ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 754/15323/17
провадження № 61-478св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Головне управління Національної поліції у місті Києві, Прокуратура міста Києва, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року у складі судді Клочко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позов обґрунтовано тим, що 28 серпня 2014 року працівники Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві затримали позивачів та вручили їм підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, відомості за якою 12 червня 2014 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100010004658.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 серпня 2014 року стосовно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2014 року ОСОБА_2 звільнена з-під варти під заставу.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 серпня 2014 року стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який 23 жовтня 2014 року продовжено до 29 січня 2015 року.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2015 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 продовжено до 29 березня 2015 року.
Вироком Святошинського районного суду міста Києві від 12 жовтня 2015 року позивачів визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою скасовано, та звільнено його з-під варти у залі суду.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_2 у вигляді застави, скасовано і повернено внесену суму як предмет застави заставодавцю. Вирок суду був переглянутий в апеляційному та касаційному порядках та залишений без змін.
Перебуванням позивачів під вартою протягом 14 місяців та трьох років розгляду судової справи їм було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних та фізичних стражданнях, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, тривалому відриві від неповнолітніх дітей, погіршенні відносин з оточуючими, що вплинуло на їх психологічний стан та вимагає від них додаткових зусиль для організації їхнього життя.
ОСОБА_1 також зазначив, що під час перебування під вартою у Київському слідчому ізоляторі йому не надавалась медична допомога. Вказував, що у 2014 році внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості та потребував операції.
Після винесення виправдувального вироку щодо позивачів прокурор подав апеляційну та касаційну скарги на вказане вище судове рішення, розгляд у судах апеляційної та касаційної інстанцій відбувався протягом 23 місяців, чим також завдано їм моральної шкоди.
З урахуванням уточнених вимог просили відшкодувати за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, ОСОБА_1 у розмірі 528 629,00 грн, ОСОБА_2 - 438 626,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року, що залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, позов задоволено частково.
Відшкодовано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, в розмірі 259 765,00 грн кожному.
Зобов`язано Державну казначейську службу України списати в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 259 765,00 грн кожному.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції обґрунтував висновки тим, що факт перебування позивачів під слідством та судом очевидно завдав їм моральної шкоди внаслідок психічного впливу пред`явленням обвинувачення, позбавлення можливостей реалізувати свої звички і бажання, що призвело до порушення їх нормальних життєвих зв`язків та вимагало від них додаткових зусиль для організації свого життя та пошуку можливих способів захисту порушених прав, інших негативних наслідків морального характеру, зниження репутації. Сам по собі такий факт є травмуючим для будь-якої людини, яка зазнала незаконних дій правоохоронних органів та суду.
Позовні вимоги позивачів щодо відшкодування моральної шкоди за оскарження прокуратурою виправдувального вироку є необґрунтованими, оскільки законодавство України не передбачає порядку для такого відшкодування.
Постановою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року касаційну скаргу Київської міської прокуратури задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції керувався тим, що суд апеляційної інстанції, розглянувши справу за відсутності відповідача, щодо якого немає доказів належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки його у судове засідання не з`ясував, чим порушив його конституційне право на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести міркування щодо позовної заяви та апеляційної скарги, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційні скарги Прокуратури міста Києва та Головного управління Національної поліції у місті Києві залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, керувався тим, що за час незаконного досудового слідства та незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 йому завдано тяжких фізичних та моральних страждань, він втратив престижну роботу, нормальні життєві зв`язки та перспективу ділової активності, різко погіршився стан його здоров`я, він не зміг реалізувати особисті плани. Негативні емоції, переживання вплинули на спокій та стан його здоров`я, наслідком чого є постійне вживання ліків та перебування під наглядом лікарів. Значно підірваний стан його здоров`я вимагає додаткових зусиль для організації його життя та відносин у сім`ї.
Суд апеляційної інстанції погодився з тим, що незаконне затримання ОСОБА_2, взяття її під варту, вручення підозри та обвинувального акт у звинуваченні у злочині, якого вона не скоювала, тривалий судовий розгляд справи по суті, призвели до її тяжких фізичних та моральних страждань. ОСОБА_2 втратила престижну роботу та реалізацію особистих планів. Негативні емоції та переживання вплинули на стан її здоров`я, що призвело до постійного вживання ліків та перебування під наглядом лікарів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року Київська міська прокуратура направила засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень прокурор зазначає те, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, провадження № 14-298цс18, від 15 грудня 2020 року у справі № 641/8857/17, провадження № 14-514цс19, у постановах Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19, провадження № 61-3463св20, від 27 лютого 2019 року у справі № 132/1436/17, провадження № 61-27971св18; у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.
