ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 601/83/22
провадження № 61-5977св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Кременецька міська рада
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сідоровою Іриною Анатоліївною, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2022 року у складі судді Мочальської В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2023 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Хоми М. В., Шевчук Г.М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 23 грудня 2019 року, індексний номер 50419279, щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю на АДРЕСА_1 (далі - адміністративна будівля).
Позов обґрунтований тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, серія ТР-1Х, № 015832, він має право на пайовий фонд майна КСП СВЗП "Лідихівська" села Лідихів Кременецького району Тернопільської області відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 26 лютого 2004 року.
Загальна вартість майна пайового фонду КСП СВЗП "Лідихівська" станом на 26 лютого 2004 року становить 1 394 900,00 грн, частка позивача визначена в розмірі 930,00 грн або 0,06 %.
29 квітня 2012 року збори співвласників майнових паїв розглядали заяви 92 осіб, які є співвласниками майнових паїв. За результатами розгляду заяв збори вирішили видати цим громадянам у рахунок майнових паїв адміністративну будівлюз умовою, що сільська рада та відділення зв`язку, які на час проведення зборів знаходилися у цьому будинку, залишаться у ньому і надалі з оплатою оренди приміщення, яке вони будуть займати.
14 травня 2012 року на підставі рішення майнової комісії від 20 лютого 2012 року і рішення зборів співвласників майнових паїв СВЗП "Лідихівська" складено акт приймання-передання адміністративної будівлі92 особам, який підписали члени майнової комісії і власники майнових паїв.
14 травня 2012 року ОСОБА_2 уклав договори купівлі-продажу майнових паїв із 92 особами. Загальна вартість його майнового паю становить 119 016,00 грн.
У травні 2012 року свідоцтва з відміткою про виділення майна в натурі не оформили належним чином, оскільки 30 травня 2010 року СВЗП "Лідихівська" ліквідовано, тому адміністративна будівля не може вважатися такою, що у встановленому законом порядку виділена в натурі.
ОСОБА_2 в рахунок придбаних майнових паїв неодноразово намагався оформити право власності на адміністративну будівлю. Це питання було предметом спору в судах.
У травні 2021 року він дізнався, що відповідач оформив право власності на адміністративний будинок.
Реєстрація права власності адміністративної будівлі за ОСОБА_2 порушує право ОСОБА_1 як співвласника майна ліквідованого СВЗП "Лідихівська".
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2022 року, що залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивач обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, тому не може вважатись ефективним способом захисту його порушених прав, оскільки предметом спору у цій справі позивач визначив скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 прав на нерухоме майно (адміністративну будівлю).
Водночас суди встановили, що позивач не є співвласником спірного нерухомого майна, з огляду на що вказали, що його права не порушені.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про преюдиційні обставини, встановлені у справі № 601/2565/19, щодо незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на адміністративне приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 квітня 2023 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Сідорова І. А., засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційного скаргою на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18; у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 червня 2021 року у справі № 686/25728/19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 295/10390/18, від 13 травня 2022 року у справі № 200/11356/19, від 24 травня 2022 року у справі № 918/264/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Суди не дослідили зібраних у справі доказів, не врахували преюдиційних обставин, встановлених у справах № 1909/2769/12, № 601/90/16, № 601/2565/19.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскільки позивач не виділив майно в натурі і з такою заявою не звертався, тому його права не порушені.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02 листопада 2023 року на підставі розпорядження від 02 листопада 2023 року № 1364/0/226-23 справу призначено судді-доповідачеві Олійник А. С.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1,4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до акта розподілу пайового фонду від 26 лютого 2004 року, складеного майновою комісією СВЗП "Лідихівська", загальний розмір пайового фонду становить 1 549 900,00 грн (т. 1, а. с. 81-85).
Вартість адміністративної будівлі визначено в розмірі 118 982,00 грн.
