ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 585/2427/19
провадження № 51-2832 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Сумського апеляційного суду від 23 квітня 2024 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017200100000387 від 17 квітня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бобрик Роменського району Сумської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 травня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, цивільних позовів та речових доказів.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку, 16 квітня 2017 року близько 22:20 ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння керував автомобілем "FORD ESCORT", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вказаний транспортний засіб мав несправності робочої гальмівної системи. Рухаючись по проїзній частині вул. Горького в м. Ромни у напрямку центу міста, перебуваючи на ділянці перехрестя вул. Горького та вул. Гетьмана Мазепи в м. Ромни, ОСОБА_6 не врахував дорожню обстановку та технічний стан транспортного засобу, в момент виявлення небезпеки для руху у виді пішохода, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху транспортного засобу аж до повної його зупинки, як вимагають пункти 2.9 "а", 12.3, 31.1, 31.4, 31.4 "а" Правил дорожнього руху (далі - ПДР), що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_7, який, в порушення вимог пунктів 4.7, 4.8, 4.14 "а", "б" ПДР, перетинав проїзну частину вул. Горького поза пішохідним переходом справа наліво відносно напрямку руху автомобіля. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких настала його смерть.
Сумський апеляційний суд вироком від 23 квітня 2024 року вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 травня 2023 року стосовно ОСОБА_6 скасував в частині призначеного покарання. Ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду змінити в частині призначеного покарання та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що він визнав провину, щиро покаявся, після ДТП не залишив місце кримінального правопорушення, намагався надати першу медичну допомогу потерпілому. Крім того просить врахувати дані про особу, а також той факт, що смерть потерпілого настала, зокрема, від необережних дій самого потерпілого, який допустив порушення ПДР. Звертає увагу, що попросив вибачення у потерпілих, які не наполягали на його ізоляції, добровільно відшкодував останнім завдану ним шкоду ще до закінчення розгляду кримінального провадження.
Заперечень на касаційну скаргу до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала доводи касаційної скарги необґрунтованими, просила вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Захисник ОСОБА_8 звернувся до Суду із заявою, в якій просив здійснювати касаційний розгляд провадження за його відсутністю. У поданій заяві вказував про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Просив врахувати обставини, шо пом`якшують покарання, дані про особу засудженого, а також протиправну поведінку потерпілого, який перебував в стані алкогольного сп`яніння.
Інших учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про їхню особисту участь або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація дій засудженого в касаційному порядку не оспорюються.
Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що сторона захисту фактично порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог при вирішенні питання про можливість звільнення останнього від відбування основного покарання з випробуванням, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків, визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Згідно зі ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
За приписами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання. Призначаючи ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України.
Як убачається з оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, зазначив, що рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання суд першої інстанції не обґрунтовував та не зазначив, які саме обставини свідчать про доцільність застосування до останнього положень ст. 75 КК України.
Водночас за результатом апеляційного розгляду, частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки. Ухвалюючи вирок в цій частині, суд апеляційної інстанції врахував дані про особу обвинуваченого, визнання ним вини, добровільне відшкодування заявленої потерпілими шкоди, та дійшов висновку, що це є обставинами, які пом`якшуючі покарання. Заразом судом взято до уваги наслідки вчиненого злочину, що призвело до смерті потерпілого молодого віку, а також обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Отже, урахувавши обставини справи в їхній сукупності, апеляційний суд дійшов переконання про відсутність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Узв`язку з тим, що в касаційній скарзі відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до засудженого ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання. Тобто Суд не вбачає підстав уважати це покарання явно несправедливим через суворість.
Отже, призначене апеляційним судом ОСОБА_6 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації, є необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд