ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 183/4229/23
провадження № 51-5837 кмо 23
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8,
прокурора ОСОБА_9,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023041350000231, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Петропавлівка Дніпропетровської області, раніше судимого, востаннє вироком Петропавлівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
17 січня 2017 року за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, звільненого за відбуттям покарання
19 травня 2022 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України (далі - КК).
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2023 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією майна.
Запобіжний захід ОСОБА_10 до набрання вироком законної сили залишено без змін у вигляді тримання під вартою.
Зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_10 строк його перебування під вартою з 15 лютого 2023 року до 15 червня 2023 року включно.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту початку фактичного відбування покарання.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_10 визнано винуватим у тому, що він 14 лютого 2023 року, приблизно о 19 год 35 хв., знаходячись на території автостоянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, побачив автомобіль ВАЗ 21074, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, після чого у нього виник злочинний умисел направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом.
В цей же день, приблизно о 19 год 45 хв., реалізуючи вказаний злочинний умисел, ОСОБА_10, діючи повторно, з корисливих мотивів, проник до автомобіля
ВАЗ 21074, завів його двигун та виїхав з території автостоянки, тим самим незаконно заволодів вказаним автомобілем, який належить ОСОБА_11, чим спричинив потерпілому матеріальний збиток на суму 57,410 гривень.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить змінити оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_10 та застосувати спеціальну конфіскацію, а саме на підставі
статей 96-1, 96-2 КК конфіскувати у власність держави грошові кошти у сумі
2 700 гривень, отримані внаслідок продажу викраденого транспортного засобу. Вважає, що через незастосування судами першої та апеляційної інстанцій спеціальної конфіскації було допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2024 року матеріали провадження за вказаною касаційною скаргою прокурора на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК України
(далі - КПК) було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду.
Ухвалу мотивовано тим, що згідно постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 185/6228/18 (провадження № 51-1270км19), залишаючи без зміни ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року, суд касаційної інстанції зазначив, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 420 КПК і зважаючи на те, що спеціальна конфіскація не входить до переліку кримінальних покарань, визначеного ст. 51 КК, та рішення про неї згідно з ч. 4 ст. 374 КПК приймається разом з рішеннями щодо речових доказів і документів, тому її належить вважати спеціальною формою розпорядження грошима, цінностями та іншим майном, які відповідають ознакам ч. 1 ст. 96-2 КК, та відповідно апеляційний суд дійшов правильного висновку, що зміна правової підстави вилучення в обвинуваченого ОСОБА_12 майна на спеціальну конфіскацію його становища не погіршує. Також зазначено, що суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги, що при застосуванні спеціальної конфіскації майнові інтереси обвинуваченого не зазнали істотних змін порівняно з оскаржуваним вироком, яким було конфісковано належний обвинуваченому телефон "Нокіа 101", оскільки відбулося не більше ніж уточнення правової підстави, згідно з якою відповідне майно у будь-якому випадку вибуває з його володіння.
Водночас колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 18 січня 2024 року у справі № 212/2548/22 (провадження
№ 51-6453км23) задовольнила касаційну скаргу прокурора та скасувала ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року щодо
ОСОБА_13 з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. У постанові колегією суддів зазначено, що згідно з матеріалами кримінального провадження, місцевий суд у вироку ухвалив повернути ОСОБА_13 належний йому мобільний телефон, визнаний речовим доказом, однак апеляційний суд дійшов висновку, що вказаний пристрій був використаний як знаряддя кримінального правопорушення, а тому застосував спеціальну конфіскацію. Мотивуючи своє рішення про необхідність постановлення цього рішення саме у формі ухвали, а не вироку, суд апеляційної інстанції послався на те, що зміна правової підстави вилучення у ОСОБА_13 цього майна на спеціальну конфіскацію не погіршує його становища та не може розцінюватися
як призначення більш суворого покарання. Також, апеляційний суд наголосив і на тому, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК виправлення помилки, допущеної місцевим судом, яка стосується лише майнових інтересів ОСОБА_13 і не впливає на обсяг обвинувачення та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, можливе шляхом зміни вироку, навіть якщо майнові інтереси обвинуваченого зазнають додаткових обмежень.
