Постанова суду № 607/5535/22 від 14.08.2024 про зміну предмета позову, в якій уточнила позовні вимоги та в остаточній редакції просила визначити місце проживання малолітніх...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 607/5535/22

провадження № 61-17499св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - адвокатом Тарановським Дмитром Сергійовичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2022 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у складі суддів Храпак Н. М., Костіва О. З., Хоми М. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, в якому просила:

- визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю ОСОБА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 6000 гривень (по 3000 гривень на кожну дитину), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

В подальшому позивач звернулась до суду із заявою про зміну предмета позову, в якій уточнила позовні вимоги та в остаточній редакції просила визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, враховуючи інтереси дітей, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і їх обов`язком діяти в інтересах дітей, дійшов висновку, що позивачем створені належні умови для забезпечення найкращих інтересів дітей.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вважав правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

28 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, яку ОСОБА_2 в подальшому уточнив, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а також ухвалення судом рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції, відповідач просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області всупереч вимогам статті 27 ЦПК України, якою визначено підсудність справ за місцем проживання відповідача, розглянув справу з порушенням правил територіальної підсудності. Так, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, взятий на облік як внутрішньо-переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження у справі з огляду на порушення правил підсудності. Доводи позивача щодо подання позовної заяви про визначення місця проживання з одночасною вимогою про стягнення аліментів не заслуговують на увагу, оскільки на момент ухвалення рішення у справі такої вимоги не було. Крім того, 09 січня 2023 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Отже, суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил підсудності, а апеляційний суд зазначене порушення не усунув.

Позивач є військовослужбовцем та, виконуючи бойові розпорядження ризикує своїм життям, має добові наряди та може змінювати місця дислокації, що може негативно вплинути на дітей. У висновку органу опіки та піклування зазначено місцем дислокації підрозділу, у якому проходить службу ОСОБА_1, місто Одеса, а тому обстеження умов проживання дітей у Тернопільській області є незрозумілим.

Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . В матеріалах справи відсутній договір оренди або будь-який інший договір на підтвердження користування позивачем вказаним будинком.

Всупереч вимогам чинного законодавства, відповідач не був повідомлений про проведення обстеження умов проживання дітей, не був забезпечений органом опіки та піклування перекладачем, враховуючи, що він є громадянином Сирії, має посвідку на право постійного проживання в Україні, однак не володіє досконально українською мовою. Також під час обстеження не здійснювалась фотофіксація, не були допитані сусіди, не відбулось спілкування з дітьми, отже, висновок органу опіки та піклування був складений формально.

Відповідач просить звернути увагу Верховного Суду на те, що під час спільного проживання позивача з дітьми, вона здійснювала неналежний догляд за дітьми, внаслідок чого ОСОБА_4 отримав травму головного мозку.

Відповідач відмовляється від нотаріально посвідченої заяви про визнання позову, оскільки така заява була складена на прохання матері, її суті він не розумів, оскільки перекладача йому не було запропоновано, а він є громадянином Сирії і не розуміє українську мову.

Осарі Осарі забезпечує дітей всім необхідним, зокрема купує одяг, іграшки, продукти харчування, несе всі витрати по оплаті навчання доньки у приватному закладі дошкільної освіти, сплачує аліменти на дітей на користь ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів на банківський рахунок останньої.

Позиція інших учасників справи

22 березня 2024 року позивач ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник адвокат Петрушко І. С., через підсистему "Електронний Суд" звернулася з відзивом на касаційну скаргу, в якому зазначила, що не погоджується з доводами, викладеними ОСОБА_2 у касаційній скарзі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, суди надали належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких повно та всебічно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час розгляду справи органом опіки та піклування, який брав участь у справі в якості третьої особи, був наданий висновок про доцільність визначення місця проживання дітей разом з матір`ю, що також був врахований судами під час ухвалення рішень.

