Постанова суду № 2-738/2011 від 04.09.2024 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 2-738/2011

провадження № 61-4841св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ ФАЙНЕНС",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Назаренко Мар`яна Володимирівна, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ ФАЙНЕНС", до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2010 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 25 жовтня 2007 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-601/38/2007, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 15 879,34 дол. СШАпід 11,99 % річних з кінцевим терміном повернення до 25 жовтня 2013 року.

Зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 25 жовтня 2007 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-601/38/2007, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань щодо сплати кредиту, процентів, комісії та неустойки.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 13 жовтня 2010 року у неї утворилася заборгованість у розмірі 15 567,13 дол. США та 7 603,23 грн, з яких: 14 139,42 дол. США - тіло кредиту; 1 427,71 дол. США - проценти; 7 603,23 грн - пеня.

Враховуючи викладене, ПАТ "ОТП Банк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Львова заочним рішенням від 03 березня 2011 рокупозов задовольнив.

Стягнув солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року № SR-601/38/2007 у розмірі 15 567,13 дол. США, що еквівалентно 122 980,32 грн, та 7 603,32 грн пені.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 08 липня 2019 року, яку залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, замінив стягувача ПАТ "ОТП Банк" на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року у справі № 2-738/11.

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 18 жовтня 2022 року, яку залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, замінив стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ ФАЙНЕНС" у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року у справі № 2-738/11.

11 листопада 2022 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Назаренко М. В., через засоби поштового зв`язку надіслала до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення, у якій просила скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року залишив без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що відповідач пропустила строк для подання заяви про перегляд заочного рішення і не навела поважних причин для поновлення цього строку. Крім того, заявник не надала доказів, які могли б істотно вплинути на вирішення спору, і які не були надані суду з причини відсутності сторони в судовому засіданні.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням, у липні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Назаренко М. В. подала апеляційну скаргу.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 08 серпня 2023 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Назаренко М. В. на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року у цій справі.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 23 січня 2024 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Назаренко М. В. на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року у цій справі.

Апеляційний судмотивував ухвалу тим, що із заявою про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року представник відповідача ОСОБА_3 - Назаренко М. В. звернулася 17 листопада 2022 року, тобто більш ніж через одинадцять років після його ухвалення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не була неналежним чином повідомлена про час та місце судового розгляду та не отримувала оскаржуваного заочного рішення, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 знала про розгляд справи, однак не цікавилася станом судового провадження, стороною у якому вона є.

16 серпня 2022 року сторона відповідача подавала до суду першої інстанції заяву про ознайомлення з матеріалами справи № 2-738/11, однак ознайомилася з ними лише 24 жовтня 2022 року.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, 12 серпня 2022 року адвокат Назаренко М. В. в інтересах ОСОБА_3 зверталася до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого на підставі оскаржуваного заочного рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року у справі № 2-738/2011, в якій посилалася на те, що про відкриття виконавчого провадження відповідач дізналася у кінці липня 2022 року.

Отже, ОСОБА_3 було достовірно відомо про ухвалення судом оскаржуваного заочного рішення.

Таким чином, незважаючи на ухвалу про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення та норму частини четвертої статті 231 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент ухвалення заочного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якою строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, оскарження рішення суду через надмірно тривалі строки (у цьому випадку більш ніж 11 років) після ухвалення рішення, без жодного обґрунтування причин такого надмірного пропуску строків, знаючи про розгляд справи у суді першої інстанції, слід вважати втручанням у принцип правової визначеності.

Враховуючи, що зазначені обставини стали відомі апеляційному суду після відкриття апеляційного провадження, то суд вважав за необхідне закрити апеляційне провадження як помилково відкрите.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Назаренко М. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 подала на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивувала тим, що вона не пропустила строк звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, оскільки таку заяву було подано 11 листопада 2022 року, тобто у межах двадцятиденного строку з дня ознайомлення з матеріалами справи 24 жовтня 2022 року.

Зазначення судами про те, що в кінці липня 2022 року вона дізналася, що у провадженні приватного виконавця перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-738/2011, виданого на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року, не є підтвердженням того, що їй було вручено повний текст судового рішення.

Знати про існування рішення не означає отримати це рішення та ознайомитися з його змістом.

Водночас у частині третій статті 284 ЦПК України вказано про те, що особа має право на поновлення строку звернення із заявою про перегляд заочного рішення у разі, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення суду.

Однак у справі відсутні докази на підтвердження отримання нею оскаржуваного заочного рішення, тому таким доказом може слугувати виключно те, коли її представник ознайомилася у суді першої інстанції з матеріалами справи (24 жовтня 2022 року).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 травня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Шевченківського районного суду міста Львова.