Згідно з випискою з протоколу № 1 зборів співвласників земельних і майнових паїв СВЗП "Лідихівська" від 26 лютого 2004 року на зборах вирішено звільнити від обов`язків члена і голови майнової комісії ОСОБА_3, обрати членом і головою майнової комісії ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) від 18 квітня 2004 року, серія ТР-1Х № 015832, ОСОБА_1 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства СВЗП "Лідихівська" відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 26 лютого 2004 року. Частка ОСОБА_1 становить 930,00 грн, або 0,06 % загальної вартості майна пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства (т. 1, а. с. 27).
20 лютого 2012 року на засіданні майнової комісії СВЗМП "Лідихівська" на підставі заяв співвласників майнових паїв прийнято рішення пропонувати загальним зборам співвласників майнових паїв СВЗМП "Лідихівська" виділити в рахунок їх майнових паїв - приміщення адміністративної будівлі.
29 квітня 2012 року збори співвласників майнових паїв розглядали заяви 92 осіб, які є власниками майнових паїв. За результатами розгляду заяв зборами співвласників майнових паїв вирішено видати цим громадянам в рахунок майнових паїв приміщення адміністративної будівлі, з умовою, що сільська рада та відділення зв`язку, які на час проведення зборів знаходяться у цьому будинку, залишаться в ньому і надалі, але з оплатою оренди приміщення, яке вони будуть займати.
Відповідно до акта приймання-передання від 10 травня 2012 року розпайованого майна СВЗМП "Лідихівська" в рахунок вартості майнових сертифікатів 92 власникам майнових паїв виділено в натурі адміністративне приміщення.
14 травня 2012 року на підставі рішення майнової комісії від 20 лютого 2012 року і рішення зборів співвласників майнових паїв СВЗП "Лідихівська" складено акт приймання-передання 92 особам адміністративного приміщення, який підписали члени майнової комісії і власники майнових паїв (т. 1, а. с. 126).
14 травня 2012 року ОСОБА_2 уклав договори купівлі-продажу майнових паїв, відповідно до яких власники 92 майнових паїв продали, а ОСОБА_2 придбав належні продавцям на праві власності майнові паї СВЗП "Лідихівська". Загальна вартість майнових паїв становила 119 016,00 грн.
Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 березня 2015 року у справі № 1909/2769/12 задоволено позов ОСОБА_2, визнано незаконною відмову Лідихівської сільської ради в оформленні ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на майновий пай, вартістю 119 016,00 грн (т. 1, а. с.148-153).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року та постановою Верховного Суду від 12 вересня 2019 у справі № 1909/2769/12 постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 березня 2015 року в частині позовної вимоги про зобов`язання Лідихівської сільської ради оформити на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на майновий пай - адміністративну будівлю колишньої СВЗП "Лідихівська", вартістю 119 016,00 грн, скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Лідихівську сільську раду оформити на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на майновий пай вартістю 119 016,00 грн (т. 1, а. с. 154).
Суди у справі № 1909/2769/12 вказали, що оскільки майновий пай - це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду, тому до виділення майна в натурі свідоцтво про право власності на майновий пай не може прив`язуватись до конкретного майна. Збори співвласників майнових паїв вирішили видати у рахунок майнових паїв групі співвласників - приміщення адміністративної будівлі, однак у копіях свідоцтв про право власності на майнові паї членів колективного сільськогосподарського підприємства немає відміток про виділення майна в натурі. Отже, окремі співвласники не скористалися своїм правом на виділення частки в натурі, яке їм було надано рішенням зборів співвласників майнових паїв, тому ОСОБА_2 міг звернутись до Лідихівської сільської ради з проханням оформити нове свідоцтво, яке могло бути виражене лише в грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду.
Аналогічні обставини встановлені і рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року та постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 601/90/16.