Щодо посилань відповідача на порушення правил територіальної підсудності, позивач зазначила, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, ОСОБА_1 разом з дітьми вимушена була виїхати до Тернопільської області, де 30 березня 2023 року вони стали на облік як внутрішньо переміщені особи. Оскільки на час звернення до суду з цим позовом позивач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а тому перебувала у скрутному матеріальному становищі, вона звернулась до суду також із вимогою про стягнення аліментів з відповідача, що відповідно до ст. 28 ЦПК України було підставою для визначення підсудності справи за вибором позивача.

ОСОБА_1 є капітаном-офіцером (оперуповноваженим) відділу регіонального центру (з місцем дислокації н. п. Одеса) Центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України, однак, будучи матір`ю двох дітей в силу положень Кодексу законів про працю та Закону України "Про охорону дитинства" залучатися до несення добових нарядів може тільки за власним бажанням.

Доводи відповідача щодо відсутності у позивача постійного місця проживання є необґрунтованими, безпідставними, не підтвердженими жодними доказами.

Позивач здійснює належний догляд за дітьми, а травмування сина не є доказом зворотнього, оскільки одразу після отримання дитиною травми позивач викликала швидку допомогу, а після обстеження дитини звернулась до спеціалізованого закладу, де дитині була надана належна медична допомога.

Отже, ОСОБА_1 належним чином піклується про дітей, виконує свої батьківські обов`язки, має достатній дохід для забезпечення всіх потреб дітей, належні умови для їх проживання, піклується про їх фізичний і духовний розвиток, сприяє розвитку їх здібностей, залучає до відвідування гуртків, виховує дітей в атмосфері любові і турботи.

За ОСОБА_1 на праві власності зареєстрована частина будинку в передмісті Одеси, однак з метою всебічного розвитку дитячих здібностей, позивач вважає доцільним проживати в місті Одесі.

Натомість відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.

Крім того, відповідач, будучи громадянином Сирії, неодноразово погрожував позивачу відібрати дітей. Так, на підставі ст. 153 Сімейного Кодексу України, оскільки батько дитини проживає за межами України, сторони узгодили візит дітей до батька ОСОБА_2 з 24 по 26 грудня 2023 року у супроводі третьої особи, оскільки позивач, будучи військовослужбовцем, не мала можливості самостійно супроводити дітей. Проте, вже 27 грудня 2023 року відповідач припинив виходити на зв`язок, відмовився повернути дітей, 04 січня 2024 року повідомив, що діти знаходяться в Сирії, потім в Лівані, місцеперебування дітей на даний час, як і стан їх здоров`я та умови, в яких вони проживають, позивачу невідомі. 02 січня 2024 року була запланована операція малолітнього ОСОБА_4 . Про стан здоров`я дитини та необхідність оперативного лікування відповідач був обізнаний. Отже, вчиняючи самовільну зміну місця проживання дітей, без згоди позивача, відповідач не тільки не виконує рішення суду, а й ставить під загрозу здоров`я та життя малолітньої дитини.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2, впродовж останніх років стосунки між ними погіршувалося, що в подальшому призвело до їх припинення.

У сторін народилося двоє дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідно свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим Одеським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області 21 лютого 2018 року та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим Суворовським відділом ДРАЦС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 16 липня 2021 року, матір`ю дітей зазначена ОСОБА_1, батьком - ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою, виданою Державною прикордонною службою України від 15 квітня 2022 року № 12/126, капітан ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 Державної прикордонної служби України з 28 липня 2009 року по теперішній час.

Відповідно до службової характеристики від 14 квітня 2022 року, наданої начальником регіонального центру (з місцем дислокації н.п. Одеса) Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України, капітан ОСОБА_1 за період служби в Державній прикордонній службі України зарекомендувала себе з позитивного боку.

Як видно з акта обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3, ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_3, ОСОБА_4 проживають за вказаною адресою, діти мають усі умови для проживання, загроз життю та здоров`ю дітей немає.

ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_3, ОСОБА_4 30 березня 2022 року взяті на облік як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрованим місцем проживання останніх є: АДРЕСА_4, що підтверджується відповідними довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 30 березня 2022 року, виданими Байковецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області.

Відповідно до довідки, виданої Комунальним закладом "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 199" Харківської міської ради від 04 квітня 2022 року № 56/01-35-22 ОСОБА_3 проживала за адресою АДРЕСА_5, відвідувала групу раннього віку № 3 цього ж закладу з 09 вересня 2019 року по 26 серпня 2020 року. За час перебування ОСОБА_3 у закладі, її мати ОСОБА_1, зі слів вихователя, приводила та забирала дитину з дитячого садка, цікавилася рівнем фізичного та духовного розвитку дитини, батько ОСОБА_2 дитячий садок не відвідував жодного разу.

Згідно з довідкою, виданою Херсонським закладом дошкільної освіти №76 Херсонської міської ради від 09 лютого 2022 року № 02-11/2 за час відвідування дошкільного закладу ОСОБА_3, її мати завжди цікавилась успіхами дитини, вчасно приводила та забирала дитину з закладу, оплата харчування дитини здійснювалась матір`ю своєчасно, обов`язки по догляду за донькою мати виконувала сумлінно, батько ОСОБА_2 дитячий садок не відвідував жодного разу.

02 травня 2022 року Службою у справах дітей Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області наданий висновок про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір`ю. Зазначений висновок містить відомості про те, що з батьком ОСОБА_2 проведено бесіду в телефонному режимі, в якій він повідомив, що не розуміє причин визначення місця проживання дітей з матір`ю, адже вони проживають разом і конфлікту у них немає, про дату, місце та час проведення засідання комісії з питань прав дитини, на якому буде розглядатися питання щодо визначення місця проживання дітей, ОСОБА_2 був повідомлений у телефонному режимі та додатку Viber, проте батько дітей на засідання комісії не з`явився.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів ОСОБА_2 про порушення визначення правил територіальної підсудності.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

У статті 31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох і більше судів (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).

Суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.

Справи про визначення місця проживання дитини є справами позовного провадження, а тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до статті 27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача. Якщо в одному позові вимоги про визначення місця проживання дитини (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів (або оплату додаткових витрат на дитину), такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 200/11563/18 (провадження № 61-7883св19).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 травня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в первісній редакції, який містив дві позовні вимоги:

- визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю ОСОБА_1 ;

При цьому, на підтвердження місця свого проживання та проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивач надала довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30 березня 2022 року відповідно №6114-7000065686, №6114-7000066046 та №6114-7000066221. Зі змісту вказаних довідок видно, що зареєстрованим місцем проживання позивача та дітей є: АДРЕСА_4, фактичним місцем проживання/перебування - АДРЕСА_3 .

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.

У постанові від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.

З огляду на викладене довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання як позивача ОСОБА_1, так і місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 . Та ОСОБА_10 .

Отже позивач ОСОБА_1 використала надане їй процесуальним законодавством право обрати суд та звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за місцем свого перебування, що відповідає вимогам частини першої статті 28 ЦПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області не порушив правила підсудності під час відкриття провадження у справі.

Відповідно до вимог частини другої статті 31 ЦПК України, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Отже, виходячи з системного аналізу вказаної норми права, зміна позивачем предмету позову після відкриття провадження у справі, не передбачала процесуального обв`язку суду передати справу на розгляд іншому суду в порядку частини першої статті 31 ЦПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги в цій частині безпідставними.

Щодо доводів касаційної скарги по суті спору, Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованій Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад, стосовно місця проживання дітей і доступу до них.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ, норм національного та міжнародного права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретно взятої справи, а вже тільки потім - права батьків.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини і, коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19, від 20 березня 024 року у справі №357/15111/21).

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що малолітні діти на час звернення позивача до суду та постановлення судових рішень постійно проживали разом з матір`ю ОСОБА_1, що не спростовано відповідачем.

На час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3, 29 січня 2018 року виповнилось 4 роки, ОСОБА_4 - 1 рік, на час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції відповідно ОСОБА_3 - 5 років, ОСОБА_4 - 2 роки, що дозволило судам без з`ясування думки дітей такого віку та зрілості керуватися лише інтересами малолітніх дітей з урахуванням конкретних обставин цієї справи, оскільки СК України визначає не ті умови, за яких думка дітей повинна бути врахована, а ті, за яких згода дитини не вимагається: відповідний вік, стан розвитку та здоров`я.

Отже, рішення з цього питання залежить від конкретних обставин у справі з урахуванням віку і рівня розвитку дитини, що відповідає Керівним принципам Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, пункт 108.

У справі, що переглядається, суди врахували інтереси дітей, які переважають над інтересами батьків, обставини справи та відносини, що склались між сторонами, взяли до уваги висновок органу опіки та піклування, житлово-побутові умови проживання дітей, та установивши відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість проживання малолітніх з матір`ю, дійшли висновку про визначення місця проживання дітей разом з матір`ю.

У частинах четвертій-шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

Зокрема, в ньому зазначено, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Згідно із пунктом 74 зазначеного Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

Тлумачення статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вона не допускає виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

Наведені вище положення статті 19 СК України та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №755/9769/21 (провадження № 61-1182св24).

На час звернення позивача до суду, остання разом з дітьми проживали за адресою: АДРЕСА_3, де вони зареєструвались як внутрішньо переміщені особи. Як свідчить висновок служби у справах дітей "Про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_3", на момент обстеження умов проживання дітей, позивач разом з дітьми також проживали за вказаною адресою, що відповідно до вказаного вище Порядку було підставою для проведення обстеження умов проживання дітей саме за цією адресою. Судом першої та апеляційної інстанції надана оцінка вказаному висновку. Враховуючи викладене, безпідставними є посилання відповідача на порушення порядку складання службою у справах дітей такого висновку.

Доводи відповідача щодо формального складення службою у справах дітей висновку про доцільність проживання дітей разом з матір`ю не підтверджені належним та допустимими доказами і ґрунтуються лише на його припущеннях. Про засідання комісії служби у справах дітей відповідач був повідомлений у телефонному режимі, про що зазначено у самому висновку, однак на засідання комісії він не з`явився з невідомих причин, не скористався своїм правом щодо надання доказів та заперечень, які могли бути враховані під час складання вказаного висновку, в тому числі не висловив будь-яких зауважень з приводу нерозуміння мови. Не скористався своїм правом відповідач і щодо звернення до органу опіки та піклування із заявою щодо обстеження умов місця свого проживання.

Суд першої інстанції під час ухвалення рішення також врахував наявність нотаріально посвідченої заяви відповідача про визнання позову про визначення місця проживання дітей разом з матір`ю, будь-яких підстав ставити під сумнів вказану заяву у суду не було.

Відповідно до частини десятої статті 44 Закону України "Про нотаріат" нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Згідно з пунктом 1 Глави 6 Розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

Відповідно до пунктів 3, 10 Глави 9 Розділу 1 Порядку, перед підписанням документа нотаріус зобов`язаний забезпечити ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників). Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, якою вона володіє.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про нотаріат" мова нотаріального діловодства визначається статтею 9 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".

Результат системного аналізу статті 10 Конституції України та статті 9 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" дає підстави для висновку, що мовою нотаріального діловодства є українська мова.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що він не розумів текст заяви про визнання позову під час посвідчення 06 травня 2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим номером 251 справжності підпису відповідача.

Заява складена українською мовою.

За таких обставин нотаріус статтю 15 Закону України "Про нотаріат" не порушив. Будь-яких заяв щодо перекладу тексту оформлюваного документа на іншу мову від Осарі Осарі не надходило. Більш того, особистий підпис останнього, який міститься у заяві, здійснений українською мовою. Матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо відкликання вказаної заяви або визнання її недійсною.

