ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 361/1254/22
провадження № 51-1869 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12021111130002018 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Крім того, вироком вирішено питання щодо запобіжного заходу, судових витрат та долі речових доказів.
Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин, ОСОБА_6 13 жовтня 2021 року, приблизно о 21:00, вживаючи перед цим спиртні напої, біля будинку на АДРЕСА_2 побачив групу осіб, у яких попросив цигарки, на що йому було відмовлено у грубій формі. Образившись, ОСОБА_6 повернувся до вагончика неподалік вул. Ватутіна, де він тимчасово проживав, взяв велосипед та предмет, схожий на сокиру, вирушив до того місця, де його образили, для того щоб помститися.
Побачивши на дорозі силует особи - потерпілу ОСОБА_8, та помилково вважаючи, що це одна з осіб з тієї компанії, використовуючи малозначний привід, переслідуючи умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, завдав потерпілій предметом, схожим на сокиру, один удар у потиличну частину голови. Продовжуючи реалізовувати свій умисел, ОСОБА_6 зліз з велосипеда, та завдав ще декілька ударів по голові ОСОБА_8, від яких вона впала на асфальт. Тоді ОСОБА_6 відтягнув потерпілу з дороги у кущі, де завдав їй ще декілька ударів по голові, після чого покинув місце вчинення злочину.
Своїми діями ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя у момент їх заподіяння.
За вказаним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з хуліганських мотивів, а його дії за встановлених фактичних обставин судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2023 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що місцевий суд не з`ясував всіх обставин, які належать до предмета доказування, а висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство з хуліганських мотивів ґрунтуються на припущеннях. Вважає, що вказаний судом мотив вчинення злочину, а саме хуліганський, не відповідає встановленим фактичним обставинам справи, суперечить показанням як ОСОБА_6, які суд не взяв до уваги, так і свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Також судом невірно встановлено момент припинення злочинних дій, оскільки матеріали провадження не містять доказів завдання ударів потерпілій після переміщення її від дороги на узбіччя, що виключає можливість кваліфікації дій ОСОБА_6 як закінчений замах на умисне вбивство.
Зазначає, що місцевий суд безпідставно не визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 19 жовтня 2021 року, враховуючи, що зазначену слідчу дію проведено за відсутності захисника, а предмет схожий на сокиру, який вилучено під час огляду місця події, не був належним чином упакований, що за "доктриною плодів отруйного дерева" вказує про недопустимість похідного доказу - висновку молекулярно-генетичної експертизи від 12 січня 2022 року. Стверджує, що речовий доказ у судовому засіданні не досліджувався, так само як і не досліджувався запис огляду місця події від 19 жовтня 2021 року, оскільки такий відсутній на додатку до відповідного протоколу.
Також наголошує, що судовий розгляд, так само як і апеляційний розгляд, проведено у відсутність потерпілої, яка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду кримінального провадження. Водночас, до розгляду кримінального провадження судом безпідставно допущено у якості представника потерпілої її дочку, що суперечить положенням кримінального процесуального закону.
Крім того, зауважує про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, оскільки судом не було враховано ряд обставин, які позитивно характеризують ОСОБА_6, його волонтерську діяльність та незадовільний стан здоров`я.
У свою чергу апеляційний суд не звернув увагу на вказані порушення матеріального та процесуального закону, не надав вичерпної відповіді на всі доводи апеляційних скарг, переписавши висновки суду першої інстанції.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги, просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційній скарзі, окрім іншого, захисник ОСОБА_7 вказує про незаконність оскаржуваних судових рішень у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Такі порушення, як видно зі змісту скарги, захисник вбачає у недопустимості протоколу огляду місця події від 19 жовтня 2021 року та висновку молекулярно-генетичної експертизи від 12 січня 2022 року, які суд безпідставно врахував при ухваленні обвинувального вироку, а також проведенні досудового розслідування та судового розгляду у відсутність потерпілої.
Перевіряючи наведені доводи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Під час допиту у суді першої інстанції ОСОБА_6 показав, що побачивши особу, яка йшла у чорній куртці, темній шапці та штанах, на плечі була сумка, та подумавши, що саме ця особа (хлопець) його ображала, він, під`їхавши ззаду ближче до неї, наніс удар правою рукою, в якій була сокира, в область голови. Коли людина зігнулася, тоді він зліз з велосипеда та наніс ще 4 удари цій людині у голову, після чого остання присіла і почала стогнати.
На протязі подальшого провадження у місцевому та апеляційному судах сторона захисту не оспорювала обставин завдання ударів потерпілій саме сокирою.
Дійсно, матеріали кримінального провадження не містять відомостей про належне повідомлення захисника ОСОБА_7 про день, час та місце проведення огляду місця події за участю ОСОБА_6 (проведеного 19 жовтня 2021 року).
Незважаючи на те, що під час судового розгляду сторона захисту просила визнати протокол огляду місця події недопустимим доказом саме з цієї підстави, суд першої інстанції, відповідаючи на цей довід сторони захисту, не встановив порушень процесуального закону у зв`язку з неповідомленням захисника про день, час та місце проведення слідчої (розшукової) дії, а також через її проведення без захисника.
Проте, як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження № 13-3 кс 22) невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
Отже, вирішуючи питання про допустимість результатів огляду місця події від 19 жовтня 2021 року, колегія суддів виходить з наступного.
Ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду засуджений не повідомляв про здійснення незаконних методів розслідування, про тиск чи примушування до участі у цій слідчій (розшуковій) дії, а відповідний протокол був підписаний ним без будь-яких зауважень.
І хоча захисник у промові у судових дебатах заявляла про те, що сторона захисту мала підозру на фальсифікацію вилученої під час огляду місця події сокири, проте, пов`язувала ці підозри з тим, що вилучений речовий доказ належним чином не упаковувався.
З цього приводу (належного упакування речового доказу) колегія суддів зазначає, що, як свідчить протокол огляду місця події від 19 жовтня 2021 року, слідчим було додатково оглянуто ділянку, на яку вказував підозрюваний ОСОБА_6, де під гілками виявлено предмет, схожий на сокиру, який вилучено та поміщено до коробки № 3 (т. 1, а. п. 198-202).
Серед іншого у матеріалах кримінального провадження міститься квитанція про прийом на зберігання речових доказів у цьому провадженні, серед яких зазначений і вказаний вище речовий доказ (т. 2, а. п. 59).
До того ж, як убачається з висновку судової молекулярно-генетичної експертизи № КСЕ-19/111-21/54305-БД від 12 січня 2022 року, об`єкт наданий на дослідження знаходився саме у коробці № 3 (зображення 3.1 ілюстративної таблиці, додаток 3) обмотаною липкою стрічкою, на одній із сторін якої мається бірка з пояснювальним написом, підписами слідчого та понятих та скріплена відтиском круглої печатки (т. 1, а. п. 221-229).
Таким чином, колегією суддів не встановлено недотримання процесуальної форми закріплення предмету, схожого на сокиру, як речового доказу у цьому кримінальному провадженні.
Водночас, посилаючись на недопустимість протоколу огляду місця події від 19 жовтня 2021 року захисник указує, що долучений до протоколу диск, на якому мав бути розміщений відеозапис слідчої (розшукової) дії, такого відеозапису не містить. Не зважаючи на це у вироку судом першої інстанції зазначено, що вина ОСОБА_6, серед іншого, підтверджується як протоколом, так і переглянутим відеозаписом цієї слідчої дії.
Як убачається з технічного запису судового засідання від 01 травня 2023 року, під час розгляду провадження дійсно було з`ясовано, що на доданому до протоколу диску відсутній відеозапис огляду місця події. Вказаний факт знайшов своє підтвердження й під час касаційного розгляду.
Наведене колегія суддів вважає порушенням вимог ч. 3 ст. 105 КПК, відповідно до якої додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків, та порушенням вимог ч. 3 ст. 107 КПК, згідно з якою у матеріалах кримінального провадження зберігаються оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо.
Проте, відсутність відеозапису такої слідчої (розшукової) дії як огляд не призводить до недопустимості самого протоколу огляду.