26 листопада 2019 року Лідихівська сільська рада прийняла рішення № 363, яким вирішено оформити на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на майновий пай загальною вартістю 119 016,00 грн, адміністративну будівлю колишнього СВЗМП "Лідихівська". Укласти між сільською радою та ОСОБА_2 договір оренди приміщення, яке орендуватиме сільська рада та відділення зв`язку на період існування зазначених установ, з орендною платою 5,00 грн за один календарний рік, оскільки збори співвласників майнових паїв зазначили про передачу адміністративного приміщення з умовою, що сільська рада та відділення зв`язку залишаться у ньому і надалі, але з оплатою орендної плати за приміщення, яке вони будуть займати.
Відповідно до рішення Лідихівської сільської ради від 08 лютого 2020 року № 424 вирішено внести зміни у рішення Лідихівської сільської ради від 26 листопада 2019 року № 363, а саме: у пункті 1. абревіатуру "СВЗМП" замінити на "СВЗП".
Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 26 листопада 2019 року, серія ТР-ІХ, № 015322, ОСОБА_2 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства СВЗП "Лідихівська" села Лідихів, відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 26 лютого 2004 року. Загальна вартість майна пайового фонду підприємства станом на 26 лютого 2004 року становить 1 394 900,00 грн. Частка ОСОБА_2 визначена у розмірі 119 016,00 грн, або 8,53 %. На звороті свідоцтва є відмітка, яка затверджена сільським головою ОСОБА_4, про те, що у рахунок майнового сертифіката виділено адміністративну будівлю, вартістю 119 016,00 грн, (т. 1, а. с. 125).
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2021 року в справі № 601/2565/19 скасовано рішення сесії Лідихівської сільської ради від 26 листопада 2019 року № 363 та визнано недійсним напис "в рахунок вартості майнового сертифіката виділено адміністративну будівлю вартістю 119 016,00 грн. сільський голова ОСОБА_4", вчинений сільським головою ОСОБА_4 на зворотній стороні сертифіката про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданий 26 листопада 2019 року, серія ТР-1Х, № 015322, на ім`я ОСОБА_2 .
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року та постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року вирішено залишити без змін рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2021 року у справі № 601/2565/19 (т. 1, а. с. 121-123).
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
У статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, зокрема, право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З урахуванням цих приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20, зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, у постанові Верховного Суду від 27 червня 2022 року у справі № 144/338/18, провадження № 12-140гс19.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18, провадження № 61-11707св22).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20.
У справі, що переглядається, суди дійшли одночасно висновку про непорушення права позивача та про обрання позивачем нефективного способу захисту.
Верховний Суд не погоджується з вказаними висновками з огляду на таке.
У справі № 601/2565/19 (за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Лідихівської сільської ради, Почаївської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради про видачу свідоцтва про право власності на майновий пай) та № 601/90/16 (за позовом ОСОБА_2 до Лідихівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1, про визнання права власності на адміністративну будівлю) Верховний Суд, переглянувши справи по суті, погодився з тим, що оформлення ОСОБА_2 права власності на адміністративну будівлю стосується прав та інтересів ОСОБА_1 як власника свідоцтва про право власності на майновий пай незважаючи на те, що таке майно ОСОБА_1 не виділене в натурі.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2, як встановили суди у цій справі та в інших справах за участю тих самих сторін, на які посилається позивач, є співвласниками майнового фонду колишнього СВЗП "Лідихівська".
Оскільки ОСОБА_1, як і ОСОБА_2, є власниками майнових паїв, то вони мають рівні права на виділення об`єктів нерухомості в натурі.
Співвласники розпайованого майна колективного сільськогосподарського підприємства мають право отримати свій майновий пай лише у вигляді та розмірі, визначених рішенням зборів співвласників паїв або в порядку виділу своєї частки із спільного майна шляхом пред`явлення позову до всіх інших співвласників на підставі приписів ЦК України та інших норм законодавства, які регулюють відносини між учасниками спільної часткової власності.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 612/579/16-ц, провадження № 14-125цс19, постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 як співвласник майнового фонду колишнього СВЗП "Лідихівська", що має з ОСОБА_2 рівні права на виділення об`єктів нерухомості в натурі,оспорює дії ОСОБА_2 з оформлення права власності на адміністративну будівлю, проведені, на його думку, без правової підстави, оскільки адміністративна будівля не виділена в натурі ОСОБА_2 .
