ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 496/6393/22
провадження № 51-2708км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 17 липня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022162250000716 від 12 жовтня 2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Маяки Біляївського району Одеської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Біляївського районного суду Одеської області від 17 липня 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, і виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Згідно з цим вироком органами досудового розслідування (за обставин детально наведених у судовому рішенні) ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що 10 жовтня 2022 року, близько 20:00 (більш точний час органом досудового розслідування не встановлено), він, знаходячись біля під`їзду будинку АДРЕСА_2, знайшов банківську картку "Укргазбанк" (з безконтактною технологією проведення платежів), яка була втрачена її власником ОСОБА_8 . Надалі в цей же день у період часу з 20:59 по 21:30 ОСОБА_7, перебуваючи в приміщенні магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_2, діючи умисно, в умовах воєнного стану, шляхом безконтактного розрахунку за товари у вказаному магазині через РОS-термінал знайденою ним банківською карткою, таємно викрав з банківського рахунку ОСОБА_8 кошти в загальній сумі 2627 грн, розпорядившись ними на власний розсуд.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 21 березня 2024 року виправдувальний вирок Біляївського районного суду Одеської області від 17 липня 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що місцевий суд:
- без належної перевірки обставин справи надав перевагу версії сторони захисту та безпідставно ухвалив виправдувальний вирок;
- відхилив клопотання прокурора та потерпілого про повторний допит свідка ОСОБА_10, а також не розглянув клопотання сторони обвинувачення про допит свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ;
- неповно виклав показання свідка ОСОБА_13, а також звертає увагу, що у матеріалах справи відсутній технічний запис судового засідання від 23 лютого 2023 року, під час якого було допитано вказаного свідка;
- не надав оцінки наявному в матеріалах справи протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 26 грудня 2023 року щодо здійснення збоку ОСОБА_7 тиску на свідка ОСОБА_14, а також поясненням останнього з цього приводу;
- під час розгляду клопотання потерпілого про повторний допит свідка ОСОБА_10 порушив приписи ч. 5 ст. 364 КПК України. Стверджує, що вказане клопотання судом першої інстанції розглянуто без участі потерпілого, який не був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції на допущені місцевим судом порушення уваги не звернув, всупереч вимогам КПК України частково задовольнив клопотання прокурора про повторне дослідження доказів та відповідно дослідив лише журнал судового засідання від 25 травня 2023 року і клопотання потерпілого ОСОБА_8 від 25 травня 2023 року.
На думку прокурора, апеляційний суд постановив ухвалу, яка не відповідає статтям 370 та 419 КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Від захисника надійшло клопотання про здійснення касаційного розгляду кримінального провадження за його відсутності та відсутності виправданого.
Інших учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися, поважності причин неявки Суду не повідомили.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Загальні вимоги до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України. Зокрема, п. 2 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу встановлено, що в мотивувальній частині вироку в разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Як регламентовано в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі необхідно проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
На підставі ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як зазначено у ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
За статтею 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 91 КПК України передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, це подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Водночас зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.
Відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладається на сторону обвинувачення. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав останнього невинуватим і виправдав за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Так, місцевий суд обґрунтував своє рішення, зокрема:
- показаннями потерпілого ОСОБА_8, який пояснив, що 10 жовтня 2022 року у вечірній час зустрів на вулиці ОСОБА_7, який сказав йому надати документи, що посвідчують особу. Надалі ОСОБА_8 надав обвинуваченому паспорт, в якому знаходилася його банківська картка, і вони піднялися на третій поверх до його знайомого ОСОБА_15, щоб той підтвердив його особу. Після того, як ОСОБА_15 підтвердив його особу, потерпілий пішов додому. Зауважив, що ОСОБА_7 повернув йому паспорт біля будинку, але не пам`ятає, до того, як вони піднялися до ОСОБА_15, чи після.
За клопотанням прокурора судом першої інстанції був також проведений додатковий допит потерпілого, в ході якого останній пояснив, що після того, як ОСОБА_15 підтвердив його особу, він вийшов з будинку і біля під`їзду в нього стався конфлікт з двома особами, яких він не знає.
- показаннями обвинуваченого ОСОБА_7, який повідомив суду, що він отримав банківську карту від ОСОБА_14, оскільки той був винен йому грошові кошти у сумі 4000 грн. Зауважував що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, адже умислу на крадіжку він не мав, про те, що карта та грошові кошти належать потерпілому ОСОБА_8 йому відомо не було, він розраховувався карткою, отримавши її від ОСОБА_14 в рахунок погашення боргу, і вважав, що грошові кошти належать саме йому;
- показаннями свідка ОСОБА_14, який підтвердив версію обвинуваченого, та зауважив, що 10 жовтня 2022 року в нього знаходилася банківська карта, належна його матері, з грошовими коштами на рахунку, і цю карту він мав намір віддати ОСОБА_7 у рахунок боргу, однак біля під`їзду будинку він знайшов банківську карту, яку поклав до кишені і замість карти матері віддав ОСОБА_7 знайдену карту.