Зі наведеними твердженнями апеляційного суду колегія суддів Другої судової палати не погодилася з підстав, що за вироком суду першої інстанції зазначених вище положень закону України про кримінальну відповідальність застосовано не було, проте їх зміст та доцільність зводяться до необхідності вжиття додаткових заходів кримінально-правового характеру, тому застосування судом апеляційної інстанції спеціальної конфіскації є тим "іншим випадком", який погіршив правове становище ОСОБА_13, оскільки стосується його власності. Тому, враховуючи приписи статей 420, 421 КПК, у цьому разі апеляційний суд повинен був ухвалити рішення у формі вироку, а не ухвали.
З огляду на викладене, у зв`язку з наявністю різних правових позиції щодо застосування статей 96-1, 96-2 КК при вирішенні питання про те, чи погіршує становище особи застосування апеляційним судом спеціальної конфіскації,
з метою забезпечення єдиної правозастосовчої практики та формування висновку щодо застосування норм права, є передбачені законом підстави
для здійснення касаційного розгляду даного кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав доводи касаційної скарги.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів об`єднаної палати дійшла наступних висновків.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Беручи до уваги те, що прокурор не оскаржує вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікацію вчиненого за ч. 2 ст. 289 КК, керуючись вимогами ст. 433 КПК, об`єднана палата Верховного Суду не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Статтею ст. 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з вимогами ст. 374 КПК у резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, суд має зазначити рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.
Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, визначеного Особливою частиною цього Кодексу, за які встановлено основне покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; а також перелік кримінальних правопорушень, за вчинення яких може бути застосована спеціальна конфіскація (ч. 1 ст. 96-1 КК).
Процесуальні рішення, на підставі яких може бути застосована спеціальна конфіскація, визначено частинами другою, третьою статті 96-1 КК (обвинувальний вирок суду, ухвала суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, ухвала суду про застосування примусових заходів медичного характеру тощо).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна.
Частиною 1 статті 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Згідно з ч. 1 ст. 421 КПК, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 418 КПК, суд апеляційної інстанції ухвалює вирок у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 цього Кодексу, при цьому повністю чи частково скасовуючи вирок місцевого суду. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає у формі ухвали.
За своєю правовою природою спеціальна конфіскація належить до інших заходів кримінально-правового характеру (розділ XIV "Інші заходи кримінально-правового характеру" Загальної частини КК).
У рішенні № 1-р/2022 від 30 червня 2022 року у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 96-1, 96-2 Кримінального кодексу України (щодо спеціальної конфіскації) Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), статті 96-1, 96-2 КК, при цьому, серед іншого вказав, що спеціальна конфіскація не є видом кримінального покарання, тому її застосування, зокрема, примусове безоплатне вилучення майна у недобросовісної третьої особи, на підставі судового рішення (вирок, ухвала), не є притягненням до кримінальної відповідальності.
Таким чином, спеціальна конфіскація не є кримінальним покаранням, її застосування не тягне за собою збільшення обсягу обвинувачення та не свідчить про неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, тому рішення про застосування спеціальної конфіскації судом апеляційної інстанції приймається у формі ухвали згідно приписів ч. 1 ст. 418 КПК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до протоколу про затримання від 15 лютого 2023 року, в ОСОБА_10 було вилучено грошові кошти у сумі 2 700 грн (а. п. 70-73).
Постановою слідчого СВ Новомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області від 20 лютого 2023 року вищезазначені грошові кошти визнано речовими доказами (а. п. 105).
Під час допиту у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_10 зазначив, що автомобіль ВАЗ 21074, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, він продав приблизно за 3 000 грн (а. п. 148-153).
Як слідує із резолютивної частини вироку місцевим судом вирішено питання щодо речових доказів, зокрема, грошові кошти у сумі 2 700 грн передано в дохід держави.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, просив вказаний вирок у частині безпідставного незастосування спеціальної конфіскації скасувати й ухвалити новий вирок.
Апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги прокурора про наявність підстав для застосування на підставі статей 96-1, 96-2 КК спеціальної конфіскації грошових коштів у сумі 2 700 грн, однак дійшов висновку про додержання судом першої інстанції положень ст. 100 КПК щодо належного вирішення питання вказаних речових доказів та залишив вирок суду без змін.
Таким чином суди попередніх інстанцій не застосували закон, що підлягає застосуванню, а саме положень статей 96-1, 96-2 КК, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень, оскільки зазначене не погіршує становище засудженого ОСОБА_10 .