ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 674/305/22
провадження № 61-12793св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Чернівецька обласна прокуратура, Відділення поліції № 2 (міста Хотин) Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області,
третя особа - Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 травня 2023 року у складі судді Сосни О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, Відділення поліції № 2 (міста Хотин) Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у березні 2022 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з держави Україна на свою користь 3 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 15 травня 2011 року його було заарештовано і пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 364, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною другою статі 28, статте 246, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.
Кіцманський районний суд Чернівецької області вироком від 05 квітня 2013 року визнав його винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 364, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною другою статті 28, статтею 246, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та засудив до 3 років 7 місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та господарсько-фінансових функцій на строк три роки та штрафу в сумі 9 000 грн з конфіскацією добутого.
Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 15 жовтня 2013 року вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року скасував та перекваліфікував дії на частину другу статті 367 КК України і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 5 місяців з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно господарських функцій на строк 2 роки. Міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасував, звільнив ОСОБА_1 з-під варти в залі суду у зв`язку з відбуттям призначеного йому покарання.
Верховний Суд України ухвалою від 04 листопада 2014 року скасував ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2013 року, справу направив на новий розгляд до Садгірського районного суду міста Чернівці.
Садгірський районний суд міста Чернівці постановою від 15 квітня 2016 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 направив прокурору Чернівецької області для організації додаткового розслідування.
Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 22 листопада 2017 року вирок Садгірського районного суду міста Чернівці від 23 червня 2017 року скасував та направив кримінальну справу № 726/1300/15-к на новий судовий розгляд в іншому складі суду до Садгірського районного суду міста Чернівці.
Садгірський районний суд міста Чернівці постановою від 12 березня 2019 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 направив прокурору Чернівецької області для додаткового розслідування.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 16 липня 2019 року закрив апеляційне провадження та залишив в силі постанову Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 березня 2019 року. Кримінальна справа № 726/1300/15-к направлена до прокуратури Чернівецької області для додаткового розслідування.
Постановою слідчого СВ відділення поліції № 2 Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області від 02 лютого 2021 року кримінальне провадження № 12019260160000242 від 02 серпня 2019 року на підставі статті 40, пункту 10 частини першої статті 284 КПК України закрито у зв`язку із закінченням 02 лютого 2021 року строку досудового розслідування кримінального провадження. Проведеними заходами не представилося можливим встановити осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 191 КК України.
Таким чином він перебував під слідством та судом з 15 травня 2011 року до 02 лютого 2021 року, тобто більше 117 місяців перебував під кримінальним переслідуванням. При цьому 2 роки і 5 місяців утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства.
У зв`язку з переслідуванням з боку правоохоронних органів зазнав моральних страждань, втратив авторитет серед оточення, був відсторонений від посади, зазнав надзвичайного впливу, що призвело до глобальної зміни його життєвого укладу та завдання йому значних страждань. Внаслідок незаконного обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він втратив місце роботи, репутацію, друзів, зв`язки та здоров`я.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дунаєвецький районний суд Хмельницької області рішенням від 04 травня 2023 року позов задовольнив частково.
Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 900 000 грн.
В решті позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції врахував ступінь душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 внаслідок кримінального переслідування, характер немайнових втрат, тривалість затраченого часу для відновлення своїх порушених прав, перебування на стаціонарному лікуванні після початку кримінального переслідування, попереднього зайняття ним посади керівника підприємства, тривалості та характеру кримінального переслідування, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом - 9 років і 8 місяців, з яких 2 роки 5 місяців перебував під вартою, офіційно працевлаштований лише з 29 листопада 2016 року, засади розумності, виваженості та справедливості, а також те, що моральна шкода не є способом збагачення.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 03 серпня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишив без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 травня 2023 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції правильно констатував, що сам факт незаконного перебування під слідством та судом впродовж 9 років 8 місяців, з них 2 роки 5 місяців перебування під вартою цілком підтверджує завдання позивачу внаслідок цього значної моральної шкоди, належно врахував, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред`явленням обвинувачення у скоєнні ряду злочинів, в тому числі тяжких та особливо тяжких, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою мало наслідком істотні зміни умов життя позивача, його тривалу (впродовж 2 років 5 місяців) ізоляції від суспільства та сім`ї внаслідок тримання під вартою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
Від ОСОБА_1 у вересні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 травня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 серпня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить змінити оскаржувані судові рішення, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 3 000 000 грн.
