ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 359/6060/23
провадження № 61-4161св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області";
третя особа - Київська обласна державна адміністрація (Київська обласна військова адміністрація);
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області", третя особа - Київська обласна державна адміністрація (Київська обласна військова адміністрація), про визнання рішень загальних зборів недійсними.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 03 червня 2023 року він як мешканець територіальної громади с. Проців прибув на збори громади села, на яких мало вирішуватися питання переходу релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" у підпорядкування Православної церкви України.
Він не є членом будь-якої релігійної громади та не мав волевиявлення стати членом релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області", брав участь у зборах виключно як член територіальної громади с. Проців, однак рішення зборів територіальної громади с. Проців чомусь були оформлені протоколом загальних зборів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" та цим рішенням його було прийнято до членів вказаної релігійної організації.
Збори релігійної організації проведені з порушенням встановленого законом порядку, а прийняті на них та викладені в протоколі загальних зборів релігійної організації рішення є підставою для державної реєстрації змін до статуту релігійної організації, тобто прямим втручанням у діяльність юридичної особи приватного права, членом якої позивач не являється.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними викладені в протоколі загальних зборів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" від 03 червня 2023 року рішення з питань порядку денного про визначення списку членів релігійної громади, зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях, перехід в інше канонічне підпорядкування, зміну назви, прийняття статуту релігійної громади у новій редакції, припинення повноважень керівника релігійної громади.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2023 року у складі судді Яковлєвої Л. В. відмовлено у відкритті провадженняв цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутись з даним позовом до Господарського суду Київської області.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що порядок денний, що був предметом розгляду 03 червня 2023 року на зборах територіальної громади села, свідчить про те, що це фактично відбулись саме загальні збори релігійної громади с. Проців, оскільки вирішення питань щодо зміни підлеглості в канонічних та організаційних питаннях, внесення відповідних змін або доповнень до статуту релігійної організації віднесено виключно до компетенції загальних зборів релігійної громади.
ОСОБА_1, зареєструвавшись як член даних зборів, будучи обізнаним щодо питань, які підлягають вирішенню під час зборів, прийняв участь у вирішенні порядку денного та проголосував саме як член релігійної громади.
Тому, з огляду на положення пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд дійшов висновку про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки є предметом судового розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Синиченка О. Ю. задоволено. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2023 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд належним чином не встановив суб`єктний склад сторін, зміст заявлених позовних вимог, предмет спору і характер спірних правовідносин, залишив поза увагою, що ОСОБА_1 категорично заперечує у позовній заяві своє членство у релігійній організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" та оспорює рішення релігійної громади, зокрема з тих підстав, що у голосуванні брали участь особи - не члени релігійної громади, а отже питання чи є позивач членом релігійної громади підлягає з`ясуванню під час розгляду справи по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 березня 2024 року релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області"подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у подібних правовідносинах, а також суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
18 червня 2024 року справа № 359/6060/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області"мотивована тим, що в цій справі позивач заперечує свої власні дії, як такі, що здійсненні внаслідок помилки, однак це не змінює правову природу правовідносин, що вже виникли, оскільки шляхом участі у зборах та голосуванням на цих зборах позивач здійснив право управління юридичною особою у складі вищого органу управління.
Між позивачем та відповідачем формально (за ознакою включення позивача до переліку членів вищого органу управління) та фактично (за ознакою участі позивача у голосуванні та прийнятті рішень) виникли відносини управління, тобто корпоративні відносини. Наведене свідчить про те, що між сторонами виник корпоративний спір, який підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
28 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Синиченко О. Ю. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Фактичні обставини справи
03 червня 2023 року ОСОБА_1 як мешканець територіальної громади с. Проців прибув на збори громади села, де зареєструвався в списках учасників зборів, тим самим засвідчивши своє бажання взяти участь у зборах громади та виразити своє волевиявлення під час голосування з питань порядку денного.
У позовній заяв ОСОБА_1 наголошував на тому, що за відсутності волевиявлення його було включено до членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області", внаслідок чого складено протокол, який поза законом створює юридичні наслідки в діяльності релігійної організації, членом якої позивач не являється.
Також позивач посилався на те, що він діяв виключно як член територіальної громади с. Проців, яких запросили на голосування, а не в якості члена релігійної громади.
За таких обставин ОСОБА_1 просив визнати недійсним викладене в протоколі загальних зборів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" від 03 червня 2023 року рішення з питань порядку денного про визначення списку членів релігійної громади, зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях, перехід в інше канонічне підпорядкування, зміну назви, прийняття статуту релігійної громади у новій редакції, припинення повноважень керівника релігійної громади.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 7 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства -цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Підвідомчість господарських справ установлена статтею 20 ГПК України, пунктом 3 частини першої якої передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
У постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення пунктів 3, 6 та 13 частини першої статті 20 ГПК України у їх розмежуванні передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справах як за змістом правовідносин (господарські, корпоративні), так і за предметом спору (вимоги щодо прав на майно, реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами).
Статтею 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно з частиною першою статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом України № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації", прийнятим 23 квітня 1991 року, що набув чинності 06 червня 1991 року.
Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (стаття 7) визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Тобто релігійну громаду Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" характеризує як місцеву релігійну організацію.
Релігійні громади в Україні, як правило, створюються в межах одного населеного пункту, поряд з цим існують непоодинокі випадки, коли релігійна громада створена у тісному зв`язку з культовою спорудою, яка є єдиною на декілька населених пунктів, тобто забезпечує спільне задоволення релігійних потреб вірян певної місцевості.
Зважаючи на ці особливості створення і функціонування релігійних громад, членами релігійної громади можуть також бути особи, які мешкають в іншому населеному пункті, ніж той, у якому знаходиться культова споруда та який не є занадто від неї віддаленим.
Також у межах однієї територіальної громади можуть діяти декілька релігійних громад (або жодної) різної віри, культу, течії тощо.
Статтею 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.
Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
Частинами третьою-шостою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Разом з тим, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
З такого ж розуміння автономії релігійної організації виходить ЄСПЛ у рішенні у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", в якому вказано, що наведена стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, взятої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать у площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 906/1330/21 (провадження № 12-38гс23), в контексті якої Велика Палата Верховного Суду відзначила, що законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).
У справі, яка переглядається, в позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати недійсними рішення, викладені в протоколі загальних зборів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" від 03 червня 2023 року, посилаючись на те, що він не є членом будь-якої релігійної громади та не мав волевиявлення стати членом релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області".
Разом з тим, в позовній заяві позивач не заперечував тих обставин, що 03 червня 2023 року він як мешканець територіальної громади с. Проців прибув на збори, де зареєструвався в списках учасників та виразив своє волевиявлення під час голосування з питань порядку денного, а саме питання переходу релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" у підпорядкування Православної церкви України.
З огляду на те, що вирішення питань щодо зміни підлеглості в канонічних та організаційних питаннях, внесення відповідних змін або доповнень до статуту релігійної організації віднесено виключно до компетенції загальних зборів релігійної громади, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що 03 червня 2023 року позивач фактично брав участь у загальних зборах релігійної громади с. Проців.
Згідно з пунктом 1частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
Отже, встановивши, що спірні правовідносини в цій справі виникли щодо членства позивача в релігійній організації, яка є юридичною особою, виходячи зі змісту позовних вимог, складу учасників справи, змісту і характеру спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження в цій справі, оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20), в якій Велика Палата Верховного Суду уточнила правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19 (провадження № 12-196гс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 809/1025/17 (провадження № 11-1019апп19), зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.
Безпідставно скасувавши законну й обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд допустив порушення вищенаведених норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки судом апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права скасовано ухвалу, яка відповідає закону, то оскаржуване судове рішення апеляційного суду необхідно скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.