ПриватБанк" (а. с. 37).

Відповідно до листа Національного банку України від 04 березня 2021 року № 14-0004/18602 АТ КБ "ПриватБанк" за договором від 17 листопада 2014 року змінив боржника за договором № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") із АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон" (а. с. 38-40).

Листом за вих. № 2109 від 03 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою клієнта про розірвання договору та вимогою клієнта про повернення вкладу № SAMDN47000704136394 та відсотків (процентів), підпис ОСОБА_1 на якій посвідчено другим секретарем з консульських питань Посольства України в Королівстві Іспанія Гладуш Ю. О., який банк отримав 15 листопада 2021 року (а. с. 45-50).

Листом-розпорядженням за вих. № 11/29 від 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою клієнта про розірвання договору від 14 березня 2007 року № SAMDN02000012244908 та вимогою клієнта про повернення коштів із рахунка, підпис ОСОБА_1 на якій посвідчено другим секретарем з консульських питань Посольства України в Королівстві Іспанія Гладуш Ю. О., яку банк отримав 26 січня 2022 року (а. с. 51-54).

З матеріалів справи установлено, що позивач не надавала згоду на заміну боржника АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон".

У матеріалах справи міститься підтвердження про отримання АТ КБ "ПриватБанк" вимоги ОСОБА_2 щодо повернення банківських вкладів від 29 листопада 2021 року (а. с. 54).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а в банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 757/36695/20-ц.

Відповідно до статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Згідно зі статтею 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом "на вимогу", якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 757/1623/20-ц зазначено, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом. Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 уклала з АТ КБ "ПриватБанк" договори банківського вкладу та те, що позивач внесла кошти на банківські рахунки АТ КБ "ПриватБанк", а також, що банк не повернув вкладнику грошові кошти.

Відповідно до вказаного, суди обґрунтовано дійшли до висновку про наявність підстав та стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача суми вкладів, а також нарахованих процентів.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що наявні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" в частині переведення боргу із АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами від 14 березня 2007 року № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") та № SAMDN02000012244908, укладеними між АТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 не звернули увагу на наступне.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Частиною першою статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 не надавала згоди на переведення боргу від АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами банківських вкладів відповідно до статті 520 ЦК України.

Отже, боржник у договорі банківського рахунка - АТ КБ "ПриватБанк" був замінений на ТОВ "ФК "Фінілон" без згоди позивача.

Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових:

по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання;

по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 та від 24 травня 2023 року у справі № 756/420/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 зазначено, що відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Оскільки позивачі - фізичні особи не надавали згоди на переведення боргу від АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що саме АТ КБ "ПриватБанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у справі.

Верховний Суд у численних подібних справах за участю АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон", надаючи оцінку такому ж договору про переведення боргу, сформував послідовну позицію, відповідно до якої відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Наведені висновки застосовуються незалежно від того, дійсним чи недійсним є відповідний договір, та чи визнаний він судом недійсним. З огляду на викладене задоволення вимоги позивача про визнання спірного договору недійсним не призведе до захисту його права.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20.

Отже, оскільки не відбулося переведення боргу, то оспорюваним в цій справі правочином не порушено цивільне право позивача, що є підставою для відмови в позові.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15496/20.

Відповідно до вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій на вказане увагу не звернули та дійшли до помилкового висновку про визнання недійсним договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" в частині переведення боргу із АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами від 14 березня 2007 року № SAMDN47000704136394 (вклад "Скарбничка") та № SAMDN02000012244908, укладеними між АТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1, оскільки переведення боргу не відбулося, а тому оспорюваний правочин не порушує цивільне право позивача.

................

Перейти до повного тексту