ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 175/3488/20
провадження № 61-274св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником Охрименком Миколою Ігоровичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій, збитків за порушення умов договору та експлуатаційних витрат.
Позов мотивований тим, що між ним та ОСОБА_2 15 листопада 2015 року укладений договір про порядок використання майна.
Зазначеним договором сторони погодили предмет договору, права та обов`язки сторін, відповідальність за порушення умов договору.
За невиконання зобов`язань, передбачених пунктом 2 зазначеного договору, була погоджена відповідальність сторін за невиконання умов договору, а саме пунктом 3 договору визначено, що:
за порушення ОСОБА_2 (відповідачем) умов, встановлених в пункті/пунктах: 2.1.1 та/або 2.1.3 та/або 2.1.5 цього договору, вважається розкриттям ОСОБА_2 . конфіденційної інформації цього договору, у зв`язку з чим ОСОБА_1 припиняє оплачувати суму винагороди, вказану в пункті 1.3 цього договору та вимагає від ОСОБА_2 відшкодувати суми, які передані ОСОБА_1 по розпискам в якості штрафних санкцій за порушення даних пунктів;
за порушення ОСОБА_2 (відповідачем) умов, встановлених в пункті 2.1.4 цього договору, вважається розкриттям ОСОБА_2 . конфіденційної інформації цього договору, у зв`язку з чим ОСОБА_1 припиняє оплачувати суму винагороди, вказану в пункті 1.3 цього договору та вимагає від ОСОБА_2 відшкодувати суми, передані ОСОБА_1 по розпискам в якості штрафних санкцій та відшкодувати збитки в розмірі подвійної суми, сплаченої по розпискам за порушення даного пункту договору;
за порушення ОСОБА_2 (відповідачем) умов, встановлених в пункті/пунктах: 2.1.2 та/або 2.1.6 та/або 2.1.7 та/або 2.1.8 та/або 2.1.9 цього договору, вважається розкриттям ОСОБА_2 . конфіденційної інформації цього договору, у зв`язку з чим ОСОБА_1 припиняє оплачувати суму винагороди, вказану в пункті 1.3 цього договору та вимагає від ОСОБА_2 відшкодувати суми, передані ОСОБА_1 по розпискам в якості штрафних санкцій та відшкодувати збитки в розмірі 320 000,00 грн за порушення даних пунктів/пункту;
за порушення ОСОБА_1 пункту 1.3 договору при умові виконання ОСОБА_2 всіх своїх зобов`язань за зазначеним договором, ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 неустойку (штраф) у розмірі суми, зазначеній в пункті 1.3 договору;
з моменту порушення ОСОБА_2 одного з пунктів, зазначених у пункті 2.1 договору, на ОСОБА_2 покладається обов`язок щодо компенсації половини експлуатаційних збитків на утримання об`єктів зазначених в пункті 1.1 та в пункті 2.2.4 договору.
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про виділення в натурі частки із майна, що знаходиться у спільній частковій власності, а саме майна за адресою: АДРЕСА_1 .
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до директора ТОВ "ККМ" ОСОБА_1 з запитом-вимогою про проведення аудиту фінансової звітності товариства.
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ПП "Декор" про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 03 січня 2017 року, звільнення приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення одержаної орендної плати у розмірі 59 580,00 грн.
Також відповідач зверталась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до TOB "ККМ", ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди приміщень від 03 січня 2017 року № 03/01, що підтверджується відповідним рішенням суду.
Зазначені обставини позивач вважає порушенням укладеного між сторонами договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, укладеного між сторонами.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь штрафні санкції у розмірі 255 000,00 дол. США; збитки у розмірі 170 000,00 дол. США, 320 000,00 грн в якості збитків за порушення умов договору та 303 529,12 грн експлуатаційних втрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 255 000,00 дол. США; збитки у розмірі 170 000,00 дол. США та 320 000,00 грн в якості збитків за порушення умов договору.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.
У задоволенні позовних вимог щодо стягнення експлуатаційних витрат відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості в частинах про стягнення штрафних санкцій та збитків за порушення умов договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року. У частині позовних вимог про стягнення експлуатаційних витрат у розмірі 320 000,00 грн суд вважав за необхідне відмовити, оскільки позивач не надав належних доказів щодо понесення саме таких сум на експлуатаційні витрати (квитанції про сплату тощо).
Суд першої інстанції вважав необґрунтованими посилання відповідача щодо порушення умовами договору її законних прав, оскільки нормами цивільного законодавства передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже сторони вільні у здійсненні своїх цивільних прав та укладення цивільно-правових угод щодо них. При цьому відповідач відповідно до статті 654 ЦК України не скористалася своїм правом на розірвання зазначеного договору, а лише здійснювала дії як співвласник ТОВ "ККМ" щодо розірвання договорів оренди, подання скарг та позовних заяв.
Доводи відповідача щодо не підписання нею договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року є безпідставними, адже вказане цілком спростовується висновками експертів, згідно з якими підпис виконано саме відповідачем.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розподіл судових витрат відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням суду по суті задоволено більшість вимог позивача, ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача буде суперечити принципам цивільного судочинства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року скасовано.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 400,00 грн.
Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість судових рішень Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року та від 11 квітня 2023 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, зробив висновок, що суд першої інстанції помилково вважав наявними підстави для часткового задоволення позовних вимог та відсутніми підстави для ухвалення судового рішення щодо розподілу судових витрат.
Позивач, звернувшись до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій, збитків за порушення умов договору та експлуатаційних витрат, обґрунтовує його тим, що відповідач порушила умови укладеного між ними договору щодо його конфіденційності, оскільки вона неодноразово зверталась до судів з різними позовами. Проте такі твердження є необґрунтованими.
Оскільки відповідач не обмежена нормами законодавства України у праві на звернення до суду за захистом своїх прав, то не можна вважати її звернення до суду порушенням умов спірного договору щодо розкриття конфіденційної інформації. Будь-яких інших доказів на підтвердження порушення умов спірного договору позивач ОСОБА_1 суду не надав.
З огляду на результат апеляційного перегляду справи, враховуючи те, що представник відповідача звернувся до суду з клопотанням щодо розподілу судових витрат та надав документи на підтвердження цього клопотання, а відповідач є особою, яка звільнена від сплати судового збору (особа з інвалідністю 2 групи), то ухвала суду першої інстанції від 11 квітня 2023 року про відмову в задоволенні клопотання про розподіл судових витрат підлягає скасуванню.
Урахувавши загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, а також всі аспекти та складність справи, апеляційний суд зробив висновок про задоволення клопотання представника відповідача про повне відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 12 739,00 грн. У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.
Апеляційний суд, врахувавши принципи справедливості, добросовісності, співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, надавши оцінку всім аспектам та складності справи (яка, на переконання суду не є складною), зробив висновок про необхідність зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, та визначення їх розміру, який підлягає відшкодуванню позивачем, у сумі 12 739,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Охрименко М. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить змінити постанову апеляційного суду шляхом доповнення її мотивувальної частини обставинами щодо підтвердження нікчемності / не укладення договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які викладені у касаційній скарзі. Крім того, у касаційній скарзі викладено клопотання про розподіл судових витрат під час розгляду справи касаційним судом.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення штрафних санкцій, збитків за порушення умов договору та експлуатаційних витрат. Свої вимоги обґрунтовував тим, що між сторонами 15 листопада 2015 року укладений договір про порядок використання майна. Відповідач порушила умови зазначеного договору щодо його конфіденційності шляхом звернення до судів та інших державних органів за захистом своїх прав, адже умовами цього договору встановлено заборону на звернення до суду. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2, крім іншого, посилалась на не укладення і нікчемність договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року;
апеляційний суд, приймаючи постанову від 22 листопада 2023 року, якою скасував рішення суду першої інстанції від 31 березня 2023 року і прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову, навів у її мотивувальній частині та оцінив лише частину доводів ОСОБА_2, з яких вона заперечувала проти позову (щодо конфіденційності інформації). Проте суд не підтвердив та не спростував обставини нікчемності / не укладеності договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, відповідні доводи апеляційної скарги викладені лише у мотивувальній частині постанови. Отже, суд апеляційної інстанції не надав оцінки відповідним доводам апеляційної скарги, проігнорував їх, що призвело до неефективності судового захисту прав ОСОБА_2 . Не застосувавши належні норми матеріального права та не навівши в мотивувальній частині постанови підтвердження обставин нікчемності / не укладення договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, апеляційний суд фактично надав такому нікчемному / не укладеному договору статус дійсного, відповідність його умов положенням законодавства України та нічим не обґрунтований обов`язок його подальшого застосування. Зазначення таких мотивів у судовому рішенні призведе до реального ефективного судового захисту та в подальшому надасть ОСОБА_2 можливість вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном;
на переконання відповідача, аналіз змісту документа з назвою "Договор о порядке пользования имуществом" від 15 листопада 2015 року свідчить про його нікчемність, на підставі такого договору у неї не могли виникнути будь-які права та обов`язки, оскільки всі його умови суперечать нормам чинного законодавства. Зокрема підпунктами 2.1.2 і 2.1.4 пункту 2.1 договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року обмежено права відповідача: як співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (стаття 364 ЦК України); володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України); здійснювати за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, право власності на майно (стаття 316 ЦК України); володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, вчиняти щодо майна будь-які дії, які не суперечать закону (статті 317, 319 ЦК України); на розпорядження майном за згодою всіх співвласників (частина друга статті 369 ЦК України). Крім того, умовами пункту 1.2, підпунктів 2.1.6 і 2.1.7 пункту 2.1 договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року обмежуються права ОСОБА_2 як учасника ТОВ "ККМ", передбачені статутом товариства, нормами Закону України "Про господарські товариства", ГК України, ЦК України, на управління товариством, отримання інформації про діяльність товариства, відчуження частки у статутному капіталі товариства, голосування на загальних зборах кількістю голосів, пропорційній до розміру частки у статутному капіталі товариства та інші. Також у пункті 2.1.9 вказаного договору передбачено обмеження (заборона) на звернення ОСОБА_2 до суду з позовними заявами, на звернення до органів державної впади зі скаргами, зверненнями та інші обмеження. Тому такі умови договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року є нікчемними;
суд всупереч нормам процесуального права не встановив правову природу договору про порядок користування майномвід 15 листопада 2015 року, не з`ясував, що за своєю суттю цей договір має ознаки договору оренди, який укладено більше ніж на три роки, а не договору про порядок володіння і користування майном. Тому такий договір вважався би укладеним за умови його нотаріального посвідчення, державної реєстрації та оформлення передачі майна за договором на підставі документа (акта), підписаного сторонами договору. Таких дій сторони не вчиняли, що може свідчити про не укладеність цього договору;
договір про порядок користування майном від 15 листопада 2015 року використовується ОСОБА_1 для незаконного обмеження: права ОСОБА_2 на володіння, користування та розпорядження об`єктами нерухомого майна, що належать сторонам на праві спільної часткової власності, без визначення конкретного строку; права на управління товариством, учасником якого є позивачка з часткою, у розмірі 50 % статутного капіталу; право на звернення до суду за захистом своїх прав.
Аргументи іншого учасника справи
У лютому 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Войчак О. О. надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
у касаційній скарзі відповідач просить суд касаційної інстанції змінити оскаржувану постанову апеляційного суду шляхом доповнення її мотивувальної частини обставинами щодо підтвердження нікчемності / не укладання договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року між нею та ОСОБА_1 . Разом з цим відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, яку ОСОБА_2 не врахувала, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Таким чином, суд касаційної інстанції не може задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2, оскільки це матиме наслідком порушення положень частини першої статті 400 ЦПК України;
згідно з умовами договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року відповідач на власний розсуд розпорядилася своїми правами, набула певних обов`язків і систематично отримувала від позивача грошові кошти на підставі вказаного договору. Отримання відповідачем коштів від позивача підтверджуються копіями власноруч написаних нею розписок. При цьому суди обґрунтовано звертали увагу на те, що у розписках відповідач зазначала про те, що кошти отримуються за використання торгівельних площ за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Таким чином, відповідач отримувала кошти саме на підставі та на виконання умов договору про порядок використання майна, в пункті 1.1 якого зазначені саме ці об`єкти нерухомості. Позивач припинив виконувати свої обов`язки за вказаним договором щодо сплати відповідачу коштів у розмірі по 5 000,00 дол. США, оскільки вона порушила умови договору. Більше того, ОСОБА_2 після систематичного отримання коштів за договором про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, порушення нею умов цього договору та звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх порушених прав, просить суд касаційної інстанції підтвердити нікчемність / не укладання договору про порядок використання майна;
після звернення позивача до суду ОСОБА_2 та її представники почали зловживати своїми процесуальними правами та затягувати розгляд справи, саботувати судовий процес у спосіб: подання до суду, в тому числі і вищих інстанцій, безпідставних заяв та скарг; створення передумов для відкладення розгляду справи або ж подання відповідних клопотань і заяв про ознайомлення з матеріалами справи; ухилення від надання зразків для проведення почеркознавчої експертизи; ненадання своїх питань експерту під час розгляду справи судом першої інстанції, а після проведення чотирьох експертиз у справі, - пред`явленням клопотання про призначення експертизи; дискредитації висновків експертиз. Таким чином, сторона відповідача під час розгляду справи не була зацікавлена у встановленні фактичних обставин справи, справедливому вирішенні спору по суті, а мала за мету затягування розгляду справи у спосіб зловживання процесуальними правами, тобто діяла недобросовісно;
факт укладення договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року доведено належними доказами та відповідачем не спростовано. При цьому оригінал вказаного договору було досліджено експертами під час проведення кількох експертиз, та безпосередньо оглянуто судом першої інстанції у судовому засіданні, в якому була присутня сторона відповідача. Проте під час огляду договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року жодних заперечень, зауважень чи клопотань відповідач чи її представник не заявляли.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 175/3488/20 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У лютому 2024 року матеріали цивільної справи № 175/3488/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 170/289/16-ц, від 27 травня 2021 року у справі № 711/10059/17, від 19 травня 2021 року у справі № 761/44364/18 та у постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).