Постанова суду № 642/1390/22 від 23.09.2024 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 000 грн витрат на правничу допомогу

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 642/1390/22

провадження № 61-4129св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Розтоцький Дмитро Петрович,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В. у справі за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Розтоцького Д. П. (далі - державний виконавець) в якій просила:

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірькому та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Розтоцького Д. П. щодо непередачі виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 21 жовтня 2021 року за підвідомчістю;

- зобов`язати державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірькому та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Розтоцького Д. П. передати виконавче провадження виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 21 жовтня 2021 року за підвідомчістю до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - за місцем реєстрації боржника.

Короткий зміст рішень судів

Київський районний суд м. Полтави ухвалою від 17 листопада 2022 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково.

Визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Розтоцького Д. П. щодо непередання виконавчого провадження від 21 жовтня 2021 року № НОМЕР_1 за підвідомчістю.

Зобов`язав державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Розтоцького Д. П. вирішити питання щодо передання виконавчого провадження від 21 жовтня 2021 року № НОМЕР_1 за підвідомчістю.

Полтавський апеляційний суд постановою від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави

від 17 листопада 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовив.

Полтавський апеляційний суд додатковою постановою від 09 травня 2023 року заяву адвоката Колісніченка А. С. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 000 грн витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд постановою від 02 серпня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_3, та ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду

від 09 травня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Полтавський апеляційний суд постановою від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Ухвалу Київського районного суду

м. Полтави від 17 листопада 2022 року скасував. Скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірькому та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Розтоцького Д. П. щодо нерозгляду заяви ОСОБА_3 про передачу виконавчого провадження від 21 жовтня 2021 року № НОМЕР_1 за підвідомчістю. Зобов`язав державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірькому та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Розтоцького Д. П. розглянути заяву ОСОБА_3 про передачу виконавчого провадження від 21 жовтня 2021 року № НОМЕР_1 за підвідомчістю.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу: у сумі

20 000 грн у суді апеляційної інстанції при первісному розгляді апеляційної скарги;

20 000 грн у суді касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг; 20 000 грн у суді апеляційної інстанції на новому розгляді, а всього - 60 000 грн.

Обґрунтовуючи вказану заяву, адвокат Колісніченко А. С., який представляв ОСОБА_2, при первісному апеляційному розгляді, касаційному розгляді та новому апеляційному розгляді, послався на те, що справа є важливою для апелянта, так як протиправні дії скаржника призвели до того, що апелянтові штучно створювали перешкоди у спілкуванні з дітьми, що спричинило сильні душевні страждання. Дії скаржниці були спрямовані на затягування процесу розгляду справи у суді і небажанні надати доступ батькові на спілкування з дітьми.

Короткий зміст додаткового рішення апеляційного суду

Полтавський апеляційний суд додатковою постановою від 20 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 000 грн - у суді апеляційної інстанції при первісному розгляді апеляційної скарги; 1 000 грн - у суді касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг; 1 000 грн - у суді апеляційної інстанції при новому розгляді, а всього - 3 000 грн.

Приймаючи оскаржену додаткову постанову апеляційний суд проаналізував надані адвокатом Колісніченком А. С. докази на підтвердження обсягу та розміру понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, як при первісному апеляційному розгляді, так і в суді касаційної інстанції та новому апеляційному розгляді, з урахуванням клопотань представника ОСОБА_3 щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу та їх неспівмірність, врахувавши конкретні обставини цієї справи та фінансовий стан обох сторін, витрачений адвокатом Колісніченком А. С. час, обсяг наданої ним ОСОБА_2 правничої допомоги, обґрунтованість та реальність понесених апелянтом витрат на професійну правничу допомогу, принцип співмірності судових витрат, розмір наданої правничої допомоги, незначну складність судової справи та незначний обсяг наданих адвокатом послуг, вважав, що розмір витрат на оплату послуг адвоката Колісніченка К. С. є непомірно завищеним, неспівмірним з обсягом наданих робіт, складністю справи та врахувавши клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 грн.