Верховний Суд звертає увагу на те, що заперечення відповідача з приводу цієї заяви він виклав лише у касаційній скарзі. Ані в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, ані у відповіді на відзив на апеляційну скаргу будь-яких заперечень з приводу такої заяви відповідач не заявляв.

Матеріали справи також не містять відомостей на підтвердження того, що наявність статусу військовослужбовця у позивача впливає на належне виконання останньою своїх батьківських обов`язків та створює загрозу життю та безпеці дітей. Отже доводи відповідача в цій частині є безпідставними. Апеляційним судом надана належна оцінка вказаним доводам, з якою Верховний Суд погоджується.

Отримання дитиною ОСОБА_4 травми головного мозку не свідчить про неналежне виконання позивачем своїх батьківських обов`язків, оскільки після отримання травми дитиною позивач самостійно викликала швидку допомогу, а після первинного огляду, відмовившись від госпіталізації, звернулась до медичного спеціалізованого закладу, де дитині була надана медична допомога, що підтверджується наявними в матеріалах справи медичними документами.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що визначення місця проживання дітей з матір`ю відповідатиме їх найкращим інтересам.

У статті 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина. Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самовільна зміна її місця проживання чи викрадення. Якщо відповідач доведе, що той, з ким проживала дитина, жорстоко поводився з нею, експлуатував дитину, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров`я, у позові повинно бути відмовлено (постанова Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 493/1516/20-ц, провадження № 61-15393св21).

Батько дитини не заявив вимог про визначення місця проживання дітей з ним, із зустрічним позовом також не звертався.

Колегія суддів зазначає, що батько дітей ОСОБА_2, який безсумнівно відіграє важливу роль у їх житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку дітей, незалежно від того, з ким вони будуть проживати. Доводи відповідача щодо сплати ним аліментів на дітей та несення інших матеріальних витрат на дітей не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дітей разом з матір`ю, оскільки відповідно до сімейного законодавства, це є його обов`язком як батька незалежно від того з ким проживають діти.

Колегія суддів наголошує, що визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю не позбавляє батька дитини батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а насамперед, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/5336/19 (провадження № 61-9819св22). Від 14 лютого 2024 року у справі № 756/12509/21 (провадження № 61-17418св23), від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21 (провадження № 61-4527св22).

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої та апеляційної інстанцій, врахувавши релевантну практику ЄСПЛ, Конвенцію про права дитини та законодавство України, що регулює сімейні правовідносини, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши інтереси малолітніх дітей, їх вік, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дітей, зробили обґрунтований висновок про задоволення позову ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені відповідачем в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та до встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 та від 26 січня 2023 року у справі №164/812/21.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 Верховний Суд погодився, що суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, урахували висновок № 312 від 07 травня 2018 року органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, обґрунтовано визначили місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю. Також Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги та не врахував до кого із батьків дитина має більшу прихильність і не з`ясував думку самої дитини з приводу визначення місця її проживання є безпідставними, оскільки за зазначеною нормою права, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років визначається без врахування її думки.

У справі № 164/812/121 предметом розгляду було визначення місця проживання разом з матір`ю дитини, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка тривалий час проживала разом з батьком. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про недостатність як доказу висновку органу опіки та піклування, оскільки він складений на підставі лише пояснень обох батьків, згідно з яким підтверджено належні умови проживання дітей з батьком. Цей висновок не містить даних щодо намагання органу опіки та піклування провести опитування дітей або лише дочки сторін, крім того, у ньому не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси малолітньої дитини враховано.

Отже, висновки суду, вказані у наведених заявником постановах Верховного Суду, не суперечать висновкам, яких дійшли суди першої та апеляційної інстанції у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили із найкращих інтересів дітей з урахуванням усіх обставин справи, які у кожній конкретній справі є різними.

................

Перейти до повного тексту