ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/5406/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 (судді: Пономаренко Є. Ю. - головуючий, Руденко М. А., Кропивна Л. В.) та ухвали Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 (суддя Бойко Р. В.)
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське Звірогосподарство" у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське Звірогосподарство"
до Акціонерного товариства "Укрсиббанк"
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмське Звірогосподарство" (далі - ТОВ "Ізюмське Звірогосподарство") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк", банк) про 1) визнання протиправною бездіяльності банку щодо незавершення валютного нагляду зовнішньоекономічної операції ТОВ "Ізюмське Звірогосподарство" з Компанією LAWOFUR Wojciech Wojcik (резидентом Республіки Польща) за договором купівлі-продажу поголів`я звірів від 29.05.2023 № IZH-M03 (далі - договір від 29.05.2023); 2) зобов`язання банку завершити валютний нагляд за дотриманням ТОВ "Ізюмське Звірогосподарство" граничних строків розрахунків з Компанією LAWOFUR Wojciech Wojcik (резидентом Республіки Польща) за договором від 29.05.2023.
1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до підпункту 5 пункту 9 розділу ІІІ Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 7, банк зобов`язаний завершити валютний нагляд у разі імпорту продукції без її увезення на територію України після подання документів, що підтверджують використання резидентом продукції за межами України на підставі договорів (контрактів, угод), інших форм документів, що застосовуються в міжнародній практиці та можуть уважатися договором, однак АТ "Укрсиббанк" цього не зробило, чим допустило протиправну бездіяльність. Позивач стверджує, що відмова банку завершити валютний нагляд за договором від 29.05.2023 ставить ТОВ "Ізюмське Звірогосподарство" у становище, яке порушує його право на отримання належних банківських послуг та в майбутньому може призвести до судових спорів з податковим органом зі стягнення з позивача пені за порушення строку розрахунків.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ "Ізюмське Звірогосподарство" до АТ "Укрсиббанк" про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
Аргументуючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах наділений правом владних повноважень та між сторонами виник спір з приводу реалізації банком делегованих йому органом валютного нагляду (Національним банком України) повноважень, тобто спір є публічно-правовим, а тому його розгляд відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 у цій справі залишено без змін із тих самих підстав.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень
3.1. Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ "Ізюмське Звірогосподарство" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 і ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 у цій справі, в якій просить їх скасувати, а справу направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Скаржник вважає оскаржені у справі судові рішення прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 20 Господарського процесуального кодексу України, принципу доступу до правосуддя; без урахування висновків, викладених у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/18407/23. За доводами скаржника спір у цій справі підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а протилежні висновки судів попередніх інстанцій є неправомірними.
3.2. Від АТ "Укрсиббанк" відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, зважаючи на таке.
4.2. З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви №29458/04 та №29465/04).
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).
Критеріями відмежування справ господарської юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
За змістом частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас за правилами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 вказаного Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
4.3. Попередні судові інстанції установили та підтверджено матеріалами справи, що предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Ізюмське Звірогосподарство" до АТ "Укрсиббанк" про визнання протиправною бездіяльності банку щодо незавершення валютного нагляду зовнішньоекономічної операції ТОВ "Ізюмське Звірогосподарство" з Компанією LAWOFUR Wojciech Wojcik (резидентом Республіки Польща) за договором від 29.05.2023 та зобов`язання банку завершити валютний нагляд за дотриманням ТОВ "Ізюмське Звірогосподарство" граничних строків розрахунків з Компанією LAWOFUR Wojciech Wojcik (резидентом Республіки Польща) за договором від 29.05.2023.
4.4. Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ визначені Законом України "Про валюту і валютні операції". Метою цього Закону є забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України.
За наведеними у статті 1 Закону України "Про валюту і валютні операції" визначеннями понять валютний нагляд - це система заходів, спрямованих на забезпечення дотримання суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами валютного законодавства; уповноважені установи - це банки, небанківські фінансові установи та оператори поштового зв`язку, які отримали ліцензію Національного банку України згідно з цим Законом.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про валюту і валютні операції" валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду. Валютний нагляд здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду з метою встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.
Валютний нагляд відповідно до частини 2 цієї статті здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду без втручання у відповідні валютні операції та діяльність суб`єктів таких операцій, крім випадків запобігання агентами валютного нагляду проведенню валютних операцій, що не відповідають вимогам валютного законодавства.
Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.
Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.
Уповноважені установи є агентами валютного нагляду, підзвітними Національному банку України.
Уповноважені установи під час проведення ними валютних операцій, крім валютних операцій, пов`язаних з експортом та імпортом товару на суму, що є меншою за розмір, передбачений статтею 20 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами (крім інших уповноважених установ) та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи.
