ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 759/18285/19
провадження № 61-4540св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 13 березня 2018 року він дав у борг відповідачу грошові кошти в сумі 26 196 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 24 вересня 2019 року еквівалентно 639 968 грн, що підтверджується розпискою. За вказаною розпискою відповідач зобов`язався повернути грошові кошти до 01 серпня 2019 року,однак в зазначений строк позику не повернув.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь несплачену суму боргу в розмірі 26 196 доларів США, що за курсом НБУ станом на 24 вересня 2019 року еквівалентно 639 968 грн, проценти за користування грошовими коштами в розмірі 5 874,80 доларів США, що за курсом НБУ станом на 24 вересня 2019 року еквівалентно 143 521 грн, а також судові витрати на правову допомогу - 20 000 грн та 7 834,90 грн судового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року у складі судді Шум Л. М. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 несплачену суму боргу в сумі 26 196 доларів США, що за курсом НБУ станом на 24 вересня 2019 року еквівалентно 639 968 грн, проценти за користування грошовими коштами в розмірі 5 874,80 доларів США, що за курсом НБУ станом на 24 вересня 2019 року еквівалентно 143 521 грн, судові витрати, пов`язані з правничою допомогою, у розмірі 20 000 грн та 7 834,90 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним факт укладення договору позики та передачу позикодавцем грошових коштів позичальнику, що підтверджено наявною у позикодавця борговою розпискою. При цьому суд критично оцінив посилання сторони відповідача на те, що договір підряду був замінений договором позики, а розписка складена на забезпечення виконання саме договору підряду по будівництву будинку, оскільки суду не надано жодних доказів на спростування укладення договору позики та не одержання коштів від позикодавця ОСОБА_1 .
Понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн підтверджуються наданими доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги № 10, укладеним 10 вересня 2019 року між адвокатським бюро "Оксани Яценко" та ОСОБА_1 ; підписаним 30 вересня 2019 року між замовником ОСОБА_1 та адвокатським бюро "Оксани Яценко" актом надання послуг; квитанцією від 01 жовтня 2019 року про сплату ОСОБА_1 коштів у розмірі 20 000 грн, тому також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 26 196 доларів США заборгованості за договором, судовий збір за подачу позову в сумі 6 399,55 грн та витрати на правову допомогу в сумі 16 333 грн, а також судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 153,03 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, діяльність якого пов`язана з виконанням будівельних робіт (покриття підлоги й облицювання стін, малярні роботи та скління, штукатурні роботи, покрівельні роботи). В судовому засіданні відповідач не заперечував, що він заборгував позивачу 26 196 доларів США за виконання робіт при будівництві його приватного будинку, а ОСОБА_1 у відповіді на відзив на позовну заяву не заперечував, що брав участь у будівництві будинку відповідачу.
За таких обставин апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про те, що між сторонами було укладено саме договір позики та вважав, що спірні правовідносини між сторонами виникли за договором побутового підряду.
З огляду на те, що умовами договору від 13 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній зобов`язався повернути борг у сумі 26 196 доларів США, то саме в цій сумі та валюті підлягає стягненню заборгованість.
Розписка не містить умов щодо нарахування процентів, тобто є безпроцентною, а посилання позивача на статті 1049 - 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є необґрунтованим та безпідставним, тому відсутні підстави для нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, то з позивача на його користь підлягають стягненню судові витрати в розмірі 2 152,83 грн за подання апеляційної скарги, а також пропорційно до задоволених позовних вимог - судовий збір за подання позову в сумі 2 399,55 грн та витрати на правову допомогу в сумі 16 333 грн, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 березня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити мотивувальну та резолютивну частину оскаржуваного судового рішення і стягнути з нього на користь ОСОБА_1 639 968 грн заборгованості за виконанні роботи та витрачені матеріали згідно з договором побутового підряду.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16 від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 591/3727/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 05 вересня 2019 року у справі № 199/5126/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 760/7459/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 753/157/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 756/2781/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 756/6183/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 357/5634/18-ц, від 05 листопада 2020 року у справі № 531/251/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 569/8786/16-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17. Крім того, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин першої, третьої статті 533, статті 873 ЦК України та визначення валюти для оплати робіт, виконаних за договором побутового підряду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_3, судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В. від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.
13 липня 2023 року справа № 759/18285/19 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 02 листопада 2023 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3, на підставі службової записки секретаря Першої судової палати Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року матеріали справи № 759/18285/19 передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що валютні цінності (в тому числі долари США) не можуть бути предметом чи засобом платежу за договором побутового підряду, оскільки це суперечить Декрету Кабінету Міністрів від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин і втратив чинність 07 вересня 2019 року, та Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII "Про валюту та валютні операції", який введений в дію з 07 лютого 2019 року. Крім того, договір побутового підряду, за яким засобом платежу суд визначив іноземну валюту, порушує публічний порядок, а тому такий договір стає нікчемним згідно з частиною другою статті 228 ЦК України.
Апеляційний суд мав застосувати правило обрахування заборгованості, визначеною в еквіваленті до іноземної валюти, тобто в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим щодо долара США на день платежу - 01 серпня 2019 року (2502,0755 за 100 доларів США). За наведеним курсом сума стягнення мала становити 653 629,25 грн (26 126 доларів США х 2502,0755 грн : 100 доларів). Однак, з урахуванням заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, суд мав остаточно визначати суму стягнення 639 968 грн.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яценко О. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
13 березня 2018 року ОСОБА_2 склав та підписав власноручно розписку, відповідно до якої зобов`язався повернути ОСОБА_1 борг в розмірі 26 196 доларів США (а.с.10)
За вказаною розпискою відповідач зобов`язався повернути ОСОБА_1 грошові кошти до 01 серпня 2019 року.
Розписка не містить умов щодо нарахування процентів, а відтак є безпроцентною.
Позивач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, діяльність якого пов`язана з виконанням будівельних робіт - покриття підлоги й облицювання стін, малярні роботи та скління, штукатурні роботи, покрівельні роботи (а.с.180-183)
В судовому засіданні під час розгляду справи апеляційним судом відповідач не заперечував, що він заборгував позивачу 26 196 доларів США за виконання будівельних робіт при будівництві його приватного будинку (а.с.184-185)
У відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 не заперечував, що брав участь у будівництві будинку відповідачу (а.с.42-45).
За таких обстави апеляційний суд вважав, що спірні правовідносини між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 виникли за договором побутового підряду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів на спростування висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за договором побутового підряду.
Тобто, за змістом касаційної скарги ОСОБА_2 не заперечує висновків суду апеляційної інстанцій щодо доведеності позову, однак вважає, що апеляційний суд помилково стягнув заборгованість за договором побутового підряду в доларах США, а не в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим щодо долара США на день платежу - 01 серпня 2019 року. Тому, в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України, оскаржуване судове рішення апеляційного суду переглядається Верховним Судом тільки в означеній частині.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з частиною першою статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша статті 865 ЦК України).
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Такий правовий висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16 та в постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 414/1447/16-ц (провадження № 61-19712св18).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У справі, яка переглядається, сторони не заперечували тих обставин, що розписка від 13 березня 2018 року була складена та власноручно підписана відповідачем у зв`язку з наявністю у нього заборгованості за будівництво його приватного будинкупозивачем.
За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що спірні правовідносини між сторонами виникли за договором побутового підряду.
Крім того, встановивши, що в наданій позивачем розписці від 13 березня 2018 року сторони передбачили повернення заборгованості саме в іноземній валюті та в сумі 26 196 доларів США, однак ці зобов`язання не виконано відповідачем, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення в судовому порядку з відповідача на користь позивача цієї заборгованості у розмірі 26 196 доларів США.
Такий висновок апеляційного суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16 від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 591/3727/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 05 вересня 2019 року у справі № 199/5126/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 760/7459/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 753/157/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 756/2781/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 756/6183/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 357/5634/18-ц, від 05 листопада 2020 року у справі № 531/251/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 569/8786/16-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частин першої, третьої статті 533, статті 873 ЦК України та визначення валюти для оплати робіт, виконаних за договором побутового підряду, не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок сформований, зокрема в постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 414/1447/16-ц (провадження № 61-19712св18), за змістом якої суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором підряду у гривнях з визначенням грошового еквіваленту в іноземній валюті (доларах США), зазначивши, що це не заборонено положеннями статей 524, 533 ЦК України.
В постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20) викладено такі правові висновки.
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Отже, за встановлених в цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість наведених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду