ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 308/3331/17
провадження № 61-179св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (правонаступниками якого є ОСОБА_2, ОСОБА_3 ),
відповідач - ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_5 ),
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2020 року у складі судді Деметрадзе Т. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2022 рокуу складі колегії суддів Бисага Т. Ю., Джуги С. Д., Готри Т. Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_1 (правонаступниками якого є ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) до ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_5 ) про стягнення подвійної суми завдатку за попереднім договором.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 (правонаступниками якого є ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_5 ) про стягнення подвійної суми завдатку за попереднім договором.
Позов мотивував тим, що 20 вересня 2016 року ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони, уклали попередній договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний договір був укладений в письмовій формі і підписаний ОСОБА_1 та представником ОСОБА_4 - ОСОБА_6, що діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Е. В. 15 серпня 2016 року і зареєстрованої в реєстрі за № 965.
Зазначав, що згідно вказаного попереднього договору купівлі-продажу, сторони домовилися, що до 15 грудня 2016 року між ними буде укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу (основний договір) квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Одночасно сторони досягли згоди, що в разі, якщо основний договір не буде укладено до 15 грудня 2016 року, сторони для виконання своїх зобов`язань зустрічаються 15 грудня 2016 року о 12:00 год у нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Парамонова О. В. із усіма необхідними для відчуження об`єкта документами.
Крім того, вказував, що сторони домовилися про істотні умови основного договору, а саме: продаж зазначеної житлової квартири буде вчинено за ціною 20 000,00 дол. США, що є еквівалентом 514 000,00 грн, виходячи із встановленого НБУ офіційного валютного обмінного курсу 1 дол. США = 25,70 грн на дату укладення попереднього договору.
В забезпечення виконання умов основного договору, покупець передав продавцю завдаток в розмірі 257 000,00 грн, що є еквівалентом 10 000,00 дол. США.
Однак у визначений у пункті 1.4 попереднього договору термін продавець ОСОБА_4 до нотаріуса не з`явився, чим порушив взяті на себе зобов`язання.
Також позивач вказував, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, передбачені пунктом 3.2 договору, а саме отримати експертну оцінку квартири, знятись з реєстрації з вищевказаного житла особисто та зняти з реєстрації всіх осіб, що там проживають, отримати довідку про склад сім`ї та про зареєстрованих осіб у житлі; отримати довідки від відповідних організацій про відсутність заборгованості за спожиті комунальні послуги.
У зв`язку із невиконанням відповідачем взятого на себе обов`язку з укладення основного договору, позивач просив суд стягнути з нього подвійну суму забезпечувального платежу у розмірі 20 000,00 дол. США, що є еквівалентом 514 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 01 червня 2020 року, яке Закарпатський апеляційний суд постановою від 22 листопада 2022 року залишив без змін, позов задовольнив частково.
Стягнув із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму забезпечувального платежу (завдатку) за попереднім договором від 20 вересня 2016 року у розмірі 257 000,00 грн, що є еквівалентом 10 000,00 дол. США за курсом НБУ станом на 20 вересня 2016 року.
В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів укладення основного договору купівлі-продажу нерухомого майна та не містять доказів на підтвердження неможливості укладення основного договору у погоджений сторонами строк, а також повідомлень відповідача чи інших заінтересованих осіб щодо існування обставин, які унеможливлюють підписання договору, тощо.
Тому суд дійшов до висновку, що з відповідача необхідно стягнути наданий позивачем забезпечувальний платіж (завдаток) за попереднім договором у розмірі 257 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
02 червня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2023 року касаційне провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 .
Витребувано із відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції засвідчену копію актового запису про смерть ОСОБА_1 .
Витребувано із Першої ужгородської державної нотаріальної контори інформацію про те, чи заводилась спадкова справа щодо спадкового майна померлого ОСОБА_1, та інформацію про наявність спадкоємців.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі.
Залучено правонаступників позивача ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до участі у справі.
На підставі ухвали Верховного Суду від 26 серпня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 28 серпня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 643/545/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 639/3833/15-ц, від 25 червня 2018 року у справі № 559/1244/16-ц та від 24 вересня 2019 року у справі № 521/12202/15-ц.
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що попередній договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений, а тому є нікчемним. Довіреність від 15 серпня 2016 року містить виправлення, які не посвідчені ОСОБА_4 . Свідчення свідків щодо передачі грошей не є належними доказами їх отримання.
Вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 20 вересня 2016 року ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності серії НВА № 136620, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Е. В. 15 серпня 2016 року, та ОСОБА_1 уклали попередній договір купівлі-продажу житлової квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 3.1 цього договору визначено, що в забезпечення умов основного договору ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_4 отримав завдаток у розмірі 257 000,00 грн, що є еквівалентом 10 000,00 дол. США, виходячи з встановленого НБУ офіційного валютного обмінного курсу 1 дол. США = 25,70 грн на дату укладення попереднього договору. Укладення основного договору купівлі-продажу і його нотаріальне посвідчення повинно було відбутися до 15 грудня 2016 року включно.
Також пунктом 1.4 вказаного договору визначено, що в разі неукладення основного договору до 15 грудня 2016 року, сторони для виконання своїх зобов`язань зустрічаються 15 грудня 2016 року о 12:00 год в нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Парамонова О. В. із усіма необхідними для відчуження документами.
Сторони домовилися про істотні умови основного договору, а саме: продаж зазначеної квартири буде вчинено за ціною 20 000,00 дол. США, що є еквівалентом 514 000,00 грн, виходячи із встановленого НБУ офіційного валютного обмінного курсу 1 дол. США = 25,70 грн на дату укладення попереднього договору.
В забезпечення виконання умов основного договору, покупець передав, а продавець отримав завдаток в розмірі 257 000,00 грн, що є еквівалентом 10 000,00 дол. США.
Суд установив, що у визначений у пункті 1.4 попереднього договору строк продавець до нотаріуса не з`явився, чим порушив взяті на себе зобов`язання.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (частина перша статті 635 ЦК України).
Відповідно до частини першої статі 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 401/3856/16-ц зазначено: "Суд апеляційної інстанції встановив, що попередній договір, який підлягав нотаріальному посвідченню, був підписаний сторонами без додержання встановленої законом форми договору.З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на нікчемність попереднього договору".
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 727/11573/22 вказано: "суди обґрунтовано зазначили, що сторонами не додержано вимог закону про нотаріальне посвідчення попереднього договору. Так, відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно з частиною другою статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у пункті 13 якої зазначено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, зробили обґрунтовані висновки про те, що між сторонами у справі було укладено саме попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості (без додержання вимоги щодо нотаріального посвідчення), а не договір купівлі-продажу майнових прав. Тому відсутні підстави для визнання за позивачем майнових прав на квартиру АДРЕСА_1.
При цьому основною відмінністю інвестиційного договору від попереднього договору купівлі-продажу є те, що відповідно до статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, яка встановлена основним договором (договором купівлі-продажу). Оспорюваний позивачем договір укладено у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення,хоча він підлягав нотаріальному посвідченню. А в силу вимог частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. ОСОБА_1 не довела, що товариство ухилялося від нотаріального посвідчення попереднього договору".
З матеріалів справи відомо, що попередній договір купівлі-продажу квартири нотаріально не посвідчений, тобто він укладений без додержання вимоги щодо нотаріального посвідчення.
Суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях зазначали, що попереднім договором між сторонами було досягнуто всіх істотних умов договору, він був частково виконаний сторонами, а тому створив правові наслідки для сторін, у зв`язку з чим з відповідача необхідно стягнути наданий позивачем завдаток.
Колегія суддів Верховного Суду з висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується частково, лише щодо повернення сплачених грошей, проте з інших мотивів та з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Як визначено у статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тлумачення статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Вказана висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦКУкраїни особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на виконання домовленості про майбутнє придбання квартири ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 гроші в сумі 257 000,00 грн.
У позовній заяві, обґрунтовуючи свої вимоги вказаними обставинами, позивач просив суд стягнути з відповідача відповідну суму грошей у подвійному розмірі.
У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Відповідно до вказаного, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що попередній договір купівлі-продажу квартири відповідно до частини першої статті 220 ЦК України є нікчемним, проте передані на виконання цього нікчемного правочину грошові кошти відповідно до статті 1212 ЦК України є безпідставно набутим майном, що підлягає поверненню на користь спадкоємців позивача ОСОБА_1 - його дружини ОСОБА_2 та малолітньої дочки ОСОБА_3, 2015 року народження.
Допущені в довіреності від 15 серпня 2015 року описки, які засвідчені підписом нотаріуса, не є підставою для відмови в позові.