- показаннями свідка ОСОБА_16, який пояснив, що йшовши по вулиці, зустрів ОСОБА_7 і вони разом пішли в магазин робити покупки. В магазині вони були утрьох - він, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 . Йому відомо, що ОСОБА_14 знайшов картку і дав її ОСОБА_7
- показаннями свідка ОСОБА_13, який у судовому засіданні зазначив, що він є власником магазину "Рибалка-Продукти", що розташований в АДРЕСА_2 . У вечірній час в магазин зайшли троє осіб, двох з яких він знає - ОСОБА_7 і ОСОБА_10, третього не знає, вони робили покупки. Було декілька транзакцій, розраховувався за покупки ОСОБА_7 банківською карткою доки на ній не закінчилися гроші.
Оцінивши вказані докази у їх сукупності, місцевий суд дійшов переконання, що стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_7 було відомо про те, що картка, яку передав йому ОСОБА_14, належить іншій особі, отже у ОСОБА_7 був відсутній умисел на таємне заволодіння чужим майном, зокрема, грошовими коштами потерпілого ОСОБА_8, тобто відсутня одна з ознак складу інкримінованого йому злочину - суб`єктивна сторона.
Водночас, спростовуючи версію сторони обвинувачення, суд першої інстанції зазначив, що із показань свідка ОСОБА_14 також убачається, що твердження, зафіксоване в протоколі огляду відеозапису, про те, що в магазині ОСОБА_7 розраховувався карткою, яку знайшов, не відповідає дійсності, бо жодної слідчої дії за його участю у цьому кримінальному провадженні, крім допиту, не проводилося та підписів на вказаному протоколі він не ставив. Варто зауважити, що цей суд урахував і те, що свідок ОСОБА_14 повідомив, що перебуває під вартою у іншому кримінальному провадженні, і в день його допиту в суді прокурор погрожував йому максимальним терміном покарання, якщо він не дасть показання, які викривають ОСОБА_7 у вчиненні крадіжки грошових коштів.
Також місцевий суд, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, всупереч доводам прокурора, надав оцінку протоколу прийняття заяви ОСОБА_17 від 26 грудня 2022 року про вчинення кримінального правопорушення щодо здійснення на нього тиску збоку обвинуваченого, та зауважив, що цей свідок під час безпосереднього допиту пояснив, що ніякої заяви він не подавав, підпис на заяві йому не належить, тиск на нього зі сторони ОСОБА_7 не чинився, навпаки такий тиск на нього здійснювали саме працівники поліції та прокурор.
Урахувавши викладене, місцевий суд дійшов переконання, що стороною обвинувачення не доведено ту обставину, що саме ОСОБА_7 знайшов банківську картку, належну потерпілому і таємно заволодів його грошовими коштами, натомість версія обвинуваченого щодо того, що цю картку передав йому ОСОБА_14 у рахунок повернення боргу, узгоджується з іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні, показання ОСОБА_7 та ОСОБА_14 у цій частині є логічними та послідовними, підстав не довіряти їм у суду не було.
Зі свого боку апеляційний суд, переглянувши це кримінальне провадження в апеляційному порядку за скаргою прокурора, погодився з висновками місцевого суду, навівши у своєму рішенні відповідні обґрунтування щодо безпідставності доводів сторони обвинувачення.
Так, на думку суду апеляційної інстанції, за результатами судового розгляду, під час якого було допитано обвинуваченого, потерпілого, свідків, досліджені письмові докази, надані стороною обвинувачення, суд першої інстанції, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК України не знайшло свого підтвердження.
Водночас цей суд, пославшись на ст. 23 КПК України зауважив, що доводи прокурора про те, що під час досудового розслідування свідки давали інші показання, зокрема, такі, що викривають ОСОБА_7 у вчиненні крадіжки є безпідставними, оскільки суд досліджує докази безпосередньо і в основу вироку не можуть бути покладені показання, які давали свідки в ході допиту на стадії досудового розслідування.
За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими рішення судів щодо визнання ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи.
Отже доводи касаційної скарги про те, що місцевий суд безпідставно надав перевагу версії сторони захисту та ухвалив виправдувальний вирок не можна вважати слушними.