Уповноважені установи на безоплатній основі обмінюються інформацією про належність рахунків клієнтів або користувачів, відкритих у цих установах, до банківських рахунків, платіжних рахунків, власниками яких є нерезиденти, з метою здійснення валютного нагляду за валютними операціями, що здійснюються через ці уповноважені установи. Національний банк України встановлює порядок ведення та використання уповноваженими установами записів реєстру рахунків інформаційної системи, що забезпечує збирання, накопичення, зберігання, доступ та використання уповноваженими установами інформації про належність рахунків до банківських рахунків, платіжних рахунків, власниками яких є нерезиденти.
Порядок здійснення валютного нагляду агентами валютного нагляду встановлюється Національним банком України.
Агенти валютного нагляду мають право вимагати у суб`єктів валютних операцій документи, пов`язані із здійсненням валютних операцій, а суб`єкти валютних операцій зобов`язані надавати такі документи на вимогу агентів валютного нагляду у визначений ними строк.
Органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами 5 і 6 цієї статті суб`єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об`єктом таких перевірок, зобов`язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.
Інформація про банки та (або) клієнтів банків, що збирається під час здійснення валютного нагляду за банками, становить банківську таємницю.
Інформація про небанківські фінансові установи та операторів поштового зв`язку, а також їхніх клієнтів, що збирається під час здійснення валютного нагляду за небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв`язку, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, є інформацією з обмеженим доступом.
У разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.
У разі виявлення агентом валютного нагляду порушення суб`єктом валютної операції валютного законодавства агент валютного нагляду запобігає проведенню такої валютної операції та інформує про таку валютну операцію орган валютного нагляду у порядку, встановленому Національним банком України.
Органи валютного нагляду обмінюються інформацією щодо виявлених порушень валютного законодавства, отриманою ними під час здійснення валютного нагляду, з метою реалізації повноважень у сфері валютного регулювання та нагляду.
Органи валютного нагляду та агенти валютного нагляду, їх посадові особи зобов`язані в порядку, передбаченому законодавством України, запобігати розголошенню комерційної таємниці та іншої інформації, доступ до якої відповідно до законодавства України є обмеженим та яка стала їм відомою під час здійснення ними своїх повноважень. За розголошення такої інформації органи валютного нагляду та агенти валютного нагляду, їх посадові особи несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
За невиконання обов`язків, встановлених цим Законом, а також за порушення прав резидентів та нерезидентів органи валютного нагляду та агенти валютного нагляду, їх посадові особи несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
З метою врегулювання порядку здійснення банками валютного нагляду за дотриманням резидентами встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів Правління Національного банку України постановою від 02.01.2019 № 7 затвердило Інструкцію про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (Інструкція).
Банк згідно з вимогами цієї Інструкції здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів резидента, які передбачають розрахунки в грошовій формі (уключаючи розрахунки резидента з нерезидентом на території України), що здійснюються через цей банк (пункт 5 розділу ІІ Інструкції).
4.5. Зважаючи на наведені положення законодавства, попередні судові інстанції зазначили, що у сфері правовідносин з валютного нагляду за зовнішньоекономічними операціями органами валютного нагляду - Національним банком України, на який покладено забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України, делеговано (уповноважено) банкам повноваження зі здійснення нагляду за дотриманням резидентами встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Таким чином, у цій сфері банки, зокрема і АТ "Укрсиббанк" (відповідач), виконують делеговані їм державою владні управлінські функції (повноваження) у сфері валютного нагляду як частини реалізації заходів державної політики у сфері валютних операцій.
Спірні правовідносини сторін у цій справі виникли не з договору банківського рахунку та не стосуються договірних відносин між сторонами у справі, їх не можна віднести до господарських, адже у наведеному випадку їм не притаманна рівність суб`єктів господарювання.
Отже, враховуючи, що між сторонами виник спір з приводу реалізації банком делегованих йому органом валютного нагляду - Національним банком України повноважень, тобто він є публічно-правовим, то, як констатували попередні судові інстанції, розгляд такого спору належить до юрисдикції адміністративних судів.
4.6. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
4.7. Зважаючи на викладене та наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, беручи до уваги, у тому числі предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі, а також відсутність спору про право як таке між сторонами у справі, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про непідвідомчість цього спору господарському суду та необхідність його розгляду адміністративним судом і доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.
Посилання скаржника на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/18407/23, колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє, оскільки в силу вимог частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а висновки суду апеляційної інстанції не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.
4.8. За таких обставин, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі з підстав непідвідомчості цього спору господарському суду та постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.