18 червня 2024 року справа № 2-738/2011 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 18 липня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

У грудні 2010 року ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (том 1, а. с. 1-3).

Суд першої інстанції надсилав відповідачу ОСОБА_1 повідомлення про розгляд справи на поштову адресу, зазначену у позовній заяві ( АДРЕСА_1 ), оскільки інших відомостей про місце її проживання чи реєстрації надано не було (згідно з довідкою Адресно-довідкового бюро відділу СГІРФО ГУМВС України у Львівської області, наданою на запит суду, за вказаною адресою ОСОБА_1 зареєстрованою не значиться) (том 1, а. с. 23).

У матеріалах справи відсутні докази щодо отримання відповідачем ОСОБА_1 повідомлень про виклики у судові засідання суду першої інстанції.

У розділі 9 "Реквізити та підписи сторін" договору застави автотранспортного засобу, укладеного 25 жовтня 2007 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, зазначено, що остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 17, 18).

Шевченківський районний суд міста Львова заочним рішенням від 03 березня 2011 року позов задовольнив. Стягнув солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року № SR-601/38/2007 у розмірі 15 567,13 дол. США, що еквівалентно 122 980,32 грн, та 7 603,32 грн пені. Вирішив питання про розподіл судових витрат (том 1, а. с. 41, 42).

Супровідним листом Шевченківського районного суду міста Львова, вихідна дата якого 09 березня 2011 року, підтверджується, що копія вказаного заочного рішення від 03 березня 2011 року була надіслана відповідачу ОСОБА_1 на поштову адресу: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 43).

Водночас матеріали справи не містять ані зворотного повідомлення про вручення відповідачу ОСОБА_1 поштового відправлення, ані конверта, який мав би повернутися на адресу суду у випадку невручення особі такого відправлення.

12 серпня 2022 року адвокат Назаренко М. В. в інтересах ОСОБА_3 зверталася до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року у справі № 2-738/2011, в якій посилалася на те, що про відкриття виконавчого провадження відповідач дізналася у кінці липня 2022 року (том 2, а. с. 27-32).

16 серпня 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Назаренко М. В. подала до суду першої інстанції заяву про ознайомлення з матеріалами справи № 2-738/11, з якими ознайомилася 24 жовтня 2022 року, про що свідчить відповідний напис на цій заяві (том 1, а. с. 77).

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 12 червня 2023 року, повний текст якої виготовлено 20 червня 2023 року, відмовив у поновленні процесуального строку, встановленого законом для подання заяви про перегляд заочного рішення суду. Заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2011 року залишив без задоволення (том 2, а. с. 70-72).

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням, у липні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Назаренко М. В. подала апеляційну скаргу (том 2, а. с. 100-106).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право має забезпечуватися справедливими судовими процедурами.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах відповідно до процесуального законодавства, яке регулює вирішення відповідних процесуальних питань.

Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки (частина перша статті 44 ЦПК України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) зроблено висновок про те, що, незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент вчинення таких дій (частина третя статті 3 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) погодилася з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц, про те, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЦПК України 2004 рокууразі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі пункту 4 частини третьої статті 121 цього Кодексу. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

Відповідно до частини дев`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина четверта статті 169 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною першою статті 224 ЦПК України 2004 року у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 231 ЦПК України 2004 року у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Водночас, інша сторона позбавлена можливості оскаржити ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення з підстав вирішення такої заяви по суті та невирішення питання про залишення такої без розгляду у зв`язку з пропуском строку на звернення з такою.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України року у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У пункті 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Порядок оскарження заочного рішення суду першої інстанції у справі, що переглядається, визначений пунктом 13 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, є винятком із загального правила та застосовується лише до судових рішень, ухвалених за правилами ЦПК України 2004 року.

Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.

Водночас норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними.

Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.

Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).

Отже, правило частини другої статті 126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині другій статті 126 ЦПК України під формулою "крім випадків, передбачених цим Кодексом" насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу "крім випадків, передбачених цим Кодексом" потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.

За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.

Зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у їх нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.

Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Тлумачення змісту статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із нормою частини першої статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися у судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення.

Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.

Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК України та інших статтях.

Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень суду першої інстанції не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.

Водночас відсутність у главі 11 "Заочний розгляд справи" розділу III "Позовне провадження" ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.

Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Отже, інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 "Процесуальні строки" розділу І "Загальні положення" ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Наведені правові висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу сформульовані у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), у якій Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, викладених у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), вказала, що:

- передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції суду першої інстанції, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

................

Перейти до повного тексту