ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 510/2084/21
провадження № 61-9410св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Київська обласна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року у складі судді Дудника В. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Стахової Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 січня 2009 року прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Київської області Каденком Д. О. винесено постанову про порушення стосовно нього кримінальної справи за ознаками злочину передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 15, частиною п`ятою
статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
21 серпня 2009 року йому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та накладено арешт на майно.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2015 року запобіжний захід змінено на тримання під вартою, а постановою того ж суду від 14 серпня 2015 року міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасована, застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2020 року ОСОБА_1, виправдано у пред`явленому обвинуваченні за частинами першою, п`ятою статті 27, частиною другою статті 15, частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України у зв`язку з відсутністю в діянні підсудного складу злочину. Запобіжний захід позивачу, до вступу вироку в законну силу залишено у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.
Внаслідок незаконного кримінального переслідування, позивач тривалий час залишався у стані невизначеності щодо своєї долі та протягом дванадцяти років не мав можливості вести звичайний спосіб життя, був змушений пристосовуватися до несприятливих умов. Погіршились відносини з оточуючими, була принижена його честь, гідність та ділова репутація, а тривала нервова напруга призвела до появи негативних змін у стані здоров`я, таких як швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, замикання в собі, фіксованість на негативних переживаннях, невпевненість у собі та отримання інвалідності другої групи довічно.
Він втратив роботу, з серпня 2009 року до жовтня 2014 року не отримував заробітну плату. Розмір недоотриманої заробітної плати складає 68 000,00 грн.
Для надання правової (юридичної) допомоги, для участі в слуханні кримінальної справи в суді, позивач користувався послугами адвоката Власенко В. М., вартість яких у період з 2011 року до 2020 року складає 120 000,00 грн.
Крім того, внаслідок незаконного кримінального переслідування позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 1 632 000,00 грн.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просив стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України 258 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 632 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України 258 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 911 200,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що з часу пред`явлення обвинувачення (21 серпня 2009 року) до набрання чинності виправдувальним вироком (14 січня 2021 року), пройшло 136 місяців, а тому на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 911 200,00 грн, виходячи з розрахунку: 6 700,00 грн (розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом) х 136 (кількість місяців перебування під слідством та судом).
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції визнав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача в цій частині та дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування майнової шкоди у розмірі 258 000,00 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у виді витрат на юридичну допомогу задоволено.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 120 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди у виді витрат на юридичну допомогу.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про стягнення майнової шкоди у виді неотриманого заробітку та витрат на оплату проїзду, відмовлено.
Абзац третій резолютивної частини рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року викладено у такій редакції.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду 911 200,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, урахувавши вимоги розумності і справедливості, обставини справи та ступінь страждань позивача, дійшов обґрунтованого висновку, про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, незаконними діями органами досудового розслідування, у розмірі 911 200,00 грн. Однак помилився із зазначенням у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкта виконання та вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання грошових сум, що є підставою для викладення резолютивної частини судового рішення у новій редакції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у виді, понесених позивачем витрат на проїзд, а також неотриманої заробітної, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності таких вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року Київська обласна прокуратура звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ренійського районного суду Одеської області
від 24 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року
у справі № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17,
у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 27 листопада 2019 року
у справі № 750/6330/17, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20
(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що задовольняючи позовні вимоги
ОСОБА_1 частково, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 23, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 1, 2, 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури у розмірі 911 000,00 грн, з урахуванням тих моральних страждань, яких зазнав позивач, а також майнової шкоди у виді витрат на юридичну допомогу у розмірі 120 00,00 грн.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 23 ЦК України, статей 3, 4, 11, 12, 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду") та з порушенням норм процесуального права (статей 77-80, 89, 133, 137, 263, 264, 381, 382 ЦПК України), без повного з`ясування усіх фактичних обставин справи та надання належної оцінки зібраним у справі доказам.
Позивач не довів факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на нього в ході досудового розслідування чи судового розгляду кримінальної справи № 30-1973, що давало б підстави для висновку про спричинення йому моральних страждань.
ОСОБА_1 не довів протиправності поведінки працівників органів прокуратури під час застосування до нього запобіжного заходу, здійснення інших процесуальних дій, які б обмежували його права.
Постановлення судом виправдовувального вироку стосовно позивача не призводить до автоматичного обов`язку держави відшкодовувати моральну шкоду особі, яка обґрунтовує її виключно наявністю такого факту.
Крім того, суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу майнової шкоди у виді витрат, понесених у зв`язку з наданням юридичної допомоги, який, на думку заявника, суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 вересня 2019 року у справі
№ 529/1007/16-ц.
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 05 червня 2023 року, яка ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року була повернута заявнику на підставі частини другої статті 393, частини третьої статті 185 ЦПК України.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона посилалася на те, що касаційна скарга Київської обласної прокуратури є обґрунтованою та просила її задовольнити.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду від Міністерства фінансів України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга є обґрунтованою, а оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник просив прийняти відзив та врахувати його під час ухвалення судового рішення.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просив касаційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 липня 2023 року касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду 14 вересня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Київської обласної прокуратури з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Ренійського районного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 510/2084/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У листопаді 2023 року матеріали справи № 510/2084/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.