Той факт, що ОСОБА_1 ще не звертався із заявою про виділення йому частки в натурі є юридично незначущим у цій справі, оскільки законодавство не встановлює строку для такого звернення або втрати права на виділення майнового паю в натурі зі спливом якогось конкретного строку, а у матеріалах справи немає доказів, що у статутних документах СВЗП "Лідихівська" були такі приписи.
З огляду на вказане суди дійшли помилкового висновку про непорушення прав позивача.
Щодо ефективності обраного способу захисту права ОСОБА_1 у цій справі, Верховний Суд керується таким.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08, 09, 22 лютого 2022 року у справах № 209/3085/20, у справі № 910/6939/20, у справі № 761/36873/18 та ін.)
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
Важливою також є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність, тобто можливість за наслідком застосування засобу захисту відновити, наскільки це можливо, порушені права та інтереси позивача.
Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 910/12832/21).
Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19, провадження № 12-41гс23).
Наслідком застосування судом того чи іншого способу захисту має бути відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
У справі, що переглядається,ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на адміністративну будівлю як частину майнового фонду колишнього СВЗП "Лідихівська".
У пункті 2 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, зазначено, що майновий пай - це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду.
Згідно з пунктами 13, 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. Свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно зі списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства.
Відповідно до пункту 8 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2001 року за № 305/5496 (далі - Порядок № 62), кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів: об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність та передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу; об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном та передати його в оренду; отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд; відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.
У пункті 9 Порядку № 62 зазначено, що виділення зі складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 62 виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі. При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення прав власності на зазначене майно в установленому порядку.
Відповідно до пункту 51 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств подаються свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; акт приймання-передання нерухомого майна.
У справах № 1909/2769/12, № 601/90/16, № 601/2565/19 суди вже оцінили рішення Лідихівськоїсільської ради про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 26 листопада 2019 року, серія ТР-ІХ, № 015322, та це свідоцтво на предмет того, чи може воно бути підставою для отримання ОСОБА_2 права власності на адміністративну будівлю, та вважатися таким, що містить передбачену законодавством відмітку підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідчену підписом керівника такого підприємства.
Оскільки оскаржувана державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на адміністративну будівлю здійснена на підставі цього ж свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на майновий пай від 26 листопада 2019 року, серія ТР-ІХ, № 015322, то Верховний Суд вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача у цій справі за встановлених фактичних обставин є належним та ефективним, таким, що спрямований за захист прав та інтересів позивача.
Тому висновки судів про неефективність обраного позивачем способу захисту його прав та інтересів, є помилковими.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.(частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.
Водночас суди, відмовивши у позові з огляду на те, що право позивача не порушене та одночасно у зв`язку з неефективність обраного способу захисту, не переглянули справу по суті, не врахували обставин, встановлених у справах № 1909/2769/12, № 601/90/16, № 601/2565/19, зокрема в частині визнання недійсним напису "у рахунок вартості майнового сертифіката виділено будівлю адмінбудинку вартістю 119 016 (сто дев`ятнадцять тисяч шістнадцять) гривень сільський голова ОСОБА_4", вчиненого головою Лідихівської сільської ради ОСОБА_4 на зворотній стороні сертифіката ОСОБА_2 про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) від 26 листопада 2019 року, серія ТР-ІХ, № 015322.
Крім того, суди помилково відмовили в позові з двох взаємовиключних підстав, а саме: у зв`язку з непорушенням права та інтересів позивача та у зв`язку з обранням ним неефективного способу захисту.
Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.
З огляду на вказане справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.