Постанова
Іменем України
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 645/1035/23
провадження № 61-11521св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Товстолужська Оксана Володимирівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2023 року в складі судді: Ульяніч І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 17 липня 2024 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Маміної О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Товстолужська О. В., про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини.
Позов мотивований тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яка складається з будинку АДРЕСА_1, які позивач прийняв внаслідок спільного проживання разом зі спадкодавцем на день її смерті.
Після смерті ОСОБА_5 були призвані до спадкоємства за законом позивач та відповідачі. Приватним нотаріусом ХМНО Товстолужською О. В. для оформлення спадкових було зведено спадкову справу № 22/2017. При заведенні спадкової справи нотаріус помилково не виявив наявність заповіту від імені ОСОБА_5, відповідно до інформаційної довідки № 48255264 від 30 червня 2017 року інформація про заповіти в реєстрі була відсутня, а отже спадкування повинно було здійснюватися за законом у відповідності до частини другої статті 1223 ЦК України.
Позивач, який разом з відповідачами входить до кола спадкоємців за законом, за домовленістю з іншими спадкоємцями про те, що спадщина після оформлення спадкових прав буде продана, а грошові кошти поділені між спадкоємцями, 30 червня 2017 року подав до нотаріуса заяву про відмову від своєї частки у спадщині за законом на користь ОСОБА_2 . Згодом виявилося, що існує заповіт на ім`я позивача та відповідача ОСОБА_3, і позивач помилявся щодо своєї частки у спадщини, а тому просив визнати свою відмову від спадкування недійсною.
Позивач не мав можливості дізнатись про наявність заповіту, що також підтверджується навіть отриманою відповіддю нотаріусу про його відсутність після відкриття спадкової справи. З`ясувалось, що на час заведення спадкової справи нотаріус Товстолужська О. Б. здійснювала перевірку наявності заповіту за ім`я спадкодавця " ОСОБА_7" (як у свідоцтві про смерть), тоді як в заповіті та реєстрі заповітів її ім`я вказано як " ОСОБА_7", у зв`язку з чим надала спадкоємцям помилкову інформацію про відсутність заповіту на його ім`я у державному реєстрі. Отже, на час підписання заяви про відмову від спадщини, позивач був необізнаний про факт існування заповіту на його користь.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, виданої 06 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Товстолужської О. В., позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері, у зв`язку з пропущенням строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини.
У подальшому, після розгляду Фрунзенським районним судом м. Харкова справи № 645/1493/20 позивачу стало відомо про наявність заповіту та було виявлено розбіжності між написанням імені заповідача при складанні заповіту та імені спадкодавця у наданому свідоцтві про смерть, а саме: у заповіті вказано, що заповідачем є ОСОБА_9, а у свідоцтві про смерть - ОСОБА_5 .
Для з`ясування цього питання 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом було зроблено запит до 12-ої ХДНК, на який отримано відповідь за вих. № 4410/01-16 від 28 грудня 2018 року та копію примірника заповіту зі справ нотаріальної контори від імені матері, де також її ім`я записано як ОСОБА_7 . Отже, надаючи нотаріусу заяву про відмову від спадщини позивач відмовлявся від 1/3 частини будинку, тоді як за заповітом він має право на 1/2 частину.
Таким чином на час підписання заяви про відмову від спадщини позивач не був обізнаний про факт існування заповіту на його користь. Виходячи з викладеного, на час укладання спірного правочину з відмови від прийняття спадщини, внаслідок того, що він був необізнаний і навіть не міг бути обізнаний щодо наявності та змісту заповіту матері, його воля сформувалася внаслідок помилкового уявлення про вид спадкування, коло спадкоємців та розмір їхніх часток у спадщині, Внаслідок цього позивач мав неправильне уявлення щодо природи цього правочину, правових наслідків, прав і обов`язків учасників спадкових правовідносин, що виникли внаслідок його вчинення; у своїй подальшій поведінці позивач виходив із факту прийняття ним спадщини за заповітом, а не відмови від її прийняття, тобто обґрунтовано розраховував на інший результат вчинених його та батька дій. У разі коли воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються між собою, це свідчить про помилку особи, зокрема щодо природи правочину.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсною його заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, засвідчену приватним нотаріусом Товстолужською О. В. та зареєстровану у книзі обліку та реєстрації спадкових справ від 30 червня 2017 року.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною заяву ОСОБА_1 від 30 червня 2017 року про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, засвідчену приватним нотаріусом Товстолужською О. В. та зареєстровану у книзі обліку та реєстрації спадкових справ від 30 червня 2017 року.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 536,80 грн з кожного.