Саме такий розмір відшкодування витрат на правничу допомогу апеляційний суд вважав буде співмірним із обсягом проведених робіт та наданих адвокатом Колісніченком А. С. послуг ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційних скарг

У березні 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Колісніченко А. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в якій просить оскаржену постанову в частині мотивів судового рішення та відмови у задоволенні заяви на суму 57 000 грн скасувати, та ухвалити нове судове рішення про стягнення з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 57 000 грн витрат на правничу допомогу.

В решті додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого

2024 року залишити без змін.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат

Приображенський А. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення у справі додаткового рішення відмовити в повному обсязі.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник ОСОБА_2 адвокат Колісніченко А. С. вказує, що апеляційний суд не дослідив зміст додаткової угоди від 10 грудня 2022 року № 10/12/2022 до договору про надання правничої допомоги від 14 квітня 2021 року в якій зазначено, що оплата гонорару відбувається протягом трьох місяців після дати складання відповідного акта виконаних робіт, внаслідок чого дійшов до помилкового висновку щодо відсутності у матеріалах справи доказів оплати виконаних робіт.

Зауважує, що апеляційний суд без жодного мотивування та обґрунтування підстав зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн, а тому його висновки про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу помилкові.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правої позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі

№ 925/1545/20, Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2023 року у справі

№ 388/1430/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 824/117/22, від 08 травня 2023 року у справі № 202/38091/13-ц, від 08 травня 2023 року у справі № 395/628/21,

від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі

№ 750/10242/20, від 13 липня 2022 року у справі № 757/41747/20-ц де зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи і фінансовий стан обох сторін та те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Апеляційний суд не звернув уваги також та те, що Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18,

від 15 червня 2020 року у справі № 159/5837/19 зазначали, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137).

Заявник зауважує, що Рада Адвокатів Харківської області 21 липня 2022 року затвердила Рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, який становить 0,25 від мінімальної заробітної плати за годину роботи. Розмір гонорару був обрахований, виходячи з мінімального розміру.

Представник ОСОБА_1 адвокат Приображенський А. А. у поданій касаційній скарзі зазначав, що апеляційний суд не врахував, що апелянт

ОСОБА_2 отримав відмову у задоволенні його вимог. Фактично скарга ОСОБА_1 була задоволена, а тому підстави для стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Вказує, що апеляційний суд під час постановлення додаткового рішення не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 січня 2024 року у справі

№ 380/12348/22, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 стосовно відсутності фактичності та реальності судових витрат ОСОБА_2 .

Додатково вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду на питання: а) чи підлягають до стягнення судові витрати на правову допомогу стороні, яка програла справу по суті, але була задоволена вимога цієї сторони в частині скасування рішення суду першої інстанції з формальних підстав? б) чи підлягають до стягнення судові витрати на правову допомогу стороні, за скасоване рішення апеляційної інстанції, яким було задоволено вимоги цієї сторони, а при новому розгляді справи в апеляційній інстанції відмовлено по суті спору

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалами від 12 квітня 2024 року та від 13 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу.

03 травня 2024 року справа № 642/1390/22 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до місцевого суду із скаргою в якій просила:

Зі змісту ухвалених у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця судових рішень вбачається, що Полтавський апеляційний суд постановою від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2022 року скасував.

Скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково.

Визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірькому та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Розтоцького Д. П. щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про передачу виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 21 жовтня 2021 року за підвідомчістю.

Зобов`язав державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірькому та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Розтоцького Д. П. розглянути заяву ОСОБА_1 про передачу виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 21 жовтня 2021 року за підвідомчістю.

Приймаючи оскаржену додаткову постанову суд апеляційної інстанції вважав, що існують підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 про ухвалення у справі додаткового рішення та часткового задоволення вимог про стягнення на його користь із заявниці 3 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Вказані висновки у додатковій постанові зроблені з дотриманням норм процесуального права та правильного вирішення справи в частині розподілу судових витрат з огляду на таке.

За змістом статті 2 ЦПК України одним із завдань цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ, а однією з основних засад - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (стаття 452 ЦПК України).

Положеннями статті 452 ЦПК України не врегульоване питання щодо стягнення з заявника на користь заінтересованої особи судових витрат у випадку часткового задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця за умови, коли така заінтересована особа під час судового розгляду проти задоволення скарги заперечувала.

Разом з тим подібні за змістом відносини врегульовані частиною другою статті 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Системний аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку про необхідність застосування до спірних відносин статті 141 ЦПК України за аналогією закону.

До схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 645/9227/15-ц.

Отже, колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що фактично скарга ОСОБА_1 була задоволена, а тому підстави для стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу відсутні, оскільки таке твердження не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить нормам процесуального права.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 січня 2024 року у справі

№ 380/12348/22, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 колегія суддів доходить таких висновків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 січня 2024 року у справі № 380/12348/22 заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Левковича Т. В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в адміністративній справі № 380/12348/22 залишив без розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином з огляду на приписи частини четвертої статті 263 ЦПК України колегія суддів відхиляє наведений аргумент касаційної скарги в цій частині.

Питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу було предметом правової оцінки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 де викладений правовий висновок про те, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі

№ 922/1964/21 вказувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Оскільки висновки апеляційного суду наведеним висновкам суду касаційної інстанції не суперечать, колегія суддів відхиляє цей аргумент касаційної скарги в цій частині також.

Щодо аргументів касаційної скарги ОСОБА_2 колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№ 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20 (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Апеляційний суд проаналізувавши надані адвокатом Колісніченком А. С. докази на підтвердження обсягу та розміру понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу з урахуванням клопотань представника ОСОБА_3 щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу та їх неспівмірність, врахувавши конкретні обставини цієї справи та фінансовий стан обох сторін, витрачений адвокатом Колісніченком А. С. час, обсяг наданої ним ОСОБА_2 правничої допомоги, обґрунтованість та реальність понесених апелянтом витрат на професійну правничу допомогу, принцип співмірності судових витрат, розмір наданої правничої допомоги, незначну складність судової справи та незначний обсяг наданих адвокатом послуг, дійшов висновку про те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката

Колісніченка К. С. є непомірно завищеним, неспівмірним з обсягом наданих робіт, складністю справи дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі

3 000 грн.

Саме такий розмір відшкодування витрат на правничу допомогу апеляційний суд вважав співмірним із обсягом проведених робіт та наданих адвокатом

Колісніченком А. С. послуг ОСОБА_2 .

Врахувавши, що представник ОСОБА_1 подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, часткове задоволення вимог скарги, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат з розглядом справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 3 000 грн.

Колегія суддів також відхиляє посилання представника ОСОБА_2 на неврахування апеляційний судом правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20, Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 388/1430/21, від 27 квітня

2023 року у справі № 824/117/22, від 08 травня 2023 року у справі № 202/38091/13-ц, від 08 травня 2023 року у справі № 395/628/21, від 25 травня 2021 року у справі

№ 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20, від 13 липня 2022 року у справі № 757/41747/20-ц де зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи і фінансовий стан обох сторін та те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, а також правових висновків Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого

2021 року у справі № 753/1203/18, від 15 червня 2020 року у справі № 159/5837/19 де вказано, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137), оскільки висновки апеляційного суду наведеним висновкам не суперечать.

Колегія суддів також відхиляє аргументи касаційної скарги представника

ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд дійшов до помилкового висновку щодо відсутності у матеріалах справи доказів оплати виконаних робіт, оскільки свої висновки апеляційний суд відсутністю доказів оплати виконаних робіт не мотивував, а вказував на те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката Колісніченка К. С. є непомірно завищеним, неспівмірним з обсягом наданих робіт та складністю справи.

Інші доводи касаційних скарг спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.

................

Перейти до повного тексту