Враховуючи, що ОСОБА_6 самостійно, без будь-якого примусу, спочатку під час слідчого експерименту у присутності захисника повідомив про вчинення злочину за допомогою сокири, про місце знаходження якої у подальшому вказав під час огляду місця події, не оспорював факт вчинення злочину з використанням цієї ж сокири в ході розгляду кримінального провадження судами, колегія суддів приходить до висновку, що порушення вимог кримінального процесуального закону, хоча і мали місце у цьому кримінальному провадженні, проте такі порушення в цілому не ставлять під сумнів походження доказу, його надійність і достовірність.
Конвенційне та конституційне право на захист при проведенні огляду місця події зазнало певних обмежень, проте, з огляду на добровільне бажання ОСОБА_11 показати місце, де він залишив знаряддя злочину, відсутність заперечень з його боку на проведення цієї слідчої (розшукової) дії без участі захисника, подальша поведінка сторони захисту як під час досудового розслідування, так і в судових стадіях провадження доводить Суд до переконання, що у цьому провадженні були створені необхідні умови для реалізації такого права у достатньому обсязі.
З огляду на те, що сторона захисту не оспорювала достовірність обставин, відображених у протоколі огляду місця події від 19 жовтня 2021 року, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні достатні підстави для визнання цього протоколу недопустимим доказом відсутні.
Стосовно доводів сторони захисту про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке полягало у здійсненні судового розгляду без потерпілої та неналежне її повідомлення про день, час та місце судових засідань, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 56 КПК під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право, серед іншого, бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду та брати участь у судовому провадженні.
Здійснення судового провадження за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання згідно з п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і у будь-якому разі тягне за собою скасування судового рішення.
Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник (ч. 1 ст. 59 КПК).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування слідчий ОСОБА_12 залучив у якості законного представника потерпілої ОСОБА_8 її дочку - ОСОБА_13, обґрунтовуючи це тим, що потерпіла на даний час не може усвідомлювати свої дії та керувати ними (т. 2, а. п. 151-154).
Колегія суддів погоджується з захисником про те, що така постанова винесена всупереч вимогам чинного КПК, оскільки за вказаних обставин у слідчого були відсутні процесуальні підстави для залучення законного представника.
Крім того, матеріали містять лише одне повідомлення на ім`я ОСОБА_8 про час та місце проведення судового засідання 07 червня 2022 року, яке потерпіла не отримала, а поштове відправлення повернуто у зв`язку із закінченням терміну зберігання (т. 1, а. п. 47).
Вирішуючи питання про істотність порушень вимог кримінального процесуального закону з огляду на їх вплив на законність та обґрунтованість ухвалених рішень, колегія суддів виходить з наступного.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що питання про порушення прав учасника кримінального провадження може вирішуватися лише за ініціативою носія цього права.
Як видно з матеріалів провадження, потерпіла протягом усього розгляду кримінального провадження, у тому числі і під час апеляційного розгляду, не подавала заяв про порушення її права на повідомлення про дату, час і місце судового розгляду, а також здійснення судового розгляду без її участі.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до міжнародних та європейських стандартів потерпілим має забезпечуватись максимально можливий захист від вторинної та повторної віктимізації.
Забезпечення права потерпілого на попередження вторинної віктимізації має на меті недопущення його повторної травматизації, ризику завдання психологічної, емоційної, фізичної шкоди, що не є прямим наслідком злочину, під час здійснення кримінального провадження.
Переживання вторинної віктимізації підсилює безпосередні наслідки злочинів, продовжуючи період або обтяжуючи травму потерпілого. Відношення, поведінка, дії або бездіяльність можуть змусити потерпілих відчувати себе відчуженими від суспільства в цілому.
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_6, під`їхавши до потерпілої на велосипеді ззаду, завдав їй предметом, схожим на сокиру, один удар у потиличну частину голови. Продовжуючи реалізовувати свій умисел, ОСОБА_6 зліз з велосипеда, та завдав ще декілька ударів по голові ОСОБА_8, від яких вона впала на асфальт. Тоді ОСОБА_6 відтягнув потерпілу з дороги у кущі, де завдав їй ще декілька ударів по голові, після чого покинув місце вчинення злочину, заподіявши ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя у момент їх заподіяння.
Як убачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, потерпіла не допитувалася під час досудового розслідування очевидно у зв`язку з тим, що через обставини вчинення злочину та його наслідки (численні травми голови), вона мало що могла розповісти слідчому про обставини кримінального правопорушення.
