П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 732/254/23
провадження № 51-2488км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 15 листопада 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023271320000014 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 )
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
1. 15 листопада 2023 року Городнянський районний суд Чернігівської області засудив ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 407 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Місцевий суд визнав доведеним, що під час проходження військової служби ОСОБА_7 22 листопада 2022 близько 22:00 на порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, пунктів 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни та самовільно залишив місце служби. 17 лютого 2023 року солдат ОСОБА_7 самостійно прибув до місця служби та приступив до виконання обов`язків військової служби. Із 22:00 22 листопада 2022 року по 16 лютого 2023 року ОСОБА_7 будь-яких заходів для повернення на службу та продовження виконання відповідних обов`язків не вживав, а перебував в м. Чернігові, де займався особистими справами, не пов`язаними з проходженням військової служби.
2. 14 лютого 2024 року Чернігівський апеляційний суд апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
3. У касаційній скарзі захисник поставив вимогу про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
На обґрунтування своєї вимоги зазначає, що суди істотно порушили вимоги кримінального процесуального закону, що перешкодило постановити законні та обґрунтовані рішення і неправильно дійшли висновку, що злочин, передбачений ч. 5 ст.407 КК, є триваючим, а під час призначення покарання керувалися ст. 75 КК зі змінами, внесеними Законом України № 2839-ІХ від 13 грудня 2022 року (далі - Закон № 2839-ІХ), який набрав чинності 27 січня 2023 року та діяв не на час вчинення кримінального правопорушення, а на час постановлення вироку, що завадило суду застосувати норму, якою передбачено звільнення особи від призначеного покарання. Не погоджується з судовими рішеннями і в частині того, що виправлення ОСОБА_7 є можливим лише в умовах ізоляції від суспільства.
4. У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор зазначив, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а судові рішення слід залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
5. Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, судові рішення щодо ОСОБА_7 вважав законними, обґрунтованими та вмотивованими.
Мотиви Суду
6. За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
7. Висновку місцевого суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 5 ст. 407 КК захисник у касаційній скарзі не оспорює.
8. Перевіряючи правильність судових рішень щодо ОСОБА_7 на предмет дотримання вимог кримінального процесуального закону та правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК. Із урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 407 КК кваліфіковані правильно.
Щодо доводу про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність
9. Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_7, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з ч. 5 ст. 12 КК є тяжким злочином; особу винного: його вік, сімейний стан, стан здоров`я, відсутність попередніх судимостей; відсутність обставин, які обтяжують його відповідальність. Обставиною, яка пом`якшує засудженому покарання, суд визнав щире каяття та готовність нести відповідальність за вчинене.
10. Вирішуючи питання щодо покарання, місцевий суд керувався редакціями статей 69, 75 КК, що діяли на час вчинення інкримінованого діяння з урахуванням того, що злочин розпочався до набрання чинності 27 січня 2023 року Законом № 2839-ІХ і продовжився після цього. Місцевий суд дійшов висновку, що кримінальне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_7, закінчилось (було припинене) 17 лютого 2023 року. Враховуючи момент закінчення злочину та керуючись правилами дії в часі закону про кримінальну відповідальність, суд першої інстанції вважав себе не уповноваженим застосувати статті 69, 75 КК за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК, і призначив покарання у мінімальних межах санкції цієї норми.
11. Апеляційний суд також не знайшов правових підстав для застосування ст. 75 КК, на чому наполягав захисник в апеляційній скарзі. Суд виснував, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_7 визнаний винуватим, розпочато 22 листопада 2022 року та було триваючим, звільнення його від відбування покарання з випробуванням є неможливим, оскільки за таких обставин застосовується закон про кримінальну відповідальність, який був чинним на момент завершення злочину.
12. Отже апеляційний суд обґрунтовано врахував внесені Законом № 2839-ІХ зміни до ст. 75 КК, згідно з якими з 27 січня 2023 року виключається можливість застосування цієї статті до осіб, які в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці вчинили злочин, передбачений статтею 407 КК.
13. Із огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_7 перебував поза межами місця несення військової служби до 16 лютого 2023 року, коли вже діяла ст. 75 КК в редакції Закону № 2839-ІХ, а тому звільнення особи від призначеного покарання за цією статтею, є неможливим.
14. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з місцевим судом, який правильно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах, встановлених санкцією ч. 5 ст. 407 КК, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК, а за видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
15. Доводи захисника про те, що дії його підзахисного, кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК, є не триваючим злочином, спростовуються встановленими під час розгляду справи фактичними обставинами кримінального правопорушення, з яких убачається, що ОСОБА_7 22 листопада 2022 року самовільно залишив місце служби і повернувся до нього для продовження проходження військової служби лише 16 лютого 2023 року.
16. Висновки судів про те, що злочин, вчинений ОСОБА_7, є триваючим, а моментом його закінчення є повернення до місця служби для продовження проходження військової служби, узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду (див, наприклад, ухвалу від 15 квітня 2024 року в справі № 545/1925/23).
17. Колегія суддів вважає, що суди, постановляючи рішення, правильно застосували закон України про кримінальну відповідальність.