Судові рішення мотивовані тим, що:
30 червня 2017 року позивач у приміщенні приватного нотаріуса Товстолужської О. Б. підписав спірну заяву, якою відмовився на користь іншого спадкоємця за законом, в той час як існував заповіт, про який не було відомо ні позивачу, ні навіть нотаріусу на час підписання зазначеної заяви. Надаючи нотаріусу заяву про відмову від спадщини ОСОБА_1 не був обізнаний про обставини, які мають істотне значення, зокрема щодо наявності заповіту від 03 серпня 2000 року, складеного в тому числі на його користь, що вплинуло на його волевиявлення. Позивач відмовлявся від 1/3 частини будинку, тоді як за заповітом він має право на частину. Оскільки за заповітом його частка у спадщині більше, про наявність заповіту під час подачі даної заяви позивачу не було відомо, то під час складання відмови від спадщини була помилка з боку позивача щодо обставин, які мають істотне значення. Нотаріусом не було встановлено наявності заповіту, не була визначена частка майна, яка успадковувалась та не була роз`яснена різниця між спадкуванням за законом та заповітом;
У позовній заяві позивач зазначив, що дізнався про наявність заповіту наприкінці 2021 року, із чим не погодився представник відповідача, зазначаючи, що про заповіт позивачу стало відомо при розгляді справи за позовом ОСОБА_3, перебіг строку позовної давності розпочався 30 червня 2017 року та закінчився 30 червня 2020 року. Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Так карантин на території України був введений з 20 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Воєнний стан в Україні був введений 24 лютого 2022 року;
враховуючи, що позовна давність обчислюється з моменту вчинення правочину - відмови від спадщини 30 червня 2017 року, з огляду на положення пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позивач не пропустив позовну давність;
апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що на день звернення до нотаріуса із заявою про відмову від спадщину, позивачу не було відомо, що його спадкова частка складає на 1/3 за законом, а - 1/2, за заповітом, тобто він помилявся як щодо розміру спадщини, яка виявилася більшою, так і щодо підстав спадкування, що має істотне значення для вільного волевиявлення спадкоємця у його рішенні про відмову від спадщини. З урахуванням зупинення процесуальних строків на час введення карантинних обмежень, не можна вважати, що позовна давність для звернення позивача з цим позовом спливла на день його звернення до суду;
процесуальна поведінка позивача у аналогічній справі за позовом ОСОБА_1 не може бути підставою для визнання недобросовісною процесуальну поведінку позивача у даній справі, оскільки процесуальний естопель у контексті обставин цієї справи має правове значення лише в межах однієї справи. Колегія суддів не вбачає ознак матеріального естопелю, оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого спадкового права у допустимих межах здійснення цивільних прав, які визначені у статті 13 ЦК України.
Аргументи учасників справи
12 серпня 2024 року ОСОБА_3 через підсистему Електронний суд подав до касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 липня 2024 року (повне судове рішення складено 18 липня 2024 року), в якій просив:
скасувати оскаржені рішення;
ухвалити нове рішення про відмов у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
естопель означає заборону суперечливої поведінки сторони у процесі. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки. Оскаржувана позивачем заява про відмову від прийняття спадщини була вчинена ним 30 червня 2017 року. Заповіт від імені ОСОБА_5, який не був відомий позивачу на час складання оскаржуваної заяви, був долучений до матеріалів спадкової справи 28 грудня 2018 року. Із позовом про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини позивач звернувся у березні 2023 року;
у період з 01 березня 2019 року по 26 серпня 2021 року в провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова та Харківського апеляційного суду перебували на розгляді дві цивільні справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 : справа № 645/887/19 про визнання права власності на спадщину та справа № 645/1493/20 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини. У вказаних справах ОСОБА_1 мав статус відповідача, особисто приймав участь в судових засіданнях, подавав письмові заперечення та був обізнаний про наявність заповіту на його користь, про що свідчить зміст судових рішень у вказаних справах. Під час розгляду справ ОСОБА_1 своїм правом на пред`явлення зустрічного позову не скористався. Натомість, заперечував проти позовних вимог ОСОБА_3, не визнавав його право на спадкування за заповітом. У своїх письмових заявах по суті зазначав, що ОСОБА_10 та ОСОБА_1 вчинили однакові правочини, що є підставою стверджувати, що обидва діяли свідомо, а не на підставі помилок. Таким чином, під час розгляду зазначених справ ОСОБА_1 своєю поведінкою дав розуміти, що не буде в майбутньому оскаржувати вчинену ним заяву про відмову від прийняття спадщини. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 березня 2020 року у справі №645/1493/20, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсною заяву ОСОБА_3 від 30 червня 2017 року про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, посвідчену приватним нотаріусом Товстолужською О. В. Проте після того як суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 у справі №645/1493/20 ОСОБА_1 змінив своє попереднє рішення та звернувся з аналогічним позовом до суду у цій справі;
вказані обставини вказують на недобросовісність поведінки ОСОБА_1 та порушення принципу суперечливої поведінки сторони у процесі. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18));
у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 760/34680/19 зазначено: "якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі 126/2200/20)". Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц;
суди не врахували, що позивач висловив як прямо (у заявах по суті справ №645/887/19 та №645/1493/20) так і своєю поведінкою (оскількипротягом 5 років не оскаржував вчинену ним заяву) що не буде реалізовувати своє право на оспорення вчиненої ним заяви про відмову від прийняття спадщини, у зв`язку з чим його право на оспорення припинилося.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
10 вересня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 серпня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 січня 2023 року у справі № 760/34680/19; від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц; від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17; від 12 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданого 13 січня 2017 року Харківським МВ ДРАЦС ГТУЮ у Харківській області.
Згідно копії свідоцтва про народження позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, його батьками зазначені відповідач ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_5 .
Відповідач ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_11 із 20 травня 1983 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
З оглянутої в судовому засіданні копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 № 22/2017 встановлено, що із заявою про прийняття спадщини 30 червня 2017 року до приватного нотаріуса Товстолужської О. В. звернувся ОСОБА_2, який є чоловіком ОСОБА_5 .
Після смерті матері позивач 30 червня 2017 року звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Товстолужської О. В. звернувся ОСОБА_1 із заявою, яку зареєстровано в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 30, про відмову від належної йому частини у спадщині на користь чоловіка спадкодавця - відповідача ОСОБА_2 .
Також, 30 червня 2017 року після смерті матері до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Товстолужської О. В., звернувся з аналогічною заявою відповідач ОСОБА_3 із заявою, яку зареєстровано по книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 31, про відмову від належної йому частини у спадщині на користь чоловіка спадкодавиці ОСОБА_2 .
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 48255264 станом на 30 червня 2017 року, інформація щодо заповіту ОСОБА_5 була відсутня.
Згідно з наявного в спадковій справі супровідного листа від 28 грудня 2018 року № 4410/01-16, отриманого та зареєстрованого нотаріусом Товстолужською О. В. 13 березня 2019 року, на адресу нотаріуса завідуючим Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою було надіслано копію заповіту від 03 серпня 2000 року, посвідченого Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою р-р № 1-1739, від імені ОСОБА_9 .
Відповідно до заповіту, посвідчено 03 серпня 2000 року держаним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори Зінченко Р.П., за реєстровим № 1-1739 Дванадцятою Харківською Державною нотаріальною конторою від імені ОСОБА_9, 1950 року народження, ОСОБА_9 на випадок своєї смерті розпорядилася належним їй на праві особистої власності житловим будинком з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, а саме заповіла в рівних частинах кожному синам ОСОБА_12 (відповідач у справі) та ОСОБА_1 (позивач у справі).
28 вересня 2021 року до приватного нотаріуса звернувся відповідач ОСОБА_1 із заявою про зупинення видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті його матері ОСОБА_9, оскільки на момент подачі заяви про відмову від належної йому частини спадщини на користь чоловіка спадкодавиці ОСОБА_2, він не знав про наявність та зміст заповіту на його ім`я, та має намір звернутись до суду.
Крім того, 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Товстолужської О. В. з заявою про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 30 червня 2017 року ним була подана заява про відмову від спадщини на користь чоловіка спадкодавці, у зв`язку із допущеною при посвідчені заповіту помилкою, не знав про існування заповіту, на цей час відкликає подану ним заяву, приймає спадщину та просить видати свідоцтво про право на спадщину.
Внаслідок поданої відповідачем ОСОБА_1 06 жовтня 2021 року заяви, приватним нотаріусом Товстолужською О. В. постановою від 06 жовтня 2021 року було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку із пропущенням строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини.