ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 607/18999//22
провадження № 61-12763 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "МЖК ІрЛАГА",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2023 року у судді Кунець Н. Р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Бершадської Г. В., Храпак Н. М., до якої включено заперечення на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 січня 2023 року та на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 29 травня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК ІрЛАГА" (далі - ТОВ "МЖК ІрЛАГА") про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява обґрунтована тим, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач надає послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 . Вона не є працівником відповідача.
Вказувала, що 09 грудня 2019 року відповідач допустив поширення стосовно неї інформації, яка не відповідає дійсності, принижує її честь та гідність; про існування такої інформації вона дізналася лише в січні 2021 року.
Так, відповідач надав ОСОБА_2 лист від 09 грудня 2019 року за вих. № 227, в якому негативно її охарактеризував, зокрема у листі зазначено: "На превеликий жаль в нашому суспільстві ще багато людей, котрі хотіли б завжди конфліктів. Ваша стурбованість щодо поведінки пані ОСОБА_3 не є сьогодні новиною, а скоріш протестом до людей, котрі нажаль в 21-му столітті живуть в епоху середньовіччя, не даючи спокою оточуючим в тому числі і сусідам".
Викладена стосовно неї інформація стала відома ОСОБА_2 та іншим особам, оскільки в подальшому цей лист був долучений ОСОБА_2 до матеріалів судової справи. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до неї, що, в свою чергу, впливає на зниження цінності її особи. Також, поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінки її особи в очах оточуючих, чим завдав шкоди її немайновим інтересам, спричинив моральну шкоду.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації інформацію, розповсюджену ТОВ "МЖК ІрЛАГА" у листі від 09 грудня 2019 року вих. № 227, а саме: "На превеликий жаль в нашому суспільстві ще багато людей, котрі хотіли б завжди конфліктів. Ваша стурбованість щодо поведінки пані ОСОБА_3 не є сьогодні новиною, а скоріш протестом до людей, котрі нажаль в 21-му столітті живуть в епоху середньовіччя, не даючи спокою оточуючим в тому числі і сусідам"; зобов`язати ТОВ "МЖК ІрЛАГА" спростувати поширену відносно неї недостовірну інформацію, шляхом надіслання ОСОБА_2 повідомлення про відкликання листа від 09 грудня 2022 року вих. № 227, із значенням того, шо інформація, викладена в листі, визнана рішенням суду недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до її честі, гідності та недоторканість ділової репутації; стягнути з відповідача на її користь 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 січня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково.
Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі. Відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 . Призначено справу до судового розгляду та визначено порядок розгляду.
Задовольняючи частково клопотання ОСОБА_1, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", врахувавши майновий стан позивачки, дійшов висновку про наявність підстав для відстрочення ОСОБА_1 сплати судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави 3 473, 40 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що наявна у листі від 09 грудня 2022 року вих. № 227 інформація порушує її немайнові права, оскільки у листі зазначено про особу ОСОБА_3 тоді як позивачкою у цій справі є ОСОБА_1 .
Суд звернув увагу на те, що лист від 09 грудня 2022 року вих. № 227 складений у формі характеристики поведінки людей, відображає суб`єктивні думки та погляди відповідача; інформація, зазначена в листі, враховуючи контекст і характер застосованих мовних засобів та стилістичних прийомів, є оціночним судженням та не містить фактичних даних, які б могли бути спростовані.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що інформація, поширена у листі від 09 грудня 2022 року вих. № 227, є недостовірною та такою, що принижує її честь та гідність, призвела до негативних наслідків, які її дискредитують.
Отже, у даному випадку відсутній юридичний склад порушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної особи, на яке вказує позивачка.
З огляду на те, що ОСОБА_1 не довела, а суд не встановив порушення відповідачем будь-яких прав позивачки, відсутні правові підстави задоволення похідних позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2023 року залишено без руху для надання доказів сплати судового збору. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за ставками судового збору, встановленими у Законі України "Про судовий збір", судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду у цій справі підлягає сплаті у розмірі 2 977, 20 грн. Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору, у якому посилалась на те, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги перевищує 5 % розміру її річного доходу за попередній календарний рік. На підтвердження вказаних обставин додала відповідні докази.
Апеляційний суд, врахувавши майновий стан позивачки, посилаючись на положення частин першої, другої статті 8 Закону України "Про судовий збір", дійшов висновку про часткове задоволення клопотання ОСОБА_1 та зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги до 1 879, 63 грн (5 % розміру річного доходу позивачки).
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору змінено й зменшено його розмір з 3 473, 40 грн до 1 042, 25 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті вирішення спору та зазначив, що інформація, яку позивачка просить визнати недостовірною та спростувати, не носить стверджувальний характер, а є оціночними судженнями; така інформація, з урахуванням характеру вжитих висловлювань, відображає особисте ставлення автора до змісту висловленої ним думки.Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі "Лінгенс проти Австрії" (Lingens v/Austria, від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, § 46).
Оскільки позивачем не доведено факту приниження її честі, гідності та ділової репутації, а критична оцінка певних фактів, думки та оціночні судження не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, правильними є висновками суду першої інстанції і про відмову у задоволенні похідних позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору, апеляційний суд виходив з того, що із доданих позивачкою документів убачається, що сума її доходу за попередній календарний рік становить 20 844, 92 грн, а тому, врахувавши її майновий стан, положення частин першої, другої статті 8 Закону України "Про судовий збір", дійшов висновку про зменшення судового збору за подання позовної заяви до 1 042, 25 грн (5 % розміру річного доходу позивачки).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року в частині зменшення судового збору скасувати, постановити нову, якою звільнити її від сплати судового збору; ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 29 травня 2023 про залишення апеляційної скарги без руху скасувати; рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким її вимоги задовольнити в повному обсязі. Повернути їй судовий збір у розмірі 1 879, 63 грн, сплачений за подачу апеляційної скарги.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 569/3784/20, від 19 липня 2023 року у справі № 214/11028/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 607/18999/22 із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про недоведеність факту приниження її честі, гідності та ділової репутації, не надали належної оцінки тим обставинам, що інформація, що стала підставою для звернення до суду, яка викладена у листі ТОВ "МЖК ІрЛАГА" від 09 грудня 2019 року № 227, стосується саме її, є негативною, недостовірною та такою, що порушує її особисті права, містить фактичні твердження, які не можуть вважатись оціночним судженням.
Звертає увагу на те, що в абзаці 2 частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" зазначено, що якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Отже, законодавством передбачена можливість відшкодування моральної шкоди навіть у разі, якщо її завдано оціночними судженнями або суб`єктивною думкою.
Крім того, в касаційній скарзі заявниця висловила незгоду з ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 січня 2023 року в частині відстрочення їй сплати судового збору, заперечення на яку були включено до апеляційної скарги. Вважає, що оскільки сума судового збору за подання позову перевищувала 5 % її річного доходу, у суду першої інстанції були підстави для звільнення її від сплати судового збору відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Крім того зазначає, що змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір судового збору до 1 042 грн, апеляційний суд не врахував висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року у справі № 1-6/2018, відповідно до яких право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з частиною другою статті 46 Конституції України гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов`язаним з будь-яким видом діяльності.
Враховуючи те, що у 2021 року вона отримувала лише пенсію, яка не доходом у розумінні вказаного Рішення, вважає, що у судів першої та апеляційної інстанцій були підстави для звільнення її від сплати судового збору.
Також в касаційній скарзі заявниця висловила незгоду з ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 29 травня 2023 року про залишення її апеляційної скарги без руху, проте доводів щодо цієї ухвали не зазначила.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "МЖК ІрЛАГА", у якому зазначено, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ТОВ "МЖК ІрЛАГА" надає послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 .
У листі від 09 грудня 2019 року № 227 адресованому ТОВ "МЖК ІрЛАГА" власнику квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2, зазначено: "… на превеликий жаль в нашому суспільстві ще багато людей котрі хотіли б конфліктів. Ваша стурбованість щодо поведінки пані ОСОБА_3 не є сьогодні новиною, а скоріш протестом до людей, котрі на жаль в 21-му столітті живуть в епоху середньовіччя, не даючи спокою оточуючим в тому числі і сусідам" (а. с. 23).
Вказану в листі від 09 грудня 2019 року № 227 інформацію ОСОБА_1 вважає недостовірною та такою, що принижує її честь та гідність, порушує її немайнові права.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 2318/1249/2012).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20-ц, від 22 травня 2024 року у справі № 461/428/23.
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до пунктом 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У частині першій статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права та надавши належну правову оцінку доводам сторін, зазначеним позивачем обставинам поширення спірної інформації, а також наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації.
Позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що інформація, яку вона вважає недостовірною та просить спростувати, стосується саме її, оскільки у листі ТОВ "МЖК ІрЛАГА" від 09 грудня 2019 року № 227 зазначена особа з іншими ініціалами - ОСОБА_3, отже позивачкою не доведено порушення її прав.
Дослідивши зміст листа ТОВ "МЖК ІрЛАГА" від 09 грудня 2019 року за вих. № 227 суди встановили, що інформація, яку просила визнати недостовірною позивачка, за своїм стилістичним викладом та емоційним забарвленням є вираженням суб`єктивної думки відповідача щодо певної поведінки людей, має ознаки оціночного судження та не містить фактичних даних, які б могли бути спростовані.
У той же час, відсутні підстави для висновку, що таку суб`єктивну думку було висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі. Емоційне забарвлення викладеної у листі інформації, з урахуванням характеру вжитих висловлювань, відображає особисте ставлення автора до змісту висловленої ним думки, підтверджує виклад суб`єктивної оцінки інформації згідно з власними переконаннями.
За таких обставин суди дійшли правильного висновку про недоведеність позивачкою належними та допустимими доказами, що інформація, поширена у листі від 09 грудня 2022 року вих. № 227, є недостовірною та такою, що принижує її честь та гідність, призвела до негативних наслідків, які її дискредитують.
Зазначений висновок зроблений із застосуванням таких загальних принципів судочинства, як змагальність сторін та диспозитивність, а також з урахуваннях наведених вище принципів оцінки доказів у їх сукупності.
З огляду на фактичні обставини спору, поведінку сторін та принцип "балансу вірогідностей" колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати, що відповідачем було допущено порушення прав позивачки, які підлягають захисту в судовому порядку.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди були правильно залишені судами попередніх інстанцій без задоволення, з огляду на їх похідний характер від вимог про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів наявності протиправної поведінки відповідача.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо зміни рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру судового збору з 3 473, 40 грн до 1 042, 25 грн.
Апеляційним судом враховано, що разом з позовною заявою ОСОБА_1 подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору, посилаючись на те, що розмір судового збору за подання позовної заяви перевищує 5 % відсотків розміру її річного доходу за попередній календарний рік.
На підтвердження зазначених обставин позивачка надала довідку про доходи № 9336823924265311, видану Тернопільським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області (а. с. 5) та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 19 квітня 2022 року № 1918-22-02454 (а. с. 4).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 січня 2023 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
З цих же підстав суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга статті 8 Закону України "Про судовий збір").
Наведеними нормами права визначено можливість, право, а не обов`язок суду щодо відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або ж звільнення від його сплати.
Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Дослідивши надані позивачкою докази на підтвердження майнового стану, із яких убачається, що її доход за попередній календарний рік (2021 рік) становить 20 844, 92 грн, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зменшення судового збору за подання позовної заяви до 1 042, 25 грн (5 % розміру річного доходу позивачки).
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року у справі № 1-6/2018, відповідно до яких право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з частиною другою статті 46 Конституції України гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов`язаним з будь-яким видом діяльності,- не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції у зазначеній частині.
Верховний Суд звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року у справі № 1-6/2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України.
Отже, справа № 1-6/2018 розглядалась Конституційним Судом України саме в контексті відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання), а тому є безпідставним посилання заявника на вказане Рішення, як на безумовну підставу для звільнення її від сплати судового збору.
Верховний Суд наголошує, що безпідставне звільнення від сплати судового збору є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливих судових процедур і рівності учасників судового процесу перед законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
За таких обставин є правильним висновки апеляційного суду про відсутність передбачених законом підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору у цій справі.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Водночас слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі№ 373/2054/16-ц).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності та поведінці сторін, дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 569/3784/20, від 19 липня 2023 року у справі № 214/11028/21, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.