У касаційній скарзі заявник як на підставу оскарження судових рішень посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц та постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 31 березня 2023 року у справі № 724/2182/21, згідно з якими законом визначено мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантований державою, натомість суд, враховуючи обставини конкретної справи, може збільшити розмір відшкодування.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від керівника Чернівецької обласної прокуратури у жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що ОСОБА_1 фактично перебував під слідством і судом з 15 травня 2011 року до 02 лютого 2021 року, тобто 9 років 8 місяців, що складає 116 місяців.
Судове рішення було ухвалено станом на 04 травня 2023 року і мінімальний розмір заробітної плати станом на 01 січня 2023 року становив 6 700 грн, гарантований мінімальний розмір моральної шкоди за кожен місяць незаконного перебування під слідством та судом ОСОБА_1 складає 777 200 грн (116 х 6 700 = 777 200).
Вказаний розмір є гарантованим мінімумом для відшкодування моральної шкоди.
Наведений позивачем розмір морального відшкодування в сумі 3 000 000 грн є недоведеними.
Судами першої та апеляційної інстанцій правильно зазначено про те, що позивачем не надано доказів, які б обґрунтовували підстави для суттєвого збільшення розміру моральної шкоди, визначеної позивачем.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 вересня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дунаєвецького районного суду Хмельницької області.
Справа № 674/305/22 надійшла до Верховного Суду 25 вересня 2023 року.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
ОСОБА_1 15 травня 2011 року взято під варту та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 364, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною другою статті 28, статтею 246, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.
Кіцманський районний суд Чернівецької області вироком від 05 квітня 2013 року ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 364, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною другою статті 28, статтею 246, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та засудив до 3 років 7 місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк три роки та штрафу в сумі 9 000 грн з конфіскацією незаконно добутого.
Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 15 жовтня 2013 року вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року в частині засудження ОСОБА_1 за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною другою статті 28, статтею 246, частиною другою статті 366 КК України скасував, а кримінальну справу в цій частині закрив на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України (в редакції 1960 року) за відсутністю в діях складу злочину. Перекваліфікував дії з частини третьої статті 28, частини другої статті 364, частини третьої статті 191, частини другої статті 28, частини другої статті 364, частини другої статті 364 КК України на частину другу статті 367 КК України та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 5 місяців з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 роки та без штрафу. Міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасував, звільнив ОСОБА_1 з-під варти в залі суду, в зв`язку з відбуттям призначеного йому покарання.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 04 листопада 2014 року скасував ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2013 року, справу направив на новий апеляційний розгляд.
Садгірський районний суд міста Чернівці постановою від 15 квітня 2016 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною другою статті 28, статтею 246 КК України направив прокурору Чернівецької області для організації додаткового розслідування.
Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 30 червня 2016 року постанову Садгірського районного суду міста Чернівці від 15 квітня 2016 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд до Садгірського районного суду міста Чернівці.
Садгірський районний суд міста Чернівці вироком від 23 червня 2017 року ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 364, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною другою статті 28, статтею 246, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України і призначив покарання у виді 2 років 7 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк три роки та штрафу в сумі 9 000 грн з конфіскацією незаконно добутого. Зарахував в строк відбуття покарання ОСОБА_1 з 15 травня 2011 року до 15 жовтня 2013 року, та вважав його таким, що відбув призначене йому покарання. Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу не обирав.
Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 22 листопада 2017 року вирок Садгірського районного суду міста Чернівці від 23 червня 2017 року скасував та направив кримінальну справу № 726/1300/15-к на новий судовий розгляд в іншому складі суду до Садгірського районного суду міста Чернівці.
Садгірський районний суд міста Чернівці ухвалою від 12 березня 2019 року направив кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 364, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною другою статті 28, статтею 246, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України прокурору Чернівецької області для додаткового розслідування.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 16 липня 2019 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на постанову Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 березня 2019 року про повернення кримінальної справи прокурору Чернівецької області для додаткового розслідування.
Постановою слідчого СВ Відділення поліції № 2 Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області від 02 лютого 2021 року кримінальне провадження № 12019260160000242 від 02 серпня 2019 року на підставі статті 40, пункту 10 частини першої статті 284 КПК України закрив у зв`язку із закінченням 02 лютого 2021 року строку досудового розслідування кримінального провадження. Проведеними заходами не представилося можливим встановити осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 191 КК України.
Згідно з інформацією Дністровського РВП ВП №2 (м. Хотин) в Чернівецькій області в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12019260160000242, тобто з 02 серпня 2019 року під вартою будь-які особи не утримувались, обшуки, виїмки та накладення арешту на майно не проводилось, відсторонення від роботи (посади) та інші процесуальні дії, що обмежують права громадян не здійснювались, а також жодній особі про підозру повідомлено не було. 02 лютого 2021 року у кримінальному провадженні строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України закінчився, а тому було прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України. Щодо порядку поновлення порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди було роз`яснено, що це питання вирішується в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до виписки із історії хвороби № 3578 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні в ХОКД з 03 грудня 2013 року до 13 грудня 2013 року.
ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Дунаєвецької ЦРЛ з 20 серпня 2010 року до 27 серпня 2010 року, що підтверджується випискою з історії хвороби № 6259.
Згідно з випискою з історії хвороби № 7486 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Дунаєвецької ЦРЛ з 27 вересня 2010 року до 11 жовтня 2010 року.
ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні в ХОКД з 29 листопада 2010 року до 10 грудня 2010 року, що підтверджується випискою з історії хвороби № 3162.
Відповідно до довідки про середню заробітну плату (дохід) № 21 від 02 березня 2011 року, виданої ДП "Хотинське держспецлісництво АПК", середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 126,75 грн.
Згідно з довідкою Центру прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля від 23 листопада 2021 року № 120 та відомостей із трудової книжки, ОСОБА_1 працює з 29 листопада 2016 року на посаді інженера лісового господарства, а 25 червня 2021 року переведений на посаду провідного фахівця групи матеріально-технічного забезпечення відділу експлуатації.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", є вичерпним.
Вказаний Закон пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).
Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься статті 284 КПК України. Вони, в свою чергу, класифікуються за декількома критеріями.
Верховний Суд у своїх постановах від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22), від 06 грудня 2023 року у справі № 183/4922/20 (провадження № 61-6018св23), 20 березня 2024 року у справі № 369/1055/21 (провадження № 61-2949св23) виснував, що підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.
Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.
Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.
Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.
Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) та інші)
Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.
Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження відносно якої було закрито з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалось судом касаційної інстанції.
Верховний Суд виснував, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацією, відмовою потерпілого від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону (постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 463/1380/15-ц; від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15-ц; від 23 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18; від 20 листопада 2019 року у справі № 369/1591/18; від 18 листопада 2020 року у справі № 199/7894/19; від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17).
Аналогічні висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22), від 06 грудня 2023 року у справі № 183/4922/20 (провадження № 61-6018св23), 20 березня 2024 року у справі № 369/1055/21 (провадження № 61-2949св23).
Тобто, Верховний Суд неодноразово та послідовно робив висновки щодо застосування норм права при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, й вказані висновки застосовуються судами при розгляді подібних спорів.
У справі, що переглядається, встановлено, що постановою слідчого СВ Відділення поліції № 2 Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області від 02 лютого 2021 року кримінальне провадження № 12019260160000242 від 02 серпня 2019 року на підставі статті 40, пункту 10 частини першої статті 284 КПК України закрив у зв`язку із закінченням 02 лютого 2021 року строку досудового розслідування кримінального провадження.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).
Відповідно до абзацу першого пункту 10 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.
Враховуючи викладене, підстава, наведена у пункті 10 частини першої статті 284 КПК України, для закриття кримінального провадження до реабілітуючих не відноситься, однак зазначена обставина не спростовує факт наявності повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування такого запобіжного заходу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) звертала увагу, що необхідною підставою для покладення на державу відповідальності у вигляді стягнення шкоди за рішення, дії, бездіяльність органу державної влади є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач.
Проаналізувавши вищезазначені обставини в їх сукупності Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач довів наявність вказаних умов для відшкодування шкоди.
За встановлених обставин ОСОБА_1 зазнав кримінального переслідування з боку органів досудового розслідування і прокуратури, яке супроводжувалось втручання у його права та приватне життя. Законність цього кримінального переслідування не була доведена уповноваженими органами у встановленому порядку та в межах відповідного розслідування.
Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 та інших виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) виснувала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.
Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц виснувала, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) звернула увагу, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет на 2023 рік" встановлено у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - 6 700,00 грн.
Період перебування позивача під слідством і судом складає 116 місяців, тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 777 200 грн (6 700,00 грн х 116 місяців).
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, врахував принципи розумності, справедливості та співмірності, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 900 000 грн на відшкодування моральної шкоди, що не менший, ніж гранично встановлений мінімум і водночас не приводить до безпідставного збагачення позивача.
Такий розмір моральної шкоди не суперечить ні частині третій статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", ні усталеній практиці Верховного Суду та ЄСПЛ, а також спростовує доводи позивача про необхідність збільшення розміру стягуваної моральної шкоди з урахуванням обставин справи.
Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновків про застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, та постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 31 березня 2023 року у справі № 724/2182/21, суд касаційної інстанції відхиляє, з таких підстав.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Верховний Суд звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.