ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 465/2223/19
провадження № 61-15490св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: Львівська міська рада, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2021 року у складі судді Кузя В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Львівська міська рада, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про припинення права спільної власності усіх співвласників на житловий будинок з виділенням позивачам з будинковолодіння частки в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно до сталого порядку користування нею сторонами.
На обґрунтування позовних вимог посилались на те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 складається з трьох квартир.
Відповідач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2 загальною площею 41,4 кв. м, житловою площею 14,7 кв. м; відповідач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 загальною площею 58,3 кв. м, житловою площею 40,6 кв. м; позивачам в рівних частках на праві власності належить квартира
АДРЕСА_4 та його прибудинкова територія є огородженими, має два окремих входи: перший до квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ; другий до квартири АДРЕСА_5, яка при цьому має ще окрему браму для в`їзду автомобіля до гаражу.
На замовлення позивачів експерт ПП ОСОБА_5 провів експертизу на предмет можливості виділення квартири АДРЕСА_5 в окреме будинковолодіння. Висновком експертизи встановлено, що перекриття в квартирі АДРЕСА_5 виконані окремо від перекриттів інших квартир будинку; конструкції даху виконані окремо від даху над іншими квартирами будинку; всі несучі та огороджувальні конструкції в межах квартири АДРЕСА_5 виконані окремо, незалежно від інших квартир будинку і відділені від них капітальними цегляними стінами; мережі в квартирі АДРЕСА_5 обладнані окремими лічильниками обліку витрат води, газу та електроенергії, виконані незалежно від мереж в інших квартирах будинку; всі конструкції відповідають чинним нормативним документам і забезпечують надійну експлуатацію будинку в межах квартири АДРЕСА_5, що фактично є окремим будинковолодінням.
Позивачі зазначали, що сторони у справі є співвласниками вказаного житлового будинку, а отже і співвласниками допоміжних приміщень, усіх конструктивних елементів будинку тощо. При цьому, спільна сумісна власність на будинок взаємозобов`язує та узалежнює співвласників між собою. Тому для проведення будь-яких зовнішніх ремонтних робіт (фасаду, даху), облаштування прибудинкової території тощо, позивачі змушені брати дозвіл у відповідачів. При тому, як фактично, так і юридично, приміщення, котрі перебувають у спільній сумісній власності відсутні, позаяк усі приміщення, які позивачі бажають виділити в натурі вже належать їм на праві приватної власності.
Крім того, склався усталений порядок користування земельною ділянкою і ділянка фактично уже поділена, а ділянка позивачів виділена огорожею. Проте відповідачі не дають згоди на зняття будинку з балансу міської ради, виділ часток в натурі, реальний поділ будинковолодіння та приватизацію земельної ділянки.
Угоди про спосіб виділу часток із спільної власності між співвласники (сторони) досягнути не можуть. При цьому порядок розподілу часток можливо визначити лише за угодою між співвласниками або за рішенням суду.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили:
припинити право спільної власності усіх власників на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виділивши позивачам з будинковолодіння частку в натурі, а саме приміщення квартири АДРЕСА_5 відповідно до висновку експертизи, проведеної ПП ОСОБА_5 ;
визначити порядок користування земельною ділянкою відповідно до сталого порядку користування нею сторонами, а саме виділити в користування позивачам земельну ділянку, що примикає безпосередньо до квартири АДРЕСА_6, та виділена огорожею.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 07 жовтня 2020 року до участі у справі як третю особу залучено Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради.
Протокольною ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 16 листопада 2020 року виключено з числа третіх осіб Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради.
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано відсутнім право спільної сумісної власності усіх співвласників на будинок за адресою: АДРЕСА_1 у частині квартири АДРЕСА_5 (чотири) у цьому, за виключенням власників: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які володіють цією квартирою на праві спільної часткової власності.
Визнано між мешканцями будинку за адресою: АДРЕСА_1 сталий порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок, а саме: залишено за позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 можливість користування частиною земельної ділянки, що примикає безпосередньо до квартири АДРЕСА_5 у цьому будинку в межах входу виділеного огорожею як це відображено на фототаблиці до висновку експерта.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що як сторони, так і треті особи: не довели, а суд не встановив хто є балансоутримувачем будинку за адресою: АДРЕСА_1, з чого ще складається цей будинок, крім квартир, що належать сторонам, та що саме у цьому будинку перебуває у спільному користуванні власників квартир, які розміщені у будинку; не підтвердили право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій зведено будинок за адресою: АДРЕСА_1, а навпаки треті особами підтвердили відсутність правовстановлюючих документів, що суд розцінив як відсутність власника в розумінні вимог матеріального права. Суд також взяв до уваги той факт, що у спірних правовідносинах земельна ділянка не перебуває у законному користуванні ні позивачів, ні відповідачів, ні третіх осіб. При цьому суд визнав, що відповідно до вимог ЗК України земельна ділянка повинна бути комунальною власністю, право на яку у встановленому законом порядку не оформлено. Будь-яких претензій чи позовних вимог третьої особи Львівської міської ради як до позивачів, так і відповідачів щодо фактичного користування ними спірною земельною ділянкою немає.
Право власності на квартиру позивачів у розмірах, що утворилися внаслідок її реконструкції не є предметом позову, тому суд визнав як позивачів, так і відповідачів законними власниками належних їм квартир, що не оспорюється і самими сторонами. Отже, суд встановив, що шляхом реконструкції квартири АДРЕСА_6 відбулось не лише збільшення площі квартири, а й повна реконструкція частини будинку і, як наслідок, квартира АДРЕСА_5 фактично становить окрему будівлю, яка лише однією стіною суміжна з квартирами відповідачів. До квартири є окремий вхід з вулиці, горище ізольовано, наявні окремі комунікаційні системи, що не пов`язуються із комунікаційними системами всього будинку.
Будинок в загальному, у тому числі й з реконструйованою квартирою, зведений на земельній ділянці площею 1165,70 кв. м, що виділена та залишена в користуванні землекористувачами - за будинкоуправлінням АДРЕСА_7 . Цей факт підтверджується архівним витягом від 14 лютого 2019 року № Б-247, відповідно до якого рішенням виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 11 травня 1953 року № 590 виділено земельну ділянку площею 1165,7 кв. м. При цьому вказана земельна ділянка виділялась не сторонам, а будинкоуправлінню АДРЕСА_8 у 1953 році. У подальшому ця земельна ділянка (уже в інших розмірах) визначалась комунальним підприємствам для обслуговування будинку. Таким чином, сторони є фактичними користувачами без належно оформленого права.
Суд першої інстанції врахував, що позивачі стверджують і це підтверджується матеріалами справи, що сторони є законними належних їм квартир, а право спільної сумісної власності усіх співвласників (сторін у справі) на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не доведено. Тому користування спільним будинком є фактичним, а не законним, а тому суд виходить з фактичних обставин справи зважаючи на вимоги статті 2 ЦПК України, що кореспондується з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що сторони фактично користуються земельною ділянкою кожен у межах своїх потреб. Відповідачі не довели яким чином буде порушено їх право, якщо залишити порядок користування, на який посилаються позивачі. Натомість відмова у позові у цій частині частково порушуватиме право позивачів, оскільки така відмова буде суперечити усталеному порядку, який уже визначився і діє на час розгляду справи.
Окремо суд вказав, що розгляд питання реконструкції та переобладнання квартири АДРЕСА_6 є недоцільним, адже таке не є предметом судового розгляду у цій справі та виходить за межі позовних вимог.
Суд першої інстанції вважав, що оскільки між сторонами у справі погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, у сторін відсутнє законне право на користування спірною земельною ділянкою, то необхідно встановити порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2021 року скасовано, прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Апеляційний суд виходив з того, що сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що одна з позовних вимог позивачами сформульована таким чином: "припинити право спільної власності усіх співвласників на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1". Разом з цим суд першої інстанції при задоволенні позову прийняв рішення у відповідній частині: "визнати відсутнім право спільної сумісної власності усіх співвласників на будинок АДРЕСА_1 в частині квартири АДРЕСА_5 (чотири) у даному будинку, за виключенням власників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які володіють даною квартирою на праві спільної часткової власності", що свідчить про вихід за межі позовних вимог судом першої інстанції у цій частині. У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 підтвердила, що такої позовної вимоги позивачі не пред`являли. Тому рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги "припинити право спільної власності усіх співвласників на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1" залишатися в силі не може.
Крім того, стосовно позовної вимоги "виділити позивачам з будинковолодіння частку в натурі, а саме приміщення квартири АДРЕСА_5, відповідно до висновку експертизи, проведеної ПП ОСОБА_5" суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з частиною другою статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
У частинах першій та другій статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
При цьому аналіз цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, та норм статті 42 ЗК України дає підстави для висновку, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 "Про реалізацію Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку". У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання. При цьому нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.
Установлено, що земельна ділянка не передавалася у користування власників квартир будинку за адресою: АДРЕСА_1, а належні та допустимі докази, які б указували на створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, відсутні. Таким чином, спірна земельна ділянка є комунальною власністю Львівської міської ради. За таких обставин позовна вимога "визначити порядок користування земельною ділянкою відповідно до сталого порядку користування нею сторонами, а саме виділити в користування позивачам земельну ділянку, що примикає безпосередньо до квартири АДРЕСА_5 та виділена огорожею"задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Крім того, у касаційній скарзі викладено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми частини другої статті 382 ЦК України, частин першої, другої статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". При цьому висновок щодо правильного застосування наведених норм у поєднанні з нормами частин першої, третьої статті 364 ЦК України за обставин відсутності спільного майна багатоквартирного будинку в частині, що пропонується до виділення, Верховним Судом ще не сформовано, а рішень суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах немає;
спірні правовідносини між сторонами склались з приводу визначення: чи підлягає виділу частина триквартирного будинку, у якій відсутнє спільне майно багатоквартирного будинку, в тому числі: приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території. На переконання позивача, частина друга статті 382 ЦК України, частини перша, друга статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та частини перша, третя статті 364 ЦК України повинні застосовуватись так: якщо частина будинку зайнята однією квартирою, у цій частині відсутні приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, фактично становить відокремлену частину нерухомого майна, то співвласник має право на виділ у натурі такої частки будинку незалежно від того, чи є такий будинок багатоквартирним;
суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість виділу частки позивачів з триквартирного будинку без урахування того, що: відповідно до змісту дозвільних документів, наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 08 серпня 2011 року № 1350-Ж-Ф, свідоцтва про право власності позивач здійснила прибудову до будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; в частині будинку, що зайнята квартирою АДРЕСА_5 та яку просять виділити позивачі відсутні приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення; висновком експертизи за результатами технічного обстеження будинку за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що будинок в межах квартири АДРЕСА_5, фактично є окремим будинковолодінням.
Аргументи інших учасників справи
У грудні 2023 року від ОСОБА_3 надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
тлумачення норм процесуального та матеріального права свідчить, що: ЦК України розмежовує такі об`єкти цивільних прав як квартира і житловий будинок; майно будинку належить власникам квартир на праві спільної сумісної власності, а не на праві спільної часткової власності як про це помилково вказує позивач; будь-яке право на земельну ділянку належить власникам квартир лише у разі державної реєстрації таких прав на земельну ділянку. У контексті установлених у справі фактичних обставин та їх регулювання нормами ЦК України можна стверджувати, що: а) позивачі є лише власниками квартири АДРЕСА_6 . Позивачі не є власниками будинку усього будинку; б) майно будинку за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, а не на праві спільної часткової власності; в) право власності на земельну ділянку не належать власникам квартир, оскільки державну реєстрацію таких прав на земельну ділянку не проведено. Отже, ця земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав. Це в свою чергу унеможливлює будь-яке виділення чи встановлення порядку користування відносно вказаної земельної ділянки. Таким чином, позивачі, будучи лише власниками однієї із квартир, не вчинивши разом із власниками інших квартир належних дій щодо отримання у користування/власність земельної ділянки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фактично намагаються поза межами визначеної законом процедури в судовому порядку отримати право на землю, яке їм не належить і у таким спосіб не може бути набутим;
у частині першій статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Проте позивачі пред`явили вимогу, яке передбачає втручання у виключні дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, щодо надання їм права на земельну ділянку (чи її частину) у спосіб, не передбачений законом;
у листі управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради від 25 квітня 2019 року зазначено, що в управлінні на розгляді немає звернень фізичних або юридичних осіб щодо оформлення землекористування за адресою: АДРЕСА_1 . Листами Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 11 липня 2019 року, 01 жовтня 2019 року, 10 грудня 2019 року, 28 січня 2020 року підтверджено, що власники квартири АДРЕСА_6 самочинно встановили металевий каркас перед входом у квартиру та суцільну цегляну і металеву огорожу на прибудинковій території між цим входом в квартиру та входом в будинок. Тобто позивачі без будь-яких дозвільних документів влаштували огорожу на земельній ділянці, що їм не належить. Замість того, щоб усунути допущені порушення, ці ж особи намагаються легалізувати свої незаконні дії у судовому порядку;
помилковими є доводи ОСОБА_1 про те, що будь-які будівлі і споруди на прибудинковій території будинку, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників будинку, відсутні. У листі Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 28 січня 2020 року вказано про розгляд питання встановлення альтанки на прибудинковій території і прийняття висновку для вжиття інспекцією держархбудконтролю заходів, передбачених законодавством;
норми статті 364 ЦК України про можливість виділу у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, адже часткової власності ані на будинок, ані на квартири, ані на земельну ділянку у позивачів і відповідачів ніколи не існувало та існувати не могло. При цьому норми законодавства допускають існування спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку;
позов безпідставно пред`явлено і частково задоволено, в тому числі до ОСОБА_3, яка не порушувала прав позивачів. Хоча ОСОБА_3 не подавала апеляційну скаргу на рішення Франківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2021 року, апеляційний суд прийняв законну та обґрунтовану постанову про відмову в задоволенні позовних вимог;
вимога про визнання відсутнім права спільної сумісної власності усіх співвласників на будинок за адресою: АДРЕСА_1 у частині квартири АДРЕСА_5 в цьому будинку, за виключенням власників ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які володіють даною квартирою на праві спільної часткової власності, не має жодного сенсу. Суд першої інстанції фактично визнав у відповідачів відсутнім право власності на квартиру АДРЕСА_5 . Проте вказана квартира ніколи не належала відповідачам, вони ніколи на неї не претендували, відсутні будь-які докази вимог відповідачів на цю квартиру. Позивачі завжди були фактичними і титульними власниками цієї квартири, ніхто їхнього права на цю квартиру не оспорював.Саме тому не могло залишатись в силі рішення суду про відсутність прав на квартиру у людей, які ніколи на неї і не претендували. Більше того, ніхто ніколи не оспорював права позивачів на користування не лише спірною "частиною земельної ділянки", а й взагалі усією прибудинковою територією.