ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 471/77/23
Провадження № 61-9105св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козиревич Оксани Сергіївни на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів Локтіонової О. В.,Серебрякової Т. В., Ямкової О. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю зі спадкодавцями
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козиревич О. С. звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка позивача - ОСОБА_3, після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої ввійшли: земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 7,4330 га, розташована на території Братської селищної ради Миколаївської області, 1/2 частина житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, розташованого на АДРЕСА_1, 1/2 частина автомобіля ВАЗ 2108, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 були: її чоловік ОСОБА_4, мати - ОСОБА_5 та позивач ОСОБА_1, оскільки він на той час був неповнолітнім та проживав разом з ними.
ОСОБА_4 не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті дружини. ОСОБА_5 звернулася до Братської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї доньки, про що отримала роз`яснення від 09 серпня 2018 року про необхідність визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . За заявою позивача після смерті останнього було заведено спадкову справу. Також з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла. Посилаючись на те, що позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 і ОСОБА_4, так як проживав з ними на день їх смерті, був членом їхньої родини, вони його сприймали як сина, опікувались ним, його навчанням, здоров`ям, у нотаріальному порядку він не може прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3, адже зареєстрований за місцем їхнього проживання лише з 25 вересня 2017 року, незважаючи на те, що проживав разом з ними з 2015 року.
Представник позивача просила встановити факт постійного проживання позивача однією сім`єю зі ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1 з 2015 року до дня їх смерті.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12 грудня 2023 року рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав належних, допустимих і достовірних доказів, які підтверджують факт ведення ним зі спадкодавцями спільного господарства, наявності спільних витрат, побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків у період з 2013 року до дня смерті останніх.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
29 травня 2024 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Козиревич О. С. на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року.
Ухвала суду мотивована тим, що, оцінюючи зазначені заявником обставини, які перешкоджали йому подати апеляційну скаргу в строки, встановлені процесуальним законодавством, та надані ним докази, апеляційний суд констатував, що з моменту ухвалення оскаржуваного рішення в грудні 2023 року та повернення апеляційним судом першої апеляційної скарги в січні 2024 року до подання апеляційної скарги в травні 2024 року пройшов тривалий час.
У заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення ОСОБА_1 та його представником Козиревич О. С. не наведено обставин, які б об`єктивно унеможливлювали або перешкоджали в період з моменту ухвалення рішення до 15 травня 2024 року подати апеляційну скаргу в установлені строки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козиревич О. С. через систему "Електронний суд" подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, в якій просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судового рішення за пунктом 3 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, не дослідив належним чином доказів на їх підтвердження, не забезпечив право на апеляційний перегляд судового рішення, яке передбачено Конституцією України.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що в справі відсутні докази про виконання позивачем завдань в зоні бойових дій, вважає неприйнятним, оскільки така інформація не є загальнодоступною і надання її військовою частиною не передбачено законодавством. Апеляційний суд поверхнево дослідив надані нею медичні документи, які підтверджують діагноз - початкові прояви хронічного порушення мозкового кровообігу, цефалічний синдром, астеновегетативний синдром, пароксизмальний розлад свідомості як наслідок черепно-мозкової травми. Додатково зазначила, що за порадами лікаря вона не могла працювати з документами, комп`ютером та телефоном протягом двох місяців.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
18 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Арбузинського районного суду Миколаївської області.
У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності") (постанови Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23), Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 листопада 2023 року в cправі № 910/5786/22).
У рішенні від 19 лютого 2009 року в справі "Христов проти України", заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі "Брумареску проти Румунії").
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має керуватися тим, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише в тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 року в справі № 1522/13227/12 (провадження № 61-1036св24).
У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України закріплено, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23).
У висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23) зазначено, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, в разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось у межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони в причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Згідно з частинами першою, другою статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
Відповідно до частини сьомої статті 272 ЦПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.
Із матеріалів справи вбачається, рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козиревич О. С. отримала 12 грудня 2023 року через електронний кабінет в системі "Електронний суд" і 10 січня 2024 року, тобто в строк, встановлений у частині першій статті 354 ЦПК України, звернулася безпосередньо до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції (т. 1, а. с. 151, 159).
26 січня 2024 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козиревич О. С. на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року повернуто особі, яка її подала.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що матеріали апеляційної скарги не містять документів, що посвідчують повноваження адвоката Козиревич О. С. стосовно подання та підписання нею апеляційної скарги від імені ОСОБА_1, а відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка немає права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Козиревич О. С. отримала 26 січня 2024 року (т. 1, а. с. 162), що Козиревич О. С. не заперечує.
Однак повторно з апеляційною скаргою на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козиревич О. С. звернулася через систему "Електронний суд" тільки 15 травня 2024 року (т. 2, а. с. 1), тобто після спливу майже чотирьох місяців з дня отримання ухвали апеляційного суду про повернення першої апеляційної скарги.
Як на поважну підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження заявниця послалася на те, що позивач у справі з 2018 року проходить військову службу в лавах Збройних Сил України, а сама вона за станом здоров`я була позбавлена можливості вчасно вдруге звернутися до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
На підтвердження невідкладних обставин надала: довідку Військової частини НОМЕР_2 від 05 жовтня 2023 року № 300/р/2 про те, що старший солдат ОСОБА_1 з 21 червня 2018 року до моменту видачі цієї довідки перебуває на військовій службі за контрактом та перебуває на повному державному забезпеченні; довідку Комунального некомерційного підприємства "Братська лікарня" від 13 лютого 2024 року про те, що з 12 лютого 2024 року Козиревич О. С. перебувала на стаціонарному лікуванні; консультативні висновки спеціаліста про те, що Козиревич О. С. у лютому та квітні 2024 року зверталася до лікаря з метою отримання медичної допомоги.
ОСОБА_1, перебуваючи на військовій службі, уповноважив адвоката Козиревич О. С. представляти його інтереси в суді, яка і подавала у справі позовну заяву, апеляційні скарги через офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, а тому отримувала відповідно до статті 14 ЦПК України процесуальні документи через систему "Електронний суд".
Дослідивши надані Козиревич О. С. докази, якими вона обумовлювала поважність пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд зробив висновок, що нею не підтверджено, що після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги вона упродовж розумного строку без невиправданих затримок і зайвих зволікань вдруге звернулася до суду з апеляційною скаргою, оскільки з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги до моменту повторної подачі апеляційної скарги минуло майже чотири місяці, і, не заважаючи на поставлений адвокату діагноз захворювання, довідка лікаря підтверджує тільки те, що на стаціонарному лікуванні у медичному закладі вона перебувала з 12 лютого 2024 року, а докази закінчення стаціонарного лікування відсутні. Звернення до лікаря у лютому та квітні 2024 року з метою отримання медичної допомоги не свідчить про поважність підстав зволікання з повторною подачею апеляційної скарги у такий тривалий строк.
Водночас не можна вважати, що нею доведено, що повернення попередньо поданої апеляційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, оскільки Козиревич О. С. як адвокат, в силу своєї професії не могла не знати, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", і відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України, яка визначає форму і зміст апеляційної скарги, до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися. Оскільки апеляційна скарга подавала вперше і безпосередньо до апеляційного суду, суд був позбавлений іншим чином перевірити повноваження представника.
26 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козиревич О. С. отримала через систему "Електронний суд" копію ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги саме з підстав відсутності доказів на підтвердження повноважень як представника ОСОБА_1 .
До 12 лютого 2024 року мала можливість згенерувати в особистому кабінеті в системі "Електронний суд" ордер чи надати копію довіреності, однак такого не зробила, як і не надала пояснень щодо неможливості усунути зазначені недоліки.
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, насамперед, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року).
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних доказів.
Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважним, об`єктивно не залежав від волі та поведінки заявника.
Оцінюючи зазначені заявницею обставини, які перешкоджали їй подати апеляційну скаргу в строки, встановлені процесуальним законодавством, та надані нею докази, апеляційний суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, констатував, що з моменту ухвалення оскаржуваного рішення в грудні 2023 року та повернення апеляційним судом першої апеляційної скарги в січні 2024 року до подання апеляційної скарги в травні 2024 року пройшов тривалий час і поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження представником не доведена.
Колегія суддів порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції не вбачає.
Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судом апеляційної інстанції, інші доводи касаційної скарги на правильність рішення суду не впливають та їх не спростовують.