Суди не обґрунтували, чому розрахували суму відшкодування моральної шкоди понад 1 гарантований розмір мінімальної заробітної плати на місяць, а саме 55 розмірів мінімальної заробітної плати.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання Київської міської прокуратури про зупинення виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року відмовлено.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційні провадження відкриті з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 листопада 2014 року прокурор Голосіївського району м. Києва пред`явив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України (т. 1, а. с. 144-148).
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, у вигляді тримання під вартою продовжено на строк 60 днів, до 24 травня 2015 року включно, продовжено утримувати його у Київському слідчому ізоляторі № 13 Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (т. 1, а. с. 52-54).
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 липня 2015 року запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, у вигляді тримання під вартою продовжено на строк 60 днів, до 06 вересня 2015 року включно, продовжено утримувати його у Київському слідчому ізоляторі № 13 Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (т. 1, а. с. 55-57).
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 липня 2015 року запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, у вигляді тримання під вартою продовжено на строк 60 днів, до 12 жовтня 2015 року включно, і продовжено утримувати його у Київському слідчому ізоляторі № 13 Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (т. 1, а. с. 58-60).
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою скасовано та звільнено його з-під варти у залі суду.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_2 у вигляді застави, скасовано і повернено внесену суму як предмет застави заставодавцю (т. 1, а. с. 9-20).
Вирок суду був переглянутий у апеляційному та касаційному порядку та залишений без змін (т. 1, а. с. 21-33).
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон).
Згідно зі статтею 1 Закону відповідно до приписів цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Згідно зі статтею 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом.
Отже, у Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 132/1436/17, провадження № 61-27971св18, на які посилається прокурор, викладено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні правові висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01 січня 2020 року мінімальний розмір заробітної плати встановлено на рівні 4 723,00 грн, і саме з урахуванням цієї суми повинен розраховуватися розмір завданої позивачам моральної шкоди.
Суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, визначили і встановили правильний період перебування позивачів під слідством і судом, за який вони мають право на відшкодування моральної шкоди (14 місяців), визначили розмір відшкодування такої шкоди (майже 4 розміри мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом) та стягнули компенсацію у розмірі, який не може бути меншим відповідно до норм закону та періоду перебування позивача під слідством і судом, а саме 55 розмірів мінімальної заробітної плати, що становить 259 765,00 грн кожному.
Верховний Суд зазначає, що тримання під вартою є винятковим заходом, який застосовується як виключний та передбачає утримування обвинуваченого у місці попереднього ув`язнення, суттєво обмежує конституційні права і свободи особи, оскільки полягає у обмеженні волі на строк, визначений судом.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 361/3450/17, провадження № 61-6358св19.
Враховуючи, що у цей період ОСОБА_1 утримувався під вартою, через що погіршився стан його здоров`я та нормальні життєві зв`язки, втрачено перспективу ділової активності і реалізацію особистих планів, незаконне перебування ОСОБА_2 під слідством і судом вплинули на її нормальне життя, репутацію, стан здоров`я, Верховний Суд вважає висновки судів в ці й частині обґрунтованими.
Верховний Суд зауважує, що законодавство не встановлює чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а визначає лише мінімальний розмір, яким необхідно керуватись під час визначення її розміру, тому вимоги касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не є компетенцією суду касаційної інстанції. Отже, відшкодування моральної шкоди у розмірі 259 765,00 грн кожному, з урахуванням встановлених обставин у цій справі, відповідає засадам розумності та справедливості.
У постанові від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19, провадження № 61-3463св20, на яку посилається прокурор, Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що зважаючи на загальний, значний термін перебування під слідством і судом позивача, незначне перевищення розміру моральної шкоди від мінімально встановленого законом є виправданим у цій ситуації.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 викладено висновок, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян необхідно керуватись розміром мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи.
Вказані висновки не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, яка переглядається.
У касаційній скарзі прокурор також посилається на незастосування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 641/8857/17, провадження № 14-514цс19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 641/8857/17 вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110цс18, вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Отже, кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 615/1583/19, провадження № 61-13705св23.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням вказаного Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням резолютивної частини в такій редакції:
"Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 259 765,00 грн кожному на відшкодування моральної шкоди".