ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 161/16885/21
Провадження № 61-8810св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Огородника Олега Валентиновича на ухвалу Волинського апеляційного суду від 20 травня 2024 року в складі колегії суддів Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 01 червня 2013 року ОСОБА_3 взяв у нього в борг 290 000,00 дол. США на строк до 31 грудня 2018 року, про що особисто написав розписку.
Свої зобов`язання з повернення грошових коштів відповідач не виконав та на його вимоги не реагує.
Просив стягнути з відповідача 290 000,00 дол. США заборгованості за договором позики та 7 130,96 дол. США - 3 % річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10 листопада 2021 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 7 755 118,10 грн за договором позики. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Оцінивши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, суд першої інстанції виснував, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики в розмірі 290 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України на день розгляду справи становило 7 569 000,00 грн, а також 7 130,96 дол. США - 3 % річних, що еквівалентно 186 118,10 грн, а всього разом - 7 755 118,10 грн.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Представник ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі в справі) - адвокат Огородник О. В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
20 травня 2024 року ухвалою Волинського апеляційного суду закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в справі ОСОБА_1, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2021 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що предметом спору в цій справі є стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики на підставі боргової розписки від 01 червня 2013 року. Однак ні мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду, ні його резолютивна частина не містять висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_1 .
Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що наявність іншого, на її думку, фіктивного кредитора порушує її право на стягнення заборгованості в розмірі 50 000,00 дол. США з ОСОБА_3 у повному обсязі, оскільки коштів з продажу його майна на відкритих торгах буде недостатньо для задоволення вимог усіх кредиторів однієї черги - не є тими обставинами, які вирішувалися судом під час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Огородник О. В. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Волинського апеляційного суду від 20 травня 2024 року, в якій просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судового рішення за пунктом 3 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження і залишив поза увагою те, що суд першої інстанції не залучив ОСОБА_1 до участі в справі, чим протиправно виключив можливість вирішити питання про її права, свободи та інтереси.
Зазначила, що 26 травня 2021 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області в справі № 161/12593/20 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50 000,00 дол. США заборгованості за договором позики в формі розписки від 11 вересня 2012 року та 9 812,14 грн судового збору.
09 липня 2021 року приватний виконавець відкрив виконавче провадження щодо примусового виконання вказаного рішення суду, в межах якого проведено опис та накладено арешт на частку будинку та земельної ділянки ОСОБА_3, визначено їх ринкову вартість як початкову ціну для подальшого відчуження на відкритих торгах - 2 881 794,00 грн станом на 15 грудня 2023 року, передано це майно на реалізацію 03 січня 2024 року.
Грошових коштів з продажу майна ОСОБА_3 на відкритих торгах недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог кредиторів однієї черги - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відтак кошти з торгів будуть розподілятися пропорційно до належної кожному стягуваної суми.
Отже, ОСОБА_1 як кредитор мала законне очікування, на стягнення заборгованості з ОСОБА_3 за рахунок продажу його частки житлового будинку та земельної ділянки на відкритих торгах, тому, дізнавшись про наявність іншого фіктивного кредитора ОСОБА_2, мала передбачене частиною першою статті 352 ЦПК України право оскаржити в апеляційному порядку рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2021 року.
Вважала, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-12341/10, від 23 серпня 2023 року в справі № 707/3085/21, від 22 травня 2024 року в справі № 166/552/23, від 09 лютого 2021 року в справі № 908/1152/18, від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17, від 19 листопада 2022 року в справі № 759/6865/19.
Доводи інших учасників справи
25 липня 2024 року через систему "Електронний суд" ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що рішення судів виконуються згідно з положеннями Закону України "Про виконавче провадження", інтереси стягувачів задовольняються відповідно до вимог статті 46 цього Закону щодо пропорційного розподілу отриманих від проведення відкритих торгів коштів, інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу ( ОСОБА_1 ) задовольняються в першу чергу, оскільки торги були проведені у межах виконавчого провадження, за яким вона виступає стягувачем. Тобто в діях боржника відсутні будь-які ознаки фраудаторності та умисного ухилення від виконання рішення суду та грошового зобов`язання.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
10 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
03 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, про закриття апеляційного провадження.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).
У частині першій статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 серпня 2024 року в справі № 640/13084/15, від 22 травня 2024 року в справі № 166/552/23, від 13 квітня 2022 року в справі № 333/796/19, від 06 жовтня 2022 року в справі № 681/577/15-ц та інших.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Указаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц, а також із правовою позицією Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 16 січня 2020 року в справі № 925/1600/16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 921/730/13-г/3 сформульовано висновок про те, що в разі, якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.
У постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка не брала участі в справі. Вважав, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, тому виснував про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Колегія суддів зауважує, що апеляційний суд здійснює апеляційний перегляд рішень судів першої інстанції лише в тих випадках, коли такий перегляд ініціює особа, яка має право на апеляційне оскарження відповідно до вимог частини першої статті 352 ЦПК України.
З огляду на зазначене та з урахуванням змісту спору, вирішеного в цій справі рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2021 року, ОСОБА_1 не може вважатись особою, права чи законні інтереси якої вирішено цим рішенням, оскільки вказаним рішенням суду першої інстанції вирішені питання про стягнення боргу за договором позики від 01 червня 2013 року, що стосувався виключно сторін у справі, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Ні мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду, ні його резолютивна частина не містять висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_1
Встановивши, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1, відтак заявниця не є особою, яка має право на апеляційне оскарження цього судового рішення, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Посилання представника ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-12341/10, від 23 серпня 2023 року в справі № 707/3085/21, від 22 травня 2024 року в справі № 166/552/23, від 09 лютого 2021 року в справі № 908/1152/18, від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17, від 19 листопада 2022 року в справі № 759/6865/19, є безпідставним з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
У постанові від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-12341/10 Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що апеляційний суд не врахував, що звертаючись із апеляційною скаргою на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року, Дніпровська міська рада посилалася на те, що спірне нерухоме майно, на яке вказаним рішенням визнано право власності за позивачем, розташоване на земельній ділянці, яка належить до земель комунальної власності, тобто належить територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.
Тобто обставини справи № 2-12341/10 не є подібними обставинам справи, що переглядається.
У постанові від 23 серпня 2023 року в справі № 707/3085/21 Верховний Суд виснував, що, постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що ця особа не надала суду належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішувались питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки а тому зробив обґрунтований висновок про те, що вона не має права на оскарження такого судового рішення в апеляційному порядку.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 23 серпня 2023 року в справі № 707/3085/21.
Висновки, зроблені апеляційним судом у справі, що переглядається, не суперечать таким висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 вказано, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи, інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2022 року в справі № 759/6865/19 (провадження № 61-7195св22) зазначив, що апеляційний суд не врахував, що приватноправовий інструментарій (зокрема, затвердження мирової угоди) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу; апеляційний суд не звернув уваги, що за своєю суттю застосування конструкції мирової угоди всупереч її призначенню та/або на шкоду кредитору є нерозумним та недопустимим. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню та/або на шкоду кредитору, а для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу, судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора; за таких обставин апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження.
У вказаних постановах Верховного Суду, на які посилається представник ОСОБА_1 у касаційній скарзі, викладено висновки про недопустимість укладення договорів з відчуження майна з метою уникнення відповідальності за невиконання грошового зобов`язання перед особою, яка є боржником за іншим зобов`язанням.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції закрив провадження в справі, встановивши, що ОСОБА_1 не є кредитором у справі № 161/16885/21, а судовим рішенням про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 7 755 118,10 грн за договором позики від 01 червня 2013 року питання про права та обов`язки ОСОБА_1 не вирішувались.
Верховний Суд зазначає, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті в разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі № 187/385/20 (провадження № 61-4044св23).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Вирішуючи питання про порушення чи непорушення рішенням суду першої інстанції прав ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_1 захистила свої майнові права в судовому порядку в межах справи № 161/12593/20, у якій рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2021 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50 000,00 дол. США заборгованості за договором позики у формі розписки від 11 вересня 2012 року та 9 812,14 грн судового збору.
Крім того, ОСОБА_1 може захистити свої права шляхом звернення до суду з позовом про визнання договору позики недійсним, на що і звернуто увагу в апеляційній скарзі.
За таких обставин висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать висновкам касаційного суду, на які містяться вказівки у касаційній скарзі, та не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права.