ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 463/1971/18
провадження № 51-1220км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представників потерпілої
у режимі відеоконференції ОСОБА_6 та ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Стрий Львівської обл., жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
та
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_2 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.
Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140040002343 від 16 липня 2014 року, закрито.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року спільну апеляційну скаргу захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 задоволено.Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року щодо обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - змінено.
Виключено з мотивувальної частини ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року покликання на встановлення вини ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
Постановленовважати дії, зазначені у мотивувальній частині ухвали, такими, що інкримінуються ОСОБА_9 та ОСОБА_10 органом досудового розслідування.
У решті ухвалу суду залишено без змін.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
Указаний злочин полягав у тому, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 працюючи на посадах, відповідно, лікаря-акушер-гінеколога Пологового відділення з 02 по 06 січня 2014 року та лікаря-акушер-гінеколога Центру лікування та профілактики невиношування вагітності з 09 по 14 січня 2014 року у Міському комунальному клінічному пологовому будинку АДРЕСА_3 ) неналежно виконали свої професійні обов`язки через недбале до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки ОСОБА_8, а саме пізню післяпологову маткову кровотечу з розвитком геморагічного шоку, екстирпацію матки з матковими трубами та септичний стан, який проявився гепатоспленомегалією, пневмонією, гнійним артритом лівого гомілково-ступеневого суглобу, що згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 470/15 від 11 листопада 2016 року та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи № 16/18 від 30 січня 2018 року є тяжкими тілесними ушкодженнями.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілої просить змінити ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у частині змін ухвали місцевого суду, через неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту. Вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про виключення з мотивувальної частини ухвали місцевого суду покликання на встановлення вини ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, оскільки така судом першої інстанції не встановлювалась. Зазначає, що місцевий суд при постановленні ухвали, жодним чином не порушив права обвинувачених, а ухвалив рішення про їх звільнення від кримінальної відповідальності виключно за їх згодою, роз`яснивши їм, що підстава звільнення є нереабілітуючою.
Учасникамкримінальногопровадженнябулоналежнимчиномповідомленопродату, частамісцекасаційногорозгляду, клопотаньпройоговідкладеннядосудукасаційноїінстанціїненадходило.
Позиції учасників судового провадження
Представники потерпілої у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив зазначені судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи представників потерпілої, міркування прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та твердження, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Питання щодо правильності застосування до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 положень про звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК України, у касаційній скарзі не порушується. Натомість, представник потерпілої вказує на істотні порушення вимог КПК України судом апеляційної інстанції.
Так, твердження скаржника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про виключення з мотивувальної частини ухвали місцевого суду покликання на встановлення вини ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, є слушними.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
З системного аналізу норм процесуального законодавства вбачається, що суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому, суд має з`ясувати думку сторін щодо закриття справи за такою підставою, у разі згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності і виконати вимоги, передбачені статтями 284-288 КПК України.
Стаття 49 КК України обмежує строками давності повноваження держави щодо кримінального переслідування осіб, які вчинили злочини. Строк давності - це передбачений кримінальним законом певний проміжок часу після вчинення злочину, сплив якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.
Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок спливу певного проміжку часу, що суттєво позначається на досягненні мети покарання, виконанні завдань загальної і спеціальної превенції.
Передбачений ст. 49 КК України вид звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за наявності трьох умов: закінчення зазначених у законі строків; не вчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості та не ухилення особи від слідства або суду.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачувалися у вчиненні, відповідно, з 02 по 06 січня 2014 року та з 09 по 14 січня 2014 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, яке згідно ст. 12 цього Кодексу відноситься до нетяжких злочинів, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за який відповідно до ст. 49 КК України складає 5 років. На момент розгляду справи в суді вказаний строк минув.
У ході проведення судового засідання обвинувачені ОСОБА_9, ОСОБА_10 та її захисник ОСОБА_12 звернулися до суду із письмовими клопотаннями про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Після роз`яснення судом юридичних наслідків закриття кримінального провадження з цієї підстави, наполягали на прийнятті такого рішення судом.
Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284, 286 КПК України, суд першої інстанції обґрунтовано звільнив ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності та закрив вищезазначене кримінальне провадження щодо них у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України.
При цьому, суд відповідно до ст. 372 КПК України зазначив в ухвалі формулювання обвинувачення та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, яке інкримінувалося ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; суть питання, що вирішується ухвалою; встановлені судом обставини щодо наявності передбачених законом підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також мотиви, з яких суд виходив при постановленні свого рішення.
Згідно ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Тому, аж до ухвалення вироку у справі, не можна говорити, що у суду є переконання у винності особи, а надто тоді, коли строки давності спливли значно раніше, ніж суд робить такий висновок.
З наведеного вбачається, що за наявності всіх встановлених законом умов, суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення про звільнення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, яке належним чином мотивував.
Водночас суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які діють в інтересах обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року постановив рішення, яким виключив з мотивувальної частини ухвали місцевого суду покликання на встановлення вини ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, посилаючись на ствердність обвинувачення.
Колегія суддів уважає такий висновок суду апеляційної інстанції безпідставним. Оскільки, зі змісту ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року не вбачається встановлення цим судом вини ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні вказаного злочину. Отже і підстави для виключення такого відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає за необхідне змінити ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у частині виключення з мотивувальної частини ухвали місцевого суду покликання на встановлення вини ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436,438, 441,442 КПК України,