Не заявляла клопотання про допит потерпілої й сторона захисту під час судового розгляду.
Отже, відсутність потерпілої під час судового розгляду не вплинула на повноту дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Залучення у якості законного представника потерпілої її дочки, яка проживає разом з матір`ю, навіть з формальним недотриманням процесуальних умов такого залучення, присутність ОСОБА_13 в усіх судових засіданнях у суді першої та апеляційної інстанції, надало, на переконання колегії суддів, цілковитої впевненості судам, які розглядали кримінальне провадження, про обізнаність потерпілої про рух та результати його розгляду.
За таких обставин Суд не убачає у даному кримінальному провадженні істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК, як про це наголошує сторона захисту.
Крім того, як на підставу для скасування вироку та ухвали, захисник указує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Захисник вважає, що вказаний судом мотив вчинення злочину, а саме хуліганський, не відповідає встановленим фактичним обставинам справи, суперечить показанням як ОСОБА_6, так і свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Також судом невірно встановлено момент припинення злочинних дій, оскільки матеріали провадження не містять доказів завдання ударів потерпілій після переміщення її від дороги на узбіччя.
Таким чином, обґрунтовуючи наведені доводи, захисник у касаційній скарзі у тому числі оспорює відповідність висновків суду, що викладені у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на те, що судами неправильно оцінено показання обвинуваченого та свідків, неправильно оцінено сукупність доказів, які вказують про інший розвиток подій, порівняно з тим, який викладений у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Тобто зі змісту касаційної скарги сторони захисту вбачається, що, не погоджуючись з вироком та ухвалою, оспорюючи відповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам, захисник просить дослідженим доказам, зокрема, показанням обвинуваченого та свідків, дати іншу оцінку, ніж ту, яку місцевий та апеляційний суди надали під час розгляду кримінального провадження.
Однак такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів на предмет їх достовірності, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Що ж стосується доводів сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що місцевий суд не з`ясував всіх обставин, які належать до предмета доказування, а висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство з хуліганських мотивів ґрунтуються на припущеннях, а його вина не доведена поза розумним сумнівом.
Проте колегія суддів не погоджується з такими доводами захисника.
Відповідно до мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень, під час розгляду кримінального провадження ОСОБА_6 свою винуватість визнав частково, підтвердив, що у нього був конфлікт з компанією осіб, під час якого його образили, через що він повернувся до вагончика, де тимчасово проживав, взяв сокиру, на велосипеді поїхав шукати цих осіб, щоб поквитатися, побачив біля дороги силует особи, та почав їй завдавати ударів сокирою по голові, лише потім зрозумів, що це інша жінка, після чого втік з місця вчинення злочину, оскільки його дії побачили сторонні люди.
Однак, суд першої інстанції у вироку зазначив, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає існування іншої версії подій, ніж та, яка викладена в обвинувальному акті, і не встановив обставин, які б підтверджували версію сторони захисту, що дії ОСОБА_6 були обумовлені лише бажанням налякати його кривдників.
Так, згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним замаху на вбивство з хуліганських мотивів, за викладених у вироку обставин, ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, які під час судового розгляду вказали, що вийшли з двору через гавкіт собаки, на вулиці в канаві побачили жінку, яка була вся в крові та стояла на колінах, над нею стояв ОСОБА_6, побачивши їх, почав тікати.
Під час проведення слідчого експерименту, протокол та відеозапис якого був предметом дослідження суду першої інстанції, ОСОБА_6 підтвердив та на місці розповів про обставини події, яка мала місце 13 жовтня 2021 року, показав, яким чином, їдучи на велосипеді, завдав першого удару сокирою по голові ззаду потерпілій, як потім зліз з велосипеда та ще декілька разів вдарив потерпілу по голові сокирою, як її відтягнув через дорогу, повернувся за сокирою, як взяв телефон потерпілої, куди його викинув, коли його помітили свідки та куди викинув сокиру, куди потім втік.
Місцевим судом, окрім іншого, досліджено як докази винуватості ОСОБА_6 у вчиненні замаху на умисне вбивство з хуліганських мотивів:
- протокол огляду місця події від 14 жовтня 2021 року, під час проведення якого виявлено та вилучено цигарки, шапку та змиви зі слідами речовини бурого кольору;
- протокол пред`явлення особи для впізнання від 14 жовтня 2021 року за участю свідка ОСОБА_14, який впізнав обвинуваченого, як особу, яку потрібно було забрати з вагончика у с. Погреби;
- протокол предявлення особи для впізнання від 14 жовтня 2021 року за участю свідка ОСОБА_15, який впізнав обвинуваченого, як особу, яку він бачив у вагончику у с. Погреби зранку 14 жовтня 2021 року;
- протокол огляду місця події від 14 жовтня 2021 року, відповідно до якого було оглянуто земельну ділянку у с. Погреби, де розташований вагончик, та виявлено і вилучено чоловічі кросівки та куртку;
- протокол затримання ОСОБА_6 від 15 жовтня 2021 року;
- протокол огляду місця події від 19 жовтня 2021 року, відповідно до якого у лісопарковій зоні виявлено та вилучено предмет, схожий на сокиру;
- висновки судової експертизи № СЕ-19/111-21/53562-БД від 05 січня 2022 року, № СЕ-19/111-21/54305-БД від 12 січня 2022 року, № СЕ-19/111-21/53560-БД від 05 квітня 2022 року, № СЕ-19/111-21/53567-БД від 07 квітня 2022 року, № СЕ-19/111-21/53558-БД від 21 квітня 2022 року, № СЕ-19/111-21/53569-БД від 18 травня 2022 року;
- висновок судово-медичної експертизи № 11 від 21 січня 2022 року стосовно характеру та ступеня тяжкості отриманих потерпілою ОСОБА_8 тілесних ушкоджень;
- висновок судово-психіатричної експертизи від 10 листопада 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_6 під час вчинення інкримінованих дій усвідомлював та міг керувати своїми діями.
Зазначені докази місцевий суд визнав належними та допустимими, оскільки вони містять об`єктивні фактичні дані, які є предметом доказування у кримінальному провадженні.
На підставі аналізу сукупності досліджених доказів, показань свідків, місцевий суд критично оцінив версію сторони захисту та показання ОСОБА_6 про те, що матеріали кримінального провадження не містять доказів завдання ударів потерпілій після переміщення її від дороги на узбіччя, оскільки така версія спростовується висновком судово-медичної експертизи № 11 від 21 січня 2022 року, відповідно до якого потерпілій було заподіяно не менше дев`яти ударів по голові твердим тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, тоді як ОСОБА_6 повідомляв, що завдав приблизно чотири або п`ять ударів потерпілій, і лише після цього перетягнув її на інший край дороги.
Крім того, як встановив суд першої інстанції, завдаючи удару ззаду сокирою по голові потерпілій, яка очевидно не очікувала таких дій, ОСОБА_6, з огляду на особливу вразливу дію застосованого ним знаряддя злочину, з огляду на інтенсивність, локалізацію та кількість ударів, розраховував на можливий наслідок у виді смерті потерпілої, проте свій умисел не довів до кінця, через обставини, які не залежали від його волі.
Отже, на підставі досліджених доказів у їх сукупності, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні замаху на умисне вбивство ОСОБА_8 з хуліганських мотивів знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням.
Таким чином, колегія суддів уважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій за ч. 2 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.
В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи захисника про відсутність у ОСОБА_6 хуліганського мотиву.
З мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень вбачається, що відповідно до встановлених судами обох інстанцій фактичних обставин, мотивом для таких дій ОСОБА_6 була його образа на компанію осіб з приводу цигарок, після чого ОСОБА_6 ціленаправлено повернувся до вагончика, взяв з собою сокиру, їдучи на велосипеді, навіть не впевнившись стосовно кого він вчиняє злочинні дії, тримаючи в руках сокиру, спочатку завдав один удар потерпілій по голові ззаду, потім зліз з велосипеда та ще декілька разів вдарив її по голові, і, навіть усвідомивши, що перед ним зовсім інша жінка, не припинив свої дії, перетягнув потерпілу через дорогу в кущі, пішов і взяв сокиру, та, повернувшись до потерпілої, продовжував завдавати їй ударів по голові, допоки його дії не були викриті, у зв`язку з чим він втік з місця події, не довівши свій умисел до кінця.
З огляду на викладене, враховуючи нікчемний привід, а також невибірковий підхід до обрання жертви своїй дій - випадкову жінку, яку він до цього навіть ніколи не бачив, встановлені судами обставини дають підстави вважати, що ОСОБА_6 під час вчинення замаху на вбивство потерпілої ОСОБА_8 керувався саме хуліганським мотивом.
А тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга не містить переконливих доводів на спростування наведених вище висновків суду першої інстанції, а також таких обставин не встановлено і під час касаційного розгляду.
За викладених місцевим судом у вироку фактичних обставин справи кваліфікація дій ОСОБА_6 саме за ч. 2 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, а саме як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, з хуліганських мотивів, є правильною.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи захисника про те, що стороною обвинувачення не надано доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні замаху на вбивство з хуліганських мотивів, суперечать змісту мотивувальної частини цього вироку, а тому такі доводи є безпідставними.
Перевіряючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури за апеляційними скаргами сторони захисту, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій.
Так, апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту щодо кваліфікації дій ОСОБА_6, та у мотивувальній частині ухвали вказав, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка ОСОБА_6, механізм, характер, спосіб та локалізація тілесних ушкоджень безумовно вказують на спрямованість дій саме на позбавлення життя ОСОБА_8, проте чого він так і не зробив з незалежних від нього причин.
Таким чином, за результатом перевірки оскаржуваних судових рішень колегією суддів не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки з огляду на вимоги статей 370, 374 КПК такі висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК, зміст яких детально наведено у мотивувальних частинах вироку та ухвали.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за апеляційними скаргами як захисника так і засудженого, перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на всі доводи відповіді, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків.
Крім того, як убачається з доводів касаційної скарги захисника, сторона захисту вказує про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, вказуючи, що під час призначення покарання суди належним чином не врахували його особу та не взяли до уваги ряд обставин, які впливають на покарання, зокрема, позитивні характеристики, його волонтерську діяльність та незадовільний стан здоров`я.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 68 КК при призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця.
Як убачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_6, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_6 вчинив замах на особливо тяжкий злочин, в силу ст. 89 КК раніше несудимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, офіційно не працює, за місцем проживання характеризується посередньо. Також суд врахував відсутність обставин, які б обтяжували покарання, а також взяв до уваги добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілій.
Надавши аналіз наведеним обставинам в їх сукупності, місцевий суд, дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства.
Водночас, місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, не встановив підстав для застосуванням положень ст. 69 КК та призначення ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією ч. 2 ст. 115 КК.
Таких підстав не встановлено і колегією суддів під час касаційного розгляду.
А тому зазначений вище висновок судів попередніх інстанцій є обґрунтованим та таким, що узгоджується з встановленими під час розгляду кримінального провадження обставинами, які впливають на покарання.
Стосовно ж виду та розміру призначеного місцевим судом покарання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Санкція ч. 2 ст. 115 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 ч. 2 цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 68 КК за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Водночас, ч. 4 ст. 68 КК (у редакції закону, яка діяла на момент вчинення злочину) передбачено, що довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, частині першій статті 442 та статті 443 цього Кодексу.
При призначенні покарання особам, винним у вчиненні замаху на злочин, за який у санкції статті Особливої частини КК альтернативно передбачено захід примусу - довічне позбавлення волі, правила ч. 3 ст. 68 КК не застосовуються, оскільки найбільш суворим видом покарання у санкції закону залишається довічне позбавлення волі, а воно є таким, що виключає можливість визначення його двох третин. У такому випадку підлягають застосуванню лише правила ч. 4 ст. 68 цього Кодексу (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у справі № 664/425/16-к від 02 грудня 2019 року (провадження № 5790кмо18)).
Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що у разі визнання особи винуватою у вчиненні замаху на злочин, передбачений ч. 2 ст. 115 КК, та враховуючи відсутність підстав для застосування положень ст. 69 КК, до такої особи може бути застосовано єдине можливе покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6, попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить статтям 50, 65 КК, а отже відповідає основній меті покарання як заходу примусу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи сторони захисту в цій частині такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, а призначене судом покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд