Постанова
Іменем України
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 757/28019/21
провадження № 61-4025св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі : ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі : ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування
за касаційними скаргами адвоката Музичко Руслани Василівни як представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року у складі судді Волкової С. Я., постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О., додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили встановити юридичний факт прийняття ОСОБА_1 1/2 частини спадщини, що відкрилась після смерті чоловіка ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
встановити юридичний факт прийняття ОСОБА_2 1/2 частини спадщини, що відкрилась після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 листопада 2018 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус, ПН КМНО) Верповською О. В., в частині права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 10 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посвідчений ПН КМНО Загоруйко А. Ю., серія та номер: 6319;
витребувати у ОСОБА_4 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_5, по 1/4 частині цієї квартири кожному;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування заявлених вимог позивачі посилалися на те, що ОСОБА_1 з 27 червня 1996 року перебувала з ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі, з яким як сім`я з лютого 1996 року проживали у спірній квартирі, яка належала на праві власності в рівних долях ОСОБА_5 та його брату - ОСОБА_7 . У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, на момент його смерті і до вересня 2010 року позивачі постійно проживали у спірній квартирі, не зважаючи на реєстрацію їх місця проживання за іншою адресою, продовжували управляти, користуватися та володіти як квартирою, так і іншим майном (особистими речами) ОСОБА_5 .
У 2010 році позивач разом із сином поїхала у відрядження до м. Санкт-Петербурга, яке тривало до 30 червня 2014 року, у період перебування їх у відрядженні ОСОБА_7 за домовленістю розпочав ремонт у спірній квартирі, який запропонував виконати за особисті кошти та допомогти сім`ї померлого брата. Оскільки ремонт до їх повернення закінчений не був, позивачі прибувши з відрядження заселилися до квартири АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7
19 листопада 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Восьмої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з 1/2 частини спірної, однак державний нотаріус ОСОБА_8 21 листопада 2019 року відмовила у видачі свідоцтва, після чого з`ясувалося, що ОСОБА_3 після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 успадкувала всю квартиру, а 10 жовтня 2019 року відчужила її.
Як на підставу позову зазначали, що позивачі фактично вступили в управління та володіння усім спадковим майном та відповідно до статей 525, 529, 548, 549 ЦК УРСР, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 01 травня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі не надали належних і допустимих доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 шляхом вступу в управління спадковим майном або подання заяви нотаріусу.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року вирішено питання про стягнення судових витрат. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення мотивоване необхідністю вирішення питання щодо стягнення судових витрат у справі.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Музичко Р. В. залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст додаткової постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд додатковою постановою від 13 березня 2024 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог заяви відмовив.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована наявністю правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які понесла відповідач в апеляційному суді.
Короткий зміст вимог касаційних скарг, відзиву, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Музичко Р. В. як представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 631/1153/13, від 03 березня 2021 року у справі № 747/467/18, від 05 березня 2021 року у справі № 585/2993/17, від 11 вересня 2020 року у справі № 348/618/15, від 14 червня 2023 року у справі № 559/4056/13, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - чи свідчать про фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном членами сім`ї (спадкоємцями) спадкодавця, в контексті статті 549 ЦК Української РСР, обставина проживання таких членів сім`ї (спадкоємців) разом із спадкодавцем на момент його смерті та продовження їх проживання, а також чи свідчать про фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном подружжя (спадкоємцем) спадкодавця, в контексті статті 549 ЦК Української РСР та статті 22 КпШС України, обставина продовження управління та володіння подружжям таким спільно набутим майном; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суди не звернули увагу та не надали оцінки тому, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємців за місцем проживання спадкодавця та реєстрація їх місця проживання за іншою адресою не є абсолютним підтвердженням як їх не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, так і не вступу в управління чи володіння спадковим майном; реєстрації місця проживання брата спадкодавця у спірній квартирі не свідчить про його проживання в ній та не може бути доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном; проживання позивачів у спірній квартирі відповідач не заперечувала, спростовуючи виключно характер такого проживання, стверджуючи про тимчасове перебування позивачів у цій квартирі з дозволу її чоловіка, який на її переконання утримував родину покійного брата та ніс тягар володіння квартирою; нажите в шлюбі майно після смерті спадкодавця залишилось у власності позивача, яка продовжувала володіти та користуватися ним, тобто фактично вступила у володіння частиною спадкового майна, що є прийняттям всієї спадщини, адже вона не відмовились від спільного із спадкодавцем набутого у шлюбі майна.
Суди не звернули увагу, що відповідно до вимог статті 549 ЦК Української РСР та статті 22 КпШС України обставина проживання спадкоємців членів сім`ї спадкодавця - дружини та малолітнього сина із спадкодавцем до дня його смерті в місці його проживання та продовження там проживати після його смерті, свідчить, що такі спадкоємці фактично вступили в управління та володіння спадковим майном; не врахували, що пояснення свідків є самодостатнім і важливим засобом доказування за допомогою якого можуть встановлюватись фактичні дані щодо вступу в управління чи володіння спадковим майном - дії спадкоємців з управління, розпорядження і користування спадковим майном, підтриманням його в належному стані.
Суди залишили без уваги доводи позивачів щодо зображень на фотографіях факту проживання в спірній квартирі та користування спадковим майном і майном спільно набутим у шлюбі із спадкодавцем, які були надані позивачами на обґрунтування позову в частині прийняття спадщини; залишили без уваги доводи та не спростували аргументи щодо відомостей первинної медичної документації позивача, яка велась після його народження, які починаючи від народження та до 2014 року містять адресу проживання у спірній квартирі та не містяться інші адреси, ніж адреса цієї квартири.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Музичко Р. В. як представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року і справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 626/133/21.
Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Клопотання про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі позивачам не направлялося (не надсилалося), тому на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України воно мало бути поверненим заявнику без розгляду.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Толмачової О. Ю. та ОСОБА_3 на касаційну скаргу, мотивований законністю і обґрунтованістю, ухвалених у справі судових рішень по суті заявлених вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою касаційною скаргою адвоката Музичко Р. В. як представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
17 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою адвоката Музичко Р. В. як представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 червня 1996 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_9 ) і ОСОБА_5 уклали шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
ОСОБА_5 з 12 грудня 1980 року і до дня смерті разом із братом ОСОБА_7 проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, яка була ними приватизована на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у рівних долях.
Після смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, зокрема: 1/2 частина спірної квартири; земельна ділянка площею 0,2011 га, що розташована на АДРЕСА_3, кадастровий номер: 3223185101:01:015:0029, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
ОСОБА_5 за життя заповіту не складав, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 12/2008, яка заведена Восьмою Київською державною нотаріальною конторою щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, а саме: витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 17 січня 2008 року № 12538936, виготовленим Восьмою київською державною нотаріальною конторою.
ОСОБА_1 протягом шести місяців з часу відкриття спадщини після смерті свого чоловіка та батька ОСОБА_2 не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини
У листопаді 2007 року ОСОБА_1 зверталася в своїх інтересах та інтересах свого сина до Печерського районного суду м. Києва із позовною заявою про продовження строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, в якій просила продовжити на шість місяців їй та неповнолітньому сину строк для прийняття спадщини: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, однак ухвалою Печерського районного суду від 26 грудня 2007 року у справі №2-2992/2007 позовну заяву було повернуто позивачу.
17 січня 2008 року ОСОБА_1 від свого імені та як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_2 подала до Восьмої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, яка була зареєстрована за № 39. Однак державний нотаріус Восьмої київської державної нотаріальної контори Чернієнко В. Ю. повідомила ОСОБА_1, зокрема, про те, що оскільки вона та її малолітній син ОСОБА_2 пропустили строк для прийняття спадщини ОСОБА_5, то їй необхідно звернутися до суду для визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер брат ОСОБА_5 - ОСОБА_7, після смерті якого із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. звернулися дружина - ОСОБА_3 та донька - ОСОБА_10 .
Згідно з матеріалами спадкової справи № 8/2018 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 до спадщини увійшли, зокрема: квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2011 га, що розташована на АДРЕСА_3, кадастровий номер: 3223185101:01:015:0029, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), включаючи частку у цьому майні, яка належала ОСОБА_5, яку успадкував ОСОБА_7, який фактично вступив в управління та володіння зазначеним майном, але не оформив своїх спадкових прав.
23 листопада 2018 року ОСОБА_3 і ОСОБА_10 подали до приватного нотаріуса Верповської О. В. заяву за № 60 щодо посвідчення договору про поділ спадкового майна ОСОБА_7
23 листопада 2018 року між відповідачем ОСОБА_3 і ОСОБА_10 укладено нотаріально посвідчений договір про поділ спадкового майна, за умовами якого сторони визначили, що після його укладання до ОСОБА_3 у спадщину переходить, зокрема, квартира АДРЕСА_1, а до ОСОБА_10 - земельна ділянка площею 0,2011 га, що розташована на АДРЕСА_3, кадастровий номер: 3223185101:01:015:0029.
10 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
19 листопада 2019 року ОСОБА_2 від свого імені подав до Восьмої київської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, яка була зареєстрована за № 459. 21 листопада 2019 року державний нотаріус Восьмої київської державної нотаріальної контори Чернієнко В. Ю. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій та, зокрема, вказала, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_1 неможливо, оскільки згідно з пунктом 113 глави 3 розділу III Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 07 липня 1994 року за № 152/361 свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини.
Державний нотаріус Восьмої київської державної нотаріальної контори Чернієнко В. Ю. також вказала, що ОСОБА_2 не подав заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини та не має доказів фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном після померлого ОСОБА_5 .
Місце проживання позивачів на момент смерті спадкодавця ОСОБА_5 було зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2, ОСОБА_1 з 11 січня 1996 року, ОСОБА_2 - 30 жовтня 2001 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.