ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 442/7428/22
Провадження № 61-7830св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року в складі колегії суддів Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство" та Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення заборгованості та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство" (далі - ДП "Дрогобицьке лісове господарство") про стягнення заборгованості за непоставлену лісопродукцію в розмірі 2 648 095,34 грн, що складається з: 1 236 519,12 грн - неотовареної попередньої оплати; 541 294,14 грн - інфляційних втрат; 105 960,95 грн - 3 % річних, 764 321,00 грн - пені з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ).
Вказував, що між ним та ДП "Дрогобицьке лісове господарство" укладено усну домовленість про відпуск лісопродукції за попередньою оплатою. Він вносив кошти наступними транзакціями: 22 листопада 2019 року - 300 000,00 грн (прибутковий касовий ордер № 2287); 29 листопада 2019 року - 350 000,00 грн (прибутковий касовий ордер № 2424); 16 грудня 2019 року - 236 519,12 грн (прибутковий касовий ордер № 2573); 26 березня 2020 року - 350 000,00 грн (прибутковий касовий ордер № 650). Відповідач свої зобов`язання не виконав.
03 листопада 2022 року він звернувся до ДП "Дрогобицьке лісове господарство" з претензією-вимогою щодо виконання обов`язку поставки попередньо оплаченої лісопродукції, яку залишено без задоволення. Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04 листопада 2022 року № 969 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 2022 року № 1003 "Деякі питання управління лісової галузі" вирішено припинити ДП "Дрогобицьке лісове господарство" шляхом реорганізації та приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДСГП "Ліси України"). Внаслідок процедури припинення ДП "Дрогобицьке лісове господарство" шляхом реорганізації відбувся перехід майна, прав та обов`язків до ДСГП "Ліси України" як правонаступника позивача.
Короткий зміст судових рішень
27 вересня 2023 року рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області позов задоволено частково. Стягнуто з ДСГП "Ліси України" на користь ОСОБА_1 1 236 519,12 грн - заборгованості за непоставлену лісопродукцію; 229 040,19 грн - інфляційних втрат; 78 724,77 грн - 3 % річних. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 оплатив лісопродукцію, тому між сторонами існували договірні відносини (за договором у спрощеній (усній) формі), а предметом такої домовленості між сторонами було придбання позивачем у відповідача лісопродукції на суму 1 236 519,12 грн.Відповідач не виконав укладеного між сторонами усного договору, не здійснив постачання лісопродукції та не повернув кошти, сплачені позивачем в якості попередньої оплати за товар, а тому позивач має право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати.
Суд вказав, що позивач безпідставно і всупереч положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу (далі - ЦК) України під час розрахунку інфляційних втрат і 3 % річних включив період лютий-серпень 2022 року (щодо індексу інфляції) і період з 24 лютого до жовтня 2022 року (щодо 3 % річних). Суд виснував, що з відповідача належить стягнути передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 229 040,19 грн та 78 724,77 грн, що складають 3 % річних, без врахування періоду лютий-жовтень 2022 року, протягом якого в Україні діяв воєнний стан, у зв`язку з чим відповідач як позичальник був звільнений від сплати передбачених статтею 625 ЦК України сум.
Стосовно пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ суд зазначив, що статті 549, 610, 611 ЦК України, на які посилається позивач, не є підставою для нарахування пені і її стягнення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ чи будь-якому іншому розмірі. Якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені в розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. За відсутності доказів на підтвердження права позивача як кредитора отримати від боржника (відповідача) неустойку (пеню) у випадку порушення боржником свого грошового зобов`язання, ні розміру такої пені, суд відмовив у її стягненні.
18 квітня 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ДСГП "Ліси України" задоволено частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДСГП "Ліси України" на користь ОСОБА_1 1 236 519,12 грн за непоставлену лісопродукцію. Вирішено питання про судові витрати.
Апеляційний суд мотивував висновки тим, що наданими позивачем доказами підтверджується сплата ним на користь відповідача грошових коштів у розмірі 1 236 519,12 грн. На суму одержаних коштів відповідач має обов`язки відпустити лісопродукцію. Докази про строк виконання цього обов`язку продавцем сторони не узгодили, не визначили початку відліку строку відпуску продукції. Відповідно до частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, зазначена норма містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку непоставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Апеляційний суд вказав, що докази про те, що продавець мав обов`язок доставити продукцію покупцю, відсутні. Також відсутні докази, що покупець звертався із вимогою про надання продукції до 02 листопада 2022 року (часу звернення з претензією-вимогою, яка направлена поштовим відправленням відповідачу 03 листопада 2022 року). Відомості про вручення цієї претензії- вимоги адресату відсутні. У вказаній претензії позивач не порушував питання про повернення сплачених коштів, а вимагав здійснити поставку лісопродукції протягом семи робочих днів з часу отримання цієї вимоги. Вимогу про повернення коштів позивач висловив у позові. Позов подано 15 листопада 2022 року. З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 1 236 519,12 грн або поставки товару на вказану суму, належить визнати обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення заборгованості в розмірі 1 236 519,12 грн.
Щодо сум за статтею 625 ЦК України апеляційний суд вказав, що до 15 листопада 2022 року позивач не звертався до відповідача із вимогою повернути попередню оплату, внесену за лісопродукцію. Таку вимогу він заявив лише в цьому позові. З огляду на правову природу правовідносин сторін, суд виснував, що до подачі цього позову у відповідача не виникло грошового зобов`язання щодо повернення попередньої оплати за продукцію. Тому правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України (стягнення інфляційних втрат та 3 % річних) відсутні.
У частині відмови в стягненні пені рішення суду першої інстанції не оскаржувалося в апеляційному порядку і не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, в якій просить її скасувати в частині відмови в стягненні інфляційних втрат та 3 % річних, залишити рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 вересня 2023 року в цій частині в силі.
В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується та не переглядається.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 07 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 22 вересня 2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), про те, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати; правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції не врахував наявні в матеріалах справи наряди на відпуск лісопродукції, відповідно до яких кінцевий строк виконання зобов`язання - 31 грудня 2020 року.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо права кредитора нараховувати інфляційній втрати та 3 % річних на суму попередньої оплати у випадку, коли боржник не приступив до виконання зобов`язання.
Позиція відповідача
У відзиві на касаційну скаргу ДСГП "Ліси України" зазначає, що строк передачі лісопродукції сторонами не був погоджений, а з вимогою про передачу в семиденний строк оплаченої лісопродукції позивач звернувся до продавця 03 листопада 2022 року, тому лише з 14 листопада 2022 року (сплив семи робочих днів) у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати за непоставлений товар і плату за прострочення виконання цього грошового зобов`язання. Вимоги за статтею 625 ЦК України пред`явлені за період з грудня 2019 року до 15 листопада 2022 року, тобто позов у цій частині задоволенню не підлягає, на що правильно вказав апеляційний суд. Доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів у справі, а постанови Верховного Суду, на які посилається заявник, є нерелевантними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 сплатив на користь ДП "Дрогобицьке лісове господарство" кошти за відпуск лісопродукції: 22 листопада 2019 року - 300 000,00 грн (прибутковий касовий ордер № 2287); 29 листопада 2019 року - 350 000,00 грн (прибутковий касовий ордер № 2424); 16 грудня 2019 року - 236 519,12 грн (прибутковий касовий ордер № 2573); 26 березня 2020 року - 350 000,00 грн (прибутковий касовий ордер № 650).
На виконання договірних зобов`язань працівником ДП "Дрогобицьке лісове господарство" виписано на ім`я ОСОБА_1 наряди на право відпуску лісопродукції: від 31 серпня 2020 року № 838 на суму 732,00 грн, від 28 січня 2020 року № 111 на суму 586 519,00 грн, від 28 січня 2020 року № 112 на суму 100 000,00 грн, від 28 січня 2020 року № 113 на суму 200 000,00 грн.
03 листопада 2022 року позивач звернувся до ДП "Дрогобицьке лісове господарство" з претензією-вимогою щодо виконання обов`язку відпуску попередньо оплаченої лісопродукції, яка залишена без задоволення.
04 листопада 2022 року наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 969 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 2022 року № 1003 "Деякі питання управління лісової галузі" вирішено припинити ДП "Дрогобицьке лісове господарство" шляхом реорганізації та приєднання до ДСГП "Ліси України". Внаслідок процедури припинення ДП "Дрогобицьке лісове господарство" шляхом реорганізації відбувся перехід майна, прав та обов`язків до ДСГП "Ліси України" як правонаступника позивача.
11 вересня 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом про надання інформації про можливий час та місце отримання ОСОБА_1 лісопродукції, за яку внесено попередню оплату.
Відповідно до відповіді ДСГП "Ліси України" Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань ведеться досудове розслідування в кримінальному провадженні № 62022140110000047 від 16 червня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України, щодо вчинення службовими особами ДП "Дрогобицьке лісове господарство" незаконних дій внаслідок зловживання своїм службовим становищем при фіктивному укладанні договорів поворотної фінансової допомоги з рядом осіб, серед яких і ОСОБА_1, на суму 1 236 519,00 грн. Зважаючи на те, що 1 236 519,00 грн, які могли бути передані ОСОБА_1 ДП "Дрогобицьке лісове господарство" в результаті вчинення колишнім керівником ДП "Дрогобицьке лісове господарство" незаконних дій внаслідок зловживання своїм службовим становищем, а також зважаючи на відсутність звернення, зокрема, ОСОБА_1, у зазначені в нарядах на відпуск лісопродукції строки для вивезення лісопродукції, наявність розбіжностей в сумах, вказаних у квитанціях до прибуткових касових ордерів і нарядах на відпуск лісопродукції, що підтверджує відсутність домовленості (угоди) на відпуск лісопродукції, підприємство не вбачає правових підстав для задоволення вимог, зазначених у адвокатському запиті представника позивача від 11 вересня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України (частина друга статті 509 ЦК).
Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя стаття 509 ЦК України).
Принцип належного виконання договору полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
За вимогами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦКУкраїни).
Частинами першою, другою статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Згідно зі статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положення статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
Водночас частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - позовній заяві.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року в справі № 910/3611/23, від 23 липня 2024 року в справі № 911/3400/23, від 15 травня 2024 року в cправі № 910/6267/23.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (частина третя статті 693 ЦК України).
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами нараховуються згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.
Такі висновки сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18).
Не є винятком із загального правила частини другої статті 625 ЦК України випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), на яку посилається заявник, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими в постановах від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), на які посилається заявник.
Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставкиу відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), на яку посилається заявник, постановах Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 917/1941/23, від 16 травня 2024 року в справі № 910/7012/23 та інших, що спростовує доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо права кредитора нараховувати інфляційні втрати та 3 % річних на суму попередньої оплати у випадку, коли боржник не приступив до виконання зобов`язання.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом наведених вище постанов Верховного Суду, адже апеляційний суд виснував, що положення частини другої статті 625 ЦК України загалом застосовні до спірних правовідносин, однак у цій справі не виникли юридичні факти, що зумовлюють підстави для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України, з огляду на таке.
Прострочення грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, що зумовлює нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, полягає в невиконанні в належний строк саме вимоги покупця щодо повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар.
У претензії-вимозі від 31 листопада 2022 року ОСОБА_1 вимагав передання оплаченого товару від продавця (а. с. 12) та до пред`явлення в листопаді 2022 року позову, що розглядається, не ставив питання щодо повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар, що свідчить про правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що у відповідача у такому випадку не виникло зобов`язання щодо повернення позивачу суми попередньої оплати за вказаний у позові період до звернення до суду.
Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних позивач провів до жовтня 2022 року та про стягнення наведених сум за період після звернення з позовною заявою не заявляв.
Крім того, згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За таких встановлених обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заявлених інфляційних втрат і 3 % річних.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував наявні в матеріалах справи наряди на відпуск лісопродукції, відповідно до яких кінцевий строк виконання зобов`язання - 31 грудня 2020 року, з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) зазначено, що відсутні підстави ототожнювати дату закінчення строку дії контракту із строком (терміном) виконання постачальником (продавцем) обов`язку повернути суму попередньої оплати.
У цій справі обов`язок відповідача повернути суму попередньої оплати обумовлений лише в позовній заяві, а строк вивезення лісопродукції, зазначений в наряді на відпуск лісопродукції, не є строком (терміном) виконання постачальником (продавцем) обов`язку повернути суму попередньої оплати.
В іншій частині доводи касаційної скарги є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів судами не встановлено